1. Схвалити Концепцію Державної цільової програми реформування Державної кримінально-виконавчої служби на період до 2017 року, що додається.

Визначити Державну пенітенціарну службу державним замовником Програми.

2. Мін'юсту разом з Державною пенітенціарною службою та іншими заінтересованими органами виконавчої влади розробити і подати у тримісячний строк Кабінетові Міністрів України проект Державної цільової програми реформування Державної кримінально-виконавчої служби на період до 2017 року.

Пріоритетними напрямами державної політики у сфері виконання кримінальних покарань згідно з Указами Президента України від 8 квітня 2008 р. N 311 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 року "Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів" і від 25 квітня 2008 р. N 401 "Про Концепцію реформування Державної кримінально-виконавчої служби України" є створення умов для виправлення, запобігання катуванням і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими та особами, взятими під варту, вчиненню нових злочинів особами, які відбувають покарання, поступове наближення умов тримання таких осіб до європейських норм, поліпшення роботи з кадрами кримінально-виконавчої служби, вдосконалення їх професійної підготовки.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2008 р. N 366 "Про схвалення пріоритетів діяльності міністерств на 2008 рік" (Офіційний вісник України, 2008 р., N 17, ст. 460) реформування кримінально-виконавчої системи є пріоритетним напрямом у діяльності Мін'юсту.

В Україні більшість будівель, споруд, інженерних мереж установ виконання покарань та слідчих ізоляторів експлуатуються понад 100 років.

Оскільки їх стан не відповідає сучасним вимогам забезпечення прав і свобод людини і громадянина, вони потребують негайної реконструкції або капітального ремонту, особливо це стосується установ виконання покарань для засуджених жінок та неповнолітніх.

Значна кількість засуджених, що тримається в установах виконання покарань, має низький освітній рівень. Сучасні підходи до організації виробничої діяльності обумовлюють необхідність зміни правового регулювання діяльності підприємств установ виконання покарань.

Незважаючи на значну кількість засуджених із соматичними та психічними захворюваннями, поширення серед них туберкульозу та ВІЛ/СНІДу, проблема із забезпеченням таких осіб відповідною медичною допомогою залишається не розв'язаною.

Не викоренено практику неналежного поводження персоналу Державної кримінально-виконавчої служби з особами, які взяті під варту та відбувають покарання в установах виконання покарань, а скарги засуджених на упереджене ставлення до них з боку персоналу не завжди розглядаються своєчасно та об'єктивно.

Потребує вдосконалення робота кримінально-виконавчої інспекції, на обліку в якій на даний час перебуває близько 150 тис. осіб, яке повинно здійснюватися за зразком служб пробації, утворених у багатьох європейських державах. Крім того, відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України з 2009 року кримінально-виконавчій інспекції будуть передані функції з ведення обліку та здійснення контролю за особами, звільненими від відбування покарання умовно-достроково (більш як 30 тисяч).

Політика України у сфері кримінальних і кримінально-виконавчих правовідносин спрямовується на приведення їх у відповідність з Європейськими пенітенціарними правилами, Європейськими правилами про попереднє ув'язнення, рішенням Європейського суду з прав людини у справах проти України та положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.) щодо заборони катування. Завдання з реалізації єдиної державної політики у цій сфері покладається на Державну кримінально-виконавчу службу.

Вагомим компонентом такої політики є удосконалення діяльності та підвищення ефективності виконання кримінальних покарань з урахуванням необхідності безумовного дотримання принципів кримінально-виконавчого законодавства та міжнародних правових актів у цій сфері.

Прийняття нових Кримінального, Кримінально-виконавчого кодексів України, Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України", приєднання України до ряду міжнародних актів вимагають удосконалення підходів до організації виконання та відбування кримінальних покарань шляхом створення умов для виправлення засуджених, приведення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, у відповідність з вимогами законодавства та європейськими нормами і стандартами.

Основні шляхи реформування пенітенціарної системи були визначені Указом Президента України від 25 квітня 2008 р. N 401 "Про Концепцію реформування Державної кримінально-виконавчої служби України".

Після вступу України до Ради Європи на виконання Спільної програми Комісії Європейських Співтовариств і Ради Європи були подані рекомендації щодо подальшого реформування кримінально-виконавчої системи, у тому числі створення незалежної від правоохоронних органів пенітенціарної системи.

За час, що минув з початку реформування кримінально-виконавчої системи, відбулися істотні зміни як у суспільстві, так і в зазначеній системі, що викликало нагальну потребу в подальшому реформуванні Державної кримінально-виконавчої служби.

За результатами оцінки діяльності Державної кримінально-виконавчої служби визначено такі основні фактори, що негативно впливають на роботу органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів:

неузгодженість національного законодавства з питань діяльності Державної кримінально-виконавчої служби, зокрема кримінально-виконавчої інспекції, з європейськими нормами і стандартами;

недосконалість системи управління Державної кримінально-виконавчої служби;

недостатнє фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби та неналежний рівень соціально-правового захисту її персоналу, що створює умови для поширення корупції і хабарництва; зниження рівня забезпечення спеціальною технікою та інженерно-технічними засобами охорони; погіршення роботи системи охорони здоров'я і соціального захисту засуджених та осіб, взятих під варту;

недостатній професійний рівень персоналу та відсутність наукового супроводження процесу реформування Державної кримінально-виконавчої служби;

значний фізичний знос основних виробничих фондів підприємств установ виконання покарань, що призводить до неконкурентоспроможності вироблюваної ними продукції та погіршення їх фінансово-економічного становища.