Верховна Рада України

1. Схвалити Концепцію розвитку гірничо-металургійного комплексу України до 2010 року (додається).

2. Кабінету Міністрів України на основі зазначеної Концепції розробити проект Національної програми розвитку гірничо-металургійного комплексу України та внести його на розгляд Верховної Ради України до 1 грудня 1995 року. В проекті програми врахувати пропозиції і зауваження народних депутатів України та висновки постійних комісій Верховної Ради України.

В основу Концепції розвитку гірничо-металургійного комплексу ( далі - Концепція) покладено програми розвитку промислового комплексу України, пропозиції заінтересованих міністерств і відомств, підприємств, наукових і проектних організацій галузі та Національної академії наук.

Гірничо-металургійний комплекс є базовою галуззю народного господарства, що дає змогу виконати важливі народногосподарські плани.

Він забезпечує:

майже 50 відсотків валютних надходжень в Україну;

зайнятість понад 600 тисяч робітників (за станом на 1994 рік);

задоволення потреби всіх галузей народного господарства України в металопродукції як основному конструкційному матеріалі.

Частка металургії в промисловості становить:

виробництво товарної продукції - 13,4 відсотка;

основні фонди - 13 відсотків;

чисельність робітників - 6,5 відсотка;

споживання електроенергії - 15,6 відсотка;

споживання палива - 14,2 відсотка.

Метою Концепції є визначення головних напрямів збалансованого розвитку гірничо-металургійного комплексу з урахуванням тенденцій змін внутрішнього та зовнішнього ринків металопродукції.

Завдання Концепції полягають у визначенні заходів щодо проведення структурної перебудови комплексу, здійсненні державної підтримки гірничо-металургійних підприємств під час технічного переозброєння та модернізації виробництва.

Формування гірничо-металургійного комплексу України відбувалося в складі металургії колишнього Союзу РСР, що зумовило ряд його особливостей. Насамперед розвивалося виробництво звичайних сталей, вироблялися не всі види прокату, які споживаються в Україні, що при становленні державності України призвело до негативних явищ як у металургії країни, так і всьому народному господарстві.

Металургія України має недосконалу галузеву і технологічну структуру, спостерігаються стійке старіння основних виробничих фондів, низька ефективність використання паливно-енергетичних ресурсів, ускладнення екологічної обстановки у великих промислових центрах. Галузь потребує проведення корінної модернізації та технічної перебудови виробництва, поліпшення структури металопродукції.

Унаслідок кризи економіки рівень виробництва основних видів металопродукції в 1988-1994 роках знизився на 50 відсотків.

У той же час гірничо-металургійний комплекс має досить добрі перспективи для розвитку, а саме:

має власну сировинну базу;

науково-технічний потенціал України може забезпечити передовий технологічний рівень;

має великий експортний потенціал і в перспективі може стати значним експортером металопродукції.

Потреби України у металопрокаті значною мірою зумовлюються загальним станом економіки, рівнем цін і конкурентоспроможністю металопродукції. Вивчення можливостей розвитку економіки країни до 2000 року показало, що внаслідок дуже обмежених фінансових можливостей у цей період не слід очікувати істотних зрушень в сортаментному споживанні металопрокату.

На основі прогнозування, здійсненого Мінекономіки, Мінпромом, Національною академією наук, можна визначити такі можливі обсяги виробництва готового металопрокату, які дадуть змогу забезпечити внутрішні потреби країни на мінімальному рівні та експорт металопродукції для валютних надходжень в Україну.

Прогнозування можливих обсягів виробництва металопродукції здійснено з урахуванням забезпечення державних потреб України у металопродукції як для внутрішнього споживання, так і для забезпечення експорту. Виробництво цієї металопродукції забезпечується сировинною та кредитно-інвестиційною підтримкою держави. Промислові підприємства можуть самостійно розвивати виробництво продукції понад державні програми за рахунок власних коштів.

Гірничо-металургійний комплекс України володів значними ринками збуту металопродукції як у країнах колишнього Союзу РСР, так і за кордоном. Відсутність єдиної політики та скоординованих дій у галузі експорту призвела до істотних втрат традиційних ринків збуту зазначеної продукції. Без відновлення та розширення збуту металопродукції на внутрішньому ринку та ринку країн ближнього та дальнього зарубіжжя немає реальної перспективи для розвитку чорної металургії України.

