З метою сприяння розвитку малих монофункціональних міст та на виконання постанови Верховної Ради України від 24 грудня 1999 р. N 1359-XIV "Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів" Кабінет Міністрів України

1. Схвалити розроблені Міністерством економіки разом з іншими центральними органами виконавчої влади та Національною академією наук Основні напрями забезпечення комплексного розвитку малих монофункціональних міст.

Міністерству економіки забезпечити розроблення заходів щодо реалізації зазначених Основних напрямів.

2. Міністерству економіки, Міністерству фінансів, іншим центральним органам виконавчої влади щороку під час розроблення проектів Державного бюджету України та Державної програми економічного та соціального розвитку України передбачати фінансування заходів щодо соціально-економічного розвитку малих монофункціональних міст.

3. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Севастопольській міській державним адміністраціям щороку під час складання програм економічного та соціального розвитку регіонів передбачати заходи щодо соціально-економічного розвитку малих монофункціональних міст.

Для цілей цих напрямів терміни вживаються у такому значенні:

мале місто - це місто із загальною чисельністю населення до 50 тис.чоловік;

мале монофункціональне місто - мале місто, спеціалізацію праці економічно активного населення в якому визначають підприємства здебільшого однієї-двох профілюючих галузей економіки, що формують дохідну частину бюджету міста, забезпечують функціонування соціальної інфраструктури та інших об'єктів життєзабезпечення населення;

міська агломерація - компактне територіальне розміщення міських населених пунктів, об'єднаних інтенсивними господарськими, трудовими і культурно-побутовими зв'язками;

депресивний регіон (мале монофункціональне депресивне місто) - територія з високим рівнем концентрації промислово-виробничого потенціалу, сучасний стан якої є проявом кризи економіки і спаду виробництва у галузях та регіонах;

самостійно зайняте населення - громадяни, що самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві.

Малі міста мають особливе значення для подальшого розвитку поселенської мережі та господарського комплексу України. На цей час в Україні нараховується 345 малих міст, в яких зосереджено 19 відсотків міського населення, з них з монопромисловою структурою виробництва - 122.

Незважаючи на загальну тенденцію в Україні до зменшення кількості населення за період з 1991 до 1998 року, у малих містах спостерігається як позитивний природний приріст населення на 1,1 - 1,3 відсотка, так і значний приріст на 1,7 - 3,6 відсотка за рахунок міграції.

Сьогодні в Україні існують малі міста:

з чисельністю населення до 10 тис.чоловік - 63 міста;

з чисельністю населення від 10 до 20 тис.чоловік - 157 міст;

з чисельністю населення від 20 до 50 тис. чоловік - 125 міст.

За питомою вагою зайнятого у різних сферах економічної діяльності населення можна виділити малі міста з переважно промисловими функціями, транспортні вузли, рекреаційні центри, районні адміністративні центри, історико-архітектурні, культурні, туристичні, санаторно-курортні центри, господарські центри місцевого значення, центри низових локальних систем розселення, які здійснюють функції з надання соціально-культурних та комунально-побутових послуг населенню, тощо.

Близько 25 відсотків малих міст України належать до малих міст з переважно промисловими функціями. Головною ознакою віднесення малого міста до цієї групи є перевищення середнього рівня зайнятості у промисловості України. Як правило, це монопрофільні міста, галузями спеціалізації яких виступають гірничодобувна промисловість, енергетика, переробка сільськогосподарської сировини. До них належать індустріальні центри (вугледобування, видобутку рудної і нерудної сировини, енергетичні, обробної промисловості, хімічної і нафтопереробної промисловості), аграрно-індустріальні, транспортні, санаторно-курортні центри, центри художніх промислів.

Сучасний стан малих монофункціональних міст характеризується проявами кризових явищ останнього десятиріччя, серед яких:

кризові явища у промисловості, коли підприємства військово-промислового комплексу, будівельної індустрії практично не працюють, а інші промислові підприємства недостатньо завантажені;

вузька спеціалізація виробництва, яка призводить до залежності економіки міста від роботи одного-двох підприємств, що в умовах відсутності платоспроможного попиту ставить під загрозу можливість подальшого існування малих міст;

нестача кваліфікованих управлінських кадрів;

низькі темпи будівництва житла та об'єктів соціальної інфраструктури;

обмеженість вибору професій, недостатня кількість робочих місць, нерозвинутість сфери обслуговування, що призводить до ускладнення ситуації на ринку праці, загострює демографічні проблеми малих міст;

низький рівень доходів населення;

для ряду малих міст характерним є нестійкість балансу водних ресурсів та їх нерівномірне розміщення на території;

відсутність розвинутої системи водопостачання та каналізаційних мереж;

недостатній розвиток транспортних зв'язків з сільськими населеними пунктами;

низький рівень благоустрою, наявність проблем, пов'язаних із збиранням та знешкодженням твердих відходів;

недостатність тепло-, енергопостачання та ресурсозбереження.

