З метою визначення основних засад реформування земельних відносин на основі раціонального та ефективного використання землі, гарантування громадянам, юридичним особам, територіальним громадам сіл, селищ та міст права власності на землю, формування ефективного механізму регулювання земельних відносин і державного управління земельними ресурсами

1. Схвалити Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки (далі - Основні напрями), що додаються.

2. Кабінету Міністрів України:

затвердити у тримісячний строк заходи щодо реалізації Основних напрямів;

передбачати при підготовці проекту Державного бюджету України на 2002 та наступні роки кошти, необхідні для реалізації Основних напрямів.

3. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській, Севастопольській міським, районним державним адміністраціям:

розробити, виходячи з Основних напрямів, і подати на розгляд відповідних органів місцевого самоврядування регіональні програми земельної реформи на 2001-2005 роки;

передбачати при підготовці проектів районних та обласних бюджетів кошти, необхідні для реалізації зазначених програм.

Україна має потужний потенціал земельних ресурсів. Із 60,3 млн. гектарів земель майже 70 відсотків (41,8 млн. гектарів) становлять сільськогосподарські, 17 відсотків (10,4 млн. гектарів) - лісові угіддя. Майже 4 відсотки території країни (2,3 млн. гектарів) забудовано.

З 1991 року виконано значний обсяг робіт з реформування земельних відносин, внаслідок чого зміни у цих відносинах набули необоротного характеру. Проте кінцевої мети - економічно ефективного та екологічно безпечного використання земель України - ще не досягнуто.

У результаті перерозподілу земельних ресурсів у державній власності залишилося 49,7 відсотка земель.

Здійснено паювання 26,4 млн. гектарів земель, переданих у колективну власність 11419 підприємствам. Право на земельну частку (пай) набули 6,5 млн. громадян. Середній розмір земельної частки (паю) становить 4,1 гектара. Розпочалося масове відведення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі та видача державних актів на право приватної власності на землю. Створено резервний фонд земель загальною площею 3070,3 тис. гектарів.

Власниками земельних часток (паїв) передано в оренду 22,4 млн. гектарів земель, орендна плата за які у 2000 році перевищила 1,6 млрд. гривень.

Приватизували свої земельні ділянки на площі 3256 тис. гектарів 11 млн. громадян, 37,6 тис. фермерських господарств використовують майже 2 млн. гектарів сільськогосподарських угідь. Стрімкого розвитку набуло використання земель для ведення особистих підсобних господарств, садівництва і городництва.

Запроваджуються економічні механізми регулювання земельних відносин. Проведено грошову оцінку сільськогосподарських угідь, загальна величина якої дорівнює 306,8 млрд. гривень. Проводиться також грошова оцінка земель несільськогосподарського призначення.

Запроваджено плату за землю.

Однак позитивні досягнення у здійсненні земельної реформи ще не привели до радикального і ефективного оновлення сільськогосподарського виробництва, пожвавлення інвестиційних процесів в інших галузях виробництва, підвищення добробуту населення. Це зумовлює необхідність комплексного підходу до розв'язання проблеми реформування земельних відносин на ринкових засадах, у тісному поєднанні з економічними реформами у державі в цілому.

До цього часу не створено системи законодавчих актів, які б належним чином забезпечували проведення земельної реформи.

Не сформовано механізмів вільного обігу земельних ділянок та не розв'язано проблеми іпотечного кредитування.

Заходи земельної реформи не мають належного фінансового забезпечення.

Є перепони на шляху еволюційного розвитку землеволодіння і землекористування, зокрема у формуванні на базі особистих підсобних і дрібних селянських (фермерських) господарств сучасних конкурентоспроможних, високорентабельних сільськогосподарських підприємств.

Вирішення питань регулювання земельних відносин у містах та інших населених пунктах, зокрема органами місцевого самоврядування, здійснюється без належного врахування соціально-економічного значення земель для створення сприятливого життєвого середовища. Питома землеємність забудови у 1,5 - 3 рази поступається відповідним показникам у розвинутих країнах.

Не проведено розмежування земель державної та комунальної власності та розподілу повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо управління ними.

Практично припинено здійснення заходів щодо охорони земель, картографування земельних угідь, грунтових обстежень, визначення територій техногенного забруднення земель.

Новостворені сільськогосподарські підприємства не забезпечено належними планово-картографічними матеріалами та інформацією про стан грунтів.

Технології ведення державного земельного кадастру є застарілими. Моніторинг земель не має системного характеру та сучасного технічного забезпечення.

Повільно проводиться грошова оцінка земель несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів.

Тому в сучасних умовах необхідним є визначення основних напрямів дальшого реформування земельних відносин з метою забезпечення ефективного використання потужного потенціалу земельних ресурсів України.

Метою земельної реформи в 2001-2005 роках є забезпечення ефективного використання та підвищення цінності земельних ресурсів, створення оптимальних умов для суттєвого збільшення соціального, інвестиційного і виробничого потенціалів землі, перетворення її у самостійний фактор економічного зростання.

Формування земельних відносин у найближчі п'ять років має базуватися на принципах:

непорушності права приватної власності на землю;

включення землі у ринковий обіг;

соціальної справедливості у перерозподілі земель, що перебувають у державній та комунальній власності;

поєднання високої економічної ефективності та екологічної безпеки використання земель;

узгодженості темпів і основних напрямів реформування земельних відносин та відносин в аграрному секторі економіки.

Реалізація Основних напрямів земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки (далі - Основні напрями) як комплексу взаємопов'язаних правових, організаційних, фінансових, науково-технічних та інших заходів має забезпечити прискорення завершення в країні земельної реформи, а також створити ефективний механізм регулювання земельних відносин та державного управління земельними ресурсами.

Реалізація Основних напрямів здійснюватиметься поетапно:

перший етап (2001-2002 роки) - здійснення правових, організаційних, технологічних та інформаційно-освітніх заходів, спрямованих на поглиблення якісних змін у земельних відносинах без суттєвих фінансових витрат, і формування законодавчої та економічної бази для другого етапу;

другий етап (2003-2005 роки) - здійснення заходів щодо оптимізації землекористування та посилення охорони земельних ресурсів, виконання яких вимагатиме відповідних капіталовкладень та матеріальних витрат.

Основними напрямами державної політики у сфері регулювання земельних відносин є:

1) забезпечення дальшого розвитку відносин власності на землю;

2) удосконалення земельних відносин у сільськогосподарському виробництві;

3) дальше реформування земельних відносин у містах та інших населених пунктах;

4) розвиток ринку земель;

5) розвиток кредитування під заставу землі, в тому числі іпотечного кредитування;

6) удосконалення порядку справляння плати за землю;

7) удосконалення моніторингу земель, порядку ведення державного земельного кадастру та оцінки земель;

8) землевпорядне забезпечення проведення земельної реформи;

9) підвищення ефективності державного управління земельними ресурсами;

10) поліпшення організації контролю за використанням та охороною земель;

11) удосконалення нормативно-правової і методичної бази розвитку земельних відносин.

Державна політика щодо розвитку відносин власності на землю полягатиме, насамперед, у забезпеченні реалізації відповідних положень Конституції України та передбачатиме:

розмежування земель державної і комунальної власності, визначення механізмів управління ними та порядку придбання земельних ділянок для державних потреб і потреб територіальних громад сіл, селищ і міст;

приватизацію громадянами і юридичними особами України земельних ділянок різного функціонального призначення, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть передаватися у приватну власність;

задоволення потреб громадян у земельних ділянках для ведення особистого підсобного господарства, селянського (фермерського) господарства, сінокосіння і випасання худоби, садівництва і городництва, індивідуального житлового будівництва;

задоволення потреб працівників соціальної сфери села в земельних ділянках;

забезпечення ефективного використання земельних ділянок, що перебувають у державній та комунальній власності, шляхом передачі цих ділянок у довгострокову оренду громадянам та юридичним особам, як правило, на конкурентних засадах (аукціонах і конкурсах);

надання у постійне користування земельних ділянок із земель державної власності лише державним, а із земель комунальної власності - лише комунальним підприємствам, установам та організаціям;

установлення на місцевості меж земельних ділянок усіх форм власності, посвідчення права приватної власності на землю відповідними державними актами, державну реєстрацію земельних ділянок і прав на них;

надання дозволів на зміни характеру використання земельних ділянок усіх форм власності, в тому числі тих, які надані у постійне користування або передані в оренду, відповідно до затвердженого в установленому порядку зонування земель та з додержанням вимог землевпорядної і містобудівної документації;

визначення принципів та запровадження порядку встановлення обмежень і обтяжень права власності на землю та права користування землею.

Забезпечення реалізації громадянами, юридичними особами, територіальними громадами сіл, селищ, міст і державою права власності на землю здійснюватиметься шляхом:

створення рівних можливостей для юридичних та фізичних осіб у набутті права власності на земельні ділянки та права користування землею, в тому числі для здійснення підприємницької діяльності;

створення можливості для кожного власника земельної ділянки на свій розсуд розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону;

вилучення для державних потреб і потреб територіальних громад сіл, селищ та міст земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, лише на підставі та в порядку, встановлених законом, з мотивів суспільної необхідності та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості;

надання орендарям земельних ділянок, що перебувають у державній та комунальній власності, права викупу цих орендованих земельних ділянок.

З метою створення механізмів економічного стимулювання раціонального і ефективного використання земель у сільськогосподарському виробництві передбачається:

складання планів земель кожного новоствореного сільськогосподарського підприємства з метою забезпечення умов для оперативного і перспективного планування сільськогосподарського виробництва, здійснення капіталовкладень у землю, уточнення економічної бази справляння плати за землю;

завершити перерозподіл земель запасу і резервного фонду, повністю забезпечивши потреби громадян, у тому числі працівників соціальної сфери села, в земельних ділянках для ведення особистого підсобного господарства, селянського (фермерського) господарства, садівництва і городництва, сінокосіння та випасання худоби;

створити умови для розширення територіальної бази особистих підсобних господарств шляхом приєднання до них земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю);

вирішити питання щодо передачі земельних ділянок державних сільськогосподарських підприємств у разі їх приватизації у власність членів трудових колективів цих підприємств;

здійснити роботи щодо відведення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі та видати їм у встановленому порядку державні акти на право приватної власності на землю;

розвивати ринок земель сільськогосподарського призначення як необхідний засіб раціоналізації використання земель;

завершити передачу у власність громадянам і юридичним особам земельних ділянок з резервного фонду та із земель запасу;

ужити заходів щодо проведення організації території новостворених сільськогосподарських підприємств;

запровадити систему економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель;

відновити проведення необхідного обсягу робіт щодо грунтових обстежень сільськогосподарських угідь з метою виявлення їх забруднення шкідливими речовинами.

Заходи, спрямовані на раціоналізацію використання земель з метою виробництва сільськогосподарської продукції, повинні здійснюватися разом із виконанням заходів щодо охорони земель.

Головними завданнями щодо дальшого реформування земельних відносин у містах та інших населених пунктах є:

забезпечення безперешкодної реалізації громадянами, юридичними особами та державою права власності на землю;

створення умов для рівноправної участі територіальних громад сіл, селищ та міст у ринку земель;

забезпечення захисту інтересів територіальних громад населених пунктів щодо соціального, економічного та територіального розвитку населених пунктів, збереження їх ландшафтних та історико-архітектурних особливостей.

З цією метою передбачається розроблення і здійснення заходів щодо:

формування резервних територій для розвитку населених пунктів;

створення сприятливих умов для залучення вітчизняних та іноземних інвесторів у сферу торговельного, готельного, транспортного та іншого капітального будівництва, зовнішнього облаштування територій, у рекреаційну діяльність, реконструкцію неефективних виробництв шляхом надання земельних ділянок із земель державної та комунальної власності у довгострокову оренду з правом продовження строків користування земельною ділянкою або з правом її викупу;