1. Схвалити Довгострокову стратегію термомодернізації будівель на період до 2050 року, що додається до оригіналу.

2. Затвердити операційний план заходів з реалізації у 2024-2026 роках Довгострокової стратегії термомодернізації будівель на період до 2050 року, що додається.

3. Схвалити Концепцію Державної цільової економічної програми підтримки термомодернізації будівель до 2030 року, що додається.

Визначити Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури державним замовником Програми.

Міністерству розвитку громад, територій та інфраструктури разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади у тримісячний строк розробити і подати Кабінетові Міністрів України проект Державної цільової економічної програми підтримки термомодернізації будівель до 2030 року.

4. Міністерству розвитку громад, територій та інфраструктури кожні п’ять років починаючи з 2027 року:

здійснювати перегляд Довгострокової стратегії термомодернізації будівель на період до 2050 року разом з операційним планом заходів з її реалізації;

за результатами такого перегляду подавати на розгляд Кабінету Міністрів України проекти актів про внесення змін до Довгострокової стратегії термомодернізації будівель на період до 2050 року та щодо затвердження операційного плану заходів з її реалізації на наступні періоди.

5. Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади, відповідальним за виконання завдань та заходів Довгострокової стратегії термомодернізації будівель на період до 2050 року, схваленої цим розпорядженням, та операційного плану заходів, затвердженого цим розпорядженням, подавати щопівроку до 25 числа місяця, наступного за звітним періодом, Міністерству розвитку громад, територій та інфраструктури інформацію про стан їх виконання.

6. Внести до Концепції реалізації державної політики у сфері забезпечення енергетичної ефективності будівель у частині збільшення кількості будівель з близьким до нульового рівнем споживання енергії, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 січня 2020 р. № 88 "Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері забезпечення енергетичної ефективності будівель у частині збільшення кількості будівель з близьким до нульового рівнем споживання енергії та затвердження Національного плану збільшення кількості будівель з близьким до нульового рівнем споживання енергії" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 14, ст. 580), зміни, що додаються.

Стратегія енергетичної безпеки, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2021 р. № 907, визначає високий рівень залежності України від зовнішнього постачання окремих видів паливно-енергетичних ресурсів, що формує загрози сталому функціонуванню окремих енергетичних об’єктів і систем енергопостачання країни, а також національній безпеці.

Природний газ залишається основним джерелом енергії для виробництва теплової енергії та задоволення потреб населення України в приготуванні їжі та опаленні. За даними ТОВ "Оператор ГТС", на потреби населення у 2021 році надійшло 8,6 млрд. куб. метрів газу (31,9 відсотка загального спожитого обсягу), а виробники теплової енергії спожили 6,3 млрд. куб. метрів (23,5 відсотка загального спожитого обсягу) природного газу, забезпечивши опаленням близько 43 відсотків домогосподарств та будівель громадського призначення (далі - громадські будівлі). Також побутовими споживачами в індивідуальних та багатоквартирних житлових будинках безпосередньо спожито 8,5 млрд. куб. метрів природного газу.

Загалом в Україні, згідно з даними Держстату, енергоспоживання будівель становить близько 40 відсотків кінцевої енергії, зокрема 31,7 відсотка - у житлових будинках.

Понад 80 відсотків будівель збудовані в Україні до 1991 року та не відповідають сучасним вимогам до енергоефективності. Середній питомий показник енергоспоживання будівлями становить близько 163 кВт·год/кв. метр на рік, перевищуючи показники європейських країн на 30-50 відсотків. Будівлі мають значні тепловтрати через огороджувальні конструкції з низькими теплоізоляційними властивостями внаслідок застарілості, зношеності та неефективності їх інженерних систем.

Низький рівень енергоефективності громадських будівель призводить до зростання видатків державного та місцевих бюджетів на оплату комунальних послуг, які становили 31,07 млрд. гривень у 2021 році.

На даний час у будівлях існує значний потенціал для зменшення енергоспоживання, раціонального використання енергетичних ресурсів та підвищення рівня енергоефективності.

Разом з тим впровадження ключового принципу "енергоефективність насамперед" (Energy Efficiency First) в енергетичній політиці ЄС визначає пріоритет реалізації політики підвищення рівня енергоефективності будівель.

