Україна та Республіка Куба, які надалі іменуються "Договірними Сторонами",

надаючи важливого значення розвитку співробітництва в галузі надання правової допомоги в цивільних та кримінальних справах,

домовились про таке:

1. Громадяни однієї Договірної Сторони користуються на території другої Договірної Сторони стосовно своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і громадяни цієї Договірної Сторони.

Це стосується також і до юридичних осіб, які створені відповідно до законодавства однієї з Договірних Сторін.

2. Громадяни однієї Договірної Сторони мають право вільно і без перешкод звертатися до суду, прокуратури, нотаріату (які надалі іменуються "установами юстиції") та в інші установи другої Договірної Сторони, до компетенції яких відносяться цивільні та кримінальні справи, можуть виступати в них, порушувати клопотання, подавати позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, як і громадяни цієї Договірної Сторони.

3. Цивільними справами в розумінні даного Договору визнаються також сімейні справи.

1. Установи юстиції Договірних Сторін надають взаємно правову допомогу в цивільних та кримінальних справах відповідно до положень даного Договору.

2. Установи юстиції надають правову допомогу й іншим установам, до компетенції яких відносяться справи, указані в пункті 1 цієї статті.

3. Інші установи, до компетенції яких відносяться справи, указані в пункті 1 цієї статті, надсилають запити про правову допомогу через установи юстиції.

Правова допомога охоплює виконання процесуальних дій, що передбачені законодавством запитуваної Договірної Сторони, зокрема допит сторін, обвинувачених та підсудних, потерпілих, свідків, експертів, проведення експертиз, судового огляду, передачу речових доказів, порушення кримінального переслідування та видачу осіб, які скоїли злочини, визнання та виконання судових рішень у цивільних справах та в кримінальних справах в частині відшкодування шкоди, вручення та пересилання документів, надання на прохання другої Договірної Сторони відомостей про судимість обвинувачених.

При наданні правової допомоги установи Договірних Сторін зносяться одна з одною через Міністерство юстиції та Генеральну прокуратуру України і Міністерство юстиції та Генеральну прокуратуру Республіки Куба, якщо даним Договором не передбачено інше.

1. Запити про надання правової допомоги та додатки до них складаються мовою запитуючої Договірної Сторони, до них також додаються завірені переклади на мову другої Договірної Сторони або російську мову.

2. Переклад засвідчується офіційним перекладачем або нотаріусом, або посадовою особою запитуючої установи, або дипломатичним представництвом чи консульською установою запитуючої Договірної Сторони.

Документи, що надсилаються установами юстиції та іншими установами в порядку надання правової допомоги, повинні бути засвідчені підписом компетентної особи та скріплені гербовою печаткою компетентної установи.

У запиті про надання правової допомоги повинно бути вказано:

1) найменування запитуючої установи;

2) найменування запитуваної установи;

3) найменування справи, за якою запитується правова допомога;

4) імена та прізвища сторін, обвинувачених, підсудних або засуджених, їх громадянство, заняття та постійне місце проживання або місцеперебування, а щодо юридичних осіб - їх найменування та місцезнаходження;

5) імена, прізвища та адреси представників;

6) зміст запиту, а в кримінальних справах - також опис фактичних обставин скоєного злочину та його юридична кваліфікація за Кримінальним кодексом запитуючої Договірної Сторони.

1. При виконанні запиту про надання правової допомоги запитувана установа юстиції застосовує законодавство своєї держави. Однак на запит запитуючої установи вона може застосовувати процесуальні норми другої Договірної Сторони, якщо вони не суперечать законодавству її держави.

2. Якщо установа юстиції, до якої звернений запит, не компетентна його виконати, вона пересилає запит компетентній установі юстиції та повідомляє про це установу, від якої виходить запит.

3. На прохання запитуючої установи запитувана установа завчасно повідомляє першу про час та місце виконання запиту.

4. Після виконання запиту запитувана установа юстиції надсилає документи запитуючій установі; у тому разі, якщо правова допомога не могла бути надана, запит повертається запитуючій установі та повідомляється про обставини, що перешкодили його виконанню.

1. Запитувана установа здійснює вручення документів відповідно до правил, які діють в її державі, якщо документи, що підлягають врученню, складені на її мові або забезпечені завіреним перекладом. У разі, якщо документи складені не мовою запитуваної Договірної Сторони або не забезпечені перекладом, вони вручаються одержувачу, якщо він згоден добровільно їх прийняти.

2. У запиті про вручення повинні бути вказані точна адреса одержувача та найменування документа, який підлягає врученню. Якщо вказана в запиті про вручення адреса виявилась неповною або неточною, запитувана установа згідно зі своїм законодавством уживає заходів для установлення адреси.

Підтвердження вручення документів оформлюється відповідно до правил, що діють на території запитуваної Договірної Сторони. У підтвердженні повинні бути зазначені час і місце вручення, а також особа, якій вручено документ.

1. Якщо під час досудового слідства або судового розгляду на території однієї з Договірних Сторін виникне необхідність в особистій явці потерпілого, свідка, експерта, які перебувають на території другої Договірної Сторони, то слід звернутися до відповідного органу цієї Договірної Сторони і з запитом про вручення повістки.

2. Повістка не повинна містити санкцій на випадок неявки викликаного.

3. Потерпілий, свідок, експерт, який незалежно від його громадянства добровільно з'явився на виклик у відповідний орган другої Договірної Сторони, не може на території цієї Договірної Сторони бути притягнутий до кримінальної або адміністративної відповідальності, взятий під варту або бути покараний у зв'язку з будь-яким діянням, скоєним до перетинання ним державного кордону.

Такі особи не можуть бути також притягнуті до кримінальної або адміністративної відповідальності, взяті під варту або бути покарані у зв'язку з їх свідченнями або висновками як експертів або у зв'язку з діянням, що є предметом розгляду.

4. Цим захистом не користується потерпілий, свідок, експерт, якщо він протягом 15 днів з моменту повідомлення його про те, що його присутність не є обов'язковою, не залишить територію запитуючої Договірної Сторони. У цей строк не зараховується час, протягом якого потерпілий, свідок, експерт не міг залишити територію запитуючої Договірної Сторони за не залежних від нього обставин.

5. Потерпілий, свідок, експерт, який з'явився за викликом на територію другої Договірної Сторони, має право на відшкодування витрат установою, що його викликає, пов'язаних з переїздом та перебуванням за кордоном, а також на відшкодування неотриманої заробітної плати за дні відриву від роботи; експерт, крім того, має право на винагороду за проведення експертизи.

У виклику повинно бути вказано, на які види виплат має право викликана особа. За її клопотанням запитуюча Договірна Сторона сплачує аванс на покриття відповідних витрат.

1. В силу даного Договору документи, що були складені або засвідчені відповідною установою однієї з Договірних Сторін, скріплені печаткою та засвідчені підписом компетентної особи, мають силу документа на території другої Договірної Сторони без потреби легалізації. Це стосується також копій та перекладів, що засвідчені відповідним органом.

2. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін визнаються офіційними, вважаються такими й на території другої Договірної Сторони.

1. Кожна Договірна Сторона несе витрати, пов'язані з наданням правової допомоги на своїй території.

2. Запитувана установа повідомляє запитуючій установі про розмір витрат.

3. Якщо під час виконання запиту про надання правової допомоги буде встановлено, що його повне виконання призведе до надмірних витрат, центральні органи, зазначені в статті 4 цього Договору, проводитимуть взаємні консультації з метою визначення доцільності та умов подальшого виконання запиту.

Міністерство юстиції і Генеральна прокуратура України та Міністерство юстиції і Генеральна прокуратура Республіки Куба надають один одному на прохання інформацію про чинне або яке було раніше чинним у їхніх державах законодавство та щодо питань його застосування установами юстиції.

У передбачених законодавством Договірних Сторін випадках громадянам однієї Договірної Сторони, які звертаються до суду та інших установ другої Договірної Сторони, надається безплатна правова допомога та забезпечується безплатне судочинство за тих самих умов і з тими самими перевагами, як і громадянам цієї Договірної Сторони.

1. Органи реєстрації актів громадянського стану однієї Договірної Сторони безпосередньо пересилають за клопотанням установ юстиції другої Договірної Сторони виписки із записів актів громадянського стану для службового користування.

2. Клопотання громадян однієї Договірної Сторони про висилку свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану можна пересилати безпосередньо відповідному органу реєстрації актів громадянського стану другої Договірної Сторони. Ці документи заявник отримує за посередництва дипломатичного представництва або консульської установи тієї Договірної Сторони, орган якої видав ці документи.

3. Документи про освіту, стаж роботи та інші, що стосуються особистих і майнових прав та інтересів громадян, видаються і пересилаються у порядку, передбаченому пунктом 2 цієї статті.

4. Документи, зазначені в пунктах 1-3 цієї статті, надсилаються безплатно.

Правова допомога не надається, якщо її надання може спричинити шкоду суверенітету чи національній безпеці або суперечить основним принципам законодавства запитуваної Договірної Сторони.

Громадяни однієї Договірної Сторони на території другої Договірної Сторони звільняються від сплати судових витрат на тих самих підставах і в тому самому обсязі, що і громадяни даної Договірної Сторони.

1. Документ про особистий, сімейний та майновий стан, що необхідний для одержання дозволу на звільнення від сплати судових витрат, видається компетентним органом Договірної Сторони, на території якої заявник має місце проживання або місцезнаходження.

2. Якщо заявник не має місця проживання або місцезнаходження на території Договірних Сторін, тоді буде достатньо наявності документа, виданого або завіреного дипломатичним представництвом або консульською установою його держави.

3. Суд, який виніс рішення за клопотанням про звільнення від сплати судових витрат, може запитати орган, який видав документ, про додаткове роз'яснення.

1. Якщо даний Договір не встановлює іншого, суди кожної з Договірних Сторін компетентні розглядати цивільні справи, якщо відповідач має на її території місце проживання. За позовами до юридичних осіб вони компетентні, якщо на території цієї Договірної Сторони розташований орган управління, представництво або філіал юридичної особи.

2. Суди Договірних Сторін розглядають справи також в інших випадках, якщо про це є письмова угода сторін. За наявності такої угоди суд припиняє провадження у справі за заявою відповідача. Виключна компетенція судів не може бути змінена угодою сторін.

3. У разі порушення провадження по справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і на тих самих підставах у судах обох Договірних Сторін, що компетентні відповідно до даного Договору, суд, який порушив справу пізніше, припиняє провадження.

1. Правоздатність та дієздатність фізичної особи визначаються законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

2. Правоздатність юридичної особи визначається законодавством Договірної Сторони, відповідно до якого вона була заснована.

1. При обмеженні дієздатності особи або визнанні її недієздатною застосовується законодавство та компетентними є установи Договірної Сторони, громадянином якої є дана особа.

2. Якщо установа однієї з Договірних Сторін установить, що є підстави для обмеження в дієздатності або визнання недієздатним громадянина другої Договірної Сторони, місце проживання або місцезнаходження якого знаходиться на території цієї Договірної Сторони, тоді вона сповіщає про це відповідну установу другої Договірної Сторони.

Якщо установа, повідомлена відповідно до положень цього пункту, заявить, що вона надає право виконати подальші дії установі місця проживання або місцезнаходження даної особи, або не висловлюється у тримісячний термін, тоді установа місця проживання або місцезнаходження цієї особи може розглядати справу про обмеження в дієздатності або визнання її недієздатною відповідно до законодавства своєї держави, якщо підстави для цього передбачаються також законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дана особа. Рішення про обмеження в дієздатності або визнання недієздатною особи повинно бути направлене відповідній установі другої Договірної Сторони.

3. Положення пунктів 1 і 2 цієї статті застосовуються також при скасуванні обмеження в дієздатності особи або поновленні громадянина в дієздатності.

4. У невідкладних випадках установа місця проживання або місцезнаходження особи, яка підлягає обмеженню в дієздатності або визнанню її недієздатною, і яка є громадянином другої Договірної Сторони, може сама вжити заходів, необхідних для захисту цієї особи або її майна. Рішення, прийняті в зв'язку з цими заходами, слід направити відповідній установі Договірної Сторони, громадянином якої є дана особа; ці рішення підлягають скасуванню, якщо установою цієї Договірної Сторони буде постановлено інше.

1. У справах про визнання безвісно відсутнім, оголошення померлим та встановлення факту смерті компетентними є установи юстиції тієї Договірної Сторони, громадянином якої була особа у той час, коли вона за останніми відомостями була живою.

2. Компетентні установи юстиції однієї Договірної Сторони можуть визнати громадянина іншої Договірної Сторони безвісно відсутнім, оголосити померлим, а також встановити факт його смерті за клопотанням осіб, що проживають на її території, якщо їх права та інтереси грунтуються на законодавстві цієї Договірної Сторони.

3. У випадках, які передбачені пунктами 1 та 2 цієї статті, установи юстиції Договірних Сторін застосовують законодавство своєї держави.

1. Умови або вимоги до укладення шлюбу визначаються для кожної особи, яка укладає шлюб, законодавством Договірної Сторони, громадянином якої вона є. Крім того, повинні бути дотримані вимоги законодавства Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб, відносно перешкод до укладення шлюбу.

2. Форма укладення шлюбу визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб.

1. Особисті та майнові правовідносини подружжя визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мають спільне місце проживання.

2. Якщо один з подружжя проживає на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної Сторони і обидва мають одне й те саме громадянство, тоді їхні особисті та майнові правовідносини визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, громадянами якої вони є.

3. Якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - другої Договірної Сторони і один з них проживає на території однієї, а другий - на території другої Договірної Сторони, тоді їх особисті та майнові правовідносини визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мали своє останнє спільне місце проживання.

4. Якщо особи, указані в пункті 3 цієї статті, не мали спільного місця проживання на територіях Договірних Сторін, застосовується законодавство Договірної Сторони, установа якої розглядає справу.

1. У справах про розірвання шлюбу застосовується законодавство та компетентними є установи Договірної Сторони, громадянами якої подружжя було на момент подання заяви. Якщо подружжя має місце проживання на території другої Договірної Сторони, компетентними є також установи цієї Договірної Сторони.

2. Якщо на момент подання заяви про розірвання шлюбу один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - другої Договірної Сторони і один з них проживає на території однієї, а другий - на території другої Договірної Сторони, тоді компетентними є установи обох Договірних Сторін. При цьому вони застосовують законодавство своєї держави.

3. У справах про визнання шлюбу недійсним застосовується законодавство Договірної Сторони, яке відповідно до статті 24 даного Договору застосовувалось при укладенні шлюбу. При цьому компетенція судів визначається відповідно до пунктів 1 і 2 цієї статті.

1. Справи про встановлення чи оспорювання батьківства вирішуються відповідно до законодавства Договірної Сторони, громадянином якої є дитина за народженням.

2. Правовідносини між батьками та дітьми визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина.

3. Для винесення рішення у правовідносинах, які вказані в пунктах 1 та 2 цієї статті, компетентними є суди Договірної Сторони, законодавство якої повинно застосовуватись у цих випадках.

4. Якщо позивач та відповідач проживають на території однієї Договірної Сторони, компетентними є також суди цієї Договірної Сторони з дотриманням положень пунктів 1 та 2 цієї статті.

1. При усиновленні застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, громадянином якої є усиновлюваний під час подання заяви.

2. Для усиновлення необхідні, якщо цього вимагає законодавство тієї Договірної Сторони, громадянином якої є усиновлюваний, згода усиновлюваного, його законного представника, дозвіл компетентного державного органу. Також застосовуються обмеження щодо усиновлення, пов'язаного зі зміною місця проживання усиновлюваного на місце проживання в іншій державі.

3. Положення пунктів 1 та 2 цієї статті застосовуються також до скасування та визнання усиновлення недійсним.

4. У справах про усиновлення, скасування та визнання усиновлення недійсним компетентним є суд тієї Договірної Сторони, громадянином якої є усиновлюваний під час подання заяви. Якщо усиновлюваний є громадянином однієї Договірної Сторони, а проживає на території другої Договірної Сторони, де має місце проживання також усиновитель, тоді компетентним є також суд цієї Договірної Сторони.

1. У справах про опіку або піклування над громадянами Договірних Сторін, оскільки даним Договором не передбачається інше, компетентним є орган опіки та піклування Договірної Сторони, громадянином якої є особа, яка потребує опіки або піклування. При цьому застосовується законодавство цієї Договірної Сторони.

2. Правовідносини між опікуном або піклувальником та особою, яка перебуває під опікою або піклуванням, визначаються законодавством Договірної Сторони, орган опіки та піклування якої призначив опікуна або піклувальника.

3. Якщо заходи щодо опіки або піклування необхідні в інтересах особи, яка перебуває під опікою або піклуванням, місце проживання або місцезнаходження, або майно якої знаходиться на території другої Договірної Сторони, тоді орган опіки та піклування цієї Договірної Сторони терміново повинен повідомити компетентний, відповідно до пункту 1 цієї статті, орган опіки та піклування другої Договірної Сторони.

4. У невідкладних випадках орган опіки та піклування другої Договірної Сторони може сам ужити необхідних заходів, однак він повинен терміново повідомити про попередньо вжиті заходи компетентний згідно з пунктом 1 цієї статті орган опіки та піклування. Застосовані заходи залишаються чинними, поки цей орган не винесе іншого рішення.

5. Компетентний згідно з пунктом 1 цієї статті орган опіки та піклування може передати опіку або піклування відповідним органам другої Договірної Сторони, якщо місце проживання чи місцеперебування або майно особи, яка перебуває під опікою або піклуванням, знаходиться на території цієї Договірної Сторони. Передача дійсна лише в тому разі, якщо запитуваний орган дав згоду прийняти опіку або піклування та повідомив про це запитуючий орган.

6. Орган, який згідно з пунктом 5 цієї статті взяв опіку або піклування, здійснює їх відповідно до законодавства своєї держави. Однак він не має права виносити рішення з питань, які стосуються особистого статусу особи, яка перебуває під опікою або піклуванням, але може дати дозвіл на укладення шлюбу, необхідний згідно із законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є дана особа.

1. Право власності на нерухоме майно визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої розміщене нерухоме майно.

2. Право власності на транспортні засоби, які підлягають унесенню до державних реєстрів, визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться орган, який здійснив реєстрацію транспортного засобу.

3. Виникнення та припинення права власності або іншого речового права на майно визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої майно знаходилось в момент, коли мали місце дія або інша обставина, що стали підставою виникнення або припинення такого права. Виникнення та припинення права власності або іншого речового права на майно, яке є предметом угоди, визначається законодавством місця здійснення угоди, якщо інше не передбачено угодою сторін.

1. Форма угоди визначається законодавством місця її укладення.

2. Форма угоди з приводу нерухомого майна та права на нього визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться таке майно.

1. Зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, які випливають з договорів та інших правомірних дій, визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої мали місце дія або інша обставина, що стали підставою для вимоги відшкодування шкоди.