З метою розвитку відносин у сфері торгівельної діяльності в умовах ринкових перетворень Кабінет Міністрів України

1. Схвалити Концепцію розвитку внутрішньої торгівлі України (додається).

2. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади покласти в основу розроблення нормативно-правових актів з питань регулювання внутрішньої торгівлі положення Концепції розвитку внутрішньої торгівлі України.

3. Рекомендувати Міністерству зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі висвітлити основні положення Концепції розвитку внутрішньої торгівлі України у засобах масової інформації.

4. Контроль за виконанням цієї постанови покласти на Першого віце-прем'єр-міністра України Голубченка А.К.

Торгівля - одна з перших господарських галузей, з якої почався процес демонополізації економіки з поступовою заміною адміністративної управлінської вертикалі на горизонтальні зв'язки між ринковими структурами.

За нових економічних умов роль і місце держави в управлінні торгівлею стали менш вагомими і змінили свій економічний та правовий зміст.

Найбільш характерною ознакою останніх змін у взаємовідносинах між державою і суб'єктами ринку є заміна управлінських форм на регулюючі.

Разом з тим відмова від прямого галузевого управління і організаційно-правові перетворення не призвели до автоматичного подолання господарських труднощів, з якими зіткнулися торгівельні підприємства.

Стан сучасного етапу соціального і господарського реформування економіки та аналіз позитивних і негативних результатів цього процесу зумовлюють об'єктивну доцільність прийняття Концепції розвитку внутрішньої торгівлі України (далі - Концепція) як документа, в якому окреслювалися б актуальні напрями ринкових перетворень і шляхи стабілізації відносин у сфері торгівельної діяльності.

Концепція є складовою частиною державної політики розвитку і вдосконалення внутрішнього споживчого ринку України.

Основною метою Концепції є висвітлення економічних і організаційних передумов для розвитку сучасної інфраструктури торгівлі, забезпечення економічної стабільності роботи торгівельних підприємств і розвитку конкуренції, посилення ролі держави в регулюванні торгівельної діяльності.

Досвід економічно розвинутих країн свідчить про дієвість регулюючих державних функцій, якщо вони базуються на досконалій нормативно-правовій базі, розвинутій інфраструктурі ринку, чіткому функціонуванні органів управління, ефективній системі соціального захисту споживачів у ринкових умовах.

Концепція визначає загальну стратегію і пріоритетні напрями державного регулювання розвитку внутрішньої торгівлі у ринково орієнтованій системі господарських відносин і спрямована на підвищення ефективності організаційно-економічних перетворень в торгівлі.

Концепція базується на тому, що торгівля є і буде найважливішою сферою формування і стабілізації споживчого ринку, координуючою ланкою в системі міжгалузевих, регіональних та міжрегіональних зв'язків, дійовим механізмом задоволення соціальних потреб і недопущення соціальної напруженості в суспільстві.

Перехід до системи вільного переміщення товарів не привів поки що до формування повноцінного споживчого ринку. Споживчий ринок сьогодні - це ринок деформованої структури попиту через неплатоспроможність більшості населення, ринок товарів низької якості, ринок "човникарів" і перекупників, де масові порушення з боку суб'єктів господарювання правових норм стали об'єктивною реальністю.

Децентралізація системи управління торгівлею за умови недосконалості організаційних механізмів та нормативно-правової бази державного регулювання підприємницької діяльності, жорсткість податкової політики та її порушення значною мірою зумовили зниження ефективності торгівлі, яка в системі деформованої галузевої економіки частково навіть стала джерелом тіньових доходів.

Ліквідація єдиного системного контролю за додержанням правил і норм у сфері торгівлі створила умови для збільшення зловживань щодо споживачів. Значно погіршилась якість торгівельного обслуговування, звузився асортимент товарів вітчизняного виробництва та супутніх послуг, посилились тенденції до необгрунтованого завищення цін, недобросовісної конкуренції.

