1. Схвалити Концепцію Державної програми забезпечення технологічної безпеки в основних галузях економіки (далі - Концепція), що додається.

2. МОН разом з Національною академією наук та іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити з урахуванням положень Концепції і до 1 липня 2004 р. подати Кабінетові Міністрів України проект Державної науково-технічної програми "Ресурс" - науково-технічної складової Державної програми забезпечення технологічної безпеки в основних галузях економіки.

3. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським держадміністраціям за погодженням з МНС і Держнаглядохоронпраці внести до 1 січня 2004 р. зміни до галузевих та регіональних програм, розроблених на здійснення заходів із забезпечення надійності і безпечної експлуатації споруд, конструкцій, обладнання та інженерних мереж, з урахуванням положень Концепції.

4. Мінекономіки, МОН, іншим центральним органам виконавчої влади під час формування бюджетних запитів на 2004 і наступні роки враховувати потребу в коштах на фінансування розроблення та виконання науково-технічної і галузевих складових Державної програми забезпечення технологічної безпеки в основних галузях економіки.

5. Мінфіну, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським держадміністраціям під час складання проектів державного та місцевих бюджетів на 2004 і наступні роки передбачати в межах реальних можливостей кошти, необхідні для розроблення і виконання науково-технічної, галузевих та регіональних складових Державної програми забезпечення технологічної безпеки в основних галузях економіки.

Цю Концепцію розроблено з метою визначення основних засад, принципів формування, пріоритетів та ключових завдань Державної програми забезпечення технологічної безпеки в основних галузях економіки (далі - Програма).

Забезпечення технологічної безпеки в основних галузях економіки, запобігання виникненню аварій і надзвичайних ситуацій техногенного характеру є складовою створення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності кожної особи зокрема і суспільства в цілому, а отже, невід'ємною частиною державної політики національної безпеки і державного будівництва.

Аналіз причин виникнення аварій і надзвичайних ситуацій техногенного характеру за останні роки показав, що майже у половині випадків (48 відсотків) вони мають технічний характер (незадовільний технічний стан споруд, конструкцій, обладнання та інженерних мереж, їх значна зношеність унаслідок закінчення нормативного строку експлуатації - нормативного ресурсу). За підрахунками спеціалістів, спрацювання зазначених об'єктів у різних галузях економіки становить 50-70 відсотків і має тенденцію до зростання.

Через складний економічний та фінансовий стан більшості суб'єктів господарської діяльності, значне подорожчання будівництва і введення в експлуатацію нових об'єктів, високу вартість і трудомісткість їх заміни практично припинилося оновлення основних фондів. Капітальний і поточний ремонт споруд, конструкцій, обладнання та інженерних мереж проводиться нерегулярно, внаслідок чого зростає спрацьованість цих об'єктів, ступінь їх небезпеки та імовірність виникнення аварій і надзвичайних ситуацій техногенного характеру, а витрати на аварійно-відбудовні роботи у 2-3 рази перевищують розрахункові витрати на проведення зазначених ремонтів.

Унаслідок припинення оновлення зазначених об'єктів особливої актуальності набуває питання управління експлуатаційним строком їх надійного та безпечного використання шляхом визначення залишкового ресурсу і встановлення нових строків експлуатації, що перевищують передбачені проектною та експлуатаційною документацією, а також обов'язкових умов здійснення експлуатації в цей період.

На сьогодні в Україні розроблено ряд державних, галузевих і регіональних програм, прийнято нормативно-правові акти щодо забезпечення надійності і безпечної експлуатації споруд, конструкцій, обладнання та інженерних мереж, визначено центральні органи виконавчої влади, які здійснюють державне регулювання у зазначеній сфері. Однак при цьому охоплюються лише окремі напрями забезпечення технологічної безпеки, у повному обсязі програми не виконуються, а центральні і місцеві органи виконавчої влади та їх відповідні підрозділи діють розрізнено, дублюючи один одного.

Отже, проблема забезпечення технологічної безпеки в основних галузях економіки зводиться до таких аспектів:

дотримання прийнятого у державі рівня економічної та техногенної безпеки шляхом створення єдиної державної системи забезпечення експлуатаційної надійності і безпечної експлуатації споруд, конструкцій, обладнання та інженерних мереж, удосконалення відповідної законодавчої бази;

запобігання руйнуванню або зупиненню особливо важливих об'єктів, використання яких обумовлено інтересами держави, та об'єктів промислового, цивільного, комунального, соціального призначення, що цілком або значною мірою вичерпали нормативний ресурс;

прогнозування та визначення залишкового ресурсу для проведення модернізації, реконструкції та продовження строку експлуатації зазначених об'єктів або прийняття рішення про їх оновлення.

За оцінкою спеціалістів, технічний стан споруд, конструкцій, обладнання та інженерних мереж в основних галузях економіки досяг критичної межі, що загрожує її сталому функціонуванню, підвищує імовірність виникнення аварій і надзвичайних ситуацій техногенного характеру.

Технічний стан об'єктів теплової та електроенергетики також оцінюється фахівцями як украй незадовільний. Близько 75 відсотків енергоблоків ТЕС відпрацювали свій ресурс або наблизилися до його повного вичерпання. Гідротурбінне устаткування більшості гідростанцій Дніпровського каскаду експлуатується у важких режимах 25-50 років, відпрацювало свій нормативний ресурс і потребує термінової заміни. Викликає занепокоєння технічний стан гребель і гідротехнічних споруд Дніпровського каскаду. Деяке устаткування на атомних електростанціях, у тому числі елементи та системи, важливі для забезпечення їх безпеки, працює на межі закінчення експлуатаційного строку використання. 50 тис. кілометрів ліній електропередачі, що введені в експлуатацію до 1970 року, потребують негайної заміни.

Більшість нафтопроводів та газопроводів експлуатуються в Україні понад 25 років. Зокрема, без оновлення в умовах так званого агресивного середовища використовується обладнання нафтогазодобувної, нафтопереробної та хімічної промисловості, трубопровідного транспорту, що призводить до аварій і відмов унаслідок механічних пошкоджень і посилення корозії.

Особливе занепокоєння викликає технічний стан мостових споруд. Сьогодні в країні експлуатується понад 28 тис. залізничних та автомобільних мостів. При цьому 14 відсотків залізничних мостів перебувають у незадовільному технічному стані, близько 2 відсотків - потребують негайного капітального ремонту чи реконструкції. Не відповідають правилам експлуатації 46 відсотків автомобільних мостів загального користування та 72 відсотки - комунальних. Погіршення умов експлуатації прискорює процес руйнування залізобетонних конструкцій мостів.

В Україні лише на об'єктах базових галузей експлуатується понад 35 млн. тонн несучих металевих і понад 250 млн. куб. метрів залізобетонних конструкцій, значна частина яких вичерпала свій ресурс. Близько 30 відсотків будівельних металевих конструкцій експлуатується без належного догляду вже понад 30 років, а близько 5 відсотків - понад 50 років. Більшість цих конструкцій потребує термінового ремонту.

Майже 40 тис. будинків (4 відсотки житлового фонду країни) віднесено до категорії ветхих та аварійних, тобто потребує невідкладного ремонту і відселення. На межі повної зупинки перебуває ліфтове господарство.

Повністю вичерпали нормативний ресурс 24,4 тис. кілометрів (30 відсотків), а в аварійному технічному стані перебуває 17,2 тис. кілометрів водопровідних мереж. Незадовільний технічний стан цих мереж призводить до значних втрат питної води, які становлять до 30 відсотків загального обсягу її подачі (понад 12 млн. куб. метрів за добу). У найгіршому технічному стані перебувають каналізаційні мережі та системи теплопостачання великих промислових центрів. Близько 37 тис. кілометрів комунальних водопровідно-каналізаційних мереж визнаються аварійними.

У зв'язку з цим під час розроблення Програми треба взяти до уваги необхідність першочергового забезпечення надійної і безпечної експлуатації об'єктів, від яких залежить задоволення базових потреб життєдіяльності країни або які становлять підвищену техногенну та екологічну небезпеку. До них, зокрема, належать:

об'єкти атомної, тепло- і гідроенергетики;

магістральні трубопроводи, об'єкти нафтогазодобувної, нафтопереробної і хімічної промисловості;

залізничні та автодорожні мости і тунелі;

будівельні конструкції та гідротехнічні споруди;

інженерні мережі комунального господарства та об'єкти житлового фонду;

рухомий склад залізниць та міського електротранспорту;

обладнання металургійної промисловості тощо.

Також під час розроблення Програми треба взяти до уваги необхідність усунення основних факторів, що призвели до погіршення технічного стану зазначених об'єктів, а саме:

ослаблення механізмів державного регулювання у сфері забезпечення надійності і безпечної експлуатації споруд, конструкцій, обладнання та інженерних мереж унаслідок довготривалої структурної перебудови економіки та адміністративної реформи;

недосконалість нормативно-правової бази, системи нормування, стандартизації та технічного регулювання у зазначеній сфері;

недостатнє виконання або зволікання з виконанням комплексних запобіжних заходів, спрямованих на підтримання в належному технічному стані зазначених об'єктів їх власниками, проведенням поточного та капітального ремонту;

низька технологічна дисципліна проведення робіт, нехтування вимогами законодавчих та інших нормативно-правових актів, стандартів і технічних регламентів, проектної та експлуатаційної документації;

припинення виконання заходів, передбачених державними програмами в частині забезпечення надійності і безпечної експлуатації, оновлення промислових об'єктів, споруд, конструкцій, обладнання та інженерних мереж, унаслідок ускладнення їх фінансування.

Існуюча система забезпечення надійності і безпечної експлуатації споруд, конструкцій, обладнання та інженерних мереж має певні недоліки, які призводять до подальшого погіршення їх технічного стану, а також до неефективного використання коштів, у тому числі державного та місцевих бюджетів, що виділяються для здійснення запобіжних заходів. Це, зокрема:

відсутність системного підходу до розв'язання проблеми забезпечення технологічної безпеки в основних галузях економіки на основі єдиної концептуально узгодженої та науково обґрунтованої державної політики у зазначеній сфері на національному, галузевому, регіональному і об'єктовому рівні;

наявність розбіжностей у законодавчих та інших нормативно-правових актах, якими регулюються зазначені питання у різних галузях економіки, в частині забезпечення єдності принципів проведення цієї роботи та вжиття відповідних запобіжних заходів, а також неврахування змін, що сталися в економіці та у сфері повноважень органів виконавчої влади за останні 12 років;

відсутність належної координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також наукових установ та організацій у зазначеній сфері;

законодавча неврегульованість питань, пов'язаних із системою, порядком та умовами визначення залишкового ресурсу і продовження проектного строку експлуатації для більшості об'єктів, а також із встановленням відповідальності власників цих об'єктів за дотримання передбаченого нормативною, проектною та експлуатаційною документацією режиму їх експлуатації, підтримання належного технічного стану;

нездійснення заходів, визначених державними галузевими програмами, унаслідок надання переваги вирішенню більш широких фахових питань і недостатності фінансування.

Неприпустимість подальшого зниження рівня безпеки та зменшення тривалості роботи життєво важливих об'єктів економіки унаслідок експлуатації споруд, конструкцій, обладнання та інженерних мереж, які працюють на межі вичерпання свого ресурсу і становлять потенційну небезпеку для життя та діяльності людей, відсутність системного підходу до розв'язання зазначеної проблеми, а також ускладнення фінансування оновлення цих об'єктів зумовлюють необхідність розроблення комплексної Державної програми забезпечення технологічної безпеки в основних галузях економіки.

Програмою повинні передбачатися чітко сформульовані цілі та конкретні заходи щодо удосконалення організаційної системи, нормативно-правового та методичного забезпечення проведення робіт з підвищення надійності і безпечності експлуатації споруд, конструкцій, обладнання та інженерних мереж на національному, галузевому, регіональному і об'єктовому рівні, проведення постійного моніторингу стану об'єктів, планових запобіжних заходів, а також прогнозування та визначення залишкового ресурсу для здійснення їх модернізації, реконструкції та продовження строку експлуатації або прийняття рішення про оновлення, підвищення ефективності витрачання передбачених на зазначені цілі коштів тощо.

Виконання Програми, розробленої з урахуванням вимог цієї Концепції, дасть можливість заощадити кошти державного та місцевих бюджетів і кошти суб'єктів господарської діяльності, які сьогодні спрямовуються на аварійно-відбудовні роботи та ліквідацію наслідків аварій, соціальний захист потерпілих, досягти ефективного їх спрямування і збалансування в результаті удосконалення нормативно-правового та методичного забезпечення цієї діяльності.

Під час обговорення протягом 2002-2003 років проекту Концепції в центральних органах виконавчої влади найбільше заперечень викликали її положення про галузевий рівень Програми. Не всі з них вважають необхідним розроблення галузевих складових Програми, мотивуючи це фактичним дублюванням заходів, уже визначених іншими державними галузевими програмами.

Завданням Концепції є визначення шляхів комплексного розв'язання проблеми забезпечення технологічної безпеки в основних галузях економіки та у науково-технічній сфері.