1. Схвалити Концепцію Державної цільової соціальної програми "Молодь України" на 2021-2025 роки, що додається.

Визначити Міністерство молоді та спорту державним замовником Програми.

2. Міністерству молоді та спорту за участю заінтересованих органів державної влади розробити та подати до 1 березня 2021 р. Кабінетові Міністрів України проект Державної цільової соціальної програми "Молодь України" на 2021-2025 роки.

Державна цільова соціальна програма "Молодь України" на 2021-2025 роки (далі - Програма) базується на необхідності самореалізації та розвитку потенціалу молоді в України, її участі та інтеграції у суспільне життя, що розвиватиме їх національну свідомість на основі суспільно-державних цінностей та відповідального громадянства, надаватиме молоді можливості для успішної реалізації і соціалізації, підвищить рівень їх громадянських компетентностей, спроможності бути самостійними, життєстійкими, активними, патріотичними і відповідальними учасниками суспільного життя.

Програма ґрунтується на аналізі стану і проблем розвитку української молоді, результатів виконання попередніх програм, а також враховує програмні вимоги і перспективи, визначені переглянутою Європейською хартією про участь молоді у громадському житті на місцевому та регіональному рівні, ухваленою Конгресом місцевих та регіональних влад Європи 21 травня 2003 р., планом заходів з виконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2017 р. № 1106 (Офіційний вісник України, 2018 р., № 24, ст. 852), Указом Президента України від 30 вересня 2019 р. № 722 "Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року", Концепцією розвитку громадянської освіти в Україні, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2018 р. № 710 (Офіційний вісник України, 2018 р., № 80, ст. 2686), документами Організації Об’єднаних Націй, Європейського Союзу та Ради Європи, що регламентують засади розвитку молодіжної політики.

В Україні існує позитивний досвід вирішення актуальних питань молоді. За результатами виконання Державної цільової соціальної програми "Молодь України" на 2016-2020 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 р. № 148 (Офіційний вісник України, 2016 р., № 21, ст. 828), впроваджено інструменти щодо участі молоді у процесах ухвалення рішень, реалізації молодіжної політики на місцевому та регіональному рівні; започатковано численні програми, конкурси і проекти для самореалізації та сталого розвитку молоді, зокрема виконується програма "Молодіжний працівник", збільшується кількість молодіжних консультативно-дорадчих органів, молодіжних центрів, створено державну установу "Всеукраїнський молодіжний центр", проводиться національний конкурс "Молодіжна столиця України", здійснюється фінансова підтримка проектів молодіжних та дитячих громадських організацій, розширюється міжнародне молодіжне співробітництво та співпраця з міжнародними організаціями, започатковано обміни молоддю між Україною і Польщею та Україною і Литвою.

Водночас проблемами, які потребують розв’язання, є:

низький рівень участі молоді у суспільному житті, в діяльності інститутів громадянського суспільства, у тому числі молодіжних та дитячих громадських організацій, а також органах учнівського та студентського самоврядування, програмах сфери волонтерської діяльності та у процесах ухвалення рішень, що стосуються вирішення питань молоді;

низький рівень поінформованості молоді, насамперед молоді з інвалідністю, про свої права, обов’язки та можливості для розвитку власного потенціалу і самореалізації у своїй територіальній громаді, області, в Україні загалом;

низька активність молоді в політичному житті країни як на державному, так і на регіональному та місцевому рівні;

недостатній рівень мобільності молоді (у межах України та між різними країнами);

низький рівень громадянських компетентностей, у тому числі щодо дотримання правових норм, стандартів прав людини, насамперед толерантного ставлення та взаємоповаги один до одного;

незначна кількість молоді, які вважають корупцію та непотизм як етично неприйнятні форми розв’язання побутових проблем та життєвих перешкод;

підготовка молоді до сімейного життя, відповідального ставлення молоді до планування сім’ї та власного репродуктивного здоров’я;

недостатньо сформовані навички здорового способу життя та розуміння важливості комплексної турботи про фізичне та психологічне благополуччя;

низький рівень соціалізації, реінтеграції та адаптації молоді, яка проживає у складних життєвих обставинах, вразливих та маргіналізованих груп у суспільстві, насамперед молоді з інвалідністю;

впровадження Російською Федерацією стратегії мілітаризації освітнього процесу та деструктивного впливу на молодь з тимчасово окупованої Російською Федерацією території України;

недостатній рівень соціально-психологічної адаптації молоді, місцем проживання якої є тимчасово окупована Російською Федерацією територія України, в соціокультурний простір України;

низький рівень компетентностей, необхідних молоді для:

свідомого вибору професії та кар’єрного розвитку;

провадження підприємницької діяльності;

розвитку лідерських якостей.

На основі даних репрезентативного соціологічного дослідження "Молодь України - 2018" було проведено оцінку та аналіз 24 форм участі молоді в житті суспільства (політична активність, мобільність, волонтерська діяльність, участь у діяльності інститутів громадянського суспільства, у житті суспільства через Інтернет, відстоювання власної думки тощо), що свідчить про нижченаведене:

56 відсотків молоді в Україні не знають, не цікавляться, не виявляють бажання та інтересу до участі у суспільному житті;

27,3 відсотка молоді поінформовані про ті чи інші форми участі, знають про різні інструменти участі, вагаються та не користуються ними;

16,7 відсотка молоді тією чи іншої мірою беруть участь у суспільному житті. Найпопулярнішими формами участі серед української молоді за результатами соціологічного дослідження, проведеного Мінмолодьспортом у 2018 році, є участь у виборах (56,7 відсотка) та акціях з відстоювання власної думки через індивідуальну дію і засоби колективної неорганізованої дії. При цьому про участь у діяльності молодіжних та дитячих громадських організацій зазначають лише 2,4 відсотка, органів учнівського або студентського самоврядування - 7,9 відсотка, досвід у волонтерській діяльності - 8,9 відсотка, досвід участі у діяльності молодіжних центрів - 3,6 відсотка. Участь молоді в інших формах організованої активності залишається невисокою.

Слід зазначити, що одним із пріоритетних питань молодіжної сфери Європейського Союзу також є підвищення рівня участі молоді в суспільному житті країн ЄС.

Водночас, за даними міжнародного проекту регулярних опитувань громадської думки "Євробарометр" за 2019 рік, більш як три четвертих від загальної кількості молоді, яка проживає у країнах Європейського Союзу, беруть участь у різних формах діяльності та долучаються до суспільного життя, і лише 4 відсотки молоді не залучені до жодної з форм участі молоді. Найбільш поширеними формами участі є участь у виборах (місцевих, національних або європейських) - 72 відсотки та волонтерській діяльності - 58 відсотків. При цьому 41 відсоток молоді бере участь у діяльності студентських або молодіжних організацій, 35 відсотків молоді відстоює власну думку шляхом участі в різних кампаніях, страйках та вуличних протестах.

Отже, існує потреба у визначенні таких пріоритетних завдань Програми, що забезпечать інтеграцію молоді в суспільне життя країни через підвищення рівня її свідомості, відповідальності, мобільності, економічної активності, життєстійкості, самостійності і спроможності. Адже коли молодь здорова, має громадянські цінності та компетентності, роботу, від якої отримує задоволення, можливості для саморозвитку, вона не тільки турбується про свій добробут та добробут своєї родини, а і має бажання спрямовувати свій час для розвитку своєї територіальної громади, села або міста, країни загалом. Це дасть змогу забезпечити підвищення рівня відчуття її приналежності до процесів, що відбуваються в Україні, та довіри до інститутів публічної влади.

До основних причин виникнення зазначених проблем належать:

незадовільний стан національної економіки, недостатній рівень фінансування різних суспільних сфер, обмежені ресурси держави, збройна агресія та тимчасова окупація Російською Федерацією окремих територій України, збереження наслідків тоталітарного радянського режиму, низький рівень розвитку громадянського суспільства, недовіра великої частини громадян до органів публічної влади;

некритичне втілення молоддю практик і ставлення попередніх поколінь до психічного та фізичного здоров’я;

несистемний підхід до вирішення питань молоді та неврахування потреб, інтересів, можливостей різних категорій молоді залежно від статі, віку, місця проживання та інших ознак в усіх сферах життєдіяльності;

збереження інерції у ставленні до молоді здебільшого як до об’єкта і проблеми та недостатнє розуміння її ролі у процесах державотворення і недооцінка як суб’єкта державної політики у молодіжній сфері;

недостатній рівень співпраці та міжсекторальної взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування з інститутами громадянського суспільства, установами, що працюють з молоддю, бізнес-сектором, та низький рівень їх спроможності для спільного вирішення актуальних питань молоді;

низький рівень адаптивності та життєстійкості молоді у динамічному світі через недостатній рівень компетентностей;

невідповідність компетентностей, якими володіє молодь, сучасним вимогам суспільного життя та ринку праці в Україні;

високий рівень еміграції молоді з України, міграційних настроїв у молоді, яка залишається в Україні, та відсутність нормативно-правових актів з метою проведення роботи з молоддю української діаспори та молоддю, яка вимушено опинилась на заробітках у Європейському Союзі;

недостатня обізнаність та сформованість навичок здорового способу життя молоді, у тому числі репродуктивного здоров’я;

необхідність здійснення профілактики та лікування соціально небезпечних захворювань;

недостатнє врахування інклюзивності та необхідність забезпечення рівних прав, а також доступу до послуг і можливостей, інформації для різних категорій молоді у процесі формування молодіжної політики;

низький рівень розуміння перешкод, які не дають змоги молоді з інвалідністю брати участь у житті суспільства;

низькі темпи впровадження інновацій у молодіжній сфері, зокрема щодо цифрових інструментів у роботі з молоддю;

недостатня кількість компетентних фахівців, які працюють з молоддю (у тому числі молодіжних працівників), насамперед з молоддю з інвалідністю, і водночас недостатня якість послуг, що надаються ними молоді;

недостатня кількість програм підготовки фахівців, які працюють з молоддю, що відповідають сучасним потребам;

обмежені можливості для проведення змістовного дозвілля, недостатньо розвинена мережа молодіжних центрів за місцем проживання;

недостатня кількість молоді, яка застосовує наявні можливості, практики, програми щодо задоволення своїх потреб;

втрата української ідентичності мешканцями, зокрема молоддю з тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації проти України.

Отже, для розв’язання зазначених проблем існує потреба у розробленні Програми, пріоритетні завдання якої виконуватимуться всіма заінтересованими сторонами: органами державної влади та органами місцевого самоврядування, інститутами громадянського суспільства, установами, закладами та фахівцями, що працюють з молоддю тощо, та враховуватимуть потреби, інтереси і можливості всіх категорій молоді, особливості кожної області та нові тенденції і виклики сучасного світу, а також враховуватимуть та усуватимуть перешкоди, які не дають змоги їм брати участь у житті суспільства.

Порівняно з попередньою програмою, дія якої закінчується у 2020 році, нова програма повинна включати завдання, що поєднують інструменти, які вже ефективно впроваджуються, з тими, що потребують удосконалення і реалізації нових підходів, що є принципово новими та сучасними для роботи з молоддю.

Метою Програми є створення можливостей для самореалізації та розвитку потенціалу молоді в України, її участі та інтеграції у суспільне життя.

Існує два варіанти розв’язання проблеми.

Перший варіант полягає у використанні статичного підходу до державної політики у молодіжній сфері, що не враховує вже наявний розрив між сучасною практикою молодіжної політики та нормативним регулюванням, що не відповідає потребам молоді. Цей варіант дає можливість забезпечити відтворення старого досвіду з мінімальним запровадженням нововведень.

Другий (оптимальний) варіант є динамічним, оскільки передбачає застосування оновлених концептуально сучасних підходів та використання широкого кола інноваційних механізмів та інструментів, що запроваджуються для роботи з молоддю шляхом поширення найкращого досвіду останніх років, впровадження рекомендацій українських та міжнародних експертів, молодіжного сектору Ради Європи, використання досвіду молодіжної роботи країн Європейського Союзу, рекомендації ООН щодо підтримки молодих громадян в усіх сферах життєдіяльності.

Оптимальний варіант дає змогу забезпечити:

посилення ролі та відповідального ставлення органів державної влади і органів місцевого самоврядування та партнерських організацій до виконання пріоритетних завдань Програми, активізувавши вертикальну і горизонтальну співпрацю, обмін досвідом між ними для самореалізації та розвитку потенціалу молоді в Україні. Це передбачатиме на всеукраїнському, регіональному та місцевому рівні підвищення рівня компетентностей молоді та спроможності інститутів громадянського суспільства у молодіжній сфері, розвиток молодіжних центрів, молодіжної роботи, скаутського, молодіжного та дитячого громадських рухів, сприяння утворенню і розвитку молодіжних консультативно-дорадчих органів, органів учнівського та студентського самоврядування, підготовку фахівців, які працюють з молоддю, у тому числі молодіжних працівників;

поширення наявних та запровадження нових моделей для розвитку, інтеграції та участі молоді у суспільному житті із застосуванням цифрових інструментів та з урахуванням реформування місцевого самоврядування і територіальної організації влади;

розвиток громадянського суспільства, впровадження громадянської освіти на всіх рівнях, поширення неформальної та інформальної освіти;

впровадження інклюзивного підходу та забезпечення рівних прав, а також доступу до послуг і можливостей, інформації для різних категорій молоді, насамперед для молоді з інвалідністю.

Оптимальний варіант передбачає розроблення та затвердження Програми та застосування комплексного підходу, який повинен стосуватися ключових сторін життя молоді.

Для досягнення мети Програми передбачається реалізувати такі пріоритетні завдання:

підвищення рівня компетентностей молоді, у тому числі громадянських, з метою: