1. Схвалити Стратегію державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2025 року (далі - Стратегія), що додається.

2. Затвердити операційний план заходів з реалізації у 2023-2025 роках Стратегії державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2025 року, що додається.

3. Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади забезпечити:

виконання завдань та заходів операційного плану, затвердженого цим розпорядженням, за рахунок і в межах коштів державного та місцевих бюджетів, затверджених на відповідний рік, а також інших, не заборонених законодавством джерел фінансування;

подання щокварталу до 15 числа місяця, що настає за звітним періодом, Міністерству з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій інформації про стан виконання завдань та заходів зазначеного операційного плану за формою, встановленою Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, для оцінки стану реалізації Стратегії.

4. Міністерству з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій подавати щороку до 1 червня Кабінетові Міністрів України інформацію про стан виконання завдань та заходів з реалізації Стратегії.

5. Визнати таким, що втратило чинність, розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2021 р. № 1364 "Про схвалення Стратегії інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впровадження середньострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2024 року" (Офіційний вісник України, 2021 р., № 88, ст. 5680).

Збройна агресія Російської Федерації проти України, що триває з лютого 2014 р., тимчасова окупація частини території України призвели до утворення великої кількості внутрішньо переміщених осіб. Значна частина таких осіб перемістилися на підконтрольну Уряду України територію понад дев’ять років тому і вони досі не мають змоги повернутися до покинутого місця проживання через пошкодження чи руйнування житла, перебування його на окупованій території чи території ведення бойових дій. При цьому для значної кількості внутрішньо переміщених осіб актуальними залишаються питання розміщення та забезпечення житлом, пошуку постійного джерела доходів, відновлення порушених внаслідок внутрішнього переміщення прав та захисту законних інтересів.

Тривалий час основним напрямом державної політики щодо внутрішнього переміщення була інтеграція внутрішньо переміщених осіб за новим місцем проживання, що досягалося шляхом усунення перешкод у реалізації їх прав та основоположних свобод, забезпечення доступу до адміністративних, соціальних, культурних та інших послуг, а також створення умов для розвитку потенціалу та посилення спроможності приймаючих територіальних громадах.

Черговий етап збройної агресії Російської Федерації проти України, який розпочався 24 лютого 2022 р., поставив перед громадянами та державою в цілому нові виклики. Через повномасштабне вторгнення Російської Федерації спостерігається постійне збільшення кількості внутрішньо переміщених осіб, яке складно спрогнозувати у зв’язку з непередбачуваністю військових дій та актів терору з боку Російської Федерації. Більшість заходів, які вживалися державою до цього часу, не повною мірою відповідають поточній ситуації. Водночас пріоритетним напрямом у політиці щодо захисту прав внутрішньо переміщених осіб на найближчий період повинно стати прийняття коротко- та середньострокових рішень, спрямованих на впровадження ефективних механізмів задоволення базових потреб людини та забезпечення доступу до послуг, посилення здатності громад сприяти адаптації внутрішньо переміщених осіб та ефективно реагувати на нові виклики, раціональне використання ресурсів громад і бюджетів усіх рівнів, а також підтримка осіб, які мають намір повернутися до покинутого місця проживання.

Стратегія спрямована на вдосконалення державної політики у сфері внутрішнього переміщення громадян України, іноземців, осіб без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, зумовленого збройною агресією Російської Федерації проти України, а також здійснення державою всіх належних та доступних заходів для розв’язання проблем та мінімізації негативних наслідків, пов’язаних з внутрішнім переміщенням.

Стратегія є елементом коротко- та середньострокової державної політики, спрямованої на створення умов, за яких внутрішньо переміщені особи, за винятком найбільш уразливих категорій, не потребуватимуть спеціальної допомоги чи захисту у зв’язку з їх переміщенням і зможуть в повному обсязі користуватися своїми конституційними правами без будь-якої дискримінації, в тому числі за походженням чи фактом внутрішнього переміщення.

Разом з тим базові послуги, які передбачаються для внутрішньо переміщених осіб, повинні надаватися з урахуванням інформаційної та фізичної безбар’єрності для внутрішньо переміщених осіб різних категорій, зокрема, осіб з інвалідністю.

Під час розроблення Стратегії враховано норми Законів України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики" і принципи міжнародного права, насамперед міжнародні стандарти, що регулюють питання внутрішнього переміщення, зокрема Керівні принципи ООН з питань внутрішнього переміщення, відповідні рекомендації та резолюції Комітету міністрів та Парламентської асамблеї Ради Європи, які стосуються прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, а саме Резолюція 2448 (2022) "Гуманітарні наслідки та внутрішнє й зовнішнє переміщення у зв’язку з агресією Російської Федерації проти України", а також основоположні документи у сфері прав людини, передусім Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. У ході підготовки Стратегії взято до уваги Рамкову програму Міжвідомчого постійного комітету з пошуку довгострокових рішень в інтересах внутрішньо переміщених осіб, утвореного резолюцією Генеральної Асамблеї ООН.

