Верховна Рада України

1. Схвалити Рекомендації парламентських слухань на тему: "Рівні права та рівні можливості в Україні: реалії та перспективи" (додаються).

2. Кабінету Міністрів України до 1 травня 2008 року проінформувати Верховну Раду України про стан виконання Рекомендацій за підсумками парламентських слухань "Рівні права та рівні можливості в Україні: реалії та перспективи".

3. Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на Комітет Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.

Учасниці та учасники парламентських слухань на тему: "Рівні права та рівні можливості в Україні: реалії та перспективи", які відбулися 21 листопада 2006 року (далі - учасниці та учасники парламентських слухань), відзначили, що за останні роки в Україні було досягнуто помітних зрушень у сфері ґендерної політики.

26 липня 2005 року був виданий Указ Президента України "Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків", а 8 вересня 2005 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків", які визначили інституційно-правові засади ґендерних взаємовідносин у суспільстві.

Розпочато ґендерну експертизу чинного законодавства, впроваджується ґендерний компонент в науку, освіту та інформаційно-просвітницьку діяльність, здійснюються розробка і формування механізму управління ґендерними процесами в системі законодавчої та виконавчої влади, національне законодавство у сфері ґендерної рівності дедалі більше гармонізується з міжнародними правовими стандартами.

Разом з тим темпи і якість впровадження ґендерної політики не відповідають потребам часу, що перешкоджає подальшій демократизації та соціальному розвитку.

Учасниці та учасники парламентських слухань вважають, що діяльність у сфері ґендерних перетворень потребує ґрунтовного аналізу державної політики у всіх сферах життя суспільства із застосуванням ґендерних показників. Потрібно з'ясувати, яким чином державні стратегії, програми та заходи у всіх галузях впливають на становище чоловіків та жінок, як враховуються інтереси обох груп при формуванні державних інститутів, чи дотримується принцип рівних прав та можливостей при визначенні тих чи інших державних пріоритетів.

Не менш важливою є потреба ґендерного аналізу Державного бюджету України, що дозволить, зокрема, виявити і попередити ті підходи, які поляризують відмінності між статями та ведуть до ґендерного дисбалансу і дискримінації.

Учасниці та учасники парламентських слухань наголосили, що незважаючи на відсутність комплексної картини щодо стану забезпечення ґендерної рівності в Україні, існує кілька пріоритетних завдань, які повинні бути реалізовані.

Насамперед це сприяння реалізації прав жінок, зокрема виконання рекомендацій парламентських слухань 2004 року "Становище жінок в Україні: реалії та перспективи" та Закону України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків", щодо ліквідації проявів ґендерної дискримінації та розширення можливостей жінок у політичній, економічній та соціальній сферах.

Ґендерний дисбаланс виражений, зокрема, в такому - представництво жінок у законодавчій владі становить 8,5 відсотка, у складі Кабінету Міністрів України немає жодної жінки. В економічній сфері вся велика власність перебуває в руках чоловіків, які контролюють 90-95 відсотків економічних ресурсів. Жінки становлять 38 відсотків усіх підприємців, які займаються індивідуальною діяльністю. Вони очолюють 26 відсотків малих підприємств, 15 відсотків - середніх, 12 відсотків - великих. У промисловому бізнесі жінки обіймають 2 відсотки керівних посад. Жіноча заробітна плата є меншою від чоловічої на третину. У соціальній сфері в найближчі 20-30 років передбачається постійне зниження пенсій жінок порівняно з пенсіями чоловіків. Наявний глибокий ґендерний розрив у системі міграції: переважну більшість емігрантів становлять жінки. Ескалація такого процесу призведе до багатьох непередбачуваних ситуацій економічного, соціального та культурного характеру.

Беручи до уваги вищезазначені показники, бажано було б вдатися до вжиття тимчасових позитивних заходів у сферах, де ґендерний дисбаланс є найбільш відчутним.

Не менш важливим пріоритетом, який досі не обговорювався окремо, є захист прав чоловіків. Неврахування потреби активізації зусиль, спрямованих на захист прав чоловіків, дискредитує ідею ґендерної рівності та сприяє формуванню стереотипу, що питання ґендерної рівності є "жіночими питаннями".