Протягом 2000-2019 років в ЄС рівень енергоефективності житлових будівель підвищився на 29 відсотків, що становить 1,8 відсотка щороку. В жовтні 2020 р. в ЄС в рамках Європейської зеленої угоди (European Green Deal) започатковано ініціативу "Хвиля реновації" (Renovation Wave) для громадських і житлових будівель, метою якої є підвищення у 2 рази річних темпів термомодернізації будівель (до 2030 року 35 млн. будівель повинні мати високий рівень енергоефективності).

В Україні темп термомодернізації будівель набагато нижчий за відповідний показник в ЄС. Доступний потенціал із зменшення споживання енергії будівлями становить 42 відсотки. Разом з тим лише в незначній кількості будівель здійснюються заходи з підвищення рівня енергоефективності. У переважній більшості здійснені заходи мають фрагментарний характер і не забезпечують відповідності будівлі мінімальним вимогам до енергоефективності.

За період 2015-2019 роки найбільш поширеними заходами в рамках Державної цільової економічної програми енергоефективності і розвитку сфери виробництва енергоносіїв з відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива на 2010-2021 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 2010 р. № 243 (Офіційний вісник України, 2010 р., № 16, ст. 762), були заміна вікон у місцях загального користування в багатоквартирних будинках (28 відсотків), модернізація обладнання індивідуального теплового пункту в багатоквартирних будинках (22 відсотки). За результатами дослідження, проведеного Мінрегіоном, щодо ефективності здійснення енергоефективних заходів серед 270 об’єднань співвласників багатоквартирних будинків - учасників Державної цільової економічної програми енергоефективності і розвитку сфери виробництва енергоносіїв з відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива на 2010-2021 роки, які одержали кредити від публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" на здійснення енергоефективних заходів, такі заходи дали змогу забезпечити зменшення обсягу споживання теплової енергії в будівлях на 3,65 відсотка шляхом заміни вікон і на 10,35 відсотка шляхом модернізації обладнання індивідуального теплового пункту в багатоквартирних будинках.

Лише в 15 із 300 укладених договорів енергосервісу предметом договорів було проведення комплексної модернізації громадських будівель.

До 2023 року загальний обсяг державного фінансування проектів підвищення рівня енергоефективності будівель не перевищував 2 млрд. гривень. Разом з тим експерти Секретаріату Енергетичного Співтовариства оцінили потребу у фінансових ресурсах для термомодернізації будівель України до 2030 року в близько 50 млрд. євро. За оцінками фахівців проекту ЄС "Strategic Technical Assistancein Reforms Towards Energy Efficiencyand Renewables (STARTER)", загальний обсяг потреби у сфері енергоефективності житлових і громадських будівель становить 160-210 млрд. євро залежно від обсягу термомодернізації.

Спостерігається тенденція до підвищення вартості проектів термомодернізації. Крім того, недостатність фінансування реалізації таких проектів за рахунок коштів приватних джерел та/або обмеженість державної підтримки не дає змоги впроваджувати комплексну термомодернізацію будівель, що призводить до зниження рівня їх енергоефективності.

Ця проблема особливо загострилася з початком військової агресії. На початок 2022 року середня вартість проекту комплексної термомодернізації багатоквартирного будинку, включаючи теплоізоляцію будівельних конструкцій та модернізацію систем опалення, становила близько 8 млн. гривень, а на кінець року з урахуванням інфляції, спричиненої військовою агресією, - понад 12 млн. гривень. Середня ставка за банківськими кредитами у близько 15 відсотків річних суттєво знижує рентабельність термомодернізації та збільшує строки окупності - на середину 2022 року за обліковою ставкою Національного банку 25 відсотків кредитування було практично припинено. За даними Другої швидкої оцінки завданої шкоди та потреб на відновлення (RDNA2), проведеної Кабінетом Міністрів України, Групою Світового банку, Європейською Комісією та ООН у лютому 2023 р., сукупні збитки житлового сектору на 24 лютого 2023 р. становили більше 50 млрд. доларів США, близько 1,4 млн. домогосподарств пошкоджено або зруйновано, з яких 135 тис. - приватних/садибних будинків. Більше третини пошкоджених або зруйнованих будинків, або 499 056 домогосподарств, є зруйнованими, а дві третини будинків - пошкодженими, з яких 285 257 будинків отримали незначні пошкодження, а 787 779 - часткові пошкодження.