Концепція передбачає подальше розширення робіт з маркетингу та вивчення ринків збуту продукції, створення в Мінпромі координаційного органу для здійснення цієї роботи, проведення узгодженої торговельно-експортної політики та економічної оцінки можливих ринків збуту продукції гірничо-металургійного комплексу. Насамперед необхідно відновити традиційний збут металопродукції у країни СНД, розширити ринки в країнах Азії та Близького Сходу.

Україна виплавляє металу значно більше, ніж споживає, однак не виробляє всієї номенклатури прокату. Профільний і розмірний сортамент має бути розширеним і уніфікованим, включати нові види металопродукції, в тому числі для заміни імпорту, а також із широким використанням власних легуючих елементів.

У сортопрокатному виробництві передбачається освоєння нових профілів з конструкційних та легованих сталей для залізничного транспорту, будівництва, машинобудування тощо.

Істотним є збільшення частки листа, зокрема тонкого, в загальному обсязі виробництва металопрокату, а також частки холоднокатаного листа, в тому числі автомобільного, електротехнічного, жерсті та із захисним покриттям.

У трубній підгалузі необхідно збільшити виробництво водогазопровідних труб, труб із цинковим, полімерним, пінополіуретановим і алюмінійполімерним покриттям, емальованих труб. Передбачається випуск високоміцних насосно-компресорних, обсадних і бурильних труб необхідного сортаменту.

У метизному виробництві перспективний сортамент складається з таких видів виробів: високоміцні кріпильні деталі для авіа-, автомобіле- і транспортного машинобудування; кріплення з покриттям; металокорд; канати; зварювальний та наплавлювальний дріт, у тому числі спеціального призначення; сітки, метизні вироби тощо.

Основними напрямами розвитку металургійного виробництва західних країн були:

масова ліквідація зайвих металургійних потужностей, оскільки утримування довго не використовуваних потужностей потребує великих витрат, пов'язаних насамперед зі збереженням для них робочої сили;

проведення широкомасштабної модернізації та реконструкції виробництва;

розширення державних заходів регулювання ринку та виробництва металів. Державне регулювання було спрямоване на прискорення зрушень у виробничій та технологічній структурах галузі, зміну екологічних нормативів, що стимулюють інноваційний та відтворювальний процеси, проведення відповідної податкової, амортизаційної та кредитної політики, створення соціальних програм;

глибоке розширення номенклатури (диверсифікація) виробництва металургійних компаній. Зокрема, уже в середині семидесятих років у структурі капіталовкладень провідних металургійних фірм США частка інвестицій, спрямованих в інші галузі, зросла до 48 відсотків;

розширення міжфірмової кооперації.

Нині світовий розвиток чорної металургії формується під впливом переходу від переважного нарощення абсолютних обсягів виробництва до зниження питомого металоспоживання за рахунок випуску та використання металопродукції підвищеної якості. У той же час аналіз світового виробництва металопродукції свідчить, що Росія та Україна є єдиними країнами, де продовжується спад рівня виробництва металопродукції на фоні загальної стабілізації роботи світової металургії.

Метою розвитку металургії є створення збалансованої галузі, орієнтованої на виробництво конкурентоспроможної продукції, з обов'язковим вирішенням екологічних та соціальних проблем. Насамперед треба значно знизити енергоємність металопродукції, підвищити її конкурентоспроможність, а також поліпшити екологічні умови у районах з розвинутим металургійним виробництвом.

На етапі стабілізації економіки стратегія Концепції передбачає:

виведення з експлуатації морально та фізично застарілих металургійних агрегатів, нерентабельних виробництв;

завершення будівництва та реконструкції металургійних об'єктів;

консервацію та збереження близько 30 відсотків надлишку металургійних потужностей для урахування можливого підйому металоспоживаючих галузей економіки країни;

диверсифікацію виробництва;

вирішення соціальних питань.

На етапі піднесення економіки стратегія Концепції передбачає:

здійснення моніторингу розвитку металоспоживаючих галузей для своєчасного вирішення завдань по виробництву високоліквідних та конкурентоспроможних видів металопродукції;

накопичення коштів для технічного переозброєння і розвитку виробництва;

впровадження енерго-, матеріалозберігаючих та екологічно чистих технологій, структурну перебудову виробництва, скорочення питомих енерговитрат на виробництво чавуну, сталі та прокату, розвиток і підвищення технічного рівня виробництва, якості металопродукції, поліпшення техніко-економічних показників і поновлення виробничих фондів;

подальшу диверсифікацію виробництва.

Інвестиційні кошти галузі передбачається спрямувати на вирішення першочергових пріоритетних напрямів її технічного переозброєння.

Гірничорудна промисловість повністю забезпечує потреби металургійних підприємств України в сировині та одночасно є постачальником продукції на експорт.

Залізорудна сировина для металургійних підприємств поставляється як агломерат та обкатиші, які виробляються на гірничорудних підприємствах з відкритим та підземним видобутком. Агломерат виробляється також безпосередньо на деяких металургійних підприємствах.

Основні перспективні завдання гірничорудної промисловості:

розв'язання проблеми шахтних вод та підтримка дієздатності кар'єрів і шахт в умовах скорочення обсягів видобутку руди;

реконструкція та технічне переозброєння шахт і кар'єрів, їх обладнання прогресивною прохідницькою та експлуатаційною технікою, удосконалення об'ємів хвостового господарства та оборотного водопостачання;

завершення будівництва Криворізького гірничозбагачувального комбінату окислених руд потужністю 10 млн. тонн обкатишів;

структурна перебудова гірничодобувного комплексу з використанням елементів підземних робіт на відкритих розробках;

здійснення масштабної рекультивації земної поверхні, порушеної відвалами та шламонагромаджувачами;

реконструкція та модернізація збагачувальних, окускувальних та агломераційних фабрик для підвищення якості товарної залізної руди;

перехід на комплексне використання добутої гірничої маси;

здійснення природоохоронних заходів.

Основним споживачем марганцеворудної сировини в Україні є феросплавне виробництво та виплавка чавуну, які і зумовлюють потребу в ній. У зв'язку з тим, що подальша інтенсифікація марганцеводобувного виробництва потребує значних витрат і призведе до вичерпання запасів окисних руд, Концепція передбачає скорочення обсягів експорту феросплавів та концентрату.

Потреба у феросплавах на перспективу визначається передбаченими обсягами виплавки сталі. Беручи до уваги зниження внутрішньої потреби та значні потужності у виробництві феросиліцію (31 відсоток його виробництва в колишньому Союзі РСР), електроферосилікомарганцю (73 відсотки його виробництва в колишньому Союзі РСР), марганцю металевого (95 відсотків його виробництва в колишньому Союзі РСР), плануються зменшення обсягів зазначених виробництв та завантаження резервних потужностей виробництвом феросплавів, постачання яких здійснюється за імпортом. У першу чергу це стосується тих феросплавів, для яких в Україні є власна сировинна база: середньовуглецевий феромарганець, феротитан, ферованадій, високовуглецевий ферохром. Необхідно переорієнтувати марочний сортамент України на виробництво та використання легованих безнікелевих кремніймарганцевмісних марок сталі, уніфікованих з європейськими та іншими іноземними марками, а також одночасно збільшити частку виробництва прокату та іншої металопродукції з цих сталей.

Обсяг виробництва коксу на перспективу визначається основним споживачем - доменним виробництвом, яке використовує 83-85 відсотків сумарного обсягу. Споживання коксу недоменним виробництвом забезпечується на існуючому рівні. Незважаючи на істотне зменшення обсягів виробництва коксу, продовжується постачання коксівного вугілля з країн СНД та з Польщі, пов'язане із значним зниженням видобутку та незадовільними якісними характеристиками вітчизняного вугілля.

Основними перспективними завданнями коксохімічного виробництва є реконструкція і технічне переозброєння коксових батарей для оновлення пічного фонду та одночасне впровадження ресурсо- і енергозберігаючих технологій підготовки та спікання вугілля.

Обсяги виробництва вапнякової та доломітової продукції визначаються потребами чорної металургії, частково інших галузей народного господарства: будівельної, хімічної, машинобудівної, харчової та інших, а також експорту. Потреби металургії майже повністю були забезпечені власною флюсовою сировиною. В той же час більшість підприємств досягла свого граничного забезпечення сировиною.

Основними перспективними завданнями виробництва флюсів є реконструкція рудників і розвиток сировинної бази підприємств з метою нарощення обсягів виробництва, що дасть змогу задовольнити потреби металургії в повному обсязі та припинити імпорт доломіту.

Структура вогнетривів, що виробляються в Україні, склалася, головним чином, за рахунок екстенсивного розширення великомасштабного виробництва рядової вогнетривкої продукції. Через недостатність випуску нових видів вогнетривів сталеплавильне виробництво зазнає труднощів під час впровадження нових процесів комбінованої продувки, розливу та позапічної обробки. Реалізація заходів щодо розвитку підгалузі передбачається на діючих підприємствах під час їх реконструкції.

Основні перспективні завдання вогнетривкого виробництва:

до 2010 року обсяги загального виробництва вогнетривів будуть поступово знижуватися за рахунок поліпшення структури виплавки, розливу сталі та інших виробництв, а також зниження питомої ваги низькоякісних шамотних виробів та збільшення корундових, мулітокорундових, магнезіальних волокнистих, неформованих, оксидних вогнетривів та безкислотних сполук;

організація виробництва вогнетривів високої якості передбачається за рахунок наявної в Україні природної алюмосилікатної вогнетривкої сировини, що дасть змогу забезпечити виробництво вогнетривів для доменних печей та повітронагрівників, коксових та обертальних печей, вагранок, регенераторів, мартенівських та інших печей. Передбачається розширити виробництво магнезіальних вогнетривів, графітизованих і мулітових блоків, карбідокремнієвих та інших вогнетривів, у тому числі за рахунок як закупівлі сировини за кордоном, так і освоєння власних родовищ;

удосконалення виробництва неформованих вогнетривів замість штучних.

Основними джерелами утворення товарного брухту є відходи металообробки та металобрухт від ліквідації основних фондів (амортизаційний брухт). У зв'язку з широким впровадженням нових технологічних процесів, у тому числі безперервного розливу сталі, стабілізацією виробництва прокату та зниженням абсолютних обсягів виробництва литва знижуються питомі величини утворення відходів виробництва металів. Збільшення ресурсів амортизаційного брухту в зв'язку з вибуттям з ладу основних фондів передбачає необхідність поліпшення якості підготовки брухту до переплавки.

Основним перспективним завданням переробки брухту є оптимізація та технічне переоснащення цехів та дільниць переробки вторинних чорних і кольорових металів, створення мережі ділянок переробки шлакових відходів.

Основними перспективними завданнями аглодоменного виробництва є:

зупинення морально і фізично зношених аглофабрик;

використання енергозберігаючих технологій, економія енергоресурсів у доменній плавці;

широке використання пиловугільного палива в доменній плавці;

скорочення, аж до повного припинення, використання природного газу в доменній плавці та заміна його пиловугільним паливом та продуктами газифікації низькосортного вугілля;

модернізація устаткування доменних печей, широке використання безконусних завантажувальних пристроїв, удосконалення систем завантаження печей, автоматизація процесів плавки;

припинення роботи ряду неефективних доменних печей.

Основними перспективними завданнями сталеплавильного виробництва є:

використання енергозберігаючих технологій, економія енергоресурсів у виробництві;

розвиток киснево-конверторного та електросталеплавильного виробництва, поступове скорочення виробництва сталі в мартенах, часткове переобладнання мартенів у прямоточні агрегати;

розширення обсягів безперервного розливу, широке впровадження нових конструкцій машин та технологій, у тому числі для відливання тонких слябів;

будівництво агрегатів комплексної позапічної обробки сталі.

Основними перспективними завданнями прокатного виробництва є:

виведення з експлуатації морально та фізично застарілих прокатних станів;

реконструкція деяких прокатних станів з метою поліпшення структури прокату та підвищення його якості;

збільшення частки листового прокату в загальному обсязі виробництва металу, розвиток потужностей для одержання листового прокату, в тому числі будівництво ливарно-прокатних модулів для виробництва тонколистового гарячекатаного прокату;

розширення виробництва прокату з високоякісних легованих марок сталі та сплавів з одночасним скороченням зайвих обсягів прокату звичайної якості;

вирішення проблеми виробництва автолиста;

термомеханічна обробка прокату;

розвиток традиційних видів гарячого покриття листової сталі цинком, алюмінієм, сплавами алюмінію з цинком, а також нових видів електролітичного покриття;

збільшення в товарній продукції частки металовиробів високого ступеня готовності, в тому числі економічних видів прокату і труб з антикорозійним покриттям, каліброваного металу, металовиробів, гнутих профілів, жерсті тощо;

автоматизація станів та агрегатів з використанням керуючих обчислювальних машин, яка забезпечила б також охоплення функцій контролю за здійсненням технологічних процесів та діагностики устаткування;

здійснення заходів щодо підвищення якості та сертифікації продукції.

Важливою особливістю трубного виробництва в Україні є те, що створене в межах єдиного економічного простору колишнього Союзу РСР, воно було орієнтоване на потреби Росії та інших республік. Унаслідок цього трубне виробництво має чітку експортну спрямованість.