Заслухавши інформацію Кабінету Міністрів України про стан і формування цін та тарифів у житлово-комунальній сфері, Верховна Рада України відзначає, що діяльність Уряду України через формування цін і тарифів у житлово-комунальній сфері є грубим порушенням прав людини, закріплених як Конституцією України і законами України, так і нормами міжнародного права.

Відповідно до статей 46 і 48 Конституції України держава гарантує кожному рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, до якого входять і витрати на утримання житла. Аналогічна норма закладена і в Загальну декларацію прав людини (стаття 25). Стаття 22 Конституції України забороняє при прийнятті нових законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Законом України "Про прожитковий мінімум" встановлений перелік товарів та послуг, їх обсяги, що конкретизує, конституційні гарантії прав громадян по чотирьох соціальних і демографічних групах населення. При підрахунку рівня прожиткового мінімуму закладено, що рівень витрат на житлово-комунальні послуги в структурі прожиткового мінімуму становить в середньому 12 відсотків. Всупереч нормам Закону діяльність Уряду призвела до того, що при середній заробітній платі в Україні в лютому 2001 року 263,66 гривні, середня сума плати за житлово-комунальні послуги на одну людину становила 105,9 гривні, тобто 40 відсотків від зарплати. Середня пенсія в Україні становить 97 гривень (при прожитковому мінімумі для працездатних осіб 331,05 гривні, для осіб, що втратили працездатність, - 248,77 гривні). Політика субсидій не вирішує цієї проблеми.

Таким чином, політика цін і тарифів у житлово-комунальній сфері стала непосильним тягарем для населення в цілому, особливо тяжким для пенсіонерів, інвалідів, багатодітних сімей, матерів-одиначок.

Протягом 2000 року ціни та тарифи на житлово-комунальні послуги збільшилися на 39,2 відсотка, що призвело до збільшення заборгованості населення за житлово-комунальні послуги на 1,5 млрд. гривень. Уряд не зробив нічого для впровадження механізму погашення заборгованості населення за житлово-комунальні послуги через повернення проіндексованих заощаджень населення. Інститут субсидування деяких категорій громадян відкритий для зловживань і фінансово Урядом не забезпечується. Заборгованість відділів субсидій перед житлово-комунальним господарством станом на 1 березня 2001 року становить 598,1 млн. гривень. Це ще більш ускладнює фінансове становище підприємств житлово-комунального господарства і свідчить про неспроможність Уряду фінансово вирішити цю проблему.

Укорінилась практика встановлення завищених норм споживання газу, води, тепла, норм втрат і витрат. Зростаючі обсяги штучних втрат у галузі перекладаються на споживача, необхідна робота по Їх зменшенню не проводиться. Формування тарифів здійснюється не на основі техніко-економічних розрахунків, а витратним методом, тобто на основі фактичних витрат минулих періодів, розмір яких недостатньо обгрунтований. До порушення статті 3 Конституції України призвела передача повноважень щодо встановлення тарифів на водо-, теплопостачання, водовідведення, утримання житла місцевим органам влади.

До негативних наслідків призвела відміна нульової ставки податку на додану вартість на продаж електроенергії. Також негативні результати дало застосування перехресного субсидування, що призводить до зниження конкурентоздатності вітчизняної продукції через перекладення на її собівартість штучно завищених цін і тарифів на комунальні послуги. Існує значний розрив тарифів для населення і тарифів для інших споживачів - підприємств, організацій та установ. По водозабезпеченню на прикладі одного з регіонів різниця вже досягала 50 разів, водовідведенню - 60 разів, теплозабезпеченню - 11 разів. Це лягає непомірним тягарем на бюджети всіх рівнів (якщо говорити про бюджетні установи) та на собівартість промислової продукції. В кінцевому рахунку - на платника податків і покупця, тобто знову на населення.

Систематична відсутність бюджетних асигнувань призвела до прискореного старіння як житлового фонду, так і об'єктів комунального господарства, до аварій в системах життєзабезпечення міського господарства та вибуття їх з експлуатації. В той же час витрати на капітальний ремонт житла порівняно з 1991 роком скоротилися в 17 разів.

Не провадиться належна робота по поліпшенню якості наданих послуг, проведенню політики ресурсозбереження, оснащенню житлових будинків приладами обліку водо-, газо- і теплоспоживання. За даними Державного комітету статистики України, за 2000 рік завдання по встановленню в житлових будинках лічильників холодної води виконано на 10,6 відсотка, лічильників гарячої води - на 2,2 відсотка, теплової енергії - на 3,6 відсотка, приладів регулювання - на 0,9 відсотка. Таким чином, не використовуються надійний засіб економії ресурсів та можливості регулювати їх споживання.

Впровадження договірних відносин між споживачем і виробниками послуг не набуло системного характеру і не стало основою правового захисту споживачів від свавілля постачальників послуг.

Верховна Рада України

1. Роботу Кабінету Міністрів України щодо проведення цінової політики в житлово-комунальній сфері визнати незадовільною.

2. Кабінету Міністрів України:

з метою забезпечення конституційних прав громадян України, гарантії стандартності і рівнодоступності житлово-комунальних послуг перейти до цілісної державної політики формування цін і тарифів на житлово-комунальні послуги. Внести на розгляд Верховної Ради України проект Закону України про внесення змін до законів України "Про місцеві державні адміністрації", "Про місцеве самоврядування в Україні" та внести зміни до своїх нормативно-правових актів щодо надання повноважень встановлення тарифів місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування лише на наднормативні та додаткові види житлово-комунальних послуг;