До 24 лютого 2022 р. в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб обліковувалися 1470072 такі особи. Одним з наслідків збройної агресії проти України стало посилення процесів переміщення осіб на території України та за її межі. Станом на 3 січня 2023 р. кількість зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб становить 4856907 осіб, що не повною мірою відповідає кількості осіб, які зазнали внутрішнього переміщення.

Причиною такої невідповідності є, з одного боку, політика держави щодо необхідності отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, які здійснили переміщення, у разі їх бажання мати доступ до державних гарантій, реалізації в повному обсязі своїх прав і свобод (у першу чергу, права на соціальний захист та пенсійне забезпечення). З іншого боку, частина громадян України, які зазнали внутрішнього переміщення, не звертаються до уповноважених органів для взяття їх на облік як внутрішньо переміщених осіб, оскільки вони не мають такої потреби або на даний момент не пов’язують взяття на такий облік із задоволенням своїх потреб.

Разом з тим, за даними Міжнародної організації з міграції, станом на січень 2023 р. кількість внутрішньо переміщених осіб в Україні становить понад 5,3 мільйона. За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, станом на кінець лютого 2023 р. кількість тимчасово переміщених громадян України в країнах Європи - понад 8,1 млн., з яких понад 4,8 млн. отримали тимчасовий захист або подібний до нього статус. Водночас дані Управління Верховного комісара ООН у справах біженців включають також громадян України, які були депортовані на територію Російської Федерації, та, за інформацією Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, в основному базуються на наданій Російською Федерацією інформації.

Відповідно до звіту "Швидка оцінка завданої шкоди та потреб на відновлення - серпень 2022", підготовленого Світовим банком, Урядом України та Європейською Комісією, за деякими оцінками, 2,5-3 млн. осіб, які виїхали з України до ЄС, можуть не повернутися незалежно від розвитку воєнної ситуації. Водночас, за даними Уряду України, близько 1,2 млн. осіб, зокрема 211 тис. дітей, були примусово депортовані до Російської Федерації і, можливо, не зможуть повернутися.

Наявність умов, за яких значна кількість осіб зазнали внутрішнього переміщення до 24 лютого 2022 р., ще більша кількість - після початку повномасштабної збройної агресії проти України, створює складнощі у формуванні виваженої державної політики, що охоплює всі групи внутрішньо переміщених осіб, зокрема щодо заходів першого реагування та надання соціальної підтримки таким особам в перші місяці після переміщення.

Широкомасштабна агресія проти України і ризик її подальшої ескалації, руйнування інфраструктури населених пунктів, як наближених до зони бойових дій і тих, у яких вже ведуться бойові дії, так і розташованих на іншій території країни, створюють ризики суттєвого зростання внутрішнього переміщення. Оголошення державою обов’язкової евакуації з окремих областей або її частин, зокрема евакуації з Донецької області, розпочатої влітку 2022 року, передбачає взяття на себе з боку держави відповідальності за планування виїзду, його забезпечення, розміщення осіб та задоволення їх первинних базових потреб.

Внаслідок збройної агресії проти України починаючи з 24 лютого 2022 р. було зруйновано та пошкоджено щонайменше 135,8 тис. житлових будівель, з яких 119,9 тис. - приватних будинків, 15,6 тис. - багатоквартирних і 0,2 тис. - гуртожитків. Питання забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб стає все більш актуальним. Водночас оцінка реальних потреб та можливостей громад у забезпеченні доступу до житла значно ускладнена через відсутність системного механізму такої оцінки та масштаб проблеми. Місцеві фонди житла є обмеженими або відсутні, механізм залучення інвестицій на місцях потребує покращення. Зазначені проблеми потребують розв’язання як у контексті реагування на внутрішнє переміщення, так і щодо розроблення державної політики, спрямованої на вирішення широкого кола житлових питань, зокрема встановлення правового механізму довгострокового захисту житлових прав та інтересів осіб, постраждалих від збройної агресії проти України.

Внутрішньо переміщені особи потребують суттєвої підтримки з боку приймаючих громад, особливо на етапі адаптації після переміщення, а також подальшої інтеграції. Оцінка потреб внутрішньо переміщених осіб та визначення можливостей для їх задоволення повинні бути важливим елементом державної політики щодо внутрішнього переміщення.