Високий рівень енергоспоживання будівель спричинений значними тепловтратами через огороджувальні конструкції та систему природної (гравітаційної) вентиляції, а також низькою ефективністю внутрішньобудинкових інженерних систем.

У зв’язку з обмеженим обсягом фінансування за рахунок приватних джерел, нерозвиненістю інструментів стимулювання та механізмів фінансування здійснення енергоефективних заходів, обмеженою державною підтримкою не забезпечено проведення комплексної термомодернізації будівель в необхідному обсязі.

Підтримка з державного та місцевих бюджетів на здійснення енергоефективних заходів у приватних домогосподарствах, за оцінками проекту USAID "Проект енергетичної безпеки (ESP)", дає змогу досягнути потенційно найбільший очікуваний ефект економії споживання (заміщення імпорту) газу. Надання державної підтримки для здійснення окремих енергоефективних заходів у минулі роки та виконання робіт низької якості не забезпечили приведення індивідуальних житлових будинків у відповідність з мінімальними вимогами до енергоефективності.

Проблемою залучення нових інвестицій для термомодернізації багатоквартирних будинків є відсутність інституту відповідального власника. Форму управління "об’єднання співвласників багатоквартирного будинку" громадяни обрали лише для близько 38091 будинку з більше ніж 180 тис. наявних в Україні багатоквартирних будинків (згідно з дослідженням Мінрегіону). Таким чином, до державної установи "Фонд енергоефективності" (далі - Фонд енергоефективності) для отримання гранту на здійснення енергоефективних заходів не можуть звернутися співвласники будинків, що не визначилися з формою управління та перебувають в управлінні управителів.

У зв’язку з тим, що співвласники, управителі та органи місцевого самоврядування рідко можуть виконувати роботи з капітального ремонту чи реконструкції, будівлі і надалі залишаються в незадовільному технічному стані з низьким рівнем енергоефективності.

Незважаючи на вимоги Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", приладами обліку теплової енергії оснащено 83,1 відсотка житлових будинків та 82,1 відсотка громадських будівель (згідно з результатами моніторингу, проведеного Держенергоефективності). Розподільний облік теплової енергії за п’ять років не набув поширення в багатоквартирному житловому фонді, наявні лише одиничні проекти.

Україні необхідно виконати зобов’язання з імплементації положень Директиви 2012/27/ЄС стосовно забезпечення показової ролі центральних органів виконавчої влади у підвищенні рівня енергоефективності будівель, що передбачає досягнення мінімальних вимог до енергоефективності будівель або рівня заощадження споживання енергії, еквівалентного за результатами термомодернізації 1 відсотку площі таких будівель щороку.

Впровадження та функціонування систем енергоменеджменту в будівлях, забезпечення показової ролі центральних органів виконавчої влади у підвищенні рівня енергоефективності будівель, стратегічне планування досягнення високого рівня енергоефективності будівель не мали достатнього фінансового забезпечення. Показники енергоспоживання будівель, в яких розміщені центральні органи виконавчої влади, та будівель комунальної власності вищі, ніж у житлових будинках, та рідко відповідають мінімальним вимогам до енергоефективності.

У будівлях державної та комунальної власності рідко застосовуються сучасні технології, зокрема з використанням енергії відновлюваних джерел енергії.

Протягом довгого часу в Україні не проводилися необхідні капітальні ремонти та реконструкція будівель, які експлуатуються понад встановлений проектною документацією строк. У застарілих будівлях, крім енергоефективних заходів, повинні виконуватися супутні будівельні роботи, необхідні для дотримання обов’язкових вимог, визначених у державних будівельних нормах, зокрема забезпечення пожежної безпеки, захисту від блискавок, доступу маломобільних груп населення, під час термомодернізації будівель. Державна підтримка виконання супутніх будівельних робіт відсутня, вона надається виключно для фінансування термомодернізації. Таким чином, виконання супутніх будівельних робіт впливає на збільшення загальної вартості термомодернізації, проте лише енергоефективні заходи забезпечують досягнення окупності таких витрат.

