Відповідно до статті 107 Конституції України

1. Увести в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 червня 2021 року "Про Стратегію розвитку оборонно-промислового комплексу України" (додається).

2. Затвердити Стратегію розвитку оборонно-промислового комплексу України (додається).

3. Кабінету Міністрів України затвердити план заходів щодо реалізації Стратегії розвитку оборонно-промислового комплексу України й інформувати щороку до 31 березня про підсумки її виконання.

4. Контроль за виконанням рішення Ради національної безпеки і оборони України, введеного в дію цим Указом, покласти на Секретаря Ради національної безпеки і оборони України.

5. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

Стратегія розвитку оборонно-промислового комплексу України (далі - Стратегія) визначає пріоритетні напрями державної військово-промислової політики, цілі реформи оборонно-промислового комплексу та очікувані результати їх досягнення з урахуванням актуальних воєнно-політичних загроз і викликів.

Правовою основою положень Стратегії є Конституція України, інші законодавчі акти України, міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Стратегія розроблена на основі результатів огляду оборонно-промислового комплексу України, Стратегії національної безпеки України та враховує інші документи у сфері стратегічного планування.

Стратегія визначає:

цілі, основні напрями, завдання державної військово-промислової політики;

поточні та прогнозовані чинники, що впливають на розвиток оборонно-промислового комплексу, з урахуванням зовнішньополітичних та внутрішніх умов;

пріоритети розвитку оборонно-промислового комплексу на довгостроковий період;

основні напрями діяльності державних органів щодо підтримки розвитку оборонно-промислового комплексу;

напрями та завдання реформування і розвитку оборонно-промислового комплексу.

Стратегія є основою для підготовки державних програм, що стосуються оборонно-промислового комплексу України, з метою забезпечення сталого та ефективного розвитку оборонно-промислового комплексу, зниження залежності України від критичного імпорту шляхом заміщення продукцією вітчизняного виробництва, відродження стратегічної ролі оборонного сектору економіки.

Реалізація Стратегії здійснюється на основі національного економічного, інтелектуального потенціалу з використанням механізмів державно-приватного партнерства та військово-технічного співробітництва з іноземними державами.

Створення умов для розвитку оборонно-промислового комплексу України з використанням механізмів державно-приватного партнерства та військово-технічного співробітництва з іноземними державами для виробництва високоефективного озброєння, військової та спеціальної техніки для задоволення потреб Збройних Сил України, інших органів сектору безпеки і оборони, збільшення експортного потенціалу оборонно-промислового комплексу України є метою державної військово-промислової політики.

Ціллю державної військово-промислової політики є створення на основі сучасних стандартів корпоративного управління та управління якістю, ефективної реалізації кадрового потенціалу конкурентоспроможного, високотехнологічного, функціонально збалансованого, економічно ефективного, фінансово-самодостатнього та прибуткового, раціонально диверсифікованого, ресурсо- та енергоефективного, цифровізованого вітчизняного оборонно-промислового комплексу, здатного задовольнити існуючі та перспективні потреби Збройних Сил України та інших військових формувань в озброєнні, військовій та спеціальній техніці.

Державна військово-промислова політика буде реалізовуватися за такими основними напрямами:

створення системи стратегічного планування у сфері оборонно-промислового комплексу України та системи планування довгострокових наукових і матеріально-технічних потреб Збройних Сил України, інших військових формувань у продукції військового та цивільного призначення і подвійного використання;

забезпечення безперервного наукового, інформаційно-аналітичного та нормативно-правового супроводження заходів з реформування і розвитку оборонно-промислового комплексу;

оптимізація системи державного управління у сфері оборонно-промислового комплексу України, уникнення конфлікту інтересів між повноваженнями щодо формування державної військово-промислової політики та функціями з управління суб’єктами господарювання;

впровадження принципів корпоративного управління відповідно до міжнародних стандартів;

підвищення рівня координації діяльності органів виконавчої влади, що здійснюють реалізацію державної політики у сфері безпеки, оборони та розвитку оборонного сектору економіки;

впровадження ефективної системи організації діяльності державних наукових установ та виробничих підприємств оборонних галузей промисловості шляхом утворення за їх участю господарських об’єднань підприємств або холдингових компаній (далі - науково-виробничі структури), орієнтація на конкретні цілі та пріоритети за кожним виробничим сегментом (авіаційно-космічним, виробництвом спеціальних засобів (зокрема засобів протиповітряної оборони, радіолокації, радіоелектронної боротьби та зв’язку, засобів технічних видів розвідки), бронетанковим (зокрема виробництво автомобільної техніки, інженерного та спеціального озброєння для потреб оборони), кораблебудівним, а також сегментом виробництва високоточної зброї та боєприпасів);

створення та впровадження єдиної інформаційно-аналітичної системи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику, як сучасного засобу підтримки прийняття рішень у сфері реалізації військово-промислової політики;

проведення раціональної диверсифікації оборонних галузей промисловості;

проведення корпоратизації підприємств оборонно-промислового комплексу, установ та організацій, впровадження засад корпоративного управління ними відповідно до принципів Організації економічного співробітництва та розвитку, поєднання централізованого державного управління із сучасними ринковими механізмами;

впровадження економічних механізмів стимулювання інноваційної діяльності, збільшення прибутковості, забезпечення сталого фінансового стану підприємств оборонно-промислового комплексу, відновлення платоспроможності;

удосконалення системи стандартизації, уніфікації та управління якістю продукції відповідно до стандартів НАТО;

імпортозаміщення критичних матеріалів, комплектувальних виробів, елементної бази, критичних технологій та мінімізація залежності від іноземних постачальників, зокрема повна ліквідація залежності від постачання матеріалів, комплектувальних виробів з Російської Федерації, інвестиції у розвиток базових та критичних технологій, виконання перспективних планів інноваційного розвитку;

зняття нормативно-правових обмежень на утворення спільних підприємств з іноземними компаніями та провадження спільної діяльності, залучення іноземного капіталу в розвиток виробничих потужностей українських підприємств із забезпеченням при цьому державного контролю для нейтралізації потенційних загроз національній безпеці;

забезпечення доступу суб’єктів господарювання всіх форм власності до участі у проектах зі створення та виробництва оборонної продукції, впровадження і реалізація державно-приватного партнерства, сприяння залученню інвестицій на внутрішньому та зовнішньому ринках;

спрощення процедур отримання суб’єктами господарювання повноважень на здійснення експортно-імпортних операцій в оборонній сфері;

поширення присутності товарів та послуг оборонно-промислового комплексу на міжнародних ринках, посилення організаційних та інституціональних заходів сприяння їх експорту;

інституційне забезпечення для впровадження інноваційних проектів та розвитку критичних технологій відповідно до найкращих світових практик, зокрема, з використанням механізмів державно-приватного партнерства;

сприяння розвитку суб’єктів малого і середнього підприємництва всіх форм власності в частині розроблення і створення інноваційних технологій і виробництва високотехнологічної продукції військового, спеціального, подвійного призначення та цивільної продукції;

впровадження механізмів державного протекціонізму та державної підтримки експортного потенціалу в рамках військово-технічного співробітництва з іноземними державами з урахуванням зобов’язань України за відповідними міжнародними договорами;

впровадження заходів із стимулювання підприємств до збільшення обсягів цивільної продукції;

залучення підприємств оборонно-промислового комплексу до програм науково-технічного та соціально-економічного розвитку держави;

економічне стимулювання застосування новітніх технологій, зокрема пов’язаних з енергозбереженням і енергозабезпеченням;

створення системи безперервної підготовки кадрів для задоволення потреб оборонно-промислового комплексу, підвищення мотивації і забезпечення правового та соціального захисту працівників;

запровадження ефективних механізмів взаємодії між державними замовниками та виконавцями державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель;

впровадження CALS-технологій та системи "бережливе виробництво";

перегляд потреб та оновлення мобілізаційних запасів на підприємствах оборонно-промислового комплексу.

Поточні та прогнозовані чинники, що впливають на розвиток оборонно-промислового комплексу

Організаційна структура української оборонної промисловості та система управління нею є недієвою і малоефективною, внаслідок чого поступово зменшується інноваційна складова діяльності, результативність та ефективність також мають сталу тенденцію до зменшення, зокрема:

головним методом управління державною часткою оборонної промисловості все ще залишається адміністративний примус;

більшість суб’єктів господарювання не володіє достатнім ступенем науково-технічної, фінансово-економічної та виробничої самодостатності;

у виробництві переважають технології третього і четвертого технологічних укладів, не створено належних набутків п’ятого і шостого технологічних укладів, що призводить до невідповідності лінійки систем, підсистем озброєння та військової техніки, що виробляються підприємствами, сучасному рівню;

основні параметри господарської діяльності українських оборонних підприємств (структура та використання основних засобів, обсяги досліджень та виробництва, продуктивність праці, кадровий склад тощо) не відповідають сучасним вимогам;

існуючі засади організації оборонно-промислової діяльності у державі не відповідають пануючим тенденціям світового індустріального розвитку, зокрема принципам, визначеним у стандартах ISO, що являють собою найбільш адаптовані механізми управління матеріальним виробництвом у ринкових умовах за критерієм якості;

поширені у світі механізми планування, контролю, забезпечення та постійного удосконалення господарської діяльності, зокрема за допомогою таких відомих інструментів, як "бережливе виробництво", технології безперервних операційних покращень, системи безперервної інформаційної підтримки життєвого циклу продукції, або інших, недостатньо впроваджені або взагалі відсутні;

складність із забезпеченням кваліфікованими робітничими кадрами, руйнація системи професійно-технічного навчання;

темпи переозброєння Збройних Сил України, інших складових сил оборони на новітні (модернізовані) зразки не забезпечують завантаженість виробництва в оборонній промисловості і як наслідок підприємства мають обмежені можливості для інвестицій у ліквідацію технологічного відставання, існування та розвиток підприємств можливі лише у разі наявності портфеля іноземних замовлень;

через російську військову агресію та тимчасову окупацію частини суверенної території України були втрачені підприємства оборонно-промислового комплексу, які виробляли озброєння, військову та спеціальну техніку та/або брали участь в коопераційних зв’язках з іншими підприємствами - виробниками озброєння, військової та спеціальної техніки;

в Україні відсутні підприємства, установи та організації, що займаються створенням та виробництвом бойової авіації (літаки, вертольоти), систем протиповітряної оборони/протиракетної оборони, систем повітряно-космічної оборони, високоточних гіперзвукових літальних апаратів різного базування та засобів захисту від них, практично відсутні виробництва радіоелементів та мікроелектроніки, багатьох критично необхідних для виробництва озброєння, військової та спеціальної техніки матеріалів і комплектувальних виробів.

На основі результатів проведеного огляду оборонно-промислового комплексу необхідно виділити найбільш критичні чинники, що мають суттєвий вплив на формування цілей та завдань для досягнення необхідних спроможностей оборонно-промислового комплексу, серед яких:

недосконалість системи визначення потреб в озброєнні, військовій і спеціальній техніці та формування планів закупівель на найближчу перспективу для сил сектору безпеки і оборони, відсутність максимально можливої публічності процесу формування державного оборонного замовлення та відбору виконавців;

відсутність дієвих державних програм переходу від виробництва одиночних та малосерійних виробів до серійного виробництва новітніх зразків озброєння, військової та спеціальної техніки;

слабка концентрація фінансових та інших ресурсів для реалізації пріоритетних напрямів переходу на створення озброєння, військової та спеціальної техніки нових поколінь;

повна відсутність державної підтримки та фінансування розвитку критичних технологій у сфері оборонно-промислового комплексу України, проведення фундаментальних досліджень в інтересах оборонно-промислового комплексу, стимулювання нових науково-технічних напрямів;

відсутність чіткої державної політики стимулювання інноваційного розвитку оборонно-промислового комплексу, підтримки лізингових та офсетних угод;

відсутність гнучкої політики ціноутворення на продукцію військового призначення;

недооцінка впливу експортного потенціалу підприємств - виробників озброєння, військової та спеціальної техніки на їх фінансово-економічний стан та відсутність державної підтримки підприємств, продукція яких має значний експортний потенціал;

відсутність доступних кредитів для підприємств - виробників озброєння, військової та спеціальної техніки;

низький рівень узгодженості військово-технічної та військово-промислової політики, зокрема під час розроблення і виготовлення сучасних зразків озброєння, військової та спеціальної техніки;

відсутність дієвих механізмів залучення інвестицій у галузь;

низький рівень військово-технічного співробітництва з метою залучення міжнародних компаній до інвестування у підприємства оборонно-промислового комплексу.

Зміни у зовнішньому середовищі формують нові виклики і можливості, які матимуть у найближче десятиліття істотний вплив на розвиток оборонно-промислового комплексу, зокрема:

в економічній політиці держав прослідковуються ознаки переходу від глобалізації до ізоляції;

відбувається стрімке зростання міжнародної конкуренції на світовому ринку озброєння, військової та спеціальної техніки;

змінюється структура світової економіки (зміщення центру економічного розвитку із Заходу на Схід - в держави, що розвиваються), виникає дефіцит ресурсів (енергетичних, продовольчих, питної води), що буде стимулювати зростання ринків озброєння, військової та спеціальної техніки;

продовжиться випереджаюче зростання ринків, що розвиваються, особливо держав Південно-Східної Азії;

високі темпи технологічних змін і перехід до нового технологічного укладу (штучний інтелект, розвиток нових технологій зв’язку, біотехнологій, електроніки та інше) ведуть до появи нових і скорочення старих ринків, серед виробників озброєнь загострюється конкуренція;

негативно впливають на можливості експорту українських озброєнь геополітичні чинники, які також обмежують доступ підприємств національного оборонно-промислового комплексу до критичних технологій, матеріалів та комплектувальних виробів;

загострення регіональних та локальних конфліктів призводить до зростання попиту на озброєння, військову та спеціальну техніку, водночас економічна нестабільність, світова криза, пандемії можуть призвести до обмеження доступу на міжнародні ринки, до капіталу для інвестицій, валютних ризиків, зниження попиту на військову продукцію, що вплине на прибутковість довгострокових експортних контрактів;

дефіцит ресурсів призведе до збільшення собівартості продукції і попиту на енергозберігаючі технології та обладнання.

Провідні держави світу здійснюють активні заходи щодо переозброєння своїх військ. Зміни способів ведення збройної боротьби формують нові потреби у розробленні озброєнь на основі нових фізичних принципів із використанням квантових, інформаційних, космічних, гіперзвукових технологій, біотехнологій, а також технологій у сфері штучного інтелекту, створюються нові матеріали, робототехніка та автономні безпілотні апарати, удосконалюються неядерні високоточні озброєння (ВТО).

Наземна бронетехніка, літаки і вертольоти, а також кораблі та підводні човни оснащуються двигунами, що працюють на альтернативних джерелах енергії, частина з них стає безпілотними.

Бойові розвідувальні ударні комплекси забезпечують дії військ розвідувальними даними, зокрема засобами повітряної і космічної розвідки, в реальному режимі часу, а також вогневу підтримку з повітря та артилерійськими засобами, інженерна розвідка здійснюється з використанням роботизованих систем.

Легкі вертольоти (легкі штурмовики), безпілотні літальні апарати, що перебувають в розпорядженні командира, застосовуються не тільки як розвідувальні, а також для корегування вогню з повітря засобів вогневої підтримки, артилерійських систем, дронів "камікадзе" або використовується як тактична авіація (повітряна вогнева підтримка).

Протиповітряна оборона підрозділу оснащується переносними зенітно-ракетними комплексами та зенітними установками для боротьби з низьколітаючими цілями, які об’єднуються автоматизованими системами управління та цілевказання.

Основою живучості, мобільності та прихованості дій підрозділів у зоні виконання бойового завдання стає стійкість зв’язку під час застосування противником засобів радіоелектронної боротьби.

Для ведення бойових дій на морі та у прибережних районах підрозділи військово-морських сил оснащуються роботизованими безпілотними надводними та підводними апаратами, зокрема ударними, за допомогою яких створюються системи моніторингу, контролю та оборони як за надводною поверхнею, так і під водою.

Здійснюється активний розвиток та застосування автоматизованих систем управління збройними силами різного рівня (стратегічного, тактичного).

Науково-технічний та виробничо-технологічний розвиток, технічне переоснащення та модернізація підприємств оборонно-промислового комплексу здійснюватимуться шляхом:

форсованого технічного переоснащення науково-виробничої бази оборонно-промислового комплексу, орієнтованого насамперед на забезпечення реалізації державних цільових оборонних програм;

проведення підприємствами модернізації, впровадження новітніх технологій, оновлення виробничих фондів, створення потужностей та підготовки виробництва для виконання завдань і заходів, визначених державними цільовими оборонними програмами, зокрема за пріоритетними напрямами:

створення автоматизованих систем управління;

створення ракетно-космічної техніки;

створення високоточних засобів ураження, боєприпасів та продуктів спеціальної хімії;

створення засобів радіоелектронної боротьби;

створення технічних засобів розвідки;

створення систем протиповітряної оборони;

створення безекіпажних платформ і ударної робототехніки, оснащення "солдата майбутнього" тощо;

військове суднобудування;

вертольотобудування;

організація виробництва зразків штурмової, винищувальної, бомбардувальної, учбово-тренувальної авіаційної техніки, що не виготовляється на сьогодні в Україні, з поступовим переходом від її складання та локалізації виробництва складових та комплектувальних виробів до повномасштабного серійного виробництва за ліцензійними договорами;

організація спільного серійного виробництва відповідно до потреб озброєння, військової і спеціальної техніки, що не виготовляється в Україні, за ліцензійними договорами;

впровадження CALS-технологій і системи "бережливе виробництво";

розвиток дослідно-випробувальної бази;

впровадження малозатратних та безвідходних технологій, які забезпечують раціональне споживання та використання природних ресурсів, зменшення енергетичної складової собівартості продукції, наближення її енергоємності до рівня розвинутих держав та стандартів Європейського Союзу.

Забезпечити розвиток оборонно-промислового комплексу на основі використання його конкурентних переваг можливо шляхом широкої інтеграції з високотехнологічним цивільним сектором промисловості.

Проведення диверсифікації виробництва з метою освоєння підприємствами оборонно-промислового комплексу випуску високотехнологічної промислової продукції цивільного призначення (до 2030 року в оборонно-промисловому комплексі частка цивільної продукції повинна становити не менш як 50 відсотків від загального обсягу виробництва), створення і просування на ринки імпортозамінної і експортоорієнтованої продукції цивільного призначення можливе з дотриманням таких умов:

виключення небезпеки деградації вітчизняного оборонно-промислового комплексу у разі можливого скорочення обсягів оборонних закупівель;

забезпечення інноваційно-інвестиційної діяльності оборонних підприємств таке, що дасть змогу створювати за необхідності зразки озброєння, військової та спеціальної техніки з необхідними тактико-технічними характеристиками;

збереження і розвиток в оборонно-промисловому комплексі набору компетенцій для забезпечення вирішення всього комплексу завдань технічного оснащення Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Необхідно вжити заходів для структурної перебудови та вдосконалення управління, зокрема здійснити:

структурний перегляд системи управління державним сектором оборонної промисловості;

перегляд та оптимізацію структури активів підприємств та установ;

створення науково-виробничих структур, які здійснюють координацію та реалізацію великих проектів (програм), оптимізацію та підвищення концентрації виробництва, впровадження та вдосконалення корпоративного управління і рівня менеджменту.

Удосконалити систему планування можливо шляхом:

створення в галузі якісно нової системи аналізу та планування, взаємоузгодженої із стратегічними документами оборонного планування держави в контексті з цілями, завданнями та пріоритетами державної політики у сфері національної безпеки і оборони, воєнно-економічного, соціально-економічного та науково-технічного розвитку держави;

створення та впровадження єдиної інформаційно-аналітичної системи центрального органу виконавчої влади, що відповідає за формування та реалізацію державної військово-промислової політики, як сучасного засобу підтримки прийняття рішень.

Оптимізація імпортозаміщення здійснюватиметься шляхом поетапної локалізації виробництв в інтересах національної оборони і безпеки держави, застосування офсетних угод при організації спільних виробництв, у тому числі із застосуванням адитивних технологій тривимірного друку.

Розвиток кадрового потенціалу оборонно-промислового комплексу забезпечується за допомогою:

поліпшення умов та престижності праці працівників оборонної промисловості;

моніторингу і прогнозування кадрових потреб організацій, вдосконалення підготовки кваліфікованих кадрів для збереження технологічних циклів виробництва найважливіших систем озброєння;

вдосконалення системи підготовки (перепідготовки) кадрів, стимулювання залучення висококваліфікованих фахівців в оборонно-промисловий комплекс.