Водночас виходячи з викликів, пов’язаних із збройною агресією проти України для юридичних осіб (релокація підприємств, установ та організацій усіх форм власності, переформатування діяльності, пошук нових ринків збуту, збереження та створення нових робочих місць тощо), питання переміщення юридичних осіб потребують окремого врегулювання на державному рівні.

Метою Стратегії є зменшення впливу негативних наслідків внутрішнього переміщення, зумовленого збройною агресією проти України, на громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, шляхом запровадження комплексних та дієвих механізмів державного реагування на виклики, які виникають з моменту прийняття особою рішення про переміщення, в ході її соціальної адаптації та інтеграції в приймаючий громаді, а також у разі добровільного повернення особи до покинутого місця проживання та її реінтеграції.

За інформацією Мінекономіки, у 2022 році за рахунок коштів, передбачених за програмою надання роботодавцю компенсації витрат на оплату праці за працевлаштування внутрішньо переміщених осіб відповідно до Порядку надання роботодавцю компенсації витрат на оплату праці за працевлаштування внутрішньо переміщених осіб внаслідок проведення бойових дій під час воєнного стану в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 331 (Офіційний вісник України, 2022 р., № 44, ст. 2394), було працевлаштовано майже 16,5 тис. внутрішньо переміщених осіб.

Стратегія базується на таких принципах:

верховенство права;

повага та захист прав людини в умовах внутрішнього переміщення з урахуванням норм і стандартів міжнародного права та практики Європейського суду з прав людини;

недопущення дискримінації за будь-якою ознакою;

інформаційна та фізична безбар’єрність для отримання послуг внутрішньо переміщеними особами різних категорій, зокрема особами з інвалідністю;

належне врядування;

забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життя суспільства;

протидія насильству в умовах внутрішнього переміщення, зокрема гендерно обумовленому насильству;

воз’єднання сім’ї;

залучення потенціалу внутрішньо переміщених осіб для розвитку приймаючих територіальних громад;

підтримка самоорганізації внутрішньо переміщених осіб;

відкритість та прозорість реалізації Стратегії з метою максимального залучення до її реалізації та моніторингу всіх заінтересованих сторін;

конкретність, досяжність цілей та вимірюваність очікуваних результатів реалізації Стратегії;

забезпечення конструктивної взаємодії між внутрішньо переміщеними особами, приймаючими територіальними громадами, місцевими органами державної влади та органами місцевого самоврядування;

прийняття відповідних рішень з урахуванням даних про потреби внутрішньо переміщених осіб;

сприяння залученню внутрішньо переміщених осіб до процесу формування і реалізації державної, регіональної та місцевої політики;

адаптація та інтеграція дітей і молоді з числа внутрішньо переміщених осіб до соціального середовища на території їх проживання;

добровільність повернення особи до покинутого місця проживання;

розмежування повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування різного рівня під час реалізації Стратегії;

стимулювання внутрішньо переміщених осіб працездатного віку до працевлаштування, заснування власного бізнесу з метою забезпечення їх економічної самостійності;

диференціація інструментів підтримки внутрішньо переміщених осіб залежно від їх потреб.

Визначення цілей Стратегії ґрунтується на оцінці викликів, пов’язаних з процесом внутрішнього переміщення внаслідок збройної агресії проти України, та результатів реалізації коротко- і середньострокових рішень з питань внутрішнього переміщення.

Стратегічна ціль 1. Посилення спроможності держави у реагуванні на виклики внутрішнього переміщення та забезпечення умов для реалізації державної політики у сфері внутрішнього переміщення.

Широкомасштабна збройна агресія значним чином вплинула на процеси внутрішнього переміщення, спричинивши суттєве збільшення кількості внутрішньо переміщених осіб та необхідність зміни механізмів реагування держави на одночасні процеси із забезпечення евакуації, адаптації та інтеграції, повернення людей та возз’єднання сімей. Отже, виникає потреба в актуалізації Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та інших законів з урахуванням необхідних заходів, міжнародної практики та досвіду реагування на масштабне внутрішнє переміщення, включаючи середньо- та довгострокові потреби у застосуванні ефективних засобів правового захисту та правосуддя.

На сьогодні органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також міжнародні неурядові організації та громадські об’єднання оперують даними, отриманими з використанням власної методології, наявних ресурсів та джерел. Держава в особі уповноважених органів повною мірою не володіє верифікованими даними щодо постраждалого населення, а також територіальних громад в розрізі різних сфер життєдіяльності. Належним чином не узагальнюються звернення, які надходять до контакт-центрів органів державної влади, що впливає на оперативність реагування на розв’язання проблем, які виникають у зв’язку з внутрішнім переміщенням, а також ускладнює оперативне задоволення потреб внутрішньо переміщених осіб. Передбачені Стратегією заходи спрямовані на задоволення потреб внутрішньо переміщених осіб різних категорій.

З метою забезпечення формування та реалізації державної політики з питань внутрішньо переміщених осіб, сприяння реалізації їх прав і свобод та створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання потребують актуалізації і закріплення на законодавчому рівні функції та повноваження відповідальних органів державної влади.

Основними завданнями, необхідними для розв’язання зазначених проблем, є:

актуалізація законодавства щодо внутрішнього переміщення;

удосконалення Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, її інтеграція з іншими базами даних та державними реєстрами;

запровадження системи періодичної оцінки потреб внутрішньо переміщених осіб, у тому числі з можливістю збору дезагрегованих даних.

Ключовими показниками результативності реалізації Стратегії є:

розроблення та внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та інших законів для забезпечення реалізації прав внутрішньо переміщених осіб;

забезпечення доопрацювання та інтеграції з відповідними базами даних і публічними електронними реєстрами Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб;

створення координаційного механізму з метою узгодження дій державних органів, органів місцевого самоврядування, міжнародних партнерів та громадських об’єднань, спрямованих на надання допомоги та задоволення потреб внутрішньо переміщених осіб;

запровадження механізму збору даних та оцінки потреб внутрішньо переміщених осіб з метою їх подальшого задоволення з урахуванням критеріїв уразливості;

запровадження електронного кабінету внутрішньо переміщених осіб шляхом удосконалення Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.

Стратегічна ціль 2. Створення умов для безпечного переміщення осіб з населених пунктів, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій, та задоволення їх гуманітарних потреб.

Широкомасштабна збройна агресія проти України призвела до масового виїзду та евакуації жителів населених пунктів, розташованих у районах ведення бойових дій чи на тимчасово окупованих територіях. Починаючи з 24 лютого 2022 р. було організовано 165 гуманітарних коридорів, якими за березень - травень евакуйовано понад 350 тис. цивільних осіб. Також у рамках роботи координаційних штабів з питань евакуації цивільного населення з небезпечних територій евакуйовано близько 170 тис. осіб.

В умовах проведення масової евакуації для приймаючих територіальних громад актуальним є питання державної підтримки (розвиток інфраструктури громади, розширення можливостей надання публічних послуг, збільшення житлового фонду тощо), оскільки ресурси громад є обмеженими. Евакуація цивільного населення повинна бути безпечною, необхідно враховувати особливості евакуації та потреби осіб з інвалідністю, інших маломобільних груп населення.

Відразу після переміщення внутрішньо переміщені особи потребують підтримки від приймаючих громад, яка починається із запиту на гуманітарну допомогу. На цьому етапі гостро стоїть питання належної взаємодії суб’єктів надання гуманітарної допомоги за фактичної відсутності лідерства державних органів влади в питаннях координації надання та розподілу гуманітарної допомоги.

Основними завданнями, необхідними для розв’язання зазначених проблем, є:

запровадження протоколу міжсекторальної взаємодії, у тому числі з міжнародними та неурядовими національними організаціями, щодо підготовки, організації та здійснення масового переміщення осіб під час збройного конфлікту, зокрема проведення обов’язкової евакуації;

забезпечення з боку держави координації процесу масового переміщення осіб під час збройного конфлікту, зокрема проведення обов’язкової евакуації;

забезпечення повного та належного інформування про евакуацію, її етапи, складові, наслідки, права і обов’язки під час проведення, а також про заходи подальшої підтримки з боку держави та приймаючих територіальних громад;

координація надання гуманітарної допомоги особам, які були евакуйовані з населених пунктів, на території яких ведуться чи можливі бойові дії;

запровадження системної підтримки громад, до яких здійснюється евакуація.

Ключовими показниками результативності є:

прийняття нормативно-правових актів для впровадження протоколу підготовки, організації та проведення евакуації, в тому числі обов’язкової;

облаштування технічних засобів для перевезення осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення;

організація та проведення інформаційної кампанії з урахуванням вимог доступності, метою якої є роз’яснення ключових питань, пов’язаних з евакуацією та подальшою підтримкою евакуйованих осіб з боку держави та приймаючих територіальних громад;

утворення на національному рівні Координаційного штабу та системи локальних евакуаційних штабів для забезпечення координації процесів евакуації, в тому числі, обов’язкової, а також надання гуманітарної допомоги евакуйованим особам.

