Дата підписання: 04.03.1996

Дата набрання чинності для України: 22.08.1996

Уряд України і Уряд Канади,

бажаючи укласти Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування та попередження ухилень від сплати податків стосовно доходів і майна,

домовились про таке:

Ця Конвенція застосовується до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав.

1. Ця Конвенція поширюється на податки на доходи і майно, що стягуються від імені кожної Договірної Держави, незалежно від способу їх стягнення.

2. Податками на доход і на майно вважаються всі податки, що стягуються із загальної суми доходу та загальної вартості майна або з елементів доходу або майна, включаючи податки на доходи від відчужування рухомого або нерухомого майна, а також податки, що стягуються з прибутків від приросту майна.

3. Існуючими податками, на які поширюється Конвенція, зокрема, є:

(а) в Україні:

(I) податок на прибуток підприємств; і

(II) прибутковий податок з громадян

(надалі "український податок");

(b) у Канаді:

податки, що стягуються Урядом Канади за Законом про

прибутковий податок (надалі "канадський податок").

4. Ця Конвенція поширюється також на будь-які подібні по суті податки і податки на майно, які будуть стягуватись після дати підписання Конвенції в доповнення або замість існуючих податків. Компетентні органи Договірних Держав повідомлять один одного про будь-які істотні зміни в їх законодавствах щодо оподаткування.

1. У цій Конвенції, якщо із контексту не випливає інше:

(а) термін "Україна" при використанні в географічному значенні означає територію України, її континентальний шельф і її виключну (морську) економічну зону, включаючи будь-яку іншу територію за межами територіальних морів України, яка відповідно до міжнародного права визначається або може бути в подальшому визначена як територія, в межах якої можуть здійснюватись права України стосовно морського дна і надр та їх природних ресурсів;

(b) термін "Канада" при використанні в географічному значенні означає територію Канади, включаючи:

(I) будь-яку територію за межами територіальних морів Канади, яка відповідно до міжнародного права і законодавства Канади, є територією, в межах якої Канада може здійснювати права щодо морського дна і надр та їх природних ресурсів;

(II) моря і повітряний простір над всіма видами території, що згадуються в підпункті (і), стосовно будь-якої діяльності, що здійснюється у зв'язку з розвідкою або видобутком природних ресурсів, згаданих вище;

(c) термін "Договірна Держава" і "друга Договірна Держава" означають залежно від контексту Україну або Канаду;

(d) термін "особа" включає фізичну особу, компанію або будь-яке інше об'єднання осіб; у випадку Канади термін також включає помістя (майно особи, яка померла), траст і товариство;

(е) термін "підприємство Договірної Держави" та "підприємство другої Договірної Держави" означають відповідно підприємство, що керується резидентом Договірної Держави, та підприємство, що керується резидентом другої Договірної Держави;

(f) термін "компанія" означає будь-яке корпоративне об'єднання або будь-яку організацію, що розглядається з метою оподаткування як корпоративне об'єднання;

(g) термін "компетентний орган" означає:

(I) стосовно України - Міністерство фінансів або його повноважного представника;

(II) стосовно Канади - Міністра Національного Департаменту Державних зборів або його повноважного представника;

(h) термін "національна особа" означає:

(I) будь-яку фізичну особу, що має громадянство Договірної Держави;

(II) будь-яку юридичну особу, товариство або асоціацію, що одержали такий статус на підставі чинного законодавства Договірної Держави;

(i) термін "міжнародне перевезення" означає будь-які поїздки морським або повітряним судном, що експлуатується підприємством Договірної Держави, з метою перевезення пасажирів або майна, за винятком тих випадків, коли головною метою поїздки є перевезення пасажирів або майна між пунктами в другій Договірній Державі.

2. При застосуванні цієї Конвенції Договірною Державою у будь-який час будь-який термін, не визначений у ній, буде мати те значення, яке він має у цей час за законодавством цієї Держави стосовно податків, на які поширюється ця Конвенція, якщо з контексту не випливає інше.

1. В цілях цієї Конвенції термін "резидент однієї Договірної Держави" означає:

(а) будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі постійного місця проживання, постійного місця перебування, місцезнаходження керівного органу, місця реєстрації або іншого аналогічного критерію; але цей термін не включає будь-яку особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі, тільки на підставі одержання доходів з джерел у цій Державі;

(b) Уряд цієї Держави або її політико-адміністративний підрозділ, або місцевий орган влади, або будь-який орган, або посередницьку організацію будь-якого такого Уряду, підрозділу або органу влади.

2. Якщо відповідно до положень пункту 1 фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її статус визначається таким чином:

(а) вона вважається резидентом тільки тієї Держави, де вона має у своєму розпорядженні постійне житло. Якщо вона має у своєму розпорядженні постійне житло в обох Державах, вона вважається резидентом тільки тієї Держави, в якій вона має більш тісні особисті й економічні зв'язки (центр життєвих інтересів);

(b) якщо Держава, в якій вона має центр життєвих інтересів, не може бути визначена або коли вона не має постійного житла у своєму розпорядженні в жодній з Держав, вона вважається резидентом тільки тієї Держави, де вона звичайно проживає;

(c) якщо вона звичайно проживає в обох Державах або коли вона звичайно не проживає в жодній з них, вона вважається резидентом тільки тієї Держави, громадянином якої вона є;

(d) якщо вона є громадянином обох Держав або якщо вона не є громадянином жодної з них, компетентні органи Договірних Держав вирішують питання за взаємною згодою.

3. У разі, коли відповідно до положень пункту 1 компанія є резидентом обох Договірних Держав, її статус визначається таким чином:

(а) вона вважається резидентом тільки тієї Держави, національною особою якої вона є;

(b) якщо вона не є національною особою ні однієї, ні другої Держави, вона вважається резидентом тільки тієї Держави, в якій міститься її фактичний керівний орган.

4. У разі, коли відповідно до положень пункту 1 особа, що не є фізичною особою або компанією, є резидентом обох Договірних Держав, компетентні органи Договірних Держав за взаємною згодою намагаються вирішити це питання і визначають спосіб застосування Конвенції до такої особи. При відсутності такої згоди така особа не буде вважатися резидентом жодної з Договірних Держав з метою користування перевагами цієї Конвенції.

1. Для цілей цієї Конвенції термін "постійне представництво" означає постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється комерційна діяльність підприємства.

2. Термін "постійне представництво", зокрема, включає:

(a) місце управління;

(b) відділення;

(c) контору;

(d) фабрику;

(e) майстерню;

(f) шахту, нафтову або газову свердловину, кар'єр або будь-яке інше місце, що стосується розвідки або видобутку природних ресурсів; і

(h) склад або іншу споруду, що використовується як місце продажу товарів.

3. Будівельний майданчик або монтажний, або складальний об'єкт вважаються постійним представництвом лише в тому разі, якщо вони існують більше дванадцяти місяців.

4. Незважаючи на попередні положення цієї статті, термін "постійне представництво" не включає:

(а) використання споруд виключно з метою зберігання або демонстрації, або поставки товарів чи виробів, що належать підприємству;

(b) утримання запасів товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою зберігання, показу або доставки;

(c) утримання запасів товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою переробки іншим підприємством;

(d) утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для підприємства;

(e) утримання постійного місця діяльності виключно з метою здійснення для підприємства будь-якої іншої діяльності підготовчого чи допоміжного характеру;

(f) утримання постійного місця діяльності виключно для здійснення будь-якої комбінації видів діяльності, перелічених у підпунктах від (а) до (е), за умови, що сукупна діяльність постійного місця діяльності, яка виникає внаслідок такої комбінації, має підготовчий або допоміжний характер.

5. Незалежно від положень пунктів 1 і 2 цієї статті, якщо особа, інша ніж агент з незалежним статусом, про якого йдеться в пункті 6, діє від імені підприємства і має, і звичайно використовує в Договірній Державі повноваження укладати контракти від імені підприємства або утримує в цій Державі запаси товарів або виробів, що належать підприємству, з яких здійснюється регулярний продаж цих товарів або виробів від імені підприємства, то це підприємство розглядається як таке, що дає постійне представництво в цій Державі щодо будь-якої діяльності, яку ця особа здійснює для підприємства, за винятком, коли діяльність цієї особи обмежується тією, що зазначена в пункті 4, яка, якщо і здійснюється через постійне місце діяльності, не перетворює це постійне місце діяльності у постійне представництво відповідно до положень цього пункту.

6. Підприємство не розглядається як таке, що має постійне представництво в Договірній Державі, лише тому, що воно здійснює комерційну діяльність у цій Державі через брокера, генерального комісіонера чи будь-якого іншого агента з незалежним статусом за умови, що ці особи діють у межах своєї звичайної комерційної діяльності.

7. Той факт, що компанія, яка є резидентом Договірної Держави, контролює чи контролюється компанією, що є резидентом другої Договірної Держави або яка здійснює комерційну діяльність у цій другій Державі (через постійне представництво або іншим чином), сам по собі не перетворює одну з цих компаній у постійне представництво другої компанії.