Розвиток експортного потенціалу здійснюється шляхом:

розроблення та прийняття нормативно-правових актів, спрямованих на забезпечення заходів військово-технічного співробітництва і реалізацію офсетних угод під час закупівлі озброєння, військової та спеціальної техніки за імпортом;

укладення міжурядових угод з військово-технічного співробітництва, що передбачають взаємний захист інвестицій, технологій, конкретні заходи із спільного виробництва озброєння, військової та спеціальної техніки для потреб ринків третіх держав;

розвитку експортного потенціалу оборонно-промислового комплексу, що передбачає створення сприятливих умов для реалізації міжнародних проектів у сфері озброєнь і військової техніки;

забезпечення умов для створення спільного виробництва зразків, які не виготовляються в Україні.

Забезпечення інноваційної діяльності у сфері оборонно-промислового комплексу

Метою провадження інноваційної діяльності у сфері оборонно-промислового комплексу є задоволення потреб держави в сучасних високоефективних системах озброєнь, військової та спеціальної техніки відповідно до встановлених нормативів, національних та міжнародних стандартів, а також потреб експорту наукоємної продукції шляхом оновлення та формування нової науково-технологічної бази підприємств та організацій оборонно-промислового комплексу за допомогою поєднання ефективного державного управління і ринкових механізмів саморозвитку.

Інноваційна діяльність в оборонно-промисловому комплексі має бути спрямована на:

технічне переоснащення та оновлення виробничої бази з урахуванням новітніх досягнень науково-технічного прогресу та переходу на нові види спеціалізації і організації виробництв;

підвищення технологічного рівня створення та виробництва озброєння, військової та спеціальної техніки;

підвищення ефективності використання матеріалів та інших ресурсів;

радикальне зниження енергоємності виробництва;

мінімізацію техногенного впливу оборонно-промислового комплексу та його продукції на навколишнє середовище і людину;

забезпечення стимулювання приватної підприємницької ініціативи у виконанні завдань розвитку оборонно-промислового комплексу;

вирішення питань забезпечення оборонно-промислового комплексу кваліфікованими кадрами з впровадженням післядипломної підготовки фахівців усіх рівнів.

Для досягнення поставленої мети в державі повинні бути відрегульовані рамкові умови розгортання масштабної інноваційної діяльності у сфері оборонно-промислового комплексу, зокрема стосовно забезпечення оптимального балансу ринкових і регуляторних важелів впливу держави на інноваційний розвиток, вдосконалення структури оборонно-промислового комплексу за інноваційною моделлю.

Інноваційна діяльність і необхідні заходи щодо її розвитку мають розглядатися з урахуванням таких основних пріоритетів:

адаптація інноваційної інфраструктури у сфері оборонно-промислового комплексу до умов глобалізації та підвищення її конкурентоспроможності;

створення привабливих умов для творців інновацій, стимулювання інноваційної активності підприємств оборонно-промислового комплексу;

переорієнтація інноваційної інфраструктури на ринковий попит і споживача;

системний підхід в управлінні інноваційною діяльністю, інформаційне забезпечення.

Основними шляхами інноваційного розвитку оборонно-промислового комплексу України є:

реформування інституційного складу оборонно-промислового комплексу з утворенням науково-виробничих структур, здатних реалізувати повні інноваційно-інвестиційні цикли;

створення нової системи управління функціонуванням і розвитком оборонно-промислового комплексу;

застосування системи прискореного інноваційного розвитку та нової моделі наукового забезпечення інноваційної діяльності у сфері оборонно-промислового комплексу;

введення в дію нових механізмів фінансування, кредитування та інвестиційного забезпечення оборонно-промислового комплексу;

надання науково-виробничим структурам оборонно-промислового комплексу державної підтримки на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Реформування оборонно-промислового комплексу для активізації інноваційної діяльності проводиться за такими принципами:

забезпечення достатньої обороноздатності держави на базі випереджаючого розвитку систем озброєння, військової та спеціальної техніки, забезпечення передового науково-технічного рівня, здатного протистояти наявним і майбутнім викликам та загрозам;

поєднання інтересів вітчизняних споживачів і виробників оборонної продукції;

створення необхідних умов для впровадження інновацій у виробничі процеси;

державного протекціонізму - державної підтримки і надання преференцій інноваційним проектам і програмам підприємств, організацій та установ оборонно-промислового комплексу.

Заходи з реформування оборонно-промислового комплексу для активізації інноваційної діяльності мають базуватися на результатах наукових досліджень з аналізу та прогнозування:

соціально-економічного стану в сфері оборонно-промислового комплексу України на 5, 10, 15 років з оцінюванням можливих обсягів фінансування оборонно-промислового комплексу;

попиту та цін на продукцію військового і подвійного призначення;

цін на головні типи ресурсів, які використовуються під час виробництва продукції військового і подвійного призначення;

технологій, які використовуються під час виробництва продукції військового і подвійного призначення;

існуючих можливостей України з виробництва продукції військового і подвійного призначення;

можливих сценаріїв розвитку військово-політичної, технологічної, ресурсної ситуації у світі і в Україні;

можливих ризиків.

Отримана за результатами досліджень інформація надасть можливість:

розробляти програми, визначити виконавців інноваційних проектів, витрати, джерела фінансування, доходи, час на реалізацію тощо;

розробляти календарний план реалізації Стратегії;

оцінювати витрати і доходи держави від реалізації Стратегії.

Для досягнення мети необхідно вжити таких заходів:

розробити законодавчі акти щодо надання оборонній галузі статусу пріоритетної, стимулювання її інноваційного розвитку та надання державної підтримки підприємствам і організаціям оборонно-промислового комплексу;

розробити Державну цільову програму розвитку оборонно-промислового комплексу, зміст якої має бути наповнений конкретними заходами щодо здійснення передбачених Стратегією реформ і змін, визначити строки їх виконання, відповідальні органи і особи, а також необхідні ресурси;

створити систему постійного моніторингу динаміки інноваційного розвитку оборонно-промислового комплексу;

створити нову систему фінансового, кредитного та інвестиційного забезпечення оборонно-промислового комплексу:

законодавчо визначити мінімально гарантований обсяг бюджетного фінансування потреб інноваційного розвитку оборонно-промислового комплексу як частку загальних витрат на безпеку і оборону;

створити сприятливий інвестиційний клімат для здійснення інвестицій в оборонно-промисловий комплекс, зокрема, механізм захисту цих інвестицій із забезпеченням національних інтересів та національної безпеки.

Встановлюється єдиний порядок п’ятирічного та щорічного планування інноваційного розвитку оборонно-промислового комплексу та державної звітності, що визначає ступінь досягнення цілей та рекомендацій на продовження або мотивовану відмову стосовно здійснення заходів плану.

Формування організаційно та функціонально збалансованої структури оборонно-промислового комплексу, забезпечення поглибленої інтеграції науки і виробництва включатиме:

вдосконалення та розвиток загальнодержавного механізму організації і проведення прикладних наукових і науково-технічних досліджень, виконання робіт за державними цільовими програмами і державним замовленням, підготовку наукових кадрів та фінансову підтримку розвитку наукової інфраструктури в інтересах сил сектору безпеки і оборони України;

удосконалення системи планування у сфері оборонно-промислового комплексу у взаємозв’язку із системою планування довгострокових потреб сил безпеки і оборони України у продукції військового і цивільного призначення та подвійного використання з метою задоволення пріоритетних потреб держави;

удосконалення координації діяльності органів виконавчої влади, які віднесені до сектору безпеки і оборони;

формування політики власності підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності для визначення:

- мети здійснення державою володіння, управління та розпорядження підприємствами, установами та організаціями промисловості та науки, що розробляють, виробляють, модернізують і утилізують продукцію військового призначення, надають послуги в інтересах оборони для оснащення та матеріального забезпечення сил безпеки і сил оборони, а також здійснюють постачання товарів військового призначення та подвійного використання, надання послуг військового призначення під час виконання заходів військово-технічного співробітництва України з іншими державами;

- основних цілей та пріоритетів, згідно з якими держава володіє (виконує функції з управління) такими підприємствами, установами та організаціями, основних принципів та механізмів управління ними, принципів їх фінансування та узгодження фінансових та нефінансових цілей, ролі органів державної влади;

впровадження принципово нової системи організації діяльності наукових установ та виробничих підприємств оборонних галузей промисловості шляхом створення за галузевим принципом науково-виробничих структур;

проведення корпоратизації підприємств, установ та організацій оборонно-промислового комплексу, впровадження засад корпоративного управління відповідно до найкращих міжнародних практик;

проведення реорганізації підприємств, визначення напрямів їх консолідації, реструктуризації і оптимізації надлишкових виробничих потужностей, цивільної диверсифікації, перепрофілювання або ліквідації безперспективних підприємств, а саме: