1. Схвалити Концепцію Державної цільової економічної програми впровадження в агропромисловому комплексі новітніх технологій виробництва сільськогосподарської продукції на період до 2016 року, що додається.

Визначити Міністерство аграрної політики державним замовником Програми.

2. Міністерству аграрної політики разом із заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити та подати у місячний строк Кабінетові Міністрів України проект Державної цільової економічної програми впровадження в агропромисловому комплексі новітніх технологій виробництва сільськогосподарської продукції на період до 2016 року.

Ефективне ведення сільськогосподарського виробництва неможливе без комплексного взаємоузгодженого розвитку галузей рослинництва і тваринництва.

Глобалізація світової економіки, інтеграція України до Світової організації торгівлі потребують техніко-технологічного переоснащення вітчизняного аграрного виробництва, переведення його на якісно новий рівень функціонування.

Проведення реформування колективних і державних сільськогосподарських підприємств у господарські структури ринкового спрямування призвело до значних соціально-економічних змін.

Унаслідок непослідовних дій у процесі реформування аграрного сектора, нехтування науково обґрунтованими основами господарювання сільськогосподарське виробництво втратило виробничий потенціал, знизився рівень рентабельності виробництва та платоспроможності сільськогосподарських підприємств на відтворення матеріально-технічної бази, яка на сьогодні морально застаріла і не відповідає сучасним вимогам.

Вітчизняне машинобудування для агропромислового комплексу за своїм технічним рівнем суттєво відстало від досягнень світового науково-технічного прогресу в машинобудуванні і без впровадження новітніх технологій та обладнання, виробленого провідними зарубіжними фірмами, неспроможне освоїти виробництво техніки, що відповідатиме сучасним технологіям.

Кількість основних технічних засобів, що були зняті з експлуатації, у 10-20 разів перевищила кількість придбаних нових. У результаті кількість тракторів у сільськогосподарських підприємствах зменшилася більш як на 220 тис. одиниць, зернозбиральних комбайнів - більш як на 46 тис., кормозбиральних комбайнів - майже на 30 тис., іншої сільськогосподарської техніки - на десятки тисяч одиниць. Навантаження на один облікований трактор перевищило 100 гектарів ріллі, на комбайн - 250 гектарів ранніх зернових, а в окремих регіонах - 300 гектарів, у зв'язку з чим щорічні втрати зерна досягають 5-10 млн. тонн і значна його кількість переходить із класу продовольчого в кормове. Майже 80 відсотків наявної в сільськогосподарських підприємствах техніки відпрацювало амортизаційний строк експлуатації і потребує значних витрат на підтримання її в робочому стані. Рівень її технічної готовності в період найбільшого навантаження не перевищує 70-75 відсотків, що призводить до грубих порушень технологічних регламентів вирощування сільськогосподарських культур.

За останні 15-20 років технології вирощування сільськогосподарських культур зазнають істотних змін, які полягають у біологізації технологій, зменшенні обсягу витрат енергетичних ресурсів та використання людської праці, пов'язаних з виконанням технологічних операцій, підвищенням екологічної безпеки. Особливість новітніх технологій у рослинництві та тваринництві полягає в освоєнні методів управління продуктивним процесом.

Разом з тим недостатній рівень техніко-технологічного забезпечення, професійний консерватизм виробників сільськогосподарської техніки і обладнання та неефективність економічної моделі господарювання не дають змоги забезпечити виробництво сільськогосподарської продукції за новітніми технологіями, підривають економічні основи подальшого розвитку не лише галузі, але і всього суспільства, загрожують продовольчій безпецідержави - поглибленням демографічної кризи в сільській місцевості, зростанням безробіття та бідності населення, посиленням трудової міграції.

Низький рівень техніко-технологічного та науково-освітнього забезпечення аграрного сектора зумовлений причинами довготривалого характеру, основними з яких на сьогодні є:

невідповідність методів управління виробництвом в аграрних підприємствах вимогам ринкової економіки;

відсутність механізму та мотивації щодо впровадження новітніх технологій і техніки;

незадовільне фінансове становище сільськогосподарських товаровиробників унаслідок монополізації продовольчого ринку посередниками та різкого поглиблення диспаритету цін;

відсутність у необхідному обсязі фінансових ресурсів для кредитування в аграрному секторі;

недосконалість регуляторної, цінової, кредитної, бюджетної та податкової політики в агропромисловому комплексі, особливо щодо розподілу отриманих прибутків та розвитку матеріально-технічної бази;

недостатній рівень матеріально-технічного забезпечення аграрної освіти та науки, руйнація їх бази для практичного навчання;

недостатній рівень інформаційно-просвітницької діяльності, спрямованої на підвищення кваліфікаційного рівня керівників і спеціалістів аграрного сектора;

низький рівень фінансування досліджень з розвитку технологій виробництва сільськогосподарської продукції та створення техніки для їх реалізації.

Комплексне розв'язання проблеми можливе шляхом розроблення, прийняття і виконання Державної цільової економічної програми впровадження в агропромисловому комплексі новітніх технологій виробництва сільськогосподарської продукції на період до 2016 року (далі - Програма).

Метою Програми є підвищення ефективності виробництва та конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції на внутрішньому і зовнішньому ринку за рахунок зменшення питомих витрат пального на 26-40 відсотків, праці - 30-60, прямих експлуатаційних витрат - 22-50, підвищення урожайності сільськогосподарських культур на 30-40 відсотків, збільшення валового виробництва зерна на 10-15 млн. тонн, м'яса - до 5,1 і молока - до 20 млн. тонн шляхом упровадження зонально адаптованих ресурсоощадних екологічно безпечних технологій виробництва сільськогосподарської продукції в рослинництві і тваринництві.

Розвиток аграрного сектора може відбуватися за трьома варіантами.

Перший варіант - склався історично, характеризується недосконалою підтримкою аграрного сектора, освіти, науки, сільськогосподарського машинобудування та сільської місцевості, відсутністю виваженої суспільно-економічної та маркетингової стратегії. За такого варіанта в аграрному секторі постійно виникатимуть проблеми, пов'язані з матеріально-технічним та кадровим забезпеченням, залежністю врожаю від кліматичних умов, що супроводжуватиметься значними втратами врожаю.