З метою забезпечення реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та дальшого реформування Державної кримінально-виконавчої служби України

1. Схвалити Концепцію реформування Державної кримінально-виконавчої служби України (додається).

2. Кабінету Міністрів України розробити та затвердити у тримісячний строк Комплексну цільову програму реформування Державної кримінально-виконавчої служби України.

Демократичні перетворення, що відбулися в Україні, зумовили необхідність реформування Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - кримінально-виконавча служба) та приведення її у відповідність із міжнародними нормами.

Функціонування кримінально-виконавчої служби має базуватися на додержанні положень Конституції і законів України, засад міжнародного права та європейської етики, принципів позапартійності, політичної незаангажованості, відкритості для взаємодії з національними і міжнародними громадськими організаціями та інституціями.

Серед позитивних зрушень, які відбулися протягом останніх років у сфері виконання кримінальних покарань, є зменшення на третину кількості осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, більша відкритість діяльності кримінально-виконавчої служби, якісно новий рівень взаємодії органів і установ виконання покарань та правозахисних організацій.

Водночас існуючі в Україні органи і установи виконання покарань та слідчі ізолятори не відповідають сучасним вимогам забезпечення прав і свобод людини і громадянина та не повною мірою забезпечують виконання покладених на них завдань.

Приміщення, в яких тримають засуджених, є казарменого типу, в кожному з них перебуває по кілька десятків людей. Не кращими є і приміщення у слідчих ізоляторах. Більшість будівель і споруд, інженерних мереж установ виконання покарань та слідчих ізоляторів побудовано та введено в експлуатацію понад 50 років тому і потребує негайної реконструкції або капітальних ремонтів. Немає можливості залучати до праці всіх засуджених, а необхідне обладнання у професійно-технічних навчальних закладах при установах виконання покарань, на підприємствах зазначених установ або відсутнє, або є застарілим.

Нагальним є питання розроблення нових моделей установ виконання покарань для засуджених жінок та неповнолітніх.

В установах виконання покарань значна кількість засуджених має низький освітній рівень та є педагогічно занедбаною. Сучасні підходи до організації виробничої діяльності в ринкових умовах обумовлюють необхідність зміни організаційно-правових форм і принципів діяльності підприємств установ виконання покарань щодо залучення засуджених до суспільне корисної праці, надання пріоритету їх професійно-технічному навчанню, формуванню та закріпленню у засуджених трудових навичок як невід'ємної складової процесу їх ресоціалізації.

Попри значну кількість засуджених, хворих на соматичні та психічні захворювання, поширення серед них інфекційних захворювань, перш за все туберкульоз та ВІЛ/СНІД, залишаються проблеми із забезпеченням таких осіб адекватною медичною допомогою.

Не викоренено практику неналежного поводження персоналу кримінально-виконавчої служби з особами, взятими під варту, та які відбувають покарання в установах відбування покарань, розслідування скарг на таке поводження є недостатньо ефективним.

Потребує вдосконалення робота кримінально-виконавчої інспекції, на обліку в якій на даний час перебуває майже половина всіх засуджених і роль якої зростатиме у зв'язку з розширенням видів покарань, не пов'язаних із позбавленням волі. Таке вдосконалення має відбуватися за зразком служб пробації, що створені у багатьох європейських державах.

Тому забезпечення реальних можливостей для захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, попередження вчинення нових злочинів особами, взятими під варту, та які відбувають покарання, а також запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню з особами, які тримаються в установах виконання покарань, поступове наближення умов тримання осіб, узятих під варту, та які відбувають покарання, до європейських норм, поліпшення роботи з кадрами кримінально-виконавчої служби, вдосконалення їхньої професійної підготовки є основними пріоритетними напрямами державної політики у цій сфері.

Ця Концепція визначає основні напрями реформування кримінально-виконавчої служби, що має забезпечити в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах визначені законодавством порядок і умови виконання покарань та відбування покарання засудженими, запровадити європейські норми у цій сфері шляхом додержання вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.) та виконання рекомендацій Європейського комітету з питань запобігання катуванням або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.

Метою реформування кримінально-виконавчої служби має стати організація діяльності кримінально-виконавчої інспекції на засадах пробації, дальше вдосконалення діяльності установ виконання покарань шляхом створення умов для виправлення та ресоціалізації засуджених, здобуття ними освіти та набуття професії, їх соціальної адаптації в суспільстві, приведення умов тримання осіб, узятих під варту, та які відбувають покарання, у відповідність із вимогами Європейських пенітенціарних правил.

Реформування кримінально-виконавчої служби потребує суттєвого перегляду державної політики у сфері виконання кримінальних покарань відповідно до нової соціально-політичної та економічної ситуації в державі, змін у практиці винесення вироків судами, до світового досвіду виконання кримінальних покарань і повинно здійснюватись узгоджено, в поєднанні з реформуванням інших державних та соціальних інститутів, зокрема, прискоренням судової реформи.

Для цього в ході реформування кримінально-виконавчої служби необхідно враховувати, що:

впровадження нових засобів виправлення і ресоціалізації засуджених має здійснюватись у першу чергу з додержанням прав і свобод людини і громадянина, недопущенням приниження честі і гідності особи;

ресоціалізація засуджених є головною кінцевою метою функціонування кримінально-виконавчої служби;

виправлення та ресоціалізація засуджених є такими ж обов'язковими завданнями в реалізації покарання, як і кара за вчинений злочин;

залучення засуджених до праці, робота їх у майстернях (центрах трудової адаптації), підсобних господарствах, із господарського обслуговування установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, на підприємствах установ виконання покарань, на державних або інших форм власності підприємствах є складовою не кари, а ресоціалізації;

навчання в загальноосвітньому чи професійно-технічному навчальному закладі, участь у самодіяльних та самоврядних організаціях засуджених, що створюються відповідно до законодавства в установах виконання покарань та функціонують на колективних засадах, є невід'ємною складовою ресоціалізації засуджених.

Для досягнення зазначених цілей необхідно:

оптимізувати структуру кримінально-виконавчої служби та систему управління органами і установами виконання покарань, слідчими ізоляторами, розробити таку їх модель, яка б відповідала міжнародним нормам, забезпечити поетапне приведення умов тримання осіб, узятих під варту, та які відбувають покарання, в існуючих установах виконання покарань та слідчих ізоляторах у відповідність із такими нормами;

реорганізувати систему виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, та організувати діяльність кримінально-виконавчої інспекції на засадах пробації;

удосконалити форми взаємодії органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів із громадськими організаціями та державними інституціями з метою додержання принципу відкритості для демократичного цивільного контролю над правоохоронними органами держави;

удосконалити механізм правового регулювання діяльності кримінально-виконавчої служби;

створити систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації персоналу кримінально-виконавчої служби;

забезпечити систему правового та соціального захисту персоналу кримінально-виконавчої служби;

забезпечити розвиток матеріально-технічної бази установ виконання покарань та слідчих ізоляторів.

Потребує вдосконалення організація взаємодії Державного департаменту України з питань виконання покарань як центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань зі спеціальним статусом з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини.

Реформування кримінально-виконавчої служби та системи управління органами і установами виконання покарань, слідчими ізоляторами має передбачати:

удосконалення організаційної структури кримінально-виконавчої служби, яка б забезпечувала додержання конституційних прав і свобод людини, дієві механізми громадського контролю за нею, створення належних матеріальних та санітарних умов тримання під вартою та відбування покарань, надання ефективної медичної допомоги особам, узятим під варту, та які відбувають покарання;