1. Доходи, що одержуються резидентом Договірної Держави від нерухомого майна (включаючи доход від сільського або лісового господарства), розташованого в другій Договірній Державі, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.

2. Для цілей цієї Конвенції термін "нерухоме майно" матиме те значення, яке він має у податковому законодавстві Договірної Держави, в якій міститься майно, що розглядається. Цей вираз у будь-якому випадку включатиме майно, допоміжне щодо нерухомого майна, худобу і обладнання, які використовуються в сільському і лісовому господарстві, права, до яких застосовуються положення загального права щодо земельної власності, узуфрукт нерухомого майна і права на перемінні або фіксовані платежі як компенсації за розробку або право на розробку мінеральних запасів, джерел та інших природних ресурсів; морські і повітряні судна не розглядаються як нерухоме майно.

3. Положення пункту 1 будуть застосовуватись до доходів, що одержуються від прямого використання, здавання в оренду або використання в будь-якій іншій формі нерухомого майна та доходів від відчужування такого майна.

4. Положення пунктів 1 і 3 будуть застосовуватись також до доходів від нерухомого майна підприємства і до доходів від нерухомого майна, що використовується для здійснення незалежних особистих послуг.

1. Прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується лише в цій Договірній Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює або здійснювало підприємницьку діяльність, як вказано вище, прибуток підприємства оподатковується в другій Державі, але тільки в тій частині, яка стосується цього постійного представництва.

2. З урахуванням положень пункту 3, якщо підприємство однієї Договірної Держави здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване там постійне представництво, то в кожній Договірній Державі до такого постійного представництва відноситься прибуток, який воно могло б одержати, якби було окремим і самостійним підприємством, зайнятим такою ж або аналогічною діяльністю в таких же або аналогічних умовах і діяло цілком незалежно від підприємства, постійним представництвом якого воно є, і від усіх інших осіб.

3. При визначенні прибутку постійного представництва допускається віднімання витрат, понесених для цілей постійного представництва, включаючи управлінські та загально-адміністративні витрати, незалежно від того, чи понесені ці витрати у Державі, де розташоване постійне представництво, чи за його межами. Однак таке вирахування не дозволяється щодо будь-яких сум, що сплачуються (інакше, ніж покриття витрат, що дійсно мали місце) постійним представництвом головному офісу підприємства або його іншому підрозділу як роялті, гонорар або інші подібні платежі за користування патентами або іншими правами, або як комісійні за надані особливі послуги чи управління, чи, виключаючи банки, як проценти за позику, надану підприємством постійному представництву.

4. У міру того, як визначення в Договірній Державі відповідно до її законодавства прибутку, що відноситься до постійного представництва на базі пропорційного розподілу загальної суми прибутку підприємства його різним підрозділам, є звичайною практикою, ніщо в пункті 2 не буде перешкоджати цій Договірній Державі визначати оподатковуваний прибуток шляхом такого розподілу, як це диктується практикою; обраний спосіб розподілу, однак, повинен бути таким, що його результати будуть відповідати принципам, які містяться в цій статті.

5. Ніякий прибуток не відноситься до постійного представництва на основі простої закупки постійним представництвом товарів або виробів для підприємства.

6. Для цілей попередніх пунктів прибуток, що відноситься до постійного представництва, визначається щорічно одним і тим же методом, якщо тільки немає достатньої і вагомої причини для зміни.

7. Якщо прибуток включає види доходів, які розглядаються окремо в інших статтях цієї Конвенції, положення цих статей не будуть зачіпатися положеннями цієї статті.

1. Прибутки, одержані підприємством Договірної Держави від експлуатації морських або повітряних суден у міжнародних перевезеннях, будуть оподатковуватись лише в цій Державі.

2. Незважаючи на положення пункту 1 і статті 7, прибуток, який одержується підприємством Договірної Держави від поїздки морським або повітряним транспортом, якщо основною метою поїздки є перевезення пасажирів або майна між пунктами в іншій Договірній Державі, може оподатковуватись у цій іншій Державі.

3. Положення пунктів 1 і 2 поширюються також на прибуток, що згадується в цих пунктах, який одержує підприємство Договірної Держави від участі у пулі, спільному підприємстві або в міжнародній організації по експлуатації транспортних засобів, але тільки на частину прибутку, яка відноситься до учасника, пропорційно його участі у спільному підприємстві.

4. У цій статті,

(а) термін "прибуток" включає:

(I) загальну суму приходів і доходів, що одержуються безпосередньо від експлуатації морських або повітряних суден у міжнародних перевезеннях, та

(II) проценти на суми, що виникають безпосередньо від експлуатації морських або повітряних суден у міжнародних перевезеннях, за умови, що такі проценти є випадковими по відношенню до експлуатації;

(b) вираз "експлуатація морських або повітряних суден у міжнародних перевезеннях" підприємством включає:

(I) фрахт або оренду морських або повітряних суден, і

(II) оренду, використання або утримання контейнерів (включаючи трейлери і супутнє устаткування для транспортування контейнерів),

цим підприємством при умові, що такий фрахт, оренда, використання або утримання є випадковими по відношенню до експлуатації цим підприємством морських або повітряних суден у міжнародних перевезеннях.

1. У випадку, коли:

(а) підприємство Договірної Держави прямо або посередньо бере участь у керівництві, контролі або капіталі підприємства другої Договірної Держави, або

(b) одні й ті ж особи прямо або посередньо беруть участь у керівництві, контролі або капіталі підприємства однієї Договірної Держави і підприємства другої Договірної Держави, і в кожному випадку між двома підприємствами в їх комерційних і фінансових взаємовідносинах створюються або встановлюються умови, відмінні від тих, які мали б місце між двома незалежними підприємствами, тоді будь-який доход, який був би нарахований одному з підприємств, якби не існувало цих умов, але з причин наявності цих умов не був йому нарахований, може бути включений до доходу цього підприємства і відповідно оподаткований.

2. У разі, коли одна Договірна Держава включає в доходи підприємства цієї Держави - і відповідно оподатковує - доходи, по яких підприємство другої Договірної Держави було оподатковано в цій другій Державі, і доходи, таким чином включені, є доходами, які були б нараховані підприємству першої згаданої Держави, якби умови взаємовідносин між двома підприємствами були б умовами, які існують між незалежними підприємствами, тоді ця друга Держава повинна, якщо вона погоджується з таким включенням, зробити відповідні поступки в сумі податку, що стягується з цих доходів. При визначенні такої поправки повинні бути розглянуті інші положення цієї Конвенції, а компетентні органи Договірних Держав можуть проконсультуватися один з одним при необхідності.

3. Договірна Держава не змінює доход підприємства за умов, згаданих у пункті 1, після закінчення обмежень часу, які передбачені в її національному законодавстві, і в будь-якому випадку по закінченні 5 років після завершення року, протягом якого доход, який належав би такій зміні, якби не існували умови, згадані у пункті 1, був би нарахований цьому підприємству.

4. Положення пунктів 2 і 3 не застосовуються у випадках шахрайства, навмисного невиконання зобов'язань або недбалості.

1. Дивіденди, що сплачуються компанією, яка є резидентом Договірної Держави, резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.

2. Однак, такі дивіденди можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо резидент другої Договірної Держави є фактичним власником дивідендів, то податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати:

(а) 5 процентів загальної суми дивідендів, якщо право на дивіденди фактично має компанія, яка контролює прямо або посередньо у випадку Канади принаймні 20 процентів капіталу з правом голосу компанії, яка сплачує дивіденди, а у випадку України принаймні 20 процентів статутного фонду компанії, яка сплачує дивіденди;

(b) 15 процентів загальної суми дивідендів у разі дивідендів, що сплачуються інвестиційною корпорацією, якою володіє нерезидент, але яка є резидентом Канади, і в усіх інших випадках.

Положення цього пункту не впливають на оподаткування компанії стосовно прибутку, з якого сплачуються дивіденди.

3. Термін "дивіденди" при використанні в цій статті означає доход від акцій чи інших прав, які не є борговими зобов'язаннями, що дають право на участь у прибутку, також як доход, який підлягає такому ж оподаткуванню, як доходи від акцій відповідно до законодавства Держави, резидентом якої є компанія, що розподіляє прибуток.

4. Положення пункту 2 цієї статті не застосовуються, якщо особа, що фактично має право на дивіденди, яка є резидентом Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, через розташоване в ній постійне представництво, або надає в цій другій Державі незалежні особисті послуги з розташованої в ній постійної бази, і холдинг, стосовно якого сплачуються дивіденди, дійсно відноситься до такого постійного представництва або постійної бази. В такому випадку залежно від обставин застосовуються положення статті 7 або статті 14.

5. У разі, коли компанія, яка є резидентом однієї Договірної Держави, одержує прибуток або доход з другої Договірної Держави, ця друга Держава може не стягувати будь-яких податків з дивідендів, що сплачуються компанією, за винятком, коли ці дивіденди сплачуються резиденту цієї другої Держави, або якщо холдинг, стосовно якого сплачуються дивіденди, дійсно відноситься до постійного представництва або постійної бази, розташованих у цій другій Державі, і з нерозподіленого прибутку компанії не стягуються податки на нерозподілений прибуток, навіть якщо сплачені дивіденди або нерозподілений прибуток складаються повністю або частково з прибутку або доходу, що утворюються у цій Державі.

6. Ніщо в цій Конвенції не буде мати тлумачення як перешкода стягненню Договірною Державою податку на прибуток компанії, що відноситься до постійного представництва у цій Державі, у доповнення до податку, який стягувався б з прибутку компанії, яка є національною особою цієї Держави, при умові, що будь-який додатковий податок, який стягується таким чином, не повинен перевищувати 5 процентів від суми такого прибутку.

1. Проценти, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.

2. Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок, що стягується, не повинен перевищувати 10 процентів від загальної суми процентів.

3. Незважаючи на положення пункту 2:

(а) проценти, що виникають у Договірній Державі і сплачуються стосовно заборгованості Уряду цієї Держави або його політико-адміністративному підрозділу, або місцевому органу влади при умові, що фактичним власником процентів є резидент другої Договірної Держави, будуть оподатковуватись тільки в цій другій Державі;

(b) проценти, що виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, оподатковуються тільки в цій другій Державі, якщо вони сплачуються відносно позики, що здійснюється, гарантується або страхується, або кредиту, що продовжується, гарантується або страхується організацією, яка повністю належить і контролюється Урядом цієї другої Держави, при умові, що ця позика або кредит є такими стосовно імпорту або експорту;

(c) проценти, що виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, які були призначені і використовуються виключно для надання або забезпечення грошових допомог по одній або більше пенсіях, відставках або інших планах допомог для службовців, не оподатковуються в першій згаданій Державі при умові, що:

(I) резидент є фактичним власником процентів і в цілому звільняється від оподаткування в іншій Державі; і

(II) проценти не одержують від здійснення торгівлі або комерційної діяльності, або від залежної особи.

4. Термін "проценти" при використанні в цій статті означає доход від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від іпотечного забезпечення, зокрема доход від урядових цінних паперів і облігацій чи боргових зобов'язань, включаючи премії та винагороди, що сплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій або боргових зобов'язань, також як і доход, що підлягає такому ж оподаткуванню як доход від грошових сум, позичених за законодавством Держави, в якій виникає цей доход. Однак, термін "проценти" не включає доход, що розглядається у статті 8 або статті 10.

5. Положення пункту 2 цієї статті не застосовуються, якщо особа, що фактично має право на проценти, яка є резидентом однієї Договірної Держави, здійснює комерційну діяльність у другій Договірній Державі, в якій виникають проценти, через розташоване в ній постійне представництво, або надає в цій другій Державі незалежні особисті послуги з розташованої там постійної бази, і боргова вимога, на підставі якої сплачуються проценти, дійсно відноситься до такого постійного представництва або постійної бази. У такому випадку, в залежності від обставин, застосовуються положення статті 7 або статті 14.

6. Вважається, що проценти виникають у Договірній Державі, якщо платником є резидент цієї Держави. Якщо, проте, особа, що сплачує проценти, незалежно від того, є вона резидентом Договірної Держави чи ні, має в Договірній Державі постійне представництво або постійну базу, у зв'язку з якими виникла заборгованість, по якій сплачуються проценти, і витрати по сплаті цих процентів несе постійне представництво або постійна база, то вважається, що такі проценти виникають у Договірній Державі, в якій розташоване постійне представництво або постійна база.

7. Якщо з причин особливих відносин між платником і особою, яка фактично має право на проценти, або між ними обома і будь-якою третьою особою, сума сплачуваних процентів, що стосується боргової вимоги, на підставі якої вона сплачується, перевищує з будь-яких причин суму, яка була б погоджена між платником і особою, яка фактично має право на одержання процентів, при відсутності таких відносин, положення цієї статті будуть застосовуватись тільки до останньої згаданої суми. У такому випадку надмірна частина платежу, як і раніше, підлягає оподаткуванню відповідно до законодавства кожної Договірної Держави з належним урахуванням інших положень цієї Конвенції.

8. Положення цієї статті не застосовуються, якщо головною метою або однією з головних цілей будь-якої особи, що має відношення до створення або передачі боргового зобов'язання, стосовно якого сплачуються проценти, було одержання переваг цієї статті шляхом цього створення або передачі.

1. Роялті, які виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.

2. Однак ці роялті можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо резидент другої Договірної Держави є фактичним власником цих роялті, то податок, що визначається таким чином, не може перевищувати 10 процентів загальної суми роялті.