Стратегічна ціль 3. Сприяння адаптації внутрішньо переміщених осіб на новому місці проживання безпосередньо після внутрішнього переміщення.

Суттєве збільшення кількості внутрішньо переміщених осіб та розширення переліку потреб залежно від періоду переміщення потребує удосконалення підходів та спрямування зусиль на підтримку приймаючих громад з метою розвитку ефективних механізмів соціальної адаптації, які створюють умови для подальшої успішної інтеграції внутрішньо переміщених осіб за новим місцем проживання.

Надання різних видів допомоги та доступ до послуг для внутрішньо переміщених осіб часто пов’язані з необхідністю взяття таких осіб на облік. Наявна система не передбачає надання допомоги особам на період адаптації та не розрізняє потреби, які виникають безпосередньо після внутрішнього переміщення, як частину адаптаційного процесу та під час інтеграції у нових територіальних громадах.

Основною потребою внутрішньо переміщених осіб після переміщення є забезпечення місцем для тимчасового проживання (перебування). Відсутність достатньої кількості житлових чи інших приміщень, придатних для тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб, призводить до того, що такі особи приймають рішення про виїзд за кордон або передчасно повертаються до покинутого місця проживання. Водночас після початку широкомасштабної збройної агресії проти України значно збільшилася кількість місць компактного поселення внутрішньо переміщених осіб. Ураховуючи умови проживання в таких місцях, що є переважно неналежні, існує необхідність розроблення та затвердження Державної цільової програми забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб.

Крім того, потребує вирішення на законодавчому рівні питання щодо визначення органів державної влади, до сфери яких віднесено повноваження стосовно здійснення контролю за створенням і функціонуванням місць компактного поселення внутрішньо переміщених осіб.

При цьому проблемним залишається питання формування єдиної інформаційної бази житлових та інших приміщень, придатних для тимчасового проживання (перебування) внутрішньо переміщених осіб, впровадження чітких механізмів реалізації житлових прав внутрішньо переміщених осіб, права на адекватний та гідний рівень життя з оцінкою наявних та можливих ресурсів, у тому числі фінансового характеру.

Після початку широкомасштабної збройної агресії проти України підходи до призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщених осіб були змінені, але вони все ще не повною мірою враховують потреби таких осіб, зокрема допомога призначається без обмеження в часі та без додаткових умов щодо оцінки майнового стану внутрішньо переміщених осіб.

Приймаючі територіальні громади зазнають додаткового фінансового навантаження, пов’язаного з необхідністю збільшення видатків без відповідного збільшення обсягу надходжень.

Низька мотивація до працевлаштування, перекваліфікації, відкриття власного бізнесу призводить до збільшення залежності внутрішньо переміщених осіб від підтримки держави та недоотримання податків бюджетами приймаючих територіальних громад.

Діючі механізми надання соціального та пенсійного забезпечення внутрішньо переміщеним особам (зокрема тим, що перемістилися до 24 лютого 2022 р.) не відповідають загальним підходам до їх надання іншим категоріям громадян України, створюють додаткове навантаження на внутрішньо переміщених осіб та органи системи соціального захисту, а також призводять до тривалого очікування призначення та виплати допомоги. Так, призначення (поновлення) пенсії особам, які перемістилися з Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, передбачає необхідність витребування пенсійної справи від уповноважених органів Російської Федерації. Також особи, які перемістились до 24 лютого 2022 р., не можуть обрати банк для отримання пенсії та змушені користуватися виключно послугами АТ "Ощадбанк", до них застосовується окремий порядок виплати заборгованості. У свою чергу, порядок здійснення соціальних виплат, передбачений для внутрішньо переміщених осіб, поширюється на осіб, які відмовилися від довідки про взяття на облік і зареєстрували/задекларували своє місце проживання на підконтрольній Уряду України території. Щодо внутрішньо переміщених осіб запроваджено окремий механізм контролю за дотриманням вимог законодавства під час надання допомоги, що передбачає проведення вибіркових перевірок фактичного місця проживання (перебування).

Недостатній рівень доступної психологічної допомоги і реабілітації для внутрішньо переміщених осіб, особливо дітей, які постраждали від збройної агресії проти України, ускладнює процеси адаптації у новому середовищі, в тому числі освітньому. Крім того, не менш важливим є створення умов для організації психосоціальної підтримки на новому робочому місці для внутрішньо переміщених осіб.

