Україна та Велика Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамагирія (далі - Договірні Сторони),

керуючись бажанням розвивати дружні відносини на основі поваги принципів державного суверенітету, незалежності, невтручання у внутрішні справи, рівноправ'я, взаємної вигоди,

керуючись бажанням упорядкувати консульські зносини, визначити права, привілеї та імунітети консульських установ та їх працівників, сприяти захисту їх інтересів, а також інтересів фізичних та юридичних осіб двох держав на розвиток Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року,

домовилися про наступне:

У цій Конвенції наведені нижче терміни мають таке значення:

1. "консульська установа" означає будь-яке генеральне консульство, консульство, віце-консульство або консульське агентство;

2. "консульський округ" означає район, відведений консульській установі для виконання консульських функцій;

3. "глава консульської установи" означає особу, якій доручено діяти в цій якості;

4. "консульська посадова особа" означає будь-яку особу, включаючи главу консульської установи, якій доручено виконання консульських функцій;

5. "консульський службовець" означає будь-яку особу, яка виконує адміністративні або технічні обов'язки у консульській установі;

6. "працівник обслуговуючого персоналу" означає будь-яку особу, яка виконує обов'язки по господарському обслуговуванню консульської установи;

7. "працівники консульської установи" означає консульських посадових осіб, консульські службовці і працівники обслуговуючого персоналу;

8. "приватний домашній працівник" означає будь-яку особу, яка перебуває виключно на приватній службі працівника консульської установи;

9. "член сім'ї" означає дружину (чоловіка), дітей та батьків консульської посадової особи або консульського службовця, які мешкають разом з ним та знаходяться на його утриманні;

10. "консульські приміщення" означає будинки або частини будинків і земельні ділянки, що відносяться до них, які використовуються виключно для цілей консульської установи, в тому числі резиденція глави консульської установи, незалежно від того, чиєю власністю вони є;

11. "консульські архіви" охоплюють всі папери, документи, кореспонденцію, книги, фільми, технічні засоби накопичення, зберігання і використання інформації, реєстри консульської установи разом з шифрами, кодами, картотеками і будь-якими предметами обстановки, призначеними для забезпечення їх охорони і зберігання;

12. "офіційна кореспонденція" означає всю кореспонденцію, пов'язану з консульською установою та її роботою;

13. "громадянин акредитуючої держави" означає будь-яку фізичну особу, яка має громадянство акредитуючої держави згідно її законодавства;

14. "юридичні особи" означає установи, які були засновані згідно із законодавством акредитуючої держави і мають відповідну реєстрацію акредитуючої держави;

15. "судно акредитуючої держави" означає будь-яке цивільне морське судно, що має право на підняття прапора акредитуючої держави згідно її законодавства;

16. "повітряне судно акредитуючої держави" означає будь-яке цивільне повітряне судно, що має право на використання розпізнавальних знаків акредитуючої держави згідно її законодавства.

1. Консульська установа може бути відкрита на території держави перебування лише за згодою цієї держави.

2. Місцезнаходження консульської установи, її клас та консульський округ визначаються тільки за домовленістю між акредитуючою державою і державою перебування.

3. Будь-які зміни відносно місцезнаходження, класу консульської установи та її консульського округу можливі лише за домовленістю Договірних Сторін.

1. Глава консульської установи призначається акредитуючою державою після отримання дипломатичними каналами попередньої згоди держави перебування.

2. Після отримання акредитуючою державою згоди, зазначеної в п.1 цієї статті, акредитуюча держава направляє дипломатичними каналами на адресу зовнішньополітичного відомства Договірної Сторони (в Україні - Міністерства закордонних справ, у Великій Соціалістичній Народній Лівійській Арабській Джамагирії - Секретаріату Головного народного комітету закордонних зв'язків та міжнародного співробітництва), на території якої глава консульської установи виконуватиме свої функції, консульський патент, в якому має бути зазначено повне ім'я глави консульської установи, його клас, місцезнаходження установи та консульський округ.

3. Глава консульської установи може приступати до виконання своїх обов'язків після того, як держава перебування видасть йому екзекватуру.

4. Держава перебування до видачі екзекватури може дозволити главі консульської установи тимчасово виконувати його функції.

5. В разі надання дозволу, навіть тимчасового, главі консульської установи виконувати його функції держава перебування має вжити всіх необхідних заходів, щоб надати йому можливість виконувати його обов'язки.

6. Якщо держава перебування відмовляється надати згоду на призначення будь-якої особи главою консульської установи, вона не зобов'язана пояснювати акредитуючій державі причини та мотиви свого рішення.

1. Якщо глава консульської установи не може виконувати свої функції або дана посада є тимчасово вакантною, акредитуюча держава може уповноважити консульську посадову особу з цієї або іншої консульської установи акредитуючої держави в країні перебування, або посадову особу дипломатичної установи тимчасово виконувати обов'язки глави консульської установи.

Повне ім'я виконуючого обов'язки глави консульської установи має бути повідомлено Міністерству закордонних справ України або Секретаріату Головного народного комітету закордонних зв'язків і міжнародного співробітництва Великої Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамагирії.

2. Особа, яка уповноважена тимчасово виконувати обов'язки глави консульської установи, на період виконання цих обов'язків користується привілеями та імунітетами в тій же мірі, як і глава консульської установи згідно положень цієї Конвенції.

3. Призначення дипломатичної посадової особи дипломатичної установи згідно з п.1 цієї статті не призводить до зміни її привілеїв та імунітетів, що випливають з дипломатичного статусу цієї особи.

1. Консульські посадові особи, як правило, мають бути громадянами акредитуючої держави, не проживаючими постійно в державі перебування.

2. Працівники обслуговуючого персоналу консульської установи та приватні домашні працівники мають бути громадянами акредитуючої держави або держави перебування. У разі згоди держави перебування працівниками обслуговуючого персоналу можуть бути призначені громадяни третіх країн.

1. Акредитуюча держава визначає кількість працівників її консульської установи згідно обсягів робіт, які необхідно виконувати, та потреб установи щодо здійснення її функцій за звичайних умов.

2. Держава перебування може вимагати, щоб кількість персоналу консульської установи держави акредитації не перевищувала тих меж, які вона вважає розумними і нормальними, враховуючи при цьому обставини та умови, що існують в державі перебування, та потреби відповідної консульської установи.

Міністерство закордонних справ України або Секретаріат Головного народного комітету закордонних зв'язків та міжнародного співробітництва Великої Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамагирії мають бути письмово повідомлені:

а) про призначення працівників консульської установи, їх імена та прізвища, громадянство, дату їх прибуття в консульську установу внаслідок призначення, дату їх остаточного відбуття або припинення їх функцій, а також - про будь-які зміни щодо їх статусу в консульській установі;

б) про прибуття та остаточне відбуття особи, яка є членом сім'ї працівника консульської установи, а також про те, що та чи інша особа стає або перестає бути таким членом сім'ї;

в) про прибуття та остаточне відбуття приватних домашніх працівників, а також про припинення їх служби в цій якості;

г) про призначення або припинення роботи осіб, які проживають в державі перебування, в якості працівників консульської установи або приватних домашніх працівників.

1. Кожному працівнику консульської установи держава перебування видає безкоштовно відповідну картку, яка підтверджує його право здійснювати покладені на нього консульські функції на території держави перебування.

2. Положення п.1 цієї статті також розповсюджуються на:

а) працівників обслуговуючого персоналу та приватних домашніх працівників за умови, що вони не є громадянами держави перебування або громадянами акредитуючої чи третьої держави, постійно проживаючими на території держави перебування;

б) членів сімей працівників консульської установи за умови, що вони не є громадянами держави перебування або громадянами акредитуючої чи третьої держави, постійно проживаючими на території держави перебування, та не займаються діяльністю або роботою з метою отримання прибутку.

Працівникам консульської установи забороняється займатися комерційною або професійною діяльністю з метою отримання прибутку. Вони мають виконувати консульські функції або обов'язки, покладені на них акредитуючою державою.

Функції працівника консульської установи припиняються в таких випадках:

1. За письмовим повідомленням держави перебування акредитуючою державою про припинення його функцій.

2. У випадку анулювання екзекватури державою перебування.

3. За письмовим повідомленням акредитуючої держави державою перебування про припинення його визнання працівником консульської установи у випадках, про які йдеться у нижче перерахованих пунктах:

а) держава перебування може в будь-який час сповістити дипломатичними каналами акредитуючу державу про те, що та чи інша консульська посадова особа є "persona non grata" або що будь-який працівник консульського персоналу є неприйнятним, не будучи зобов'язаною обгрунтовувати мотиви свого рішення. У такому випадку акредитуюча держава повинна відкликати, відповідно, цю особу або припинити її функції в консульській установі;

б) якщо акредитуюча держава відмовиться або не виконає протягом розумного строку зобов'язання, про які йдеться в п.3 (а) цієї статті, то держава перебування має право анулювати екзекватуру зазначеної особи або відмовитися визнавати дану особу працівником консульської установи.

1. Держава перебування надає консульській установі всі пільги (можливості) для виконання її функцій та гарантує працівникам консульської установи користування всіма правами, привілеями та імунітетами відповідно до цієї Конвенції.

2. Держава перебування ставитиметься до працівників консульської установи з належною повагою і вживатиме всіх необхідних заходів для забезпечення захисту їх, свободи та честі від будь-якого посягання.

1. На приміщенні консульської установи встановлюється герб акредитуючої держави і напис з назвою консульської установи на мовах сторін, що домовляються.

2. Консульська установа має право вивішувати державний прапор акредитуючої держави на консульських приміщеннях, резиденції глави консульської установи та на засобі його пересування, яке використовується для виконання офіційних функцій.

3. При здійсненні передбаченого в цій статті права повинні братися до уваги закони, правила і звичаї держави перебування.

1. Акредитуюча держава, згідно з чинним законодавством країни перебування, може придбавати, орендувати або користуватися нерухомим майном, яке необхідне для консульської установи акредитуючої держави та її працівників, які є громадянами акредитуючої держави.

2. Держава перебування надає необхідну допомогу акредитуючій державі у питаннях отримання нерухомості, зазначеної в п.1 цієї статті, в тому числі належних житлових приміщень для працівників консульської установи.

3. Акредитуюча держава має дотримуватися законів держави перебування про умови будівництва, проектування та, крім цього, враховувати обмеження, що існують в регіоні, де знаходиться нерухомість, згідно з п.1 цієї статті.

1. Консульські приміщення є недоторканими. Органи влади держави перебування не можуть вступати в них без згоди на це глави консульської установи або глави дипломатичного представництва акредитуючої держави у державі перебування або особи, уповноваженої одним з них давати згоду.

2. Держава перебування зобов'язується вживати всіх необхідних заходів для захисту консульських приміщень від усякого вторгнення або заподіяння шкоди та для запобігання всякому порушенню спокою консульської установи або образи її гідності та гідності її працівників.

3. Консульські приміщення, усе майно консульської установи, яке використовується нею, а також її засоби пересування користуються імунітетом від будь-яких видів обшуку, конфіскації або затримання та не можуть бути об'єктом виконання будь-якого судового рішення. Засоби пересування консульської установи, що знаходяться поза межами території консульських приміщень, користуються імунітетом від обшуку та затримання без згоди на це глави консульської установи або глави дипломатичного представництва акредитуючої держави.

4. Консульські приміщення мають використовуватися лише для виконання консульських функцій.

1. Консульські приміщення та житлові приміщення працівників консульської установи, якими володіє чи які орендує акредитуюча держава, звільняються від усіх видів державних, районних та міських податків і зборів, окрім тих, що стягуються як оплата за спеціальні послуги, або тих, що стягуються згідно з законами держави перебування від особи, яка укладає угоду про оренду з акредитуючою державою чи її представником.

2. Транспортні засоби, які належать консульській установі та використовуються в офіційних цілях, звільняються від податків та зборів, зазначених в п.1 цієї статті.

3. Також звільняються від будь-яких податків і зборів збори за консульські послуги, які стягуються згідно законів і правил держави перебування.

Консульські архіви є недоторканими в будь-який час і незалежно від місця їх знаходження.

1. Держава перебування дозволятиме та захищатиме свободу зносин консульської установи для всіх офіційних цілей. У зносинах з урядом, дипломатичними представництвами акредитуючої держави, де б вони не знаходилися, консульська установа може використовувати всі належні засоби спілкування, включаючи дипломатичних і консульських кур'єрів, дипломатичні і консульські валізи та закодовані і шифровані депеші. Консульська установа може встановити і користуватися радіопередавачем тільки за згодою держави перебування.

У випадку використання звичайних засобів зносин на консульські установи розповсюджуються правила, що діють відносно дипломатичних установ.

2. Кореспонденція консульської установи є недоторканою.

3. Консульська валіза не може бути ані відкрита, ані затримана. Але в тих випадках, коли компетентні органи держави перебування мають серйозні підстави вважати, що у валізі міститься щось інше, окрім кореспонденції, документів чи предметів, зазначених в п.4 цієї статті та призначених для офіційного користування, вони мають право вимагати відкриття валізи в їх присутності повноважним представником акредитуючої держави (з відома повноважного представника акредитуючої держави). У разі відмови органів влади акредитуючої держави виконати цю вимогу, валіза повертається до місця відправки.

4. Всі місця, з яких складається консульська валіза, повинні мати печатку та носити зовнішні видимі знаки і мають містити тільки офіційну кореспонденцію, офіційні документи та предмети, призначені виключно для офіційного користування.

5. Консульські кур'єри акредитуючої держави користується тими ж пільгами, привілеями та імунітетами в державі перебування, як і дипломатичні кур'єри за умови наявності у них офіційних документів, які підтверджують їх статус та кількість місць, з яких складається валіза. Консульський кур'єр не повинен бути громадянином держави перебування або особою, яка постійно проживає в ній.

6. Консульська валіза може бути довірена капітану морського торгового судна або цивільного повітряного судна, прибуття якого заплановано до одного з дозволених пунктів в'їзду до держави перебування. Капітан морського або повітряного судна повинен мати офіційний документ із зазначенням кількості місць, що складають консульську валізу, але він не розглядатиметься як консульський кур'єр. Консульська установа також має право за домовленістю з місцевими компетентними владами доручити одному з своїх працівників безпосередньо вручати капітану морського або повітряного судна та одержувати від них консульську валізу.

Працівники консульської установи мають право вільно пересуватися по території країни перебування з урахуванням положень законів про зони, в'їзд в які забороняється або регулюється з міркувань національної безпеки чи громадського спокою.

1. Глава консульської установи в державі перебування не підлягає юрисдикції судових влад держави перебування по кримінальних, адміністративних та цивільних справах.

Положення абзацу першого цього пункту не застосовуються щодо цивільних позовів:

а) які випливають з угоди, укладеної главою консульської установи, за якою він не взяв на себе чітко зобов'язань від імені акредитуючої держави;

б) третьої сторони за шкоду, заподіяну в результаті нещасного випадку в державі перебування, викликаного дорожньо-транспортним засобом, судном або повітряним судном.

2. Глава консульської установи користується особистою недоторканістю. Відносно нього не можуть застосовуватися виконавчі заходи, окрім наведених у пп. а, б пункту 1 цієї статті за умови, що такі заходи не пов'язані з його особистою недоторканістю та недоторканістю його житла.

3. Члени сімей глави консульської установи користуються особистим імунітетом та імунітетом від судової юрисдикції по кримінальних, адміністративних та цивільних справах за умови, що вони не є громадянами держави перебування, не проживають постійно в ній та не займаються діяльністю з метою отримання прибутку.

1. Консульські посадові особи та консульські службовці не підлягають юрисдикції судових влад держави перебування по кримінальних, адміністративних та цивільних справах щодо дій, які здійснюються ними при виконанні своїх службових обов'язків.

2. Положення пункту 2 цієї Статті не застосовуються щодо цивільного позову:

а) який випливає з договору, укладеного консульським службовцем або консульською посадовою особою, за яким він безпосередньо або опосередковано не взяв на себе зобов'язань як агент акредитуючої держави, або

б) третьої сторони за шкоду, заподіяну в результаті нещасного випадку в державі перебування, викликаного дорожньо-транспортним засобом, судном або повітряним судном.

3. Члени сімей працівників консульської установи користуються такими ж пільгами, привілеями та імунітетами як і працівники консульської установи, якщо вони не є громадянами держави перебування, не проживають постійно в ній та не займаються діяльністю з метою отримання прибутку.

1. Консульські посадові особи не можуть підлягати арешту чи попередньому ув'язненню за вчинення дій поза межами виконання їх консульських функцій інакше як на підставі постанови компетентних судових органів у разі скоєння тяжкого злочину. При цьому тяжким злочином вважається навмисний злочин, за скоєння якого законодавством держави перебування передбачено покарання у вигляді позбавлення волі відповідно до законодавства держави перебування.

2. За виключенням випадків, наведених у п.1 цієї статті, консульські посадові особи не підлягають затриманню або будь-яким іншим формам обмеження їх свободи, інакше як на виконання остаточного судового вироку (постанови).

3. Якщо проти консульської посадової особи порушується кримінальна справа, то вона повинна явитися до компетентних органів. Але ці органи при розгляді справи повинні відноситися до консульської посадової особи з повагою відповідно до її офіційного статусу та не завдавати перешкод виконанню нею консульських функцій.

У разі попереднього затримання консульської посадової особи або консульського службовця за випадками, наведеними у п.1 цієї статті, судове переслідування проти нього повинно бути завершене у якомога короткий термін.

4. У випадку арешту або попереднього затримання працівника консульської установи або порушення проти нього кримінальної справи держава перебування негайно має повідомити про це керівника консульської установи.

1. Працівники консульської установи можуть бути викликані давати свідчення у правових або адміністративних судових справах. Консульські службовці та працівники обслуговуючого персоналу можуть відмовитися давати свідчення тільки у випадках, передбачених у пункті 3 цієї статті.

У разі відмови консульської посадової особи бути присутнім для дачі свідчення, проти нього не можуть бути застосовані будь-які заходи примушення або покарання.

2. Компетентні органи влади держави перебування, які вимагають свідчення якого-небудь працівника консульської установи, не повинні створювати перешкод у виконанні ним службових обов'язків. Ці органи влади можуть вислуховувати ці свідчення за місцем проживання цієї особи, у приміщенні консульської установи, або приймати від нього письмові свідчення, коли це можливо.

3. Працівники консульської установи не зобов'язані давати свідчення у зв'язку з виконанням їх функцій, або надавати офіційну кореспонденцію або документи, що стосуються їх діяльності. Вони також мають право відмовитися давати свідчення як експерти стосовно законодавства акредитуючої держави.

1. Працівники консульської установи звільняються в державі перебування від будь-яких особистих, громадських повинностей та військових обов'язків, а також від виконання будь-яких вимог, передбачених законами і правилами держави перебування щодо реєстрації іноземців і одержання дозволу на проживання.

2. Дії положень п.1 цієї статті не розповсюджуються на працівників обслуговуючого персоналу та приватних домашніх працівників, які не мають громадянства акредитуючої держави, та тих, хто займається приватною діяльністю з метою отримання прибутку в державі перебування.

1. За виключенням випадків, передбачених у п.3 цієї статті, положення чинного законодавства держави перебування у сфері соціального забезпечення не розповсюджуються на працівників консульської установи в тому, що стосується роботи, яка виконується ними для акредитуючої держави.

2. Винятки, передбачені п. 1 цієї статті, також розповсюджуються на приватних домашніх працівників, які знаходяться виключно на службі у працівників консульської установи за умови:

а) якщо вони не є громадянами держави перебування та не проживають в ній постійно;

б) якщо на них розповсюджуються положення законодавства про соціальне забезпечення в акредитуючій державі або в третій країні.

3. Працівники консульської установи, які використовують (наймають) осіб, на яких не розповсюджуються положення про винятки, передбачені в п.2 цієї статті, повинні виконувати зобов'язання, які покладаються на роботодавця відповідними положеннями законодавства про соціальне забезпечення в країні перебування.

4. Винятки, передбачені у пп. 1 і 2 цієї статті не перешкоджають добровільній участі в системі соціального забезпечення в державі перебування за умови, якщо така участь дозволяється цією державою.

1. Працівники консульської установи звільняються від усіх видів податків і мита, особистих та майнових, державних, районних та муніципальних, за виключенням:

а) побічних податків, які зазвичай включаються до вартості товарів та послуг;

б) податків та зборів на приватне нерухоме майно, яке знаходиться на території держави перебування, з винятками, передбаченими ст.15 цієї Конвенції;

в) податків на спадкове майно, перехід майна або переказ грошей з майна померлого з держави перебування з урахуванням положень п. б) ст.27 цієї Конвенції;

г) податків і мита на приватний прибуток, отриманий з будь-якого виду діяльності, джерело якого знаходиться в країні перебування;

д) податків і мита за конкретні види обслуговування;

е) реєстраційного, судового і реєстрового мита, іпотечних і гербових зборів з урахуванням ст.15 цієї Конвенції.

2. Працівники консульської установи звільняються від податків, зборів і мита на заробітну плату, одержану ними за свою роботу в консульській установі.

3. Працівники консульської установи, які наймають осіб, заробітна плата яких не звільнена від прибуткового податку в державі перебування, мають виконувати зобов'язання, що покладаються законами і правилами цієї держави на наймачів у тому, що стосується утримання прибуткового податку.

1. Згідно зі своїми законами і правилами, держава перебування дозволяє ввезення із звільненням від усіх митних зборів та податків, крім тих, що стягуються за зберігання, перевезення та інші подібні послуги, наступних предметів:

а) предметів, призначених для офіційного користування консульською установою, включаючи автомобілі;

б) предметів, призначених для особистого користування консульськими посадовими особами, консульськими службовцями і членами їхніх сімей, включаючи предмети побутового характеру. Кількість споживчих предметів не повинна перевищувати кількості, необхідної для особистого користування відповідних осіб.