Найбільш прийнятним рішенням для термомодернізації будівель, які утримуються за рахунок бюджетних коштів, є укладення енергосервісного договору. Виконання енергосервісного договору можна розглядати як одну з форм партнерства держави та приватного інвестора, що дає можливість залучити приватні інвестиції у термомодернізацію будівель, в яких розміщуються бюджетні установи. Проте укладені в Україні енергосервісні договори переважно стосуються модернізації обладнання теплових пунктів, які сприятимуть досягненню економії споживання теплової енергії в найкоротший строк, але реалізація більш комплексних проектів з довшим строком окупності для приватних інвесторів залишається непривабливою. Через несприятливі економічні фактори та неринкове тарифне регулювання в Україні на сьогодні відсутні механізми та умови залучення приватних інвестицій для термомодернізації будівель шляхом виконання енергосервісних договорів.

Крім того, перешкодою для фінансування (співфінансування) здійснення заходів з підвищення рівня енергоефективності власниками (співвласниками) житлових будинків залишається низький рівень обізнаності населення про можливості та переваги термомодернізації житлових будинків. Недостатність інформації щодо енергозберігаючих технологій відчувають 34 відсотки населення України, зазначаючи, що інформація про енергоефективність важкодоступна та відсутні дані про успішне здійснення заходів з термомодернізації.

Наявні несприятливі умови для підвищення рівня енергоефективності будівель викликані:

відсутністю національних довгострокових програмних (стратегічних) документів з прогнозованим бюджетом та інвестиційними механізмами в достатньому обсязі, які спрямовані на розв’язання проблем неоптимального споживання енергетичних ресурсів будівлями;

відсутністю достовірної інформації про кількість та характеристики житлових будинків і громадських будівель, що не дає змоги розробити обґрунтовані заходи з реалізації державної політики щодо забезпечення енергоефективності будівель та визначити пріоритети для фінансового забезпечення здійснення першочергових заходів з енергоефективності;

недостатністю державного стимулювання реалізації комплексної термомодернізації будівель, зокрема шляхом поетапної термомодернізації будівель;

недостатнім обсягом фінансового забезпечення органів місцевого самоврядування для здійснення комплексних заходів з термомодернізації будівель комунальної властності;

недостатністю стимулювання впровадження розподільного обліку споживання тепла на рівні окремих абонентів;

відсутністю системи проведення моніторингу енергоспоживання в будівлях, в яких розміщені центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, в інших громадських будівлях;

відсутністю механізмів мотивації розпорядників бюджетних коштів, керівників та працівників бюджетних установ до підвищення енергоефективності громадських будівель;

наявністю ризиків гідравлічного розбалансування мереж централізованого теплопостачання під час встановлення індивідуальних теплових пунктів як енергоефективного заходу в будівлях, які приєднанні до теплової мережі з постійним гідравлічним режимом.

Визначені проблеми, які перешкоджають здійсненню заходів з термомодернізації будівель, є міжгалузевими та не можуть бути розв’язані лише ринковими механізмами або в рамках державних цільових економічних програм. Заходи Державної цільової економічної програми енергоефективності і розвитку сфери виробництва енергоносіїв з відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива на 2010-2021 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 2010 р. № 243, не повною мірою відповідали сучасним викликам, тому розв’язання проблем потребує оновлених підходів та коригування заходів з урахуванням поточного стану реалізації державної політики у сфері забезпечення енергоефективності будівель.

У Державній цільовій економічній програмі підтримки термомодернізації будівель на період до 2030 року пропонується забезпечити виконання таких завдань:

стимулювання органів державної влади та населення до підвищення рівня енергоефективності у житлових будинках;

забезпечення показової ролі центральних органів виконавчої влади у підвищенні рівня енергоефективності будівель;

стимулювання органів місцевого самоврядування до підвищення рівня енергоефективності будівель;

забезпечення належного збору та проведення аналізу статистичних даних щодо енергетичних та експлуатаційних характеристик будівель;

впровадження систем енергетичного менеджменту з урахуванням міжнародних стандартів серії ISO 50000;

сприяння здійсненню заходів, спрямованих на забезпечення санітарної та епідемічної безпеки населення і заощадження енергії;

сприяння виконанню супутніх будівельних робіт для забезпечення здійснення термомодернізації будівель;

створення сприятливого ринкового середовища для термомодернізації будівель;

стимулювання укладення енергосервісних договорів як інвестиційного механізму термомодернізації будівель;

сприяння збільшенню кількості будівель з близьким до нульового рівнем споживання енергії;

підвищення рівня обізнаності населення щодо можливостей здійснення термомодернізації будівель;