Найбільш гостро в даному аспекті постають проблеми зниження рівня психологічного та фізичного насильства у житті чоловіків, захисту їхнього здоров'я, боротьби зі шкідливими звичками, що негативно впливають на якість життя і здоров'я чоловіків.

В Україні середня тривалість життя чоловіків на 10-12 років менша від тривалості життя жінок, у 4 рази більша порівняно з жінками смертність чоловіків працездатного віку (28-45 років). Різниця у тривалості життя жінок та чоловіків пов'язана насамперед із недостатньою увагою до охорони здоров'я чоловіків та до профілактики негативних впливів. Наприклад, українські чоловіки мають проблем з репродуктивним здоров'ям не менше, а в деяких випадках навіть більше від жінок. Чоловіки психологічно важче переносять економічні негаразди, а саме: безробіття, яке тривалий час в Україні сягає 8-10 відсотків, невдале кар'єрне просування й низьку заробітну плату тощо. Суттєве погіршення екологічної ситуації, з урахуванням наслідків аварії на ЧАЕС, високі темпи поширення епідемій ВІЛ/СНІДу, туберкульозу, інфекцій, які передаються статевим шляхом, також відобразилися на здоров'ї чоловіків, включаючи його репродуктивну складову. У Національній програмі "Репродуктивне здоров'я 2001-2005", схваленій Указом Президента України від 26 березня 2001 року, N 203/2001, фактично не передбачалося окремих цільових заходів, спрямованих на наукове вивчення та розробку конкретних державних механізмів з охорони репродуктивного здоров'я чоловіків. За результатами соціологічних досліджень в Україні з 868 тисяч безплідних подружніх пар 40-50 відсотків є безплідними через безплідність чоловіків. Чоловіки становлять 60 відсотків хворих на захворювання, які передаються статевим шляхом, зокрема 6 з 10 ВІЛ-позитивних в Україні - чоловіки.

Чоловіки частіше за жінок вдаються до фізичного насильства та здійснюють кримінальні злочини, що впливає як на психологічне, так і на фізичне здоров'я та скорочує тривалість життя, ведуть ризикований спосіб життя, який часто призводить до травм, каліцтва або загибелі, вживають спиртні напої та наркотики.

Реформування української армії також тісно пов'язане із захистом прав чоловіків. Поза належною увагою залишаються проблема самогубства у війську, застосування насильства (так звана "дідівщина"), що призводять до психічних, моральних та фізичних травм молодих чоловіків.

Існує також проблема маргіналізації чоловіків внаслідок припинення їх професійної діяльності через обставини, що від них не залежать. В Україні до таких категорій чоловіків можна віднести військовослужбовців, звільнених у зв'язку із скороченням Збройних Сил України, шахтарів, які втратили роботу через закриття шахт, та інші категорії.

Наведені вище пріоритетні аспекти захисту прав чоловіків потребують урахування їх у діяльності органів влади, спрямованої на реалізацію політики рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, зокрема щодо розробки і реалізації відповідних цільових програм.

У виступах учасниці та учасники парламентських слухань зазначали, що в Україні існує відчутний ґендерний дисбаланс у процесі виховання дітей. Майже третина дітей в Україні виховується самотніми матерями, ці діти не відчувають турботи і присутності батька у своєму житті. Питома вага власне "батьківських" сімей - близько 1 відсотка.

Право батька опікуватися дитиною, гарантоване Конституцією, Сімейним кодексом України, на практиці часто порушується. Так, 95-97 відсотків дітей після розлучення батьків живуть з матір'ю. При цьому побажання батьків, котрі мають задекларовані рівні права, до уваги беруться досить рідко. Діти залишаються з батьком найчастіше лише тоді, коли матері самі від них відмовляються.

Незалежно від типу сім'ї для матерів та батьків складно поєднувати продуктивну працю з материнськими чи батьківськими обов'язками. Учасниці та учасники парламентських слухань вважають доцільним через державні програми підтримки, адаптації, підвищення кваліфікації, кредитування, надання пільг при прийнятті на роботу для осіб, які перебували у відпустці по догляду за дитиною, сприяти залученню обох батьків до виховання дитини та формуванню ефективних механізмів захисту професійних інтересів батьків та матерів, у яких є малолітні діти.