Типового характеру набули такі процеси деформації розвитку внутрішньої торгівлі:

не досягли ефективного рівня ринкові механізми взаємодії окремих ланок єдиного циклу "дослідження - виробництво - реалізація - споживання". Особливо слабким виявився взаємозв'язок торгівлі і вітчизняного виробництва, що потребує серйозної структурної перебудови і функціональної переорієнтації торгівельної сфери;

на внутрішньому ринку триває процес зникнення багатьох асортиментних груп товарів вітчизняного виробництва, чому значною мірою сприяє витіснення їх імпортними товарами, просування яких до споживача інтенсивно фінансується іноземним капіталом. Це призвело фактично до монополізації окремих сегментів внутрішнього споживчого ринку іноземними виробниками. Через відсутність можливостей фінансового забезпечення процесу переміщення товарів вітчизняні товаровиробники опинились у явно програшній конкурентній ситуації і потребують серйозного захисту своїх інтересів з боку держави;

внаслідок зменшення інвестицій та власних джерел фінансування, непомірного зростання вартості торгівельного, торгівельно-технологічного та іншого устаткування знизився технічний і технологічний рівень стаціонарної мережі підприємств;

маючи у сфері роздрібної торгівлі торгівельні площі в 3 - 4 рази менші, ніж у країнах з розвинутою економікою (213 кв. метрів у розрахунку на тисячу чоловік), торгівельна мережа з кожним роком скорочується, особливо у сільській місцевості та у невеликих містах, а наявна - заповнена товарними ресурсами наполовину;

серйозні негативні процеси супроводжують розвиток малого підприємництва у торгівельній сфері. Сформувалась і значно розширилась неальтернативна щодо культури обслуговування і технології торгівлі дрібнороздрібна мережа, речові та продовольчі ринки, набули широкого розмаху виїзна і виносна торгівля без спеціального дозволу. Типовим для цієї форми підприємництва став правовий нігілізм, що є зворотною стороною тіньової економіки;

технологічна політика більшості суб'єктів господарювання зорієнтована в основному на оформлення інтер'єрів приміщень. В той час, як основні фонди торгівлі спрацьовані на 60 - 70 відсотків, припинились відрахування на механізацію трудомістких робіт, науку, нові технології, практично згорнуті прогресивні форми і методи торгівлі, переважна більшість магазинів самообслуговування повернулася до роботи традиційним методом;

погіршилось інформаційне забезпечення статистичними матеріалами. Комерціалізовані та приватизовані підприємства, окремі фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю, не завжди або зовсім не надають органам статистики необхідну інформацію про результати своєї роботи. Практично не здійснюється автоматизоване звітування з первинних облікових документів. Позадержавні консультативні статистичні фірми не використовують аналітично-прогнозні методи оброблення інформації;

в торгівлі застосовується виключно паперова технологія супроводження товарів, яка не відповідає сучасному рівню вимог. Не дали очікуваних результатів заходи щодо впровадження електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг під час розрахунків із споживачами. Майже не застосовуються електронні системи, які базуються на міжнародних стандартах, не впроваджується гармонізована товарна нумерація, вкрай повільно вирішується проблема штрихового кодування вітчизняних виробів. Програмні засоби електронних систем управління товарним і грошовим обігом у сфері торгівлі, які використовують окремі підприємства, не уніфіковані та не відповідають міжнародним стандартам;

значно знизилась роль оптової ланки торгівлі як суб'єкта ринку, що призвело до порушення зв'язків між виробниками та покупцями.

Здебільшого припинили свою діяльність оптові бази з функціями майнових і комерційних посередників, які охоплювали кожне промислове підприємство області та використовували весь регіональний потенціал виробництва предметів споживання в цілому. Матеріально-технічна база оптової торгівлі приватизована за мінімальну ціну через оренду з викупом обмеженою кількістю підприємців, які використовують складські площі не за призначенням, здають їх в суборенду або взагалі не заповнюють. З'явилась невиправдано велика кількість посередників на шляху товару до кінцевого споживача, внаслідок чого зростає його ціна;

малодоступним стало громадське харчування у відкритій мережі, а також за місцем навчання і роботи;

податкова політика держави орієнтована на офіційно зареєстровану частину підприємницького сектора на ринку торгівельних послуг, що не стимулює легальних підприємців;

незадовільною є інвестиційна ситуація в торгівлі. Капіталовкладення спрямовуються переважно в об'єкти з невеликою капіталомісткістю (лотки, кіоски, павільйони) або в роздрібну мережу з продажу дорогих імпортних товарів, які в основному недоступні для більшості споживачів. Практично не здійснюються капіталовкладення в будівництво спеціалізованих та універсальних підприємств торгівлі з продажу товарів першої необхідності та масового попиту. Незадовільно розвивається мережа продовольчих оптових ринків.

Як підсумок, торгівельна діяльність набуває нецивілізованих форм, які не відповідають світовим стандартам, що вимагає невідкладного втручання держави.

На етапі ринкового реформування економіки державне регулювання спрямоване на реалізацію таких принципів господарювання у сфері внутрішньої торгівлі:

організаційно-господарська незалежність - самостійність і свобода вибору суб'єктами господарювання організаційно-правових форм та видів торгівельної діяльності, характеру відносин з іншими суб'єктами ринку, спеціалізації та асортиментного профілю торгівельних підприємств, методів обслуговування покупців тощо;

відкритість - доступність торгівельних послуг для всіх категорій споживачів, пріоритетне врахування їх інтересів, запобігання дискримінації покупців;

цивілізованість - високий рівень торгівельного обслуговування;

самоокупність - повернення суб'єктами господарювання витрат у процесі торгівельної діяльності, запобігання банкрутству і фінансовій неспроможності підприємств;

конкурентоспроможність суб'єктів господарювання - ефективне функціонування в умовах конкурентного середовища і конкурентної боротьби за умов дотримання антимонопольного законодавства;

регульованість - відповідне реагування торгівельної сфери на вплив координуючих і коригуючих зовнішніх факторів через систему правових, науково-технічних, інвестиційних, соціально-політичних, інших механізмів державного регулювання;

контрольованість - попередження і профілактика порушень та зловживань.

Стратегічною метою державного регулювання розвитку внутрішньої торгівлі має бути формування і стабілізація споживчого ринку для задоволення соціальних потреб і недопущення соціального напруження суспільства шляхом активізації комерційних відносин між товаровиробниками, продавцями і споживачами на всіх етапах переміщення товарів, підвищення ефективності правового захисту цих відносин з боку держави і створення більш сприятливого інвестиційного клімату у цій сфері.

Реалізація стратегічної мети не є одноразовим актом і потребує послідовного вирішення таких завдань:

формування багатоукладної сфери торгівлі на основі приватизації, корпоратизації, кооперування, інтеграції, а також стимулювання всіх видів інвестицій для структурної перебудови торгівельної сфери з метою демонополізації торгівлі та розвитку конкурентного середовища;

оптимізація соціальної, організаційної, функціональної і територіальної структур торгівлі, розвиток і зміцнення торгівлі як ефективного каналу реалізації товарів та послуг;

контроль за діями, що можуть призвести до появи нових або посилення впливу на ринку існуючих монопольних утворень, зокрема шляхом погодження з органами Антимонопольного комітету створення, реорганізації господарюючих суб'єктів або придбання їх активів, створення асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних та інших об'єднань підприємств;

реалізація заходів, спрямованих на недопущення монополізації ринків у разі банкрутства та ліквідації підприємств;

здійснення комплексу заохочувальних заходів щодо реалізації на внутрішньому споживчому ринку товарів вітчизняного виробництва, передбачивши, зокрема, розширення та створення в роздрібній торгівельній мережі на пільгових орендних умовах спеціальних секцій та відділів з продажу цих товарів, проведення виставок - продажу та широких рекламних компаній;

застосування односторонніх обмежень імпорту товарів відповідно до норм і принципів системи ГАТТ/СОТ за наявності причинно-наслідкових зв'язків між зростанням обсягу їх імпорту та заподіянням серйозної шкоди національному виробництву або загрозою такого заподіяння;

визначення обсягів і переліків товарної номенклатури критичного імпорту, а також переліків імпортозамінної продукції та стимулювання її продажу;

подальше посилення режиму сертифікації якості імпортованих товарів в оптовій та роздрібній ланках як ефективної перешкоди завезенню недоброякісної продукції та протидії несумлінній конкуренції імпортованих товарів;

дотримання спеціалізації підприємств з організації торгівлі товарами першої необхідності, в тому числі за регульованими цінами, як необхідної умови під час укладання договорів з органами державного регулювання на приватизацію і оренду державного майна;

залучення до виконання загальнодержавних заходів соціального характеру (обслуговування пільгових категорій споживачів, потреб цивільної оборони тощо) на договірних компенсаційних засадах будь-яких господарюючих суб'єктів незалежно від форм власності;

формування системи забезпечення соціального захисту суб'єктів ринку в процесі економічних взаємовідносин між ними;

вдосконалення нормативно-правової бази з урахуванням світового досвіду та практики державного регулювання цього сектора ринку, забезпечення ефективного державного контролю за дотриманням вимог законодавства;

підтримка розвитку громадських об'єднань споживачів;

забезпечення дотримання вимог законодавчих актів та інших нормативних документів торгівельної діяльності.

Співвідношення методів та механізмів державного регулювання розвитку внутрішньої торгівлі змінюється в напрямі розширення сфери та посилення результативності економічних методів впливу на її розвиток на противагу заборонно-дозвільним або обмежувальним механізмам регулювання.

У реалізації стратегічних цілей щодо розвитку внутрішньої торгівлі слід досягти того, щоб держава виступала як:

ініціатор реформування і гарант правового забезпечення рівних прав суб'єктів господарських відносин у сфері торгівельної діяльності, законності та охорони прав громадян як споживачів товарів та послуг;

учасник-партнер підприємницької діяльності, спрямованої на одержання прибутку, з додержанням всіх норм щодо ризику і майнової відповідальності у межах, визначених організаційно-правовими формами підприємництва;

провідник структурної політики розвитку торгівлі через систему органів державної влади.

Державне регулювання розвитку внутрішньої торгівлі здійснюється через:

нормативно-правову та методичну базу;

контрольно-наглядову і обмежувально-заборонну систему заходів;

вибіркову державну підтримку важливих соціально-економічних орієнтирів.

Основою правового регулювання торгівельної діяльності на доповнення до чинного законодавства повинні стати Цивільний кодекс України та Закон України "Про внутрішню торгівлю", які започаткують створення законодавчої бази для забезпечення умов, які сприяли б ефективній підприємницькій діяльності на принципах вільного підприємництва. Це вдосконалить правовий статус організаційних форм торгівельної діяльності, дасть змогу регламентувати права і відповідальність її суб'єктів, більш обгрунтовано визначати заходи державного регулювання і підтримки підприємництва в торгівлі.

На розвиток Закону України "Про внутрішню торгівлю" необхідно розробити або удосконалити нормативно-правову та методичну базу з питань:

ліцензування і патентування торгівельної діяльності;

контролю за якістю товарів і послуг;

створення сприятливого інвестиційного клімату в сфері торгівлі з орієнтацією капітальних вкладень, особливо іноземного капіталу, в розвиток матеріально-технічної бази торгівлі та розбудови її інфраструктури;

правового регулювання торгівельних угод;

структуризації мережі підприємств торгівлі та громадського харчування;

підвищення науково-технічного рівня через галузеві стандарти і нормативи торгівельної діяльності;

професійно-кадрової відповідності (вимоги до професійної підготовки);

інформаційного забезпечення торгівельної діяльності;

стандартизації понять, термінів та визначень у сфері торгівлі та організації харчування.

Необхідно, щоб державна підтримка торгівельної діяльності здійснювалася шляхом:

надання позик на придбання, створення або розширення підприємств у певних місцевостях;

фінансування участі у капіталі великих підприємств;

довгострокових інвестиційних проектів, пов'язаних, наприклад, із створенням або збереженням робочих місць;

технічного оснащення підприємств;

надання гарантій кредитним товариствам, банкам, фінансовим компаніям;

сприяння розвитку послуг у сфері транспортування, перевалки, оброблення та переробки вантажів з метою істотного підвищення рівня транспортно-експедиційного обслуговування вантажів у сфері торгівлі;

сприяння розширенню торгівельної присутності підприємств і організацій України на території інших країн;

стимулювання заходів щодо охорони довкілля;

підвищення кваліфікації кадрів;

субсидування досліджень, що виконуються за державним замовленням, інвестицій у науково-дослідні роботи;

консультаційної допомоги.

Державне регулювання торгівельної діяльності у післяприватизаційному періоді повинно обмежуватись моніторинговою політикою щодо антимонопольних принципів відносин суб'єктів ринку, сприяння розвитку конкуренції, дотримання прав та інтересів споживачів, інших правових норм регламентації підприємництва у сфері торгівлі.

Реформування структурної і територіальної організації роздрібної торгівлі забезпечується її розвитком за такими функціональними напрямами:

Напрям перший - формування ефективного конкурентного середовища для ринкових суб'єктів господарювання.

Створення конкретних умов для конкуренції у сфері торгівельного обслуговування населення потребує прискорення розвитку нових форм роздрібної торгівлі за рахунок інтенсивного залучення до торгівельної діяльності якомога більшої кількості господарюючих суб'єктів і суттєвого розширення типової і видової їх різноманітності, зокрема таких перспективних організаційних утворень, як:

угруповання незалежних магазинів із спільної закупівлі та зберігання товарів;

"ланцюгові" фірми, що утворюються шляхом об'єднання незалежних магазинів з ініціативи та під контролем оптових підприємств;

багатопрофільні фірми із своєю торгівельною стратегією;

супер- і гіперроздрібні фірми, які ведуть торгівлю під власними торгівельними марками;

об'єднання на кооперативних засадах;

інші добровільні об'єднання типу фінансово-промислово-торгівельних груп тощо.

Напрям другий - забезпечення господарської надійності та економічної конкурентоспроможності кожного ринкового суб'єкта.

Запобіганню ризику зниження господарської життєздатності підприємств у сфері роздрібної торгівлі сприятиме:

пряма інтеграція виробничої і торгівельної діяльності через мережу "фірмових" магазинів;

непряма інтеграція ("квазіінтеграція") промислової і торгівельної сфер діяльності на контрактній основі, коли торгівельне підприємство зобов'язується реалізовувати виготовлену продукцію, а промислове підприємство - надавати торгівельному підприємству ряд послуг, включаючи технологічне оснащення, проведення рекламних заходів, надання кредиту, навчання персоналу з експлуатації виробів технічно складного асортименту з забезпеченням гарантійного і післягарантійного їх обслуговування (техноторгові центри, високомеханізовані підприємства з продажу будівельних матеріалів, нових видів наземного і водного транспорту тощо);

диверсифікація (взаємопроникнення) різних видів підприємницької діяльності торгівельних підприємств, коли функції суто торгівельного обслуговування покупців доповнюються суміжними видами підприємництва: посередницька діяльність у лізингових операціях, страхування торгівельних угод і населення, організація майстерень, ательє, салонів напівфабрикатів, технічне обслуговування реалізованих товарів, організація центрів ділової активності, фірмового виробництва споживчих товарів, надання послуг культурно-освітнього або розважального характеру;

запровадження принципово нових технологій позамагазинних форм торгівлі на основі використання електронних засобів (персональних комп'ютерів, кабельного і звичайного телебачення, телефонного зв'язку) для оформлення замовлення на купівлю у спеціальних центрах збуту споживчих товарів;

інтенсивний розвиток посилкової торгівлі, торгівлі за каталогами, на замовлення та інших альтернативних форм торгівельного обслуговування населення, особливо в районах з низькою компактністю торгівельної мережі або там, де її немає.

Розвиток зазначених форм торгівлі потребує створення відповідної торгівельної інфраструктури, і передусім, - мережі опорних регіональних дрібнооптових магазинів-складів і каналів зв'язку з ними.

Напрям третій - запобігання скороченню або ліквідації деяких соціально важливих, але малоприбуткових і неконкурентоспроможних видів торгівельної діяльності.

У системі державних заходів щодо забезпечення захисту прав і інтересів споживачів у сфері роздрібної торгівлі першочергової підтримки потребують:

освоєння економічно малоефективних торгівельних зон (віддалених місць проживання громадян, малозаселених територій, важкодоступних та екологічно несприятливих районів тощо);

торгівля екологічно чистими та такими, що швидко псуються, видами продукції;

залучення на внутрішній ринок товарів, на які є стабільний попит;

організація харчування в закладах освіти, дитячих, лікувальних, оздоровчих закладах тощо;

організація харчування і торгівельного обслуговування малозабезпечених, соціально незахищених та інших пільгових верств населення;

розроблення та впровадження нових видів технологічного обладнання;

забезпечення потреб цивільної оборони і стабільної роботи підприємств торгівлі в умовах надзвичайних ситуацій.

Свою підтримку регіональні органи виконавчої влади повинні реалізовувати через систему замовлень або надання пільг суб'єктам торгівельної діяльності.

Напрям четвертий - максимальна адаптація структурної і територіальної організації роздрібної торгівельної мережі до стереотипів і моделей поведінки споживачів та їх запитів.

Розвиток видової структури роздрібної торгівельної мережі має забезпечуватись не тільки за рахунок розширення товарно-асортиментної типізації та спеціалізації торгівельних підприємств, а й за рахунок поглиблення соціальної диференціації типів торгівельних об'єктів і створення на цій основі категорії так званих "престижних" і "доступних" магазинів, підприємств харчування з різним ціновим рівнем на однотипні товари та різним набором торгівельних послуг.

Напрям п'ятий - поєднання принципів вільного (ринкового) і регульованого формування роздрібної торгівельної мережі.

Враховуючи, що роздрібна торгівельна мережа є елементом інфраструктури кожного міського і сільського поселення і виконує, крім економічної, значну соціальну функцію, необхідно відновити на принципово новій основі систему розроблення та затвердження перспективних планів розвитку і розміщення роздрібної торгівельної мережі як складової частини генеральних планів-схем розвитку міст, міських районів та сільських адміністративних територій. Основними принципами визначення кількісних і якісних показників розвитку роздрібної торгівельної мережі повинні стати суто "ринкові" принципи "економічної доцільності" і "переваг для споживачів".

Потреба у торгівельній мережі, яка складається з економічно малопривабливих, але соціально важливих об'єктів з реалізації товарів першої необхідності і масового попиту, повинна визначатися виходячи з принципу "мінімально допустимої достатності", а розміщення об'єктів цієї мережі повинно забезпечувати їх доступність.

Перспективні плани розвитку і розміщення об'єктів роздрібної мережі повинні бути прерогативою місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування і служити основною підставою для проведення процесів приватизації, перепрофілювання, розширення торгівельної мережі, відведення земельних ділянок під забудову нових торгівельних об'єктів тощо.

Напрям шостий - створення чіткої системи захисних і обмежувальних механізмів державного регулювання розвитку сфери роздрібної торгівлі.