У зв'язку з прийняттям Закону України від 21 листопада 1997 р. N 665 "Про внесення змін до Закону України "Про зайнятість населення" Кабінет Міністрів України

1. Затвердити такі, що додаються:

Положення про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови подання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки;

Положення про порядок подання матеріальної допомоги по безробіттю;

Положення про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і установах робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту;

Положення про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт;

Положення про порядок організації сезонних робіт;

Положення про порядок надання безпроцентної позики безробітним для зайняття підприємницькою діяльністю.

2. Визнати такими, що втратили чинність, Положення про порядок реєстрації громадян як безробітних, виплати допомоги по безробіттю та про умови подання додаткової матеріальної та іншої допомоги безробітним і членам їх сімей та Положення про організацію оплачуваних громадських робіт, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 р. N 47 (ЗП УРСР, 1991 р., N 6, ст. 50; ЗП України, 1993 р., N 10, ст. 200).

Це Положення визначає порядок бронювання та встановлення квоти робочих місць на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності (далі - підприємства) для працевлаштування працездатних громадян працездатного віку, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці (далі - громадяни, які потребують соціального захисту).

1. Терміни, що вживаються у цьому Положенні, мають таке значення:

броня - кількість робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту;

квота робочих місць - закріплена норма робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості, у відсотках до кількості робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту.

2. Відповідно до статті 5 Закону України "Про зайнятість населення" держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування громадянам, які потребують соціального захисту, в тому числі:

а) жінкам, які мають дітей віком до 6 років;

б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних навчальних закладах, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

г) особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам - 53 років);

д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування.

3. До громадян, зазначених у підпунктах "в" і "д" пункту 2 цього Положення, які потребують соціального захисту та надання першого робочого місця, належать:

а) молодь до 18 років;

б) громадяни старші 18 років, які закінчили або припинили навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних навчальних закладах, звільнилися зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, за умови їх реєстрації в державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, не пізніше календарного року з дня закінчення навчання, звільнення з військової (невійськової) служби;

в) діти (сироти), які залишилися без піклування батьків, а саме:

діти, які не досягли 18 років;

вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти після закінчення навчальних закладів (очної форми навчання), але не пізніше досягнення ними 23-річного віку, за умови їх реєстрації в державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, протягом календарного року з дня закінчення навчання;

г) громадяни, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування, які вважаються такими, що потребують соціального захисту, за умови їх реєстрації в державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, не пізніше календарного року з дня звільнення після відбуття покарання або примусового лікування.

4. З метою забезпечення додаткових гарантій щодо працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах з чисельністю понад 20 чоловік до 5 відсотків загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, в тому числі з гнучкими формами зайнятості.

У межах броні місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад встановлюють підприємствам квоту робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту.

Квота робочих місць встановлюється щодо кожної категорії громадян, зазначених у пункті 2 цього Положення, які потребують соціального захисту.

5. Центри зайнятості під час розроблення територіальних програм зайнятості населення готують пропозиції місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам відповідних рад щодо величини броні та квоти робочих місць на підприємствах на наступний рік.

6. На основі аналізу статистичних даних і аналізу ринку праці та з урахуванням пропозицій органів соціального захисту населення, органів освіти, органів внутрішніх справ та інших центри зайнятості визначають очікувану чисельність громадян, які потребуватимуть соціального захисту в наступному році, а також вивчають можливості підприємств щодо працевлаштування цієї категорії громадян. При цьому враховується економічне становище підприємств, чисельність працюючих, обсяги працевлаштування згідно з квотою осіб, які потребують соціального захисту у звітному році.

7. Пропозиції про встановлення броні та квоти робочих місць на наступний рік доводяться до підприємств для попереднього їх уточнення за місяць до внесення на розгляд місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад проекту рішення про встановлення броні та квоти робочих місць на підприємствах для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту. Підприємства уточнюють перелік зазначених робочих місць і у двотижневий строк надсилають дані центрам зайнятості.

8. Центри зайнятості узагальнюють інформацію підприємств і подають місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам відповідних рад пропозиції про встановлення підприємствам броні та квоти робочих місць. У разі виникнення розбіжностей між підприємством та державною службою зайнятості щодо встановлення броні та квоти робочих місць остаточне рішення приймається місцевою державною адміністрацією, виконавчим органом відповідної ради.

9. У разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств.

10. У разі тимчасового скорочення обсягів виробництва підприємства і переведення його працівників на неповний робочий день (тиждень) прийняття на роботу громадян в рахунок квоти робочих місць за погодженням з державною службою зайнятості, може бути тимчасово припинено за умови забезпечення дотримання цієї квоти до кінця року в повному обсязі.

11. Після затвердження місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад броні та квоти робочих місць на наступний рік підприємства у двотижневий строк погоджують з центрами зайнятості перелік робочих місць, що виділяються, та поквартальний графік працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, на заброньовані робочі місця. У рахунок квоти підприємства можуть бронювати робочі місця з надомною працею та з гнучкими формами зайнятості.

12. Центри зайнятості щомісяця аналізують використання заброньованих робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, та кількість вільних робочих місць з числа заброньованих.

13. Ліквідація заброньованих робочих місць може здійснюватися роботодавцем тільки за погодженням з місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад та державною службою зайнятості.

14. Працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, на заброньовані робочі місця здійснюється тільки за направленням державної служби зайнятості. У разі потреби центри зайнятості організовують попередню їх професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації за рахунок коштів державного фонду сприяння зайнятості населення.

15. Підприємства зобов'язані працевлаштовувати громадян, які потребують соціального захисту, на заброньовані робочі місця за направленням державної служби зайнятості і про прийняте рішення у триденний термін повідомити центр зайнятості. У разі відмови у працевлаштуванні громадян підприємства повідомляють про це державну службу зайнятості з викладенням мотивів відмови у прийнятті на роботу.

16. У разі прийняття на роботу на заброньовані робочі місця молодих громадян, які вперше шукають роботу, після закінчення або припинення навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних навчальних закладах, після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби трудовий договір укладається не менш як на два роки.

17. У разі відмови у прийнятті на роботу громадян, які належать до категорій, зазначених у пункті 2 цього Положення, у межах встановленої броні за кожну таку відмову відповідно до пункту 3 статті 5 Закону України "Про зайнятість населення" державна служба зайнятості стягує з підприємства штраф у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини державного фонду сприяння зайнятості населення і можуть використовуватися на фінансування витрат підприємств, які створюють робочі місця для працевлаштування зазначених категорій громадян понад встановлену квоту робочих місць за договорами з державною службою зайнятості.

18. У разі відмови підприємства від сплати штрафу до державного фонду сприяння зайнятості населення державна служба зайнятості у встановленому порядку вирішує питання про його стягнення.

1. Цим Положенням встановлюється порядок організації сезонних робіт як однієї з форм міжтериторіального перерозподілу робочої сили, спрямованого на регулювання ринку праці та сприяння зайнятості населення.

2. Сезонні роботи організовують підприємства, установи, організації за сприянням державної служби зайнятості і місцевих органів виконавчої влади для підвищення ефективності виробництва трудонедостатніх регіонів та прискорення їх економічного розвитку.

3. Сезонними вважаються роботи, які через природні і кліматичні умови виконуються не весь рік, а протягом певного періоду (сезону), але не більше 6 місяців.

Перелік сезонних робіт та сезонних галузей затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 1997 р. N 278.

4. Направлення робітників на сезонні роботи проводиться центрами зайнятості за прямими договорами з підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності (далі - підприємство), які потребують додаткової робочої сили, і здійснюється на добровільних засадах.

5. Державною службою зайнятості на сезонні роботи направляються громадяни, які звернулися до цієї служби за сприянням у працевлаштуванні. Переважне право на участь у сезонних роботах мають громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як безробітні. При направленні на підприємство заповнюється картка персонального обліку громадян, які звернулися до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні на сезонні роботи (додаток 1).

6. Не допускається направлення на сезонні роботи громадян, які підлягають призову на військову службу у період виконання сезонних робіт, крім тих, які мають відстрочку.

7. Оплата праці осіб, зайнятих на сезонних роботах, здійснюється на основі трудових договорів за фактично виконану роботу згідно з нормами, розцінками, тарифними ставками, які діють на підприємстві, і не може бути нижчою розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законодавством України, за умови виконання норм праці.

8. Державний центр зайнятості контролює діяльність обласних центрів зайнятості в частині організації ними сезонних робіт та сприяння підприємствам у комплектуванні їх робочою силою.

9. Центри зайнятості трудонедостатніх регіонів вивчають попит підприємств на сезонну робочу силу, умови оплати праці та побуту, домовляються з ними про можливість укладення договорів на проведення таких робіт та інформують обласні центри зайнятості за підпорядкуванням не пізніше ніж за два місяці до початку сезонних робіт. Узагальнена інформація оперативно доводиться до обласних центрів зайнятості трудонадлишкових регіонів і до підвідомчих районних центрів зайнятості.

10. Для оперативної організації сезонних робіт центри зайнятості трудонадлишкових регіонів ведуть облік громадян, які бажають взяти участь у сезонних роботах, враховуючи їх статевий, віковий та професійно-кваліфікаційний склад. Пропозиція робочої сили доводиться до відома центрів зайнятості трудонедостатніх регіонів.

11. Враховуючи попит та пропозицію робочої сили, центри зайнятості, за домовленістю, укладають з підприємствами договори про проведення сезонних робіт.

12. У договорі між підприємством та центром зайнятості (додаток 2) зазначаються відомості про потребу в робітниках, професійні вимоги до них, обсяги пропонованої роботи, строки її виконання, умови оплати та організації праці, соціально-побутові умови, специфіка роботи, відповідальність сторін, строк дії договору, підстави припинення та розірвання договору. Договір укладається у трьох примірниках, з яких один передається підприємству, другий - районному центру зайнятості регіону, на території якого знаходиться підприємство, третій - центру зайнятості трудонадлишкового регіону (області, району).