Верховна Рада України

1. Схвалити Концепцію розвитку рибного господарства України (додається).

2. Кабінету Міністрів України:

на основі Концепції розвитку рибного господарства України розробити та внести на розгляд Верховної Ради України проекти Закону України про рибне господарство, загальнодержавних програм будівництва суден рибопромислового флоту та розвитку рибного господарства України;

розглянути питання про віднесення риби і морепродуктів до сільськогосподарської продукції, а риболовецьких, рибницьких та рибальських господарств - до галузі сільського господарства, а також щодо врегулювання окремих питань їх оподаткування.

3. Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на Комітет Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин.

Концепція розвитку рибного господарства України визначає стратегічні напрями державної політики в галузі рибного господарства, спрямованої на створення сприятливих умов для стабілізації та нарощування виробництва конкурентоспроможної рибної продукції з метою гарантування продовольчої безпеки країни та задоволення потреб населення в рибопродукції.

Рибна галузь України відіграє значну роль для розвитку продовольчого комплексу країни. Незважаючи на значне зниження середньодушового споживання рибної продукції (з 17,5 кг в 1990 році до 5,9 кг в 1998 році), у м'ясо-рибному балансі країни питома вага її становить близько 40 відсотків (у білковому розрахунку). У ряді регіонів країни (в першу чергу прибережних: Автономній Республіці Крим, Одеській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій та Дніпропетровській областях) рибне господарство є одним із вагомих джерел зайнятості населення.

Специфічною особливістю рибної галузі України є те, що близько 80 відсотків сировини добувається в межах виключних економічних зон іноземних країн та відкритій частині Світового океану і лише 20 відсотків риби - у виключній економічній зоні держави та внутрішніх водоймах України, включаючи товарне рибництво.

Зазначені особливості зумовлюють необхідність будівництва суден рибопромислового флоту різного призначення (промислових, переробних, транспортних та інших), а також створення обслуговуючої їх інфраструктури (бази флоту, судноремонтні заводи, порти тощо).

Рибогосподарський комплекс тісно пов'язаний з іншими галузями і залишається потенційним постачальником сировини для виготовлення біологічно активних речовин, лікувальних препаратів, а також кормового рибного борошна для підприємств і організацій агропромислового комплексу.

Водночас рибне господарство є споживачем продукції та послуг значної кількості галузей народного господарства, зокрема, суднобудування, машинобудування, транспорту та інших.

У 1999 році вилов риби та добування морепродуктів становили 338,8 тис. тонн, що нижче рівня 1990 року на 68,4 відсотка, виробництво товарної харчової рибної продукції, включаючи консерви рибні, - 254,2 тис. тонн, що менше від 1990 року на 62,9 відсотка.

За дефіциту власних обігових коштів та неможливості, через високі процентні ставки, залучення кредитних ресурсів близько 80 відсотків продукції вітчизняні судновласники змушені залишати в районах промислу для забезпечення експлуатаційних витрат флоту, оплати ліцензій за право лову тощо.

Це негативно впливає на споживчий ринок країни, завантаження виробничих потужностей берегових рибопереробних підприємств, а також зумовлює падіння експортних цін на рибопродукцію і тим самим зменшує обсяги валютної виручки.

Зросли витрати на матеріально-технічні ресурси (пальне, тару та інше) у результаті значного підвищення цін на світовому ринку. Також збільшилися витрати на оплату права лову у виключних економічних зонах іноземних держав через поширення застосування цими країнами надання дозволів у власних економічних зонах лише резидентам цих країн. Збільшилися витрати на ремонт флоту за кордоном, через його прогресуюче старіння. Все це призвело до зменшення обсягів вилову риби та добування морепродуктів океанічними рибодобувними підприємствами.

Через фінансові труднощі в державі та на підприємствах рибної галузі значно знижується ефективність впливу на формування міжнародної риболовної політики. За таких умов отримання права на доступ до промислових районів, підконтрольних міжнародним організаціям, зокрема АНТКОМ та НАФО, членом яких є Україна, пов'язано з великими труднощами.

Складні економічні обставини, порушення господарських зв'язків, погіршення екологічного стану водойм, недостатній обсяг робіт по відтворенню рибних запасів зумовили значне зменшення порівняно з 1990 роком обсягів вирощування товарної риби, вилову риби у внутрішніх водоймах та Азовському і Чорному морях.

Слід відзначити, що зміни, спрямовані на удосконалення управління галуззю (створення відповідно до Указу Президента України від 30 листопада 1994 року Міністерства рибного господарства України), сприяли стабілізації виробництва. Порівняно з 1994 роком за період 1995-1997 років обсяги вилову риби та морепродуктів зросли на 34,9 відсотка (з 308,3 тис. тонн до 415,9 тис. тонн), виробництва товарної харчової рибної продукції, включаючи консерви рибні, - на 25,1 відсотка (з 256,8 тис. тонн до 321,3 тис. тонн).

Проте негативний вплив процесів, характерних для всієї економіки України, зокрема, прогресуюче моральне старіння і фізичний знос основних виробничих фондів, обмеженість джерел накопичення власних коштів і залучення інвестицій, дефіцит обігових коштів, інфляційні процеси, зумовлює зниження обсягів виробництва в рибній галузі. Навіть при збереженні тенденції збільшення виробництва рибної продукції в господарствах Азово-Чорноморського басейну та на підприємствах внутрішніх водойм, яка мала місце в 1998-1999 роках, рибогосподарський комплекс не в змозі без реальної державної підтримки забезпечити зростання обсягів виробництва рибної продукції.

Специфічні особливості галузі вимагають здійснення невідкладної державної підтримки щодо створення сприятливих умов у сфері кредитування, податкової та митної політики, фінансування за рахунок коштів державного бюджету, виділених для організацій, що займаються вивченням, охороною та відтворенням рибних запасів, і науково-дослідних організацій, які виконують тематичні роботи, що мають загальнодержавне значення.

Результати аналізу економічної ситуації, що склалася в рибному господарстві, а також тенденції можливих змін свідчать, що в разі відсутності державної підтримки галузі не будуть подолані негативні закономірності в її розвитку.

Основна мета рибогосподарської діяльності на найближчу перспективу є забезпечення населення України харчовою рибною продукцією з поступовим наближенням виробництва та споживання рибопродукції до рівня, досягнутого на початку 90-х років.

Виходячи з цього, а також враховуючи тенденції та особливості розвитку рибного господарства, необхідно виділити такі завдання:

продовження роботи по оновленню основних фондів підприємств на основі широкого впровадження у виробництво досягнень науки і техніки, особливо щодо оновлення рибопромислового флоту та переробки водних біоресурсів;

підвищення ефективності використання сировинних запасів;

відтворення і охорона рибних запасів;

забезпечення якості і розширення асортименту рибної продукції;

здійснення структурної перебудови рибного господарства, сприяння розвитку підприємств і організацій усіх форм власності;

розвиток міжнародного і науково-технічного співробітництва, зовнішньоекономічних зв'язків у галузі рибного господарства;

гармонізація законодавства України щодо якості рибопродукції до норм ЄС та інших країн світу.

Для забезпечення сталого функціонування та розвитку рибного господарства необхідно прийняти відповідні законодавчі акти, зокрема Закон України про рибне господарство та Національну програму будівництва суден рибопромислового флоту України. Також необхідно внести зміни до чинних законів України, які передбачали б віднесення рибної продукції до сільськогосподарської продукції, а підприємства рибної галузі - до сільськогосподарських товаровиробників.

Основними напрямами розвитку рибного господарства на найближчу перспективу є:

збереження рибопромислової діяльності у виключних економічних зонах іноземних держав та розширення рибальства у відкритих районах Світового океану;

раціоналізація й інтенсифікація промислу в Азово-Чорноморському басейні, внутрішніх водоймах;

інтенсифікація товарного виробництва та розвиток аквакультури;

нарощування обсягів відтворення рибних запасів.

У разі відсутності допомоги держави промисел у відкритому Світовому океані та виключних економічних зонах іноземних держав може повністю припинитися. Компенсувати такі втрати за рахунок інтенсифікації риболовства в Азово-Чорноморському басейні та внутрішніх водоймах неможливо. Тому, разом із розвитком аквакультури та рибальства у внутрішніх водоймах і Азово-Чорноморському басейні, необхідно зберегти і рибальство у відкритих районах Світового океану і виключних економічних зонах іноземних держав. Цього вимагає не тільки забезпечення продовольчої безпеки, а і збереження статусу України як морської держави.

За висновками галузевої науки можливий вилов риби та добування морепродуктів українськими рибалками у виключних економічних зонах іноземних держав і у відкритій частині Світового океану може становити 750-800 тис. тонн.

Рибальство у внутрішніх водоймах та Азово-Чорноморському басейні може не отримати належного розвитку через незадовільне екологічне становище водойм, напружений стан рибних ресурсів і недостатній обсяг рибоводно-меліоративних робіт та риборозведення.

Тому особлива увага має приділятися збереженню і збільшенню рибних запасів шляхом нарощування обсягів випуску життєстійкої молоді цінних промислових видів риб у природні водойми і водосховища, Азовське та Чорне моря.