Основними напрямами стабілізації і розвитку малих монофункціональних міст є:

санація підприємств структуроутворюючих галузей малих міст, питома вага галузевої спеціалізації яких у матеріальному виробництві міста перевищує 70 відсотків, та державна підтримка їх шляхом створення спеціальних режимів інвестиційної діяльності тощо;

сприяння екологічно- та ресурсозбалансованому розвитку підприємств;

посилення взаємодії місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами, організаціями з питань розвитку міст;

впровадження еколого- і ресурсозберігаючих конструктивних рішень житлової забудови та будівництва об'єктів інженерної інфраструктури;

створення нових робочих місць за рахунок коштів державного фонду сприяння зайнятості населення;

здійснення забудови територій з урахуванням регіональних особливостей та місцевих умов;

сприяння ходу земельної реформи у містах.

Серед форм державної підтримки малих монофункціональних депресивних міст слід виділити:

стимулювання інвестиційної діяльності;

надання трансфертів бюджетам малих депресивних міст;

надання податкових кредитів, премій за створення нових робочих місць;

надання цільових кредитів населенню для житлового будівництва;

сприяння розвитку малого бізнесу та підприємництва.

Мінімально необхідні видатки бюджетів міст зараз обчислюються за єдиними або груповими мінімальними соціальними та фінансовими нормативами.

У зв'язку з нерівномірністю розвитку регіонів та окремих міст, диференціацією витрат у сфері надання державних та громадських послуг доцільно було б використовувати механізм фінансового вирівнювання - перерозподіл фінансових ресурсів між регіонами через державний бюджет.

Запровадженню системи фінансового вирівнювання має передувати здійснення ряду заходів, таких як:

розроблення та законодавче закріплення єдиних державних соціальних стандартів;

закріплення за бюджетами кожного рівня стабільних нормативів загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Розв'язання проблеми фінансового вирівнювання потребує врахування об'єктивних економічних процесів, що відбуваються у державі під час адміністративної реформи, - децентралізацію державного управління, розмежування об'єктів права власності, передачу функцій, повноважень і фінансових ресурсів від центру до регіонів та міст. Це означає необхідність вдосконалення системи взаємовідносин центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що, в свою чергу, обумовлює необхідність удосконалення системи формування і виконання місцевих бюджетів.

Формування бюджетів малих міст доцільно було б здійснювати за такими принципами:

встановлення мінімального рівня видаткової частини бюджетів малих міст не нижче від гарантованого мінімального рівня соціальних потреб населення;

забезпечення гарантій захисту прав міст на своєчасне та повне отримання належних їм дотацій;

недопущення штучного дотування місцевих бюджетів за умови, якщо обсяг такої дотації може бути перекритий регульованими надходженнями, що мобілізуються на відповідній території.

З метою надання фінансової підтримки депресивним регіонам доцільно було б створити спеціальний фонд підтримки таких регіонів, кошти якого надавалися б у вигляді трансфертів.

Визначення перспектив соціально-економічного розвитку малих міст потребує розроблення й обгрунтування нових шляхів забезпечення зайнятості населення.

Політику зайнятості населення у малих монофункціональних містах необхідно формувати на базі нових видів економічної активності населення, насамперед, розвитку самостійної зайнятості. Тому мікроекономічні зміни у системі господарювання цих міст слід спрямовувати на розширення місткості ринку праці за рахунок активної модернізації діючих робочих місць на підприємствах міста, переходу до активної інвестиційної політики, інтенсивного розвитку малого та середнього бізнесу. Основним напрямом формування ринку праці та зайнятості населення у малих містах має бути створення нових робочих місць, з одного боку, та збереження, примноження й ефективне використання наявного трудового потенціалу міста з іншого.

Головними напрямами вирішення проблем зайнятості населення у монофункціональних містах є: