1. Схвалити Концепцію розвитку системи підвищення кваліфікації працівників на період до 2010 року, що додається.

2. Мінпраці разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити та подати у тримісячний строк Кабінетові Міністрів України план заходів щодо реалізації Концепції, схваленої цим розпорядженням.

Наявність висококваліфікованої робочої сили є одним з найважливіших факторів підвищення продуктивності праці, забезпечення випуску конкурентоспроможної продукції, інтеграції України у світове економічне співтовариство. Очевидно, що розв'язати економічні проблеми у найближчі роки Україна не зможе шляхом простого нарощування чисельності зайнятого населення. Дедалі більшого значення набувають такі показники, як професіоналізм, компетентність, здатність до отримання знань упродовж життя, рівень культури тощо.

В умовах інноваційного розвитку економіки найбільш ефективною формою навчання є підвищення кваліфікації, що сприяє якісному виконанню працівниками своїх обов'язків, розширенню меж компетенції, можливості оволодіння новими функціональними обов'язками.

Підвищення кваліфікації працівників спрямоване на удосконалення та поглиблення ними своїх знань, умінь і навичок за професією чи здобутою спеціальністю відповідно до вимог виробництва або сфери послуг.

Ефективне функціонування системи підвищення кваліфікації на виробництві забезпечує:

конкурентоспроможність підприємства, поліпшення показників його виробничої діяльності;

високий професійно-кваліфікаційний рівень та компетентність працівників;

зниження рівня виробничого травматизму.

Розроблення цієї Концепції зумовлене необхідністю визначення стратегічних підходів, що покладаються в основу державної політики, спрямованої на розвиток системи підвищення кваліфікації працівників, створення правових та економічних умов для його стимулювання.

Концепція визначає основну мету, завдання та напрями розвитку системи підвищення кваліфікації працівників на період до 2010 року.

У країнах Європейського Союзу періодичність підвищення кваліфікації працівників становить близько п'яти років, в Японії - від одного до півтора року, в Російській Федерації - 7,8 року. В Україні підвищення кваліфікації проводиться кожні 12 років.

Система професійної підготовки працівників безпосередньо на виробництві, зокрема система підвищення кваліфікації, упродовж останніх 10-15 років руйнувалася. Якщо на початку 90-х років щороку підвищували свою кваліфікацію в середньому близько 3 млн., то в останні роки - лише близько 1 млн. працюючих.

На підприємствах в умовах значного зменшення обсягів випуску продукції та послуг різко зменшилася кількість працівників, що навчається, вивільнилося чимало працівників, які займались цією справою. Керівництво переважної більшості центральних органів виконавчої влади також самоусунулося від вирішення питань організації професійного навчання працівників на підприємствах, що належать до сфери їх управління, ліквідовано відповідні підрозділи та навчально-методичні установи.

Починаючи з 2000 року в Україні здійснюються заходи щодо відновлення та активізації функціонування системи професійного навчання працівників на виробництві, в тому числі системи підвищення кваліфікації. З цією метою Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження від 24 січня 2001 р. N 13 "Про заходи щодо сприяння підприємствам в організації професійного навчання кадрів на виробництві", спільним наказом Мінпраці та МОН від 26 березня 2001 р. N 127/151 затверджено Положення про професійне навчання кадрів на виробництві, при Мінпраці утворено міжвідомчу консультативну раду з питань підготовки кадрів на виробництві, підготовлено і доведено до всіх заінтересованих центральних та місцевих органів виконавчої влади методичні рекомендації із зазначених питань, організовано цикл семінарських занять для працівників кадрових служб підприємств.

На сьогодні спостерігаються позитивні зміни в динаміці обсягів підвищення кваліфікації працівників. Якщо в 1996 році підвищило кваліфікацію 6,2 відсотка облікової кількості штатних працівників, то в 2002 і 2004 роках цей показник становив відповідно 8 і 8,3 відсотка. Проте періодичність підвищення кваліфікації в середньому по Україні все ще залишається в 2,5 раза нижчою від необхідної, а в окремих галузях (сільському господарстві, оптовій і роздрібній торгівлі) - у 10-20 разів. Це є свідченням того, що рівень кваліфікації значної кількості працівників не відповідає вимогам сучасного виробництва, а система підвищення кваліфікації потребує подальшого розвитку та удосконалення.

Питання підвищення кваліфікації працівників частково регулюється Законами України "Про освіту", "Про професійно-технічну освіту", "Про вищу освіту", Положенням про ступеневу професійно-технічну освіту, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 1999 р. N 956, постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2003 р. N 1380 "Про ліцензування освітніх послуг", Положенням про порядок кваліфікаційної атестації та присвоєння кваліфікації особам, які здобувають професійно-технічну освіту, затвердженим спільним наказом Мінпраці і МОН від 31 грудня 1998 р. N 201/469. Проте перелічені нормативно-правові акти не враховують усіх особливостей навчання працюючих громадян, не передбачають заходів щодо його стимулювання.