На виконання статті 2 Указу Президента України від 12 лютого 2003 р. N 102 "Про Концепцію державної промислової політики" Кабінет Міністрів України

1. Схвалити Державну програму розвитку промисловості на 2003-2011 роки (далі - Програма).

2. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади - відповідальним виконавцям заходів з реалізації Програми подавати щороку до 20 січня Міністерству промислової політики інформацію про хід їх здійснення.

3. Міністерству промислової політики:

за погодженням з Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади подавати в разі потреби щороку до 15 грудня Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо внесення змін до Програми та заходів з її реалізації;

установити контроль за здійсненням зазначених заходів і щороку до 20 лютого інформувати Кабінет Міністрів України про стан справ.

4. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. N 272 "Про Концепцію державної промислової політики України".

Ця Програма базується на Концепції державної промислової політики, схваленій Указом Президента України від 12 лютого 2003 р. N 102, Посланнях Президента України до Верховної Ради України "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки", "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році" та Програмі діяльності Кабінету Міністрів України.

Програма спрямована на створення конкурентоспроможного промислового комплексу, здатного в умовах інтеграції та глобалізації розв'язувати основні завдання соціально-економічного розвитку та утвердження України як високотехнологічної держави.

Прискорення розвитку промисловості передбачається здійснити шляхом системного залучення сучасних організаційних, інтелектуальних, матеріальних, інформаційних, кадрових та інших ресурсів.

В Україні налічується 47,3 тис. промислових підприємств, з них 37,6 тис. малих. На підприємствах працює 18,8 відсотка всього зайнятого населення і виробляється продукції та послуг для більше ніж 70 підгалузей промисловості.

Промислове виробництво країни забезпечує більш як третину загального обсягу валового внутрішнього продукту, майже 50 відсотків товарів і послуг, а також 80 відсотків експортної продукції.

Промислові підприємства є основними системоутворюючими елементами багатьох інших життєво важливих сфер держави, зокрема таких: в економічній - базис утворення вартості; бюджетній - джерела наповнення; територіальній - містоутворювачі; науковій та освітній - рушії розвитку, споживачі та джерела знань; соціальній - місця реалізації людських можливостей та забезпечення засобами існування; податковій - джерела надходжень; у фінансовій - мультиплікатори грошей.

Вагомий внесок промислового комплексу в економіку, що сприяє поступовому наближенню якості життя в Україні до рівня технологічно розвинутих країн, визначає його провідну роль і місце у забезпеченні найважливіших стратегічних інтересів держави.

Позитивна динаміка розвитку промисловості відбувається з середини 1999 року. За 2000-2002 роки зріс обсяг виробництва на 38,4 відсотка, продуктивність праці підвищилася на 54,8 відсотка. Поліпшилася інвестиційна привабливість промисловості. Якщо в загальному обсязі інвестицій в основний капітал у 1990 році частка промисловості становила 34,5 відсотка, у 1995 році - 38, то у 2002 році збільшилася до 40,6 відсотка.

Економічні трансформації, створення ринкових засад функціонування і розвитку, зміни форм власності підприємств та їх реструктуризація (понад 80 відсотків підприємств недержавної форми власності) істотно поширили можливості розвитку промислового комплексу.

Проте проведені реформи не змінили технологічної укладності промисловості.

У промисловості домінують третій і четвертий технологічні уклади. Їх частка у промисловому виробництві становить 95 відсотків. Основу цих укладів складають металургійна, хімічна, легка промисловість, паливно-енергетичний комплекс, більшість галузей машинобудування. Частка п'ятого і шостого технологічних укладів не перевищує 5 відсотків. Основою цих укладів є електронна промисловість, обчислювальна, волоконно-оптична техніка, програмне забезпечення, телекомунікації, роботобудування, інформаційні послуги, біотехнології.

У промисловому комплексі існують проблеми, що зумовлені такими чинниками: недосконалістю складу промисловості, низьким рівнем переробки та високою ресурсозатратністю виробництва, консервативним технологічним укладом і як наслідок - обмеженою платоспроможністю суб'єктів внутрішнього ринку, недостатньою потужністю фінансово-кредитної системи, великим загальним податковим навантаженням та недосконалим нормативно-правовим забезпеченням.

Частка експорту промислової продукції у валовому внутрішньому продукті становить близько 40 відсотків, проте його структура незадовільна через переважання сировинної складової, яка перевищує 60 відсотків. Продукція високотехнологічних та наукоємних галузей в загальному обсязі експорту становить лише 15 відсотків.

Обсяг залучених іноземних інвестицій на початок 2002 року становив лише 2,1 млрд доларів США. На одного мешканця в Україні він не перевищує 100 доларів, що в 15-25 разів менше, ніж у розвинутих країнах.

Технічна регуляторна політика здійснюється на основі національних стандартів, які недостатньо гармонізовані із світовими.

Участь промисловості в процесах глобалізації є поки що мінімальною: практично немає вітчизняних транснаціональних компаній, які б працювали на глобальних ринках, мала частина в Україні дочірніх підприємств світових виробників, низький рівень міжнародних коопераційних зв'язків.

Проте науково-технічний, виробничий та ресурсний потенціал промисловості дає змогу реалізувати спектр переваг міжнародного економічного співробітництва, зокрема участь вітчизняних підприємств у здійсненні великомасштабних міжнародних проектів, розвиток трансферу високих технологій та продажу ліцензій, створення спільних підприємств з виробництва продукції, що належить до п'ятого і шостого технологічних укладів, та транснаціональних корпорацій, а також участь наших фахівців у роботі міжнародних організацій з питань розвитку промисловості.

Особливо важливим для розвитку інтеграційних процесів є вступ України до СОТ, що прискорить адаптацію промисловості до умов конкуренції на світових ринках.

Разом з тим для вступу до СОТ необхідно виконати значний обсяг підготовчих робіт, пов'язаних з гармонізацією нормативно-правового забезпечення, впровадженням нових систем технічної регуляторної політики та захисту виробників і споживачів промислової продукції, зміною умов конкуренції, вертикальної та горизонтальної інтеграції виробничого, наукового і фінансового капіталів, реформуванням системи корпоративного управління.

Процеси глобалізації потребують посилення стимулювання інноваційної діяльності, освоєння нової культури виробництва, наближення умов і оплати праці до європейських стандартів.

Основними складовими потенціалу розвитку промисловості є такі:

значні виробничі потужності - одні з найбільших в Європі, здатні до реалізації сучасних технологій і швидкого нарощування обсягів виробництва, у тому числі в інвестиційноспроможних галузях: машинобудуванні, приладобудуванні, ракетно-космічному комплексі;

великомасштабна науково-технічна система, яка включає понад 100 академічних організацій, понад 150 вузівських науково-технічних центрів, 300 галузевих науково-дослідних інститутів, конструкторських і технологічних установ з розвинутою інфраструктурою, що спроможна задовольнити потреби інноваційного розвитку промисловості;

наявність працівників високої кваліфікації, у тому числі понад 67 тис. наукових працівників, та система відтворення кадрів;

природні ресурси, які дають змогу виробляти конструкційні та функціональні матеріали в обсягах, достатніх для самозабезпечення замкнених технологічних циклів у промисловості.

Важливою є наявність основної умови для реалізації цього потенціалу - значний, поки що недостатньо платоспроможний, внутрішній ринок промислової продукції та ринкова інфраструктура, що динамічно розвивається.

Мета розвитку промисловості полягає у створенні сучасного, інтегрованого у світове виробництво промислового комплексу, здатного в умовах інтеграції та глобалізації розв'язувати основні завдання соціально-економічного розвитку та утвердження України як високотехнологічної держави.

Ураховуючи, що Програма охоплює досить тривалий період, її цільові завдання структуровані за етапами відповідно до Концепції державної промислової політики.

На першому, підготовчому, етапі (2003 рік) передбачається створення умов для активізації державних зусиль щодо розвитку промисловості, у тому числі:

здійснення комплексу заходів, спрямованих на вдосконалення діяльності і посилення координації роботи органів виконавчої влади щодо трансформації промислового комплексу на засадах публічної політики;

визначення системи цільових програм і проектів розвитку окремих секторів промисловості та вдосконалення відтворювальних пропорцій;

посилення стимулюючої функції держави із заохочення ділової активності підприємців у справі відродження та розвитку промислового виробництва шляхом досягнення оптимальних пропорцій форм власності, проведення податкової реформи та впровадження досконалих корпоративних моделей управління.

На другому, середньостроковому, етапі (до 2006 року) передбачається подальша реалізація основних трансформацій, що повинні забезпечити перетворення промислового комплексу у високоефективну систему на засадах самовідтворення та стабільного прискореного розвитку. Основні завдання цього етапу такі:

формування ефективної структури промислового виробництва з підвищенням питомої ваги наукоємних галузей з виробництва продукції поглибленої переробки та кінцевого споживання з високою часткою додаткової вартості;

реалізація інноваційної моделі розвитку промисловості із зміцненням матеріально-технічної бази наукових установ, інституційним забезпеченням здійснення державної науково-технічної та інноваційної політики;

створення нормативно-правової бази ефективного функціонування і розвитку промисловості, гарантування ефективного господарювання і використання прав власності, антимонопольного регулювання і розвитку конкуренції.

На третьому, довгостроковому, етапі (до 2011 року) передбачається шляхом розширеного інвестування та використання, спираючись на досягнення попередніх етапів здійснення заходів промислової політики, забезпечити:

формування технологічних кластерів пріоритетного розвитку промисловості, передусім у найбільш наукоємних і високотехнологічних галузях та виробництвах, здатних кардинально змінити економічний і науково-технічний потенціал промисловості;

широке запровадження нових технологій з поліпшеними техніко-економічними показниками, зменшеною енерго- і ресурсоємністю виробництва, комплексною автоматизацією та інформатизацією виробничих процесів, істотним підвищенням продуктивності праці та соціального забезпечення працівників;

підвищення конкурентних можливостей промислового виробництва, розширення ринків за рахунок входження до пріоритетних і найбільш ефективних для національної економіки секторів світового ринку (авіакосмічного, суднобудівного, військової техніки, транспортного і сільськогосподарського машинобудування) та задоволення потреб внутрішнього ринку високих технологій за рахунок вітчизняного виробництва;

створення умов для функціонування розгалуженої системи малого та середнього бізнесу, ефективного використання ринкової інфраструктури - товарних бірж, торгових будинків, виставкових комплексів, транспортних терміналів, банківських та небанківських фінансово-кредитних установ, венчурних компаній, сучасних систем зв'язку, інтеграції у міжнародне інформаційне поле;

забезпечення якісних змін у характеристиках розвитку промислового комплексу, що ґрунтуються на використанні переважно внутрішніх джерел інвестування, забезпеченні динамічної модернізації виробництва, реалізації життєвих інтересів країни.

Мета реформування системи управління промисловістю полягає в удосконаленні механізмів ринкової самоорганізації та створенні повнофункціональної ієрархічної системи, спроможної забезпечувати ефективне державне регулювання її розвитку на всіх етапах інноваційно-інвестиційного циклу в умовах ринкових відносин.

Основними напрямами реформування системи управління промисловістю є:

застосування нових стратегій управління шляхом переходу від запізнілого виправлення дефектів попереднього розвитку до випереджаючих багатовекторних спрямовуючих дій;

удосконалення механізмів ринкової самоорганізації підприємств на виконання стратегічних напрямів промислового розвитку;

формування повнофункціональної структури системи управління з включенням в неї центральних і регіональних органів;

законодавче розмежування повноважень з формування та реалізації державної і регіональної промислової політики;

перехід на функціонально спрямовану організаційну структуру органів управління з переважною орієнтацією державної промислової політики на створення сприятливих умов функціонування і розвитку промисловості;

поліпшення управління державною промисловою власністю;

створення умов для ринкової самоорганізації великомасштабних інноваційно орієнтованих об'єднань та передачі їм частини управлінських повноважень з реалізації промислової політики;

підготовка менеджерів нової формації для роботи в органах державного управління промисловістю та стимулювання впровадження лідерного менеджменту, сучасних методів бізнес-планування і стандартів інноваційного та інвестиційного проектування на промислових підприємствах;

впровадження комп'ютеризованих систем підтримки управлінських рішень та створення єдиної облікової бази даних.

Орієнтація на нові стратегії управління потребує вдосконалення засобів державного регулювання розвитку промисловості. Їх базовими складовими є програмно-цільові механізми та нормативно-правове забезпечення.

Масштаби промислового комплексу не дають можливості розв'язати його проблеми в межах однієї програми. Необхідне розроблення цілісної системи програм, які формуються на виконання завдань цієї Програми і вирішують ключові питання розвитку окремих секторів і напрямів у промисловості.

Основою нормативно-правового забезпечення повинен стати Закон України "Про промисловість" та інші вдосконалені закони, що регламентують окремі аспекти і напрями інноваційного розвитку промисловості.

Послідовність розроблення та вдосконалення документів з державного регулювання розвитку промисловості (законів, концепцій, програм) буде визначатися щороку у міру прийняття їх вищими органами державної влади.

Заходи з реалізації цього напряму наведено в додатку.

Перехід на інноваційний шлях розвитку забезпечується інституційними перетвореннями промислового комплексу. Передбачається формування інституційного складу, який стимулюватиме підприємницьку активність, прискорення промислового розвитку на засадах структурно-інноваційних перетворень, розвиток сучасної промислової інфраструктури та повноцінного ринкового середовища.

Основними напрямами інституційних перетворень є:

створення макротехнологічних виробництв із замкненими циклами за пріоритетами інноваційного розвитку;

розширення мережі та сфер діяльності малих підприємств, підтримка промислового підприємництва;

створення умов для налагодження ефективної взаємодії великого, середнього та малого бізнесу, насамперед у наукоємних секторах;

оптимізація регіональних промислових комплексів та виробничих потужностей підприємств; створення регіональних промислових кластерів; поліпшення коопераційних зв'язків;

удосконалення системи соціальних гарантій, екологічної безпеки та умов праці робітникам промисловості;

завершення широкомасштабної приватизації, оптимізація відносин власності, здійснення приватизації об'єктів, віднесених Державною програмою приватизації до групи Г, за індивідуальними планами, шляхом продажу контрольних пакетів акцій та залучення коштів, отриманих від приватизації державного майна, на інноваційне інвестування та модернізацію промислових підприємств;

розвиток промислової інфраструктури, передусім систем транспорту, зв'язку, інформатизації, науково-технічного забезпечення, сервісного обслуговування;

подальша реструктуризація підприємств, утворення транснаціональних компаній, промислово-фінансових груп та холдингових компаній, технополісів, бізнес-інкубаторів, мережних структур.

Підвищення ролі держави у проведенні промислової політики буде забезпечуватися переважно шляхом використання економічних методів регулювання, властивих ринковій економіці, вдосконалення нормативно-правового забезпечення розвитку промисловості.

Стратегія інституційних перетворень в промисловості повинна узгоджуватися з інтеграційними процесами - набуттям Україною членства в ЄС, вступом до СОТ, розвитком економічних відносин в межах країн СНД.

Прискорення інституційних перетворень дасть змогу вдосконалити механізми ринкової самоорганізації промисловості та створити ієрархічну інституційну систему, здатну забезпечувати ефективне державне регулювання розвитку промисловості на всіх етапах інноваційно-інвестиційного циклу в умовах інтеграційних та глобалізаційних процесів.

Заходи з реалізації цього напряму наведено в додатку.

Серед трансформаційних процесів, що домінують у світі, визначальну роль відіграють структурні зміни в реальному секторі економіки, спрямовані на підвищення ефективності його функціонування.

Основою стратегії структурної перебудови промислового комплексу повинен бути прискорений розвиток обробної промисловості та інформаційних технологій.

Розширення обсягів пропонування наукоємних вітчизняних промислових товарів на внутрішньому ринку здійснюватиметься шляхом підвищення рівня збалансованості виробництва, створення замкнених технологічних циклів з виробництва кінцевої продукції, активізації процесів імпортозаміщення, переорієнтації галузей обробної промисловості на задоволення потреб власної міжгалузевої кооперації. Пріоритетним є нарощування обсягів випуску високотехнологічних виробів, передусім технічно складних товарів широкого вжитку, медичної, комп'ютерної техніки, легкових автомобілів тощо, які найбільшою мірою стимулюють внутрішній попит і підвищення особистого кінцевого споживання.

З цією метою передбачається:

провести на діючих підприємствах модернізацію виробництва з впровадження технологій поглибленої переробки;

забезпечити посилення технічного контролю, запровадити сучасні системи якості, сертифікації продукції і виробництва, вдосконалити систему стандартизації та метрології на основі міжнародних норм;

запровадити моніторинг ринкового попиту на промислову продукцію, створити розвинуту дилерську мережу, поширити використання реклами та застосування лізингових схем фінансування.

Зміни у структурі експорту із збільшенням у ньому частки продукції поглибленої переробки з порівняно високим рівнем додаткової вартості здійснюватимуться за рахунок випереджаючих темпів випуску наукоємної продукції.

Цей напрям передбачає:

орієнтування на конкретні вузькі сегменти зовнішнього ринку, де вітчизняні товаровиробники протягом короткого часу зможуть реалізувати конкурентні переваги з урахуванням соціально-економічного становища в країні;

більш повне використання національних науково-технічних розробок, новітніх результатів фундаментальних і прикладних досліджень;

державне стимулювання випереджаючого розвитку переробних галузей, насамперед наукоємних і високