1. Схвалити Концепцію Державної цільової соціальної програми підтримки сім’ї до 2016 року, що додається.

Визначити Міністерство соціальної політики державним замовником Програми.

2. Міністерству соціальної політики разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити та подати у шестимісячний строк Кабінетові Міністрів України проект Державної цільової соціальної програми підтримки сім’ї до 2016 року.

Низький рівень народжуваності, масова однодітність українських сімей, нестабільність шлюбів, високий рівень розлучуваності та поширення соціопатичних сімей, які не виконують свої обов’язки з утримання і виховання дітей, старіння населення, а також високий порівняно з європейським рівень смертності та коротка тривалість життя зумовлюють проблеми, для розв’язання яких необхідна державна підтримка.

За даними Всеукраїнського перепису 2001 року та вибіркових досліджень 2008-2011 років, майже 90 відсотків українського населення проживає у складі сім’ї. Найбільш поширеною є однодітна сім’я (72,3 відсотка), сімей, які мають двох дітей, - 24,1 відсотка (кожна четверта родина). Кожна п’ята сім’я з дітьми (21,7 відсотка) є неповною.

Питома вага сімей з трьома і більше дітьми (багатодітних) не перевищує 3 відсотків, що становить близько 250 тис. сімей. У 1989 році частка таких сімей становила більше 8 відсотків, у 2001 році - 5,4 відсотка.

Однією з проблем є зниження рівня народжуваності. За 11 місяців 2011 року в Україні народилося 460,5 тис. дітей (на 2,9 відсотка менше порівняно з 2010 роком). Навіть у селах рівень народжуваності є нижчим, ніж межа простого відтворення населення.

Окремо слід виділити проблему позашлюбного народження дітей. Так, за даними Національного дослідницького університету "Вища школа економіки", у 2009 році частка дітей, народжених поза шлюбом, становила 21,2 відсотка (порівняно із 17,3 відсотка у 2000 році, 11,2 відсотка - у 1990 році та 8,3 відсотка - у 1985 році).

Щороку збільшується кількість неповних сімей, у яких проживають діти з одним із батьків, іноді - з іншими родичами.

Проблемою української сім’ї залишається нестабільність шлюбних відносин та значна вірогідність розлучення.

За статистикою, кожна друга сім’я розлучається. Середній показник розлучень в Україні становить 54,2 відсотка.

Протягом 2006-2011 років кількість розлучень у розрахунку на 1000 осіб зменшилася з 3,6 до 3,2. Однак за відповідним показником Україна посідає третє місце серед європейських держав, у яких він у середньому становить 2,1 розлучення на 1000 осіб.

Збільшується кількість цивільних шлюбів, у яких чоловік та жінка живуть разом, ведуть домашнє господарство, виховують спільних дітей, але не реєструють свої стосунки. Розлучення такого подружжя не фіксується статистично.

Результати дослідження свідчать, що основною причиною розлучення є напружені морально-психологічні, емоційні стосунки подружжя та непідготовленість осіб, особливо молоді, до подружнього життя, що зумовлює потребу у фахівцях з підготовки молоді до шлюбу та запобігання кризі в сім’ї.

Сьогодні соціальні служби лише надають соціальні послуги та грошову допомогу сім’ям, які опинились у складних життєвих обставинах, та сім’ям, які перебувають у зоні ризику щодо потрапляння в такі обставини, замість проведення роботи, спрямованої на запобігання їх виникненню.

Залишається гострою проблема насильства в сім’ї. Збільшення кількості проявів насильства і жорстокості в сім’ї не лише призводить до розлучень, а і є однією з передумов поширення злочинності в суспільстві.

Особлива небезпечність зазначеної проблеми полягає в тому, що від неї страждають діти, які потерпають від насильства і спостерігають за його проявами, а у майбутньому - застосовують негативний досвід у власній сім’ї.

Ступінь поширення цього суспільно-небезпечного явища відображають статистичні дані, результати опитувань та відповідних досліджень, згідно з якими більш як 50 відсотків населення потерпали від насильства в сім’ї впродовж свого життя. Насильство в сім’ї є суспільною проблемою, яка повинна розв’язуватися на рівні держави.

Протягом 2011 року до структурних підрозділів у справах сім’ї, молоді та спорту місцевих держадміністрацій надійшло 126514 звернення про випадки насильства в сім’ї, з них 113872 - від жінок, 762 - від дітей і 11861- від чоловіків (у 2010 році - відповідно 110252, 100390, 924 і 8938 звернень).

Механізм запобігання та протидії насильству в сім’ї, передбачений Законом України "Про попередження насильства в сім’ї" , є недостатньо ефективним.

Заходи Державної програми підтримки сім’ї на період до 2010 року , затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2007 р. № 244 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 13, ст. 476), характеризуються переважно соціальною спрямованістю, окремі з них передбачали нормативно-правове врегулювання питання щодо надання державної підтримки та матеріального забезпечення окремим категоріям сімей, але не враховували основних аспектів функціонування та розвитку сім’ї.

Недостатній обсяг фінансування зазначеної Програми спричинив її неналежне виконання, зокрема не було забезпечено рівного доступу різних категорій сімей до соціальних послуг, не створено систему підготовки молоді до сімейного життя та відповідального ставлення до батьківства, не досягнуто збільшення кількості зареєстрованих шлюбів і дітей, народжених в сім’ї, не проведено інформаційних та рекламних кампаній, спрямованих на формування позитивного іміджу сім’ї.

Виникнення проблеми функціонування та розвитку сім’ї насамперед зумовлено такими взаємопов’язаними факторами:

зниження престижу сім’ї, нівелювання сімейних цінностей у суспільстві;

суспільна нестабільність та знецінення ряду моральних принципів - порядності, доброти, відданості, взаємодопомоги тощо;

непідготовленість молоді до подружнього життя;

низький рівень культури населення у питаннях збереження здоров’я та планування сім’ї, внутрішньосімейних стосунків, запобігання насильству в сім’ї;

недостатній рівень педагогічної культури батьків, їх відповідальності за здоров’я та виховання дітей;

незадовільний рівень життя багатьох сімей, слабка мотивація до самозабезпечення.

Соціально-економічні, соціально-психологічні та морально-етичні фактори, що зумовлюють проблеми функціонування сім’ї, потребують формування цілісної системи заходів, застосування комплексного підходу до їх розв’язання, що можливо лише на основі програмно-цільового методу.

Необхідно забезпечити узгоджену діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, активізувати роботу інституту громадянського суспільства, залучення приватних структур. Реалізація такого підходу можлива лише в рамках виконання державної цільової соціальної програми.

Для розв’язання зазначених проблем необхідно розробити Державну цільову соціальну програму підтримки сім’ї до 2016 року (далі - Програма).