Верховна Рада України відзначає, що проблема подолання корупції в Україні вже втратила суто юридичний аспект і перетворилася в найсерйознішу політичну проблему, нерозв'язання і загострення якої визначають міжнародне становище нашої держави та її політичний імідж у світі.

Останнім часом у світових засобах масової інформації, заявах і виступах відомих політичних і громадських діячів світу, у документах різного роду міжнародних організацій Україна все частіше згадується як одна з найкорумпованіших держав світу. Ігнорування з боку окремих посадових осіб виконавчої влади такого ставлення до України аж ніяк не веде до позитивних наслідків, а навпаки посилює недовірливе і насторожене сприйняття України у цивілізованому світі, закриває перед нашою державою двері до впливових міжнародних організацій, погіршує і без того далекий від потрібного інвестиційний клімат.

Парламентські слухання щодо стану боротьби з корупцією в Україні, які відбулися 4 липня 2001 року, яскраво продемонстрували відсутність у керівників виконавчої влади та правоохоронних структур бажання бачити всю гостроту проблеми і робити відповідні висновки, намагання підмінити серйозні оцінки заспокійливою еквілібристикою цифрами. Якщо виходити з останніх, то майже ніяких проблем з корупцією в державі не існує - притягаються до кримінальної відповідальності лише лічені дрібні хабарники як правило сільського і районного рівня та складається декілька сотень протоколів про адміністративні правопорушення. За останні роки в судах країни не розглядалося жодної кримінальної справи про злочини, за світовими стандартами віднесені до корупційних дій, у вчиненні яких звинувачувалися б державні діячі чи службовці вищого рівня. Кримінальні справи, у ході багаторічного розслідування яких весь час згадуються прізвища високопосадових осіб, в жодному разі не доводяться до судового розгляду, а матеріали цих справ використовуються виключно у політичних цілях, що вже само по собі є корупційним і безумовно ганебним явищем.

Поряд з цим протягом тривалого часу не притягаються до передбаченої законом відповідальності високопосадові особи, щодо яких є достатні дані про їх причетність до різноманітних зловживань та корупційних діянь. Це, насамперед, стосується голів Київської та Луганської облдержадміністрацій А. Засухи та О. Єфремова, колишнього керівника виконавчої влади Львівської області С. Сенчука.

Вже багато років фактично блокується всебічне, повне і об'єктивне розслідування відомої справи стосовно судноплавної компанії "Бласко".

Не є таємницею високий рівень корумпованості судових органів, достатньо згадати лише фальсифікацію тисяч судових рішень, на підставі яких реєструвалися ввезені в Україну автомобілі іноземного виробництва.

Слід констатувати, що і керівництво Верховної Ради України не вживає реальних заходів щодо подолання корупційних явищ у стінах парламенту. До цього часу не виконані вимоги закону про недопустимість суміщення народними депутатами України своїх посад з іншими видами діяльності, внаслідок чого окремі депутати продовжують фактично очолювати підприємницькі структури, навчальні заклади, працювати на державній службі, що і є одним з яскравих проявів корупції.

Не дано також належної оцінки фактам зловживань та корупційних дій в Апараті Верховної Ради України, зокрема вчиненим при розподілі житла.

Першопричиною такого стану справ слід визнати те, що за десять років існування незалежної української держави не вдалося досягти реального функціонування в Україні загальновизнаних у світі державно-правових принципів - верховенства права, найвищої пріоритетності прав і свобод людини у порівнянні з будь-якими іншими цінностями, реального розподілу влад (зокрема і перш за все незалежності судової влади), відповідальності влади перед людиною і громадянином.

Саме ці принципи забезпечують демократичність влади, її змінюваність та повну підконтрольність народу, а їх відсутність обов'язково веде до зростання корумпованості влади аж до повного захоплення останньої корумпованими злочинними елементами. За таких умов крім розмов про подолання корупції нічого позитивного відбуватися не може - корупціонери не можуть реально боротися самі з собою.

Не сприяє позитивним зрушенням у питанні подолання корупції і нечіткість законодавчих визначень самого цього поняття. Виходячи з міжнародних нормативних актів під корупцією розуміються безумовно кримінально-карані діяння, що являють собою набагато більшу ступінь суспільної небезпеки, аніж просто окремі факти хабарництва, підкупу чиновників чи зловживання владою. Це ціла система зрощення високопосадовців з кримінальним світом, яка діє на користь останнього і на шкоду всьому суспільству. А в нашому національному законодавстві корупція як кримінально-правове явище навіть не згадується. Разом з тим у чинному Законі України "Про боротьбу з корупцією" йдеться лише про адміністративну відповідальність за корупційні дії.