1. Схвалити Концепцію Державної цільової національно-культурної програми забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на період до 2030 року, що додається.

Визначити Міністерство культури та інформаційної політики державним замовником Програми.

2. Внести до розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 липня 2019 р. № 596 "Про схвалення Стратегії популяризації української мови до 2030 року "Сильна мова - успішна держава" (Офіційний вісник України, 2019 р., № 62, ст. 2159) - із змінами, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 р. № 1585, зміни, що додаються.

3. Міністерству культури та інформаційної політики разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити та подати у шестимісячний строк Кабінетові Міністрів України проект Державної цільової національно-культурної програми забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на період до 2030 року.

Результати досліджень мовної ситуації в державі свідчать, що функціонування української мови як єдиної державної в Україні на сьогодні не відповідає цьому статусу. Її позиції потребують посилення практично в усіх сферах суспільного життя, зокрема в освіті та науці, культурі, засобах масової інформації, державному управлінні, правовій, військовій сфері, сферах обслуговування та виробництва. Йдеться як про кількісні показники - частка використання української мови, так і про якісні характеристики - застосування української мови відповідно до вимог українського правопису та стандартів державної мови.

Результати загальнонаціонального соціологічного опитування, проведеного Українським центром економічних та політичних досліджень імені Олександра Разумкова у листопаді 2016 р., засвідчили, що 69 відсотків громадян України вважають рідною мовою українську. Разом з цим, згідно з результатами дослідження, яке провела наприкінці 2017 року соціологічна група "Рейтинг", українською мовою вдома спілкується лише 47 відсотків громадян. У 2019 році цей показник становив 46 відсотків (за результатами всеукраїнського опитування громадської думки, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології на початку березня 2019 року). Це вказує на суперечливість мовної ідентичності та мовних практик.

Згідно із статистичними даними, що оприлюднені на офіційному веб-сайті Українського центру оцінювання якості освіти, у 2017 році 7,79 відсотка випускників закладів загальної середньої освіти, які взяли участь у зовнішньому незалежному оцінюванні з української мови і літератури, не подолали прохідний поріг. У 2018 році ця цифра становила 8,29 відсотка, а в 2019 - 8,42 відсотка.

В умовах тимчасової окупації Російською Федерацією територій України питання зміцнення державного статусу та підвищення престижності української мови через забезпечення її всебічного розвитку і функціонування в усіх сферах суспільного життя безпосередньо пов’язане з питаннями національної безпеки.

Досвід європейських держав, навіть тих, у яких мовна проблема не була такою гострою, як в Україні, свідчить, що ця сфера була і залишається об’єктом державної підтримки та регулювання.

Державна мова за умови її повноцінного функціонування повинна консолідувати суспільство, стимулювати процес розвитку і зростання добробуту держави та її громадян.

Інтеграція України у світовий інформаційний, економічний, культурний простір зумовлює потребу у здійснені заходів щодо популяризації та підтримки української мови не лише в Україні, а і за її межами. Опанування української мови як іноземної забезпечує доступ до українських інформаційних, культурних, наукових ресурсів, можливість навчатися в українських закладах освіти, вести бізнес з українськими контрагентами. Збереження і розвиток української мови також є важливим чинником збереження національної ідентичності представників української діаспори та їх зв’язку з Україною.

Мовна ситуація, яка склалася в Україні, зумовлена неоднорідністю українського мовного простору як за територією поширення, так і за сферами застосування, що призводить до порушення мовно-культурної єдності, випадків непорозуміння, дає підґрунтя для спекуляцій на мовній темі. Зокрема, мовне питання використовується і державою-агресором у риториці щодо мотивів її збройної агресії у Донецькій і Луганській областях та тимчасової окупації територій Автономної Республіки Крим і м. Севастополя.

До основних причин невідповідності між реальним станом функціонування української мови та її статусом державної належать:

багатолітня історія пригноблення української мови та культури;

комплекс мовно-культурної меншовартості;

маніпулювання мовним питанням та його штучна заполітизованість;

відсутність належного фінансового та інституційного забезпечення сфери мовної політики.

Зазначене підтверджує той факт, що лише закріплення на законодавчому рівні державного статусу української мови та схвалення стратегічних документів, спрямованих на популяризацію української мови, недостатньо для забезпечення її повноцінного функціонування в усіх сферах суспільного життя, а для розширення її суспільно-комунікативних функцій необхідне застосування ефективних підходів та інструментів, зокрема програмно-цільових.

Починаючи з 1991 року було розроблено та ухвалено три програмних документи щодо всебічного розвитку і функціонування української мови в Україні. Четверта програма була розроблена, але так і не ухвалена. Однак і ті в цілому конструктивні програми були реалізовані лише частково, а в деяких регіонах України майже повністю проігноровані.

Необхідність розв’язання проблеми програмним методом випливає із наведеного огляду ситуації, комплексу причин її виникнення та визначення мовного питання одним із пріоритетів держави на шляху до збереження національної ідентичності українців та захисту незалежності України.

Забезпечення всебічного розвитку української мови відповідає вимогам Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" та визначене пріоритетом на загальнодержавному рівні Указом Президента України від 31 травня 2018 р. № 156 "Про невідкладні заходи щодо зміцнення державного статусу української мови та сприяння створенню єдиного культурного простору України" і розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 липня 2019 р. № 596 "Про схвалення Стратегії популяризації української мови до 2030 року "Сильна мова - успішна держава" (Офіційний вісник України, 2019 р., № 62, ст. 2159).

Метою Програми є забезпечення додержання конституційних гарантій і вимог законодавства про забезпечення функціонування української мови як державної, створення умов для її всебічного розвитку та підвищення престижу використання в усіх сферах суспільного життя на всій території України, посилення її об’єднувальної ролі в українському суспільстві як засобу зміцнення державної єдності, захисту національного мовно-культурного та мовно-інформаційного простору, підтримка розвитку національної культури, заохочення процесів її інтеграції у європейський та світовий культурний простір.

Можливі два варіанти розв’язання проблеми.