1. Схвалити Концепцію розвитку державно-приватного партнерства у житлово-комунальному господарстві (далі - Концепція), що додається.

2. Міністерствам та іншим заінтересованим центральним органам виконавчої влади подати у місячний строк Мінжитлокомунгоспу пропозиції щодо реалізації Концепції.

3. Мінжитлокомунгоспу розробити і подати у тримісячний строк Кабінетові Міністрів України план заходів щодо реалізації Концепції.

Нині житлово-комунальне господарство залишається однією з найвідсталіших галузей економіки і є одним з головних осередків соціальної напруженості та предметом політичних спекуляцій.

Високий рівень зношення виробничих фондів на підприємствах житлово-комунального господарства, недосконала система використання первинних ресурсів, висока енергоємність та низька ефективність комунальних систем призводять до значної втрати води і теплової енергії, незадовільної якості житлово-комунальних послуг, що надаються населенню. Така ситуація вимагає формування довгострокової політики розвитку і модернізації житлово-комунального господарства та системи її фінансового забезпечення.

Потреби підприємств житлово-комунального господарства та житлового фонду в інвестиційних ресурсах у розмірі сотень мільярдів гривень частково компенсувалися виділенням коштів з державного бюджету на безповоротній основі.

Обмеженість бюджетної підтримки житлово-комунальної господарства, з одного боку, спонукає до пошуку альтернативних джерел для фінансування програм модернізації і технічного переоснащення підприємств житлово-комунального господарства та оновлення і підвищення енергоефективності житлового фонду, з іншого - потребує оптимізації принципів, критеріїв та механізму надання державної підтримки із спрямуванням її на реалізацію загальнодержавних пріоритетів та подолання кризових явищ.

Основними причинами відсутності належного фінансового забезпечення функціонування та розвитку житлово-комунального господарства є:

невідповідність відносин у сфері житлово-комунального господарства змінам в економіці держави та відсутність їх інтегрованості в систему ринкових відносин внаслідок надзвичайної соціальної значущості та заполітизованості галузі;

енергетична неефективність житлового фонду та комунальної інфраструктури, високий рівень зношення мереж та обладнання, що використовуються для надання житлово-комунальних послуг, зокрема внаслідок історично сформованих низьких цін/тарифів на паливні ресурси (газ, нафту тощо), які застосовувалися в Україні;

недосконалість системи державного регулювання на ринках природних монополій у сфері централізованого тепло- і водопостачання та водовідведення, зокрема тарифної політики, яка не має стимулюючого до енергозбереження характеру та не передбачає наявності інвестиційної складової частини;

відсутність системи економічної мотивації ефективного управління підприємствами житлово-комунального господарства і житловими будинками через гальмування запровадження нових відносин на ринку житлово-комунальних послуг;

штучна монополізація діяльності у сфері надання житлово-комунальних послуг і, як наслідок, неспроможність населення та держави впливати на їх якість;

нерозвиненість сучасних форм ефективного управління житлом і підприємствами житлово-комунального господарства (оренда, управління, концесія тощо) в умовах конкурентного ринку, відсутність у підприємств житлово-комунального господарства достатнього досвіду з підготовки та реалізації інвестиційних проектів.

Фактично у сфері надання житлово-комунальних послуг відсутні ринкові відносини, а тарифи не виконують функції економічного регулятора. Така ситуація зумовлює неоптимальну для суспільства поведінку суб'єктів, що провадять діяльність на ринку тепло- і водопостачання та водовідведення. Тарифи на житлово-комунальні послуги у більшості регіонів не покривають собівартості послуг, майже в усіх тарифах відсутня інвестиційна складова частина, що не стимулює підприємства до ефективної діяльності, енергозбереження та не дає їм змоги планувати та здійснювати заходи з модернізації обладнання та мереж, впроваджувати енергоефективні технології та встановлювати енергозберігаюче обладнання.

Орієнтація системи фінансування житлово-комунального господарства на безповоротну бюджетну підтримку створила підґрунтя для розвитку споживацьких настроїв у суб'єктів житлово-комунального господарства, призвела до їх небажання та неспроможності залучати інвестиційні кошти для розвитку підприємств та підвищення їх енергоефективності.

Мета Концепції полягає у розвитку економічних, правових та організаційних засад реалізації державно-приватного партнерства у житлово-комунальному господарстві як елемента системи фінансового забезпечення модернізації та відновлення житлового фонду і житлово-комунальної інфраструктури, що сприятиме адаптації системи господарства до ринкових умов, підвищенню енергоефективності будівель, зменшенню обсягів споживання природного газу підприємствами комунальної енергетики, поліпшенню якості питної води тощо.

Основними завданнями Концепції є:

створення передумов для розвитку державно-приватного партнерства у житлово-комунальній галузі;

розвиток нових моделей та механізмів залучення приватного сектору до ведення житлово-комунального господарства;

визначення шляхів та напрямів удосконалення бюджетної підтримки як чинника стимулювання державно-приватного партнерства у житлово-комунальній галузі;

поширення позитивного досвіду застосування механізмів державно-приватного партнерства у житлово-комунальній галузі;

визначення етапності, принципів та особливостей запровадження механізмів державно-приватного партнерства у житлово-комунальній галузі.

Можливі два варіанти розв'язання проблеми.

Перший варіант передбачає збереження існуючої системи тарифоутворення на житлово-комунальні послуги і постійне збільшення розмірів бюджетної підтримки галузі.

Зазначений варіант не прийнятний, оскільки високий рівень бюджетної підтримки житлово-комунального господарства в умовах збереження існуючих підходів до тарифної політики не може бути забезпечений без підвищення податкового навантаження, що є небажаним з огляду на високу інфляцію та зниження темпів економічного зростання. Такий підхід перекладає фінансування галузі на суспільство, не забезпечуючи стимулів для ефективної діяльності підприємств житлово-комунального господарства. В умовах розгортання фінансової кризи орієнтація на фінансування галузі за рахунок коштів державного бюджету є недоцільною.

Існують також інші фактори, що доводять неефективність застосування першого варіанта. Так, аналіз впливу бюджетної підтримки житлово-комунального господарства на розвиток конкуренції та економічну мотивацію суб'єктів відповідних ринків дає змогу зробити висновок про те, що безповоротна бюджетна підтримка позбавляє підприємства тепло- і водопостачання та водовідведення стимулів для розвитку та залучення кредитних коштів, не спонукає населення до ощадного використання енергетичних ресурсів. Спрямування коштів державного бюджету на покриття різниці між тарифами на комунальні послуги і субсидування державою вартості природного газу, що споживають підприємства теплової енергетики та населення, гальмує впровадження енергоефективних технологій та встановлення енергозберігаючого обладнання. Обмеженість бюджетних коштів та відсутність чітких критеріїв їх розподілу створюють сприятливі умови для розвитку корупції.

З огляду на неспроможність держави вирішити за рахунок бюджетних коштів проблемні питання, що існують у житловому фонді та житлово-комунальному господарстві, оптимальним варіантом розв'язання проблеми є використання механізмів державно-приватного партнерства.

Держава та приватні інвестори повинні об'єднати свої зусилля та фінансові ресурси для модернізації об'єктів житлово-комунального господарства і відновлення житлового фонду, розподіливши між собою не лише прибутки, які планується отримати від надання житлово-комунальних послуг, а і ризики, пов'язані з діяльністю у цій сфері, співпрацювати у вдосконаленні законодавства, що регулює питання діяльності, пов'язаної з придбанням, обслуговуванням житла та наданням житлово-комунальних послуг, зміни свідомості населення, виховання психології власника, підвищення культури енерго- та ресурсоспоживання у житловому фонді.