На місцевому рівні актуальним є питання залучення ресурсів з метою здійснення заходів з адаптації внутрішньо переміщених осіб. Приймаючі територіальні громади потребують сприяння в пошуку ресурсів та відповідного фінансування з боку держави. Крім того, актуальним є забезпечення доступу до достовірної та актуальної інформації про наявні послуги і місця для тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб. Базові послуги, які передбачається надавати внутрішньо переміщеним особам, повинні відповідати принципу інформаційної та фізичної безбар’єрності. З метою налагодження діалогу між внутрішньо переміщеними особами та населенням приймаючих територіальних громад є необхідним проведення спільних освітніх, соціальних, культурних, навчальних та інших заходів, а також інформаційних кампаній, спрямованих на мирне співіснування, сприяння соціальній згуртованості та інтеграції.

Важливою складовою, яка сприятиме процесу адаптації внутрішньо переміщених осіб та формуванню здорових суспільних комунікацій між різними групами населення, є інтеграція у культурний та спортивний простір приймаючих територіальних громад.

Основними завданнями, необхідними для розв’язання зазначених проблем, є:

створення умов та надання підтримки приймаючим громадам для задоволення базових потреб внутрішньо переміщених осіб;

забезпечення соціальної адаптації внутрішньо переміщених осіб на початковому етапі після евакуації;

поетапне розселення внутрішньо переміщених осіб з місць компактного поселення з урахуванням критеріїв вразливості, гендерного аспекту та принципу єдності родин;

створення умов для отримання психологічної допомоги і реабілітації внутрішньо переміщених осіб, зокрема дітей;

створення умов для організації психосоціальної підтримки на робочому місці для внутрішньо переміщених осіб, які працевлаштувалися за новим місцем проживання;

створення системи своєчасного надання достовірної та актуальної інформації про наявні послуги та місця для тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб у доступних форматах;

залучення внутрішньо переміщених осіб до культурного життя територіальних громад та отримання культурних послуг;

забезпечення доступу внутрішньо переміщених осіб до освітніх послуг;

залучення внутрішньо переміщених осіб до занять руховою активністю та спортом як засобу психічного та фізичного здоров’я;

запровадження пільгових умов розрахунку орендної плати за державне майно для органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ та організацій, які повністю або частково фінансуються за рахунок місцевого бюджету і сфера дії яких поширюється на тимчасово окуповану територію, на територію, яка перебуває в оточенні (блокуванні), та райони проведення воєнних (бойових) дій, а також тих, що орендують державне майно під облаштування гуртожитків для тимчасового проживання внутрішньо переміщених (евакуйованих) осіб, житло яких знищено або пошкоджено внаслідок збройної агресії;

поетапне розселення внутрішньо переміщених осіб з місць компактного поселення з урахуванням критеріїв вразливості, гендерного аспекту та принципу єдності родин.

Ключовими показниками результативності є:

забезпечення надання соціальних послуг внутрішньо переміщеним особам з урахуванням їх індивідуальних потреб;

запровадження соціальної послуги "сприяння адаптації внутрішньо переміщених осіб" для осіб у складних життєвих обставинах та затвердження відповідного стандарту надання;

здійснення поетапного розселення внутрішньо переміщених осіб з місць компактного поселення з урахуванням критеріїв вразливості, гендерного аспекту та принципу єдності родин;

забезпечення надання психологічної допомоги внутрішньо переміщеним особам, зокрема дітям, і їх реабілітації;

забезпечення інформування внутрішньо переміщених осіб з питань, які стосуються реалізації їх прав, з використанням різних ресурсів у доступному форматі.

Стратегічна ціль 4. Сприяння інтеграції внутрішньо переміщених осіб шляхом створення умов для розвитку потенціалу, посилення спроможності приймаючих територіальних громад.

Перехід від соціальної адаптації до створення умов для розвитку потенціалу та посилення спроможності приймаючих територіальних громад повинен сприяти завершенню процесу інтеграції внутрішньо переміщених осіб до приймаючої територіальної громади. Метою інтеграції є досягнення умов, за яких внутрішньо переміщені особи зможуть в повному обсязі користуватися своїми конституційними правами і свободами, а також виконувати обов’язки без будь-якої дискримінації, в тому числі за фактом внутрішнього переміщення.

Відсутність достовірних статистичних даних щодо кількості внутрішньо переміщених осіб та їх потреб призводить до невідповідності заходів інтеграції, які здійснюються, фактичним потребам. Як наслідок, усталена дискримінаційна практика щодо доступу внутрішньо переміщених осіб до окремих послуг, реалізації прав, не пов’язаних із внутрішнім переміщенням, на підставі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб призвела до штучного збільшення кількості зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб. Водночас частина осіб, які зазнали переміщення, не зверталися до уповноважених органів з метою взяття на облік.

Широкомасштабна збройна агресія проти України призвела до суттєвого збільшення потреб у житлових програмах та фінансових інструментах, здатних забезпечити постраждалому населенню, зокрема внутрішньо переміщеним особам, доступ до житла.

Зниження темпів економічного зростання та нестача робочих місць призвели до збільшення кількості внутрішньо переміщених осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах, та, відповідно, посилили навантаження на інфраструктуру і бюджети територіальних громад.

Різний рівень можливостей щодо здійснення заходів з інтеграції внутрішньо переміщених осіб на місцевому рівні, соціальної згуртованості в територіальних громадах, а також відсутність чіткого механізму оцінки потреб внутрішньо переміщених осіб на місцевому рівні призводять до неготовності окремих приймаючих територіальних громад повною мірою здійснювати такі заходи.

Основними завданнями, необхідними для розв’язання зазначених проблем, є:

запровадження механізму періодичного моніторингу та оцінки стану інтеграції внутрішньо переміщених осіб в приймаючі територіальні громади;

створення умов для соціальної інтеграції дітей, які постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України;

здійснення заходів щодо професійного навчання/перенавчання, підтримки зайнятості і самозайнятості внутрішньо переміщених осіб, у тому числі шляхом реалізації відповідних позадержавних проектів та програм підтримки;

формування фондів житла для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб з метою забезпечення середньострокових потреб у кожній територіальній громаді;

забезпечення внутрішньо переміщених осіб доступним житлом з урахування потреб, спроможностей та критеріїв вразливості;

розширення переліку кредитно-інвестиційних механізмів забезпечення внутрішньо переміщених осіб житлом із масштабним залученням донорської підтримки;

посилення міжрегіональної співпраці з метою виконання програм та здійснення заходів, зокрема для молоді, спрямованих на сприяння соціальній згуртованості, зміцнення національної єдності у рамках діалогу та спільних дій;

підтримка створення консультативних органів з метою залучення внутрішньо переміщених осіб до процесу прийняття рішень місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

вжиття заходів із забезпечення стійкості територіальних громад та їх згуртованості із залученням внутрішньо переміщених осіб;

формування фондів житла для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб з метою забезпечення середньострокових потреб у кожній територіальній громаді.

Ключовими показниками результативності є:

проведення періодичного моніторингу та оцінки стану інтеграції внутрішньо переміщених осіб в приймаючі територіальні громади;

зменшення кількості безробітних внутрішньо переміщених осіб;

забезпечення внутрішньо переміщених осіб житлом з фондів житла для тимчасового проживання, за програмами пільгового довгострокового кредитування з урахуванням критеріїв уразливості;

збільшення обсягу фінансування за кредитно-інвестиційними механізмами забезпечення внутрішньо переміщених осіб житлом за рахунок коштів державного, місцевого бюджетів та коштів з інших джерел, не заборонених законом;

створення та функціонування консультативно-дорадчих органів з питань, що стосуються внутрішнього переміщення, на місцевому рівні;

забезпечення в територіальних громадах рівного доступу до можливостей творчого розвитку, якісного дозвілля та забезпечення культурних прав внутрішньо переміщених осіб, а також для посилення соціальної згуртованості та їх повноцінної інтеграції.

Стратегічна ціль 5. Підтримка безпечного повернення до покинутого місця проживання та реінтеграції внутрішньо переміщених осіб.

Важливим елементом реалізації державної політики щодо внутрішнього переміщення є підтримка з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування добровільного безпечного повернення громадян України до територіальних громад після деокупації відповідних територій або припинення активних бойових дій.

Відсутність актуальної інформації, зокрема про поточну безпекову ситуацію, заходи реагування, стан критичної та соціальної інфраструктури, закладів освіти та охорони здоров’я, стан довкілля, ускладнює прийняття рішення внутрішньо переміщеними особами щодо повернення до покинутого місця проживання.

Держава повинна сприяти добровільному та безпечному поверненню до покинутого місця проживання внутрішньо переміщеними особами або їх переселенню до іншого регіону. Водночас необхідно здійснити заходи з відбудови зруйнованого, а також реконструкції і ремонту пошкодженого житла та іншого нерухомого майна або впровадити процедури надання компенсації за зруйноване чи пошкоджене внаслідок бойових дій житло як вторинного способу відшкодування порушених майнових прав.

Потребує покращення механізм міжсекторальної взаємодії під час реагування на ризики, пов’язані з безпековою ситуацією (необхідність проведення розмінування, облаштування укриттів тощо), та відновлення критичної і соціальної інфраструктури. Необхідним є вжиття заходів реагування на можливу напругу, конфлікти в територіальних громадах, зумовлені поточною ситуацією.

Основними завданнями, необхідними для розв’язання зазначених проблем, є:

забезпечення міжсекторальної взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування з метою формування державної політики щодо повернення до покинутого місця проживання та реінтеграції внутрішньо переміщених осіб;

запровадження порядку обліку та компенсації вартості зруйнованого та/або пошкодженого майна;

забезпечення належного інформування та створення інших умов для прийняття внутрішньо переміщеними особами обґрунтованого рішення щодо повернення до покинутого місця проживання;

забезпечення належного планування відновлення регіонів та територій, що постраждали внаслідок збройної агресії проти України;

сприяння у здійснені заходів з підвищення рівня згуртованості та подолання конфліктів;

здійснення інформаційних заходів, спрямованих на інтеграцію внутрішньо переміщених осіб у приймаючих територіальних громадах;

створення підґрунтя для відновлення пошкодженої інфраструктури деокупованих населених пунктів.

Ключовими показниками результативності є:

запровадження механізму координації діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування під час вирішення питань повернення внутрішньо переміщених осіб до покинутого місця проживання та їх реінтеграції;

регулярне інформування населення, в тому числі через офіційні веб-портали органів державної влади, територіальних громад, щодо ситуації на території населених пунктів, з яких було здійснено внутрішнє переміщення;

кількість зруйнованого чи пошкодженого житла, що відбудовано та відремонтовано в територіальних громадах;

кількість територіальних громад, які використовують цифрові платформи для картографування зруйнованого і пошкодженого внаслідок збройної агресії проти України житла та його відновлення на рівні територіальної громади;

кількість внутрішньо переміщених осіб, які працевлаштувалися на території проживання;

розроблення та прийняття місцевих програм щодо підвищення рівня згуртованості та подолання конфліктів.

Очікувані результати на кожному етапі із зазначенням запланованого строку досягнення цільових показників та орієнтовного обсягу необхідних фінансових, матеріально-технічних, людських та інших ресурсів наведені в Операційному плані реалізації Стратегії на трирічний період.

Результатом реалізації Стратегії стане підвищення якості життя внутрішньо переміщених осіб шляхом посилення їх спроможностей та соціальної стійкості, стимулювання економічної активності, забезпечення реалізації їх прав та основоположних свобод, а також забезпечення добровільного, гідного та безпечного повернення на покинуте місце проживання, зокрема:

запровадження системної державної політики щодо внутрішнього переміщення;

створення умов для безпечного переміщення осіб з небезпечних територій та задоволення їх гуманітарних потреб;

сприяння адаптації внутрішньо переміщених осіб на новому місці проживання;

інтеграція внутрішньо переміщених осіб через усунення перешкод та створення умов для розвитку їх потенціалу, посилення спроможності внутрішньо переміщених осіб у приймаючих територіальних громадах;

створення умов, за яких внутрішньо переміщені особи, мають можливість безпечно та гідно повернутись до покинутого місця проживання;

забезпечення реінтеграції внутрішньо переміщених осіб до суспільного життя після повернення до покинутого місця проживання;

забезпечення підтримки територіальних громад щодо створення умов для прийняття внутрішньо переміщених осіб та їх повернення до покинутого місця проживання, в тому числі шляхом застосування стимулів.

Моніторинг та оцінка результатів реалізації Стратегії проводяться в межах повноважень Кабінету Міністрів України, Мінреінтеграції, інших центральних органів виконавчої влади за участю громадських об’єднань та об’єднань підприємців, міжнародних організацій.

У рамках проведення моніторингу передбачається підготовка та подання Кабінетові Міністрів України інформації про стан виконання завдань та заходів з реалізації Стратегії.

Забезпечення ефективного виконання плану заходів з реалізації Стратегії здійснюватиметься з використанням відповідних інструментів моніторингу ключових показників ефективності та посилення інституціональної спроможності центральних органів виконавчої влади.

Джерелами фінансування заходів з реалізації Стратегії є кошти державного та місцевих бюджетів і кошти інших не заборонених законодавством джерел.

Фінансове забезпечення реалізації Стратегії здійснюватиметься також із застосуванням фінансової та технічної допомоги, яку надають Україні міжнародні організації, а також іноземні країни. Технічна допомога може бути залучена у формі експертної допомоги, необхідних матеріальних ресурсів або коштів, виділених на цільові потреби.

Обсяг видатків, необхідних для реалізації Стратегії, визначається щороку під час складання проектів державного та місцевих бюджетів на відповідний рік з урахуванням їх реальних можливостей.

Розподіл фінансових ресурсів з метою досягнення результатів повинен здійснюватися за принципом збалансованості як за гуманітарним напрямом, так і за напрямом відновлення та розвитку.