Кабінет Міністрів України

1. Затвердити Державну цільову соціальну програму підтримки сім'ї до 2016 року (далі - Програма), що додається.

2. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям надсилати щороку до 1 лютого Міністерству соціальної політики інформацію про стан виконання Програми для її узагальнення та подання до 1 березня Міністерству економічного розвитку і торгівлі та Кабінетові Міністрів України.

Метою Програми є збереження традиційних сімейних цінностей, посилення мотивації до реєстрації шлюбів, свідомого народження і виховання дітей, а також підвищення соціального захисту сімей, які опинились у складних життєвих обставинах.

Можливі два варіанти розв'язання проблеми.

Перший варіант передбачає здійснення заходів щодо матеріальної підтримки соціально незахищених верств населення та надання соціальних послуг сім'ям, які опинились у складних життєвих обставинах, з приводу насильства в сім'ї.

Перевагою зазначеного варіанта є те, що в умовах нестабільності соціально-економічного розвитку, кризових та інфляційних процесів сім'ям, у тому числі сім'ям з дітьми, державою гарантовано матеріальну підтримку. Також у зв'язку з виникненням складних життєвих обставин у сім'ях державою створено систему соціальних закладів, які надають соціальні послуги з метою відтворення життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Недоліком такого підходу є подальший розвиток системи державної допомоги, яка не мотивує людину до самостійного розв'язання проблем у власній сім'ї.

Результати аналізу виконання Державної програми підтримки сім'ї на період до 2010 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2007 р. № 244 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 13, ст. 476), підтверджують необхідність проведення превентивної роботи з сім'ями, коли проблемі, що може виникнути в сім'ї та спричинити складні наслідки, можна запобігти або нейтралізувати таку проблему на початкових етапах.

Перший варіант є недостатньо ефективним, оскільки неактивно впливає на проведення профілактичної роботи на ранній стадії виявлення сімей, які можуть опинитися в складних життєвих обставинах, а також потребує постійного зростання обсягу бюджетних коштів, необхідних для виплати соціальної допомоги.

Другий варіант передбачає перенесення акцентів сімейної політики на засади стимулювання саморозвитку та самозабезпечення сім'ї, надання адресної соціальної допомоги, поєднання зусиль центральних і місцевих органів виконавчої влади, активізацію діяльності органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань.

Перевагою зазначеного варіанта є те, що згадані заходи сприятимуть ціннісній трансформації ставлення українців до створення та функціонування сім'ї, посиленню відповідальності кожного з батьків за виховання дітей, запровадженню ефективного механізму взаємодії та соціального партнерства сім'ї, громадськості та держави.

Недоліком такого підходу може бути недостатня кількість громадських об'єднань, які працюють у системі підтримки сім'ї, та недостатньо розвинутий механізм взаємодії між громадськістю та державними установами.

Другий варіант є оптимальним, оскільки він спрямований на:

пропаганду сімейних цінностей з формування сім'ї, орієнтованої на народження та виховання двох і більше дітей, здатної самостійно розв'язувати проблеми, забезпечувати власний розвиток, брати активну участь у житті громади, виховувати відповідальних громадян;

здійснення підготовки молоді до подружнього життя;

формування свідомого та відповідального ставлення до батьківства, повноцінного виховання та розвитку дітей;

здійснення соціальної підтримки сімей шляхом створення ефективної системи захисту населення через запровадження механізму комплексного надання сім'ям адресної допомоги та соціальних послуг;

соціальний захист та підтримку сімей, які опинились у складних життєвих обставинах, запобігання асоціальним проявам у сім'ї, передусім насильству;

забезпечення всебічної підтримки сімей, особливо з дітьми.

Прогнозні обсяги та джерела фінансування Програми наведені у додатку 1.

Завдання і заходи з визначенням обсягів та джерел фінансування (розроблено за роками) виконання Програми, що наведені в додатку 2, спрямовані на підтримку та соціальний захист сімей.

Виконання Програми дасть змогу:

підвищити престиж сім'ї та сформувати позитивне ставлення до багатодітних сімей, розуміння необхідності надання їм адресної підтримки (інформаційними заходами щороку охоплено 30 відсотків населення);

зміцнити шлюб та зменшити кількість розлучень (збільшення кількості зареєстрованих шлюбів від 0,5 до 1,5 відсотка та щорічне зменшення до 1 відсотка кількості розлучень порівняно з минулим роком);

збільшити кількість сімей, в яких виховується двоє та більше дітей (щорічне збільшення на 1,5 відсотка кількості сімей з двома та більше дітьми);

мінімізувати асоціальні прояви у життєдіяльності сім'ї, передусім насильства (усього до 2650 осіб, які пройшли корекційні програми, з числа направлених);

посилити відповідальність батьків за утримання, виховання та розвиток дітей, їх життя та здоров'я (щорічне зменшення кількості сімей до 2 відсотків, в яких дітей виховує один з батьків);

забезпечити надання послуг сім'ям з питань підготовки до майбутнього батьківства (збільшено кількість осіб до 21 тис., охоплених заходами щодо підготовки до відповідального батьківства);

впровадити підготовку молоді до подружнього життя з метою запобігання розлученням та нестабільності в стосунках (розроблено програму підготовки молоді до подружнього життя, 27 спеціалістів обласних центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді пройшли навчання з підготовки молоді до подружнього життя);

провести необхідні соціологічні дослідження та опитування щодо формування і реалізації державної політики з питань сім'ї та дітей, підготувати необхідні видання (проведено чотири всеукраїнських дослідження, випущено два видання про стан сімей та шляхи реалізації державної політики з питань сім'ї).

Показники ефективності Програми визначаються за результатами моніторингу її виконання.

Очікувані результати виконання Програми наведено у додатку 3 .

Фінансування Програми здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а також інших джерел.

Орієнтовний обсяг фінансування Програми з державного бюджету у 2014 році становить 181,3 тис. гривень, у 2015 році - 166,9 тис., у 2016 році - 166,9 тис. гривень.

Орієнтовний обсяг фінансування з місцевих бюджетів у 2013 році становить 3522,7 тис. гривень, у 2014 році - 3047,8 тис., у 2015 році - 3205,4 тис., у 2016 році - 3207,8 тис. гривень.

Обсяг видатків з інших джерел у 2013 році становить 85 тис. гривень, у 2014 році - 73 тис., у 2015 році - 71,5 тис., у 2016 році - 82 тис. гривень.

Обсяг фінансування Програми уточнюється щороку під час складання проектів державного та місцевих бюджетів на відповідний рік з урахуванням їх фінансових можливостей.

1. Концепція Програми схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 р. № 325 .

2. Програма затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 15 травня 2013 р. № 341.

3. Державний замовник - Мінсоцполітики.

4. Керівник Програми - Міністр соціальної політики.

5. Виконавці заходів Програми - Мінсоцполітики, МВС, МОЗ, Міністерство освіти і науки, Мінкультури, Держстат, Держкомтелерадіо, Мінекономрозвитку, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації; громадські об'єднання (за згодою).

6. Строк виконання Програми - 2013-2016 роки.

7. Прогнозні обсяги та джерела фінансування