Верховна Рада України

1. Схвалити Концепцію Національної програми відродження села на 1995 - 2005 роки, розроблену Комісією Верховної Ради України з питань відродження та соціального розвитку села і Кабінетом Міністрів України.

2. Кабінету Міністрів України разом з комісіями Верховної Ради України з питань відродження та соціального розвитку села і з питань агропромислового комплексу до кінця 1994 року на основі Концепції підготувати Національну програму відродження села на 1995 - 2005 роки з урахуванням пропозицій, висловлених на сесії Верховної Ради України, і подати її на розгляд Верховної Ради України.

У період формування ринкових відносин село переживає важкі часи. Найбагатші в світі чорноземи перестали бути джерелом достатку і багатства народу. Український селянин, дбайливий і вмілий господар, не має стимулів до вільної, творчої, високопродуктивної праці, умов для нормального життя.

Лише 1,6 відсотка сільських квартир мають центральне опалення, 17 відсотків сіл - водопровід, 14 - сітьовий газ. Ще 1800 сіл (6 відсотків) не мають під'їзних доріг з твердим покриттям, переважна більшість сільських вулиць не впорядкована.

Частина населення пенсійного віку постійно зростає, а молоді - зменшується. Демографічна ситуація на селі постійно погіршується. Тисячам сіл загрожує запустіння.

Виходячи з цього головною метою Національної програми відродження села є виведення українського села на світовий рівень розвитку, створення соціально-економічних умов для відродження селянина - справжнього господаря на землі, здійснення земельної реформи та формування повноцінного життєвого середовища в сільській місцевості.

У Національній програмі відродження села передбачається:

поетапне формування системи економічних відносин, за яких в сільському господарстві зросте престижність праці сільських працівників, вони стануть шанованими громадянами суспільства, забезпечать високу продуктивність своєї праці;

урізноманітнення сфери прикладання праці, забезпечення випереджаючих темпів і більш високого рівня доходів жителів села порівняно з жителями міста;

поступовий перехід до багатоукладної системи ведення сільськогосподарського виробництва;

створення сучасних сільських населених пунктів з повним комплексом інженерного благоустрою, впорядкованим житлом;

розвиток охорони здоров'я, фізкультури і спорту, освіти і культури, соціального забезпечення, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, відродження національних традицій та звичаїв;

соціальний захист найбільш вразливих категорій населення, насамперед інвалідів, пенсіонерів, дітей.

Реалізація цих завдань вимагає:

проведення аграрної реформи, утвердження, поряд з іншими формами, приватної власності на землю та інші засоби виробництва;

врахування інтересів виробників сільськогосподарської продукції під час здійснення приватизації виробничих об'єктів харчової, переробної та інших галузей, що обслуговують сільське господарство;

створення економічного механізму ринкового типу як головної передумови динамічного розвитку агропромислового комплексу;

формування багатогалузевої виробничої сфери села на сучасній технологічній основі, удосконалення структури виробництва в агропромисловому комплексі, відновлення родючості землі, раціональне використання природних ресурсів;

підвищення ролі місцевих органів державної виконавчої влади та самоврядування у вирішенні соціальних проблем села;

впровадження в практику механізму державного інвестування розвитку соціальної сфери села і системи пільг із залученням до цього коштів усіх суб'єктів підприємницької діяльності;

забезпечення збалансованого соціально-економічного розвитку села і міста;

розроблення системи законодавчих і нормативних актів;

відпрацювання державної структури управління розвитком села виходячи з міжгалузевого характеру проблем.

Національна програма відродження села враховує галузеві та регіональні програми, які вже здійснюються в агропромисловому комплексі, прогнози розвитку галузей соціальної сфери, демографічних процесів, зайнятості населення тощо, узгоджує їх між собою та забезпечує комплексність заходів відповідно до рівнів функціонування суспільства, забезпечує реалізацію Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві".

Національна програма відродження села грунтується на формуванні багатогалузевої та різнофункціональної сфери села, де поряд з високорозвинутим сільським господарством належне місце займають промислові види діяльності, транспорт, рекреація, оптова та роздрібна торгівля, соціальна інфраструктура, банківсько-кредитна система. Конкретизується державна політика щодо нарощення продуктивних сил села як основи його відродження і розвитку.

З цією метою на першому етапі:

створюються сприятливі умови для функціонування багатоукладної економіки, де, при державній підтримці, поряд з колективними сільськогосподарськими підприємствами, розвиваються селянські (фермерські), особисті підсобні господарства;

здійснюється паювання землі та основних виробничих фондів, акціонування колективних і державних підприємств, формуються різного типу господарські товариства та об'єднання;

досягається стабілізація сільськогосподарського виробництва.

На другому етапі:

сільське господарство шляхом акціонування інтегрується з харчовою і переробною промисловістю, сервісними галузями;

агропромисловий комплекс переводиться на новий технічний базис, нові технологічні засади, енергозберігаючі технології;

створюється механізм ефективного використання земельних ресурсів, їх збереження та відновлення екологічної рівноваги;

підвищується до рівня сучасних вимог професійна кваліфікація сільськогосподарських товаровиробників;

прискорюються темпи розвитку переробної промисловості, переробка сільськогосподарської продукції наближається до місць її виробництва, формується передова агросервісна служба;

освоюється виробництво систем машин та інших компонентів новітніх технологій, що відповідають світовим стандартам; потребам агропромислового комплексу підпорядковується конверсія військово-промислового комплексу;

структура виробництва удосконалюється у напрямі найбільш ефективного використання природно-економічного потенціалу кожного регіону та потреб населення.

Держава створює сприятливі умови для розвитку на селі нових виробництв, не пов'язаних з діяльністю аграрного сектора економіки.

Продуктивні сили села базуються на використанні зростаючої різноманітності енергоносіїв, у тому числі з нетрадиційних джерел. Їх розвиток підпорядковується задоволенню всебічних інтересів людини.

Стратегічною метою аграрної реформи є повне і надійне продовольче постачання населення, високий експортний потенціал галузі на основі відродження господаря землі, створення багатоукладного конкурентоспроможного аграрного сектора економіки, технічного і технологічного його переозброєння, впровадження енергозберігаючих технологій.

Основою відродження селянина як справжнього господаря є:

формування багатоукладної аграрної сфери;

становлення приватної та колективної власності на землю, інші засоби виробництва;

створення у переробних галузях промисловості, в агросервісі системи акціонерних і кооперативних товариств, асоціацій, в яких контрольний пакет акцій належить виробникам сільськогосподарської продукції, що забезпечуватиме їм пріоритетне право розпоряджатися кінцевою продукцією і отримувати прибуток від її реалізації;

вільний вибір товаровиробниками форм і напрямів реалізації продукції, гарантування їм права самостійно розпоряджатися результатами своєї праці;

збереження на перехідний період контрактної системи закупівель сільськогосподарської продукції з використанням цін, що забезпечували б товаровиробникам відшкодування затрат на виробництво продукції та одержання прибутку, а також гарантоване матеріально-технічне постачання окремих видів матеріальних і фінансових ресурсів, що розподіляються централізовано.

Національна програма відродження села конкретизує шляхи здійснення земельної реформи з урахуванням регіональних особливостей, історичних традицій, психології селян, їх готовності до подальших аграрних перетворень. Земельна реформа базується на:

забезпеченні раціонального співвідношення земель приватної, колективної і державної форм власності на землю;

платному використанні землі для всіх землевласників і землекористувачів;

формуванні ринку землі та скасуванні мораторію на продаж землі.

Розміри безплатної передачі земельних ділянок у власність громадян і передачі їх за плату, а також ставки земельного податку і орендної плати визначаються чинним законодавством.

Держава контролює ринок землі з метою запобігання спекуляції.

Держава стимулює становлення різних форм господарювання в аграрній сфері, забезпечуючи:

рівні можливості для розвитку на селі всіх господарських укладів, здорову конкуренцію між товаровиробниками;

трансформацію за бажанням трудових колективів (власників), колективних і державних сільськогосподарських підприємств в акціонерні та пайові господарства, малі підприємства, асоціації кооперативів і селянських господарств, селянські спілки тощо;

захист інтересів селян у разі банкрутства сільськогосподарських підприємств, інших товаровиробників;

створення в агропромисловій сфері різних виробничих і торговельно-збутових структур, інтегрування і кооперування виробництва за участю вітчизняного та іноземного капіталу.

Держава здійснює активну демографічну політику, метою якої є досягнення самовідтворення та якісне поліпшення структурного складу сільського населення. Для цього:

стимулюється зростання народжуваності на селі та переселення у трудонедостатні (занепадаючі) аграрні регіони людей в активному працездатному віці, особливо молодих сімей;

здійснюються заходи щодо відродження зон демографічної кризи;

усуваються негативні наслідки гіпертрофованих форм сучасної урбанізації та соціальна дискримінація сільських жителів, розширюються пільги, особливо для жителів малих, віддалених, занепадаючих сіл та хуторів, підвищується престижність проживання на селі;

забезпечується збалансованість усіх підсистем села, докорінно поліпшуються умови життя, вживаються заходи щодо стирання відмінностей між селом і містом у соціально-побутовому і культурному розвитку;

забезпечується узгодженість економічних, майнових, соціальних, духовних, національних інтересів переселенців і корінного населення сіл, збереження самобутності українського села;

прогнозується зайнятість сільського населення відповідно до особливостей територій та визначаються регіони відселення і переселення громадян у сільську місцевість;

створюється загальнодержавний банк даних про ринок праці в сільській місцевості, що забезпечуватиме чітке і оперативне визначення тенденцій зайнятості, своєчасне інформування населення;

система підготовки і перепідготовки кадрів села пристосовується до вимог і особливостей ринкової економіки;

розробляється гнучка система державного регулювання ринку праці з ефективним механізмом стимулювання переміщення у сільську місцевість підприємств, їх філій, розвитку малого бізнесу, залучення вітчизняного та іноземного капіталу до створення нових робочих місць на селі, сприяння сезонній зайнятості, включаючи стимулювання виїзду на сезонні сільськогосподарські роботи за кордон.

Державна підтримка сільської поселенської мережі має спиратися на міцну матеріальну базу, систему економічних регуляторів та правового захисту. З цією метою:

класифікуються і юридично оформляються категорії та статус сільських населених пунктів; відновлюється самостійність поселень, що в період ліквідації так званих "неперспективних сіл" були штучно приєднані до інших, включені в міську мережу чи формально зняті з обліку; узаконюються як самостійні поселення хутори; окремо визначається спеціальний статус сільських поселень, утворених у зв'язку з спорудженням промислових об'єктів, ліквідацією наслідків аварій та стихійного лиха та з інших причин;

стимулюється створення селянських (фермерських) господарств, підприємств інших форм власності у трудонедостатніх (занепадаючих) сільських населених пунктах;

визначаються господарська територія, виробничі та інші функції поселень, перспективи їх розвитку;

беруться на облік архітектурні, історичні, матеріальні та художні цінності поселень, визначаються форми їх охорони, збереження та активного інтегрування в суспільне життя;

відроджуються ті ліквідовані місця проживання людей, в яких для цього є умови і можливості;

формуються організаційні засади сільської поселенської мережі;

обгрунтовуються структурні зміни економічних та фінансових основ функціонування та розвитку сільської поселенської мережі в умовах поглиблення ринкових відносин, зокрема джерела відродження занепадаючих поселень, які повинні включати не лише кошти державного бюджету та бюджетів місцевого самоврядування, виробничих структур, громадян, а й благодійні фонди, інші нетрадиційні джерела фінансування; програма відродження занепадаючих поселень виділяється в самостійний розділ Національної програми відродження села;

забезпечується поєднання державного управління з місцевим самоврядуванням сільських поселень.

У сільській місцевості поетапно здійснюються заходи, що забезпечують освітнє, медичне, культурне, спортивне, житлово-комунальне, побутове, транспортне і торговельне обслуговування населення за науково обгрунтованими нормативами:

на першому етапі (до 2000 року) пріоритет надаватиметься газифікації, водопостачанню, підвищенню рівня електропостачання, благоустрою сільських населених пунктів, будівництву доріг. Державні інвестиції спрямовуються передусім на розвиток соціальної інфраструктури трудонедостатніх (занепадаючих) сільських районів і населених пунктів з метою досягнення нормативів, що забезпечують життєві потреби населення на рівні, не нижчому від мінімального;