Верховна Рада України, дотримуючи міжнародних зобов'язань України щодо захисту прав людини і виходячи з принципів Конституції України, приймає цей Закон, щоб визначити правовий статус біженців, установити правові, економічні та організаційні гарантії захисту прав осіб, які вимушено залишили державу своєї громадянської належності (або країну свого постійного проживання).

У цьому Законі під терміном "біженець" розуміється іноземець (іноземний громадянин чи особа без громадянства), який внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками расової, національної належності, ставлення до релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань вимушений залишити територію держави, громадянином якої він є (або територію країни свого постійного проживання), і не може або не бажає користуватися захистом цієї держави внаслідок зазначених побоювань та щодо якого в порядку та за умов, визначених цим Законом, прийнято рішення про надання йому статусу біженця.

Особи, які мають намір набути статус біженця і перетнули державний кордон України у порядку, встановленому чинним законодавством, повинні протягом трьох діб звернутися до відповідного органу міграційної служби з заявою про надання їм статусу біженця.

Особи, які вимушені були незаконно перетнути державний кордон України з наміром набути статусу біженця і прибули в Україну з держави, на території якої існують умови, зазначені у статті 1, повинні протягом доби звернутися до відповідного органу міграційної служби через її уповноваженого чи службову особу Прикордонних військ України із заявою про надання їм статусу біженця та з обгрунтованим поясненням свого незаконного перетинання кордону.

Статус біженця не надається особі:

за якою компетентними органами влади держави, де вона проживає, визнаються і забезпечуються права і обов'язки, пов'язані з громадянством цієї держави;

щодо якої встановлено, що вона вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено в міжнародному праві;

яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття на її територію;

яка до прибуття в Україну перебувала в державі, де вона могла у встановленому порядку отримати притулок чи оформити статус біженця. Це положення не поширюється на осіб, для яких чинним законодавством передбачено спрощений порядок набуття громадянства України.

Питання про надання і позбавлення статусу біженця вирішують в межах своєї компетенції органи міграційної служби Міністерства України у справах національностей та міграції в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Центральним органом державної виконавчої влади, що координує взаємодію інших органів державної виконавчої влади при вирішенні всіх питань, що стосуються проблем біженців, є Міністерство України у справах національностей та міграції.

До відання Міністерства України у справах національностей та міграції належить підготовка для розгляду Урядом України пропозицій щодо:

встановлення регіонів тимчасового розселення біженців;

визначення обсягів фінансування на утримання біженців і розподілу коштів по регіонах компактного проживання біженців.

Крім цього, до відання Міністерства України у справах національностей та міграції належить:

встановлення порядку оформлення надання статусу біженця за наявності умов, зазначених у статті 1 цього Закону, і позбавлення цього статусу;

утримання пунктів тимчасового розміщення біженців;

розгляд скарг на рішення про надання і позбавлення статусу біженця, що приймаються органами міграційної служби в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

ведення централізованого обліку осіб, які подали заяву про надання статусу біженця, та біженців;

контроль за виконанням цього Закону.

Органи міграційної служби в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються Міністерству України у справах національностей та міграції, Уряду Республіки Крим та відповідним державним адміністраціям.

До їх відання належить:

надання статусу біженця особам, які прибули на територію Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя за умов, передбачених статтею 1 цього Закону, і позбавлення цього статусу, а також видача біженцям відповідних посвідчень;

визначення місць тимчасового проживання осіб, які подали заяву про надання статусу біженця, та біженців, а також в разі потреби направлення їх в пункти тимчасового розміщення біженців;

надання грошової допомоги особам, які подали заяву про надання статусу біженця, та біженцям;

сприяння у тимчасовому працевлаштуванні осіб, які подали заяву про надання статусу біженця, та біженців;

надання особам, які подали заяву про надання статусу біженця, та біженцям соціально-побутових і медичних послуг;

ведення обліку осіб, які подали заяву про надання статусу біженця, та біженців;

вирішення інших питань, віднесених до їх компетенції законодавством.

Державний комітет України у справах охорони державного кордону, Прикордонні війська України перешкоджають незаконному перетинанню державного кордону України, у встановленому порядку затримують осіб, які незаконно його перетнули, та організовують прийняття заяв про надання статусу біженця від тих осіб, які мають намір його набути.

Служба безпеки України та її органи на місцях, Служба безпеки Республіки Крим у межах своєї компетенції вживають заходів для виявлення серед осіб, які порушили клопотання про надання статусу біженця, таких, яким статус біженця не надається відповідно до статті 3 цього Закону.

Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство внутрішніх справ Республіки Крим, управління внутрішніх справ областей, міст Києва та Севастополя реєструють біженців, в межах своєї компетенції вживають необхідних заходів для виявлення серед осіб, які порушили клопотання про надання статусу біженця, таких, яким статус біженця не надається відповідно до статті 3 цього Закону.

Міністерство праці України надає по можливості допомогу в тимчасовому працевлаштуванні біженців.