Уряди-учасники цієї Угоди, надалі поіменовані Сторони,

усвідомлюючи необхідність створення правових норм, які запобігають взаємним претензіям і гарантують захист прав власності Сторін, їх громадян і юридичних осіб,;

розглядаючи регулювання прав власності як найважливішу умову для налагодження повноцінних міждержавних відносин,

з метою створення умов для ефективного розвитку виробництва та збереження, виходячи із доцільності, єдиних технологічних комплексів;

домовились про наступне:

Сторони взаємно визнають здійснений перехід у їх власність, відповідно до їх національного законодавства, майна, у тому числі фінансових ресурсів підприємств, установ, організацій, структурних одиниць та підрозділів підприємств, установ та організацій колишнього союзного підпорядкування, розташованих на територіях Сторін.

Кожна з Сторін визнає права власності іншої Сторони, її громадян та юридичних осіб по відношенню до розташованих на її території підприємств, установ, організацій та інших об'єктів (філії, долі, акції та інше майно), які на 1 грудня 1990 року перебували у віданні органів державного управління, а також були власністю інших юридичних та фізичних осіб іншої Сторони, за винятком об'єктів, що збудовані з метою ліквідації наслідків форсмажорних обставин.

Права власності на пасажирські та транспортні судна регулюються спеціальними угодами Сторін.

Права власності на землю та інші природні ресурси регулюються законодавством Сторони, на території якої знаходяться об'єкти власності, якщо друге не передбачено іншими угодами Сторін.

Сторони взаємно визнають, що об'єкти соціальної сфери, які знаходяться на їх території (за винятком об'єктів житлово-комунального господарства) або відповідні долі участі в цих об'єктах - санаторії, санаторії-профілакторії, будинки та бази відпочинку, пансіонати, готелі і кемпінги, туристичні бази, дитячі оздоровчі заклади, будівництво яких здійснювалось за рахунок коштів республіканського бюджету іншої Сторони, а також коштів підприємств та організацій республіканського та колишнього союзного підпорядкування, розташованих на території іншої Сторони, є власністю цієї Сторони.

Інші об'єкти соціальної сфери можуть бути предметом цієї Угоди по взаємній домовленості Сторін.

Сторони вважають доцільним надавати на своїй території земельні ділянки у користування та володіння як для діючих, так і для тих що створюються, об'єктів соціальної сфери іншої Сторони, її юридичних і фізичних осіб. Надання земельних ділянок іншій Стороні, а також платня за їх використання здійснюються на загальних підставах, які визначаються законодавством Сторони місцезнаходження об'єкта.

Кожна Сторона має право продати, обміняти, передати у заклад, здати в оренду, передати безкоштовно або на договірних засадах свою власність іншій Стороні, її фізичним і юридичним особам.

Реалізація положень цієї статті здійснюється органами державного управління, уповноваженими розпоряджатися державним майном кожної з Сторін, відповідно до законодавства Сторони місцезнаходження об'єктів власності, якщо друге не передбачено іншими угодами Сторін.

Сторони домовились сприяти збереженню раніше створених підприємств, організацій і товариств, в тому числі акціонерних товариств, з дольовою або спільною формою власності Сторін.

Якщо засновником таких підприємств, організацій і товариств, майно яких розташоване на території Сторін, було міністерство, відомство колишнього Союзу РСР або підприємство колишнього союзного підпорядкування, їх установчі документи підлягають уточненню органами, уповноваженими управляти державним майном відповідно до законодавства Сторони місцезнаходження підприємств, організацій і товариств.