З метою належного забезпечення життєдіяльності сільського населення в ринкових умовах

1. Схвалити Основні засади розвитку соціальної сфери села (додаються).

2. Кабінету Міністрів України під час підготовки проектів Державної програми економічного і соціального розвитку України, закону про Державний бюджет України та нормативно-правових актів ураховувати Основні засади розвитку соціальної сфери села.

3. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям під час формування проектів програм економічного і соціального розвитку відповідних територій та бюджетів усіх рівнів ураховувати Основні засади розвитку соціальної сфери села.

Основні засади розвитку соціальної сфери села (далі - Основні засади) спрямовані на поліпшення організації життєзабезпечення сільського населення в умовах становлення приватного сектора в аграрній сфері, виходу національної економіки з кризи, розвитку економіки в ринкових умовах і мають ураховуватись у процесі визначення стратегічних напрямів розвитку економіки, підготовки та виконання державних, галузевих і регіональних програм та розроблення нормативно-правових актів з питань соціально-економічного розвитку держави в найближче десятиліття.

У сільській місцевості проживає і в найближчій перспективі проживатиме близько третини населення України, основна частина якого зайнята в аграрній сфері виробництва. Село не тільки виконує функцію продовольчого забезпечення держави, а й залишається носієм і продовжувачем самобутніх матеріальних, культурних, моральних надбань і традицій минулих поколінь. У селі сконцентрована значна частина соціально-економічного потенціалу суспільства.

Дискримінаційні заходи щодо селянства в попередні десятиліття, економічна криза 90-х років призвели до занепаду села, що характеризується значним перевищенням смертності над народжуваністю, скороченням чисельності сільського населення, руйнацією сільської соціальної інфраструктури, зростанням безробіття, відтоком найбільш активної частини селян у місто. Жителі багатьох сіл втрачають можливість отримувати за місцем проживання найпростішу медико-санітарну допомогу, навчати дітей, користуватися послугами культурно-освітніх, торговельних та побутових закладів, реалізовувати продукцію особистих підсобних господарств. Багато сіл залишилося поза сферою обслуговування громадського транспорту. Обсяги будівництва житла скоротились удвічі, а об'єктів соціально-культурного призначення - у 10 разів.

За таких умов збереження і розвиток села, забезпечення повноцінного відтворення в ньому української нації повинно стати одним з пріоритетних завдань держави.

Соціальне відродження села та підвищення ефективності аграрного виробництва - процеси органічно пов'язані. Реформи аграрного сектора матимуть позитивні результати лише за умови їх соціального спрямування та підвищення життєвого рівня сільського населення.

У ході реформування аграрного сектора основною функцією соціальної сфери села є створення умов для задоволення фізичних, духовних, соціальних та інших потреб сільського населення.

Метою соціальної політики на селі є забезпечення належного життєвого рівня сільського населення, що стане основою поліпшення демографічної ситуації і розвитку трудового потенціалу.

Для досягнення цієї мети необхідно реалізувати такі основні завдання:

створити умови для продуктивної зайнятості та збільшення доходів сільського населення;

докорінно поліпшити матеріальне становище та підвищити престиж сільської інтелігенції;

посилити соціальний захист найуразливіших верств сільського населення;

забезпечити стабільне функціонування, розвиток і підвищення якості соціальної інфраструктури.

Основними засобами забезпечення продуктивної зайнятості сільського населення мають бути:

утвердження статусу селянина як реального власника та господаря на землі;

запровадження спрощеного порядку реєстрації та звітності суб'єктів господарювання в аграрному секторі;

розмежування підсобної та підприємницької форм господарювання сільських сімей, сприяння перетворенню особистих підсобних господарств у господарства товарного типу;

підтримка розвитку особистих підсобних господарств як форми самозайнятості сільського населення;

залучення приватного сектора у сільській місцевості до рекреаційно-туристичного підприємництва та підсобної діяльності у сфері туризму (сільського зеленого туризму);

регулювання трудової міграції сільського населення, спрямування її з трудонадлишкових регіонів до депресивних сільських територій;

запровадження системи професійного навчання і перепідготовки незайнятих працею сільських жителів.

Збільшення грошових доходів селян має забезпечуватися шляхом:

посилення міжгалузевого регулювання економічних відносин з метою підвищення загального рівня доходності суб'єктів господарювання в аграрному секторі;

удосконалення системи та зростання рівня оплати праці працівників виробничої та соціальної сфер аграрного сектора;

здійснення захисту прав власності громадян на належні їм землю та майно і гарантування оптимального розміру орендної плати за них;

надання державної підтримки розвитку дрібного і середнього підприємництва на селі;

створення спеціального фонду підтримки підприємницької діяльності на селі молодих сімей;

розвитку та підтримки діяльності кредитних спілок;

поліпшення умов реалізації селянами продукції особистих підсобних господарств.

Має бути розроблено і поетапно реалізовано систему заходів щодо підвищення престижності праці в сільських навчальних закладах, закладах охорони здоров'я, культури, фізичної культури і спорту, соціального обслуговування населення.

Соціальний захист селян має удосконалюватися шляхом залучення найманих працівників та осіб, які самостійно забезпечують себе роботою, до участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, що надаватиме їм право на отримання відповідної допомоги.

Фінансування та розвиток соціальної інфраструктури села має забезпечуватися спільними зусиллями держави, суб'єктів господарювання та населення.

Держава відповідно до законодавства створює умови для забезпечення жителів села об'єктами соціальної інфраструктури на рівні встановлених соціальних нормативів. Під час визначення таких нормативів має враховуватися характер розселення і регіональна специфіка проживання людей у сільських населених пунктах, необхідність створення для них соціально рівних з іншими верствами населення можливостей для задоволення нагальних життєвих потреб. Державні централізовані капітальні вкладення, що спрямовуються на будівництво об'єктів соціального призначення в сільській місцевості відповідно до Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", не повинні скорочуватися.

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування з метою вирішення соціальних проблем села забезпечують:

реалізацію державних соціальних гарантій щодо задоволення життєвих потреб сільського населення;

координацію діяльності суб'єктів господарювання та громадян у сфері розвитку соціальної інфраструктури;

організацію обслуговування населення закладами соціально-культурного призначення, підприємствами житлово-комунального господарства, зв'язку, телерадіокомунікацій, торгівлі, громадського харчування, побутового і транспортного обслуговування різних форм власності;