З метою визначення напрямів і механізмів підвищення рівня заробітної плати та відновлення її основних функцій

1. Схвалити Концепцію дальшого реформування оплати праці в Україні (додається).

2. Кабінету Міністрів України розробити і затвердити у двомісячний строк конкретні заходи щодо реалізації Концепції дальшого реформування оплати праці в Україні.

Концепцію дальшого реформування оплати праці в Україні (далі - Концепція) спрямовано на підвищення рівня життя населення, збільшення платоспроможного попиту, забезпечення злагоди та зниження соціальної напруженості в суспільстві.

Процес реформування оплати праці в Україні розпочався з прийняттям у 1991 році Закону України "Про підприємства в Україні". Підприємства набули права самостійно встановлювати фонд оплати праці, форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників згідно з законодавством.

У 1992 році було прийнято Декрет Кабінету Міністрів України "Про оплату праці", на підставі якого підготовлено з урахуванням положень Конвенцій та Рекомендацій Міжнародної організації праці, світового досвіду і прийнято в 1995 році основний документ з питань регулювання оплати праці - Закон України "Про оплату праці". У 1993 році введено в дію Закон України "Про колективні договори і угоди".

Ці законодавчі акти сприяли позитивним змінам в організації оплати праці, основна суть яких полягає у:

переході від централізованої системи організації оплати праці до колективно-договірних принципів її регулювання та встановлення державних гарантій в оплаті праці;

запровадженні системи укладання угод і договорів з питань організації оплати праці на всіх рівнях - державному, галузевому, регіональному та на рівні підприємства;

підвищенні статусу колективних договорів і посиленні ролі професійних спілок як рівноправної сторони в переговорах з питань визначення розмірів і умов оплати праці;

визначенні умов та порядку встановлення розміру мінімальної заробітної плати;

розширенні прав підприємств у вирішенні питань організації заробітної плати, зокрема в установленні форм, систем і розмірів оплати праці;

визначенні та розмежуванні сфер державного та колективно-договірного регулювання оплати праці;

визначенні окремих заходів щодо захисту прав працівників на своєчасне отримання заробітної плати.

В Україні практично створено законодавчо-правову базу регулювання оплати праці відповідно до міжнародних трудових норм.

Водночас механізми державного і колективно-договірного регулювання оплати праці ще не спрацювали в повному обсязі. До того ж на їх функціонування негативно впливає недосконалість реформування грошово-кредитної та податкової системи, відставання у формуванні нових суб'єктів господарювання, створенні повноцінної системи соціального партнерства тощо.

Негативною є тенденція до поглиблення міжгалузевої та міжпрофесійної диференціації в оплаті праці, що викликана різним рівнем кризового стану в галузях економіки.

Відбулися негативні зміни у структурі заробітної плати. При зменшенні частки основної заробітної плати (оплата за тарифними ставками, відрядними розцінками та посадовими окладами), яка становить у галузях в середньому від 25 до 90 відсотків, останнім часом значно збільшилися розміри додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат. Внаслідок цього стимулююча роль основної заробітної плати невиправдано знизилась.

Недоліки в організації та нормуванні праці призвели до неефективного використання трудового потенціалу. Вивільнення надлишкової робочої сили значною мірою стримується через неспроможність підприємств виплачувати вивільненим внаслідок скорочення штатів працівникам тримісячну середню заробітну плату.

Основними причинами низького рівня заробітної плати є:

1) скрутне фінансове становище і збитковість більшості підприємств виробничої сфери, недостатність обігових коштів, спад обсягів виробництва, криза платежів;

2) недосконалість бюджетної, податкової, грошово-кредитної систем, політики ціноутворення, що призвело до відповідного підвищення споживчих цін;

3) незадовільна організація системи державного та колективно-договірного регулювання оплати праці, соціального партнерства на всіх рівнях;

4) низький рівень продуктивності праці та наявність значної надлишкової чисельності працівників, відсутність належного нормування праці, що призвело до втрати зв'язку заробітної плати з кінцевими результатами праці;

5) низька ефективність індексації заробітної плати у зв'язку з інфляцією;

6) недосконалість механізму формування фондів оплати праці в бюджетній сфері, де протягом останніх років практично не передбачалися бюджетні асигнування на підвищення мінімальної заробітної плати, ставок і посадових окладів, на індексацію заробітної плати.

Реформування оплати праці на даному етапі економічного розвитку України здійснюватиметься з метою:

підвищення платоспроможного попиту населення на товари і послуги як чинника, що сприятиме економічному зростанню виробництва;

створення ефективних стимулів до праці, підвищення її якості та продуктивності;

створення умов для реформування соціальної сфери (передусім пенсійного та медичного страхування) як засобу зменшення державних витрат і потенційного джерела інвестицій у реальний сектор.

Основними завданнями дальшого реформування оплати праці є:

визначення заходів, спрямованих на забезпечення зростання номінальної заробітної плати та формування джерел її дальшого підвищення на державному і регіональному рівнях та на рівні підприємства;

забезпечення стабільного зростання реальної заробітної плати, виходячи з макроекономічної ситуації та фінансово-економічного стану підприємств;

удосконалення механізмів державного і колективно-договірного регулювання оплати праці;

відновлення функцій заробітної плати з розширеного відтворення робочої сили і поетапне наближення її рівня до реальної вартості робочої сили на ринку праці;

розроблення додаткових заходів щодо посилення захисту прав працівника на своєчасне одержання заробітної плати.

Дальше реформування оплати праці повинно органічно поєднуватись із загальним процесом ринкового формування національної економіки, насамперед податкової, грошово-кредитної, фінансової, банківської систем, соціальної сфери, а також з дальшим проведенням адміністративної реформи. Передусім це реформування пов'язано з реалізацією фіскальної та грошово-кредитної політики, що має забезпечити стабільну та сприятливу кон'юнктуру господарювання у реальному секторі вітчизняної економіки. Прийняття Податкового кодексу України повинно істотно сприяти скороченню кількості податків, зборів (обов'язкових платежів), у тому числі загальнодержавних. Для зменшення податкового навантаження на платників податків доцільно знизити ставки податків на прибуток підприємств, на додану вартість і ставки оподаткування доходів фізичних осіб.

Потребують дальшого зниження відсоткові ставки за користування кредитами комерційних банків.

Важливою передумовою підвищення заробітної плати має бути залучення інвестицій у розвиток малого та середнього бізнесу для створення нових робочих місць, скорочення безробіття, а також легалізація тіньового сектора економіки. Певною мірою цьому має сприяти запровадження персоніфікованого обліку в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Підвищення рівня номінальної та реальної заробітної плати в умовах фінансової стабілізації економіки і досягнення сталих темпів економічного зростання повинно здійснюватися на таких концептуальних засадах;

1) встановлення економічно та соціально обгрунтованих рівнів мінімальної заробітної плати з поетапним наближенням її розміру до прожиткового мінімуму;

2) забезпечення випереджаючого зростання номінальної заробітної плати порівняно з підвищенням споживчих цін як обов'язкової умови для систематичного зростання реальної заробітної плати;

3) забезпечення оптимальної міжпрофесійної, міжкваліфікаційної, міжпосадової, міжгалузевої диференціації заробітної плати усіх категорій працюючих;

4) збільшення до 2004 року частки оплати праці у валовому внутрішньому продукті (ВВП) до рівня не нижче ніж 50-55 відсотків;

5) удосконалення механізму оподаткування заробітної плати шляхом встановлення диференційованих ставок оподаткування залежно від розмірів доходу, розвиток і впровадження інших ринкових механізмів регулювання заробітної плати та підвищення її мотиваційного потенціалу;

6) перерозподіл платежів і зборів до фондів соціального страхування (пенсійного, на випадок безробіття, тимчасової втрати працездатності) між працівниками та роботодавцями в оптимальних співвідношеннях, які дадуть змогу збільшити розміри номінальної заробітної плати;

7) визначення заробітної плати як ціни робочої сили, здійснення переходу від заробітної плати як частки доходу підприємства до заробітної плати як ціни робочої сили, що формується на ринку праці і є зовнішнім фактором для підприємств;

8) удосконалення механізму визначення фонду оплати праці працівників бюджетної сфери під час формування державного бюджету з метою впорядкування та підвищення оплати праці у бюджетній сфері.

Підвищення рівня заробітної плати на зазначених концептуальних засадах потребує здійснення на державному, регіональному, галузевому рівнях і на рівні підприємства організаційно-економічних заходів, спрямованих на вишукання необхідних для цього коштів, зокрема:

на державному рівні:

1) забезпечення зростання обсягів виробництва, продуктивності праці, фінансової стабілізації підприємств, ліквідація заборгованості із заробітної плати, задіяння механізму банкрутства підприємств;

2) розблокування рахунків підприємств шляхом скасування інституту картотеки, порядку примусового стягнення коштів з їх рахунків (крім стягнень за судовими рішеннями), забезпечення права вільного розпорядження коштами, що знаходяться на рахунках, з одночасним впровадженням дійового механізму майнової відповідальності за невиконання зобов'язань перед найманими працівниками, бюджетом та соціальними фондами;

3) дальше зниження ставок кредитування комерційними банками для підвищення конкурентоспроможності виробництва і зростання на цій основі заробітної плати, розширення обсягів кредитування реальної економіки шляхом зниження податкового навантаження на прибуток комерційних банків, які надають довгострокові кредити на розвиток вітчизняного виробництва;

4) посилення державної фінансової підтримки розвитку малого та середнього бізнесу з метою збільшення кількості робочих місць та поліпшення матеріального забезпечення працюючих;

5) запровадження статистичних показників ефективності виробництва та продуктивності праці для оцінки діяльності підприємств та регулювання фондів оплати праці;

6) посилення державного впливу на порядок формування валових витрат і собівартості продукції підприємств;

7) запровадження дійового механізму індексації заробітної плати як засобу захисту від інфляції;

8) створення механізму державного і громадського впливу на регулювання цін на основні споживчі товари і послуги;

9) зниження нарахувань на фонд оплати праці підприємства та спрямування вивільнених коштів на підвищення заробітної плати, що сприятиме її легалізації;

10) запровадження на договірних засадах регулювання граничних співвідношень мінімальної та максимальної тарифних ставок для різних кваліфікаційних груп працівників;

на регіональному, галузевому рівнях і на рівні підприємства:

1) запровадження в практику роботи збиткових державних підприємств, підприємств комунальної форми власності та тих, у статутному фонді яких частка державної власності складає понад 50 відсотків, розроблення контракт-програм (бізнес-планів), у яких передбачати шляхи фінансового оздоровлення підприємств і забезпечення їх беззбиткової діяльності, зниження витрат і підвищення ефективності виробництва з цільовим використанням вивільнених коштів на підвищення заробітної плати та з періодичним здійсненням контролю за їх виконанням і встановленням відповідальності керівників за додержання строків і забезпечення повноти виконання контракт-програм (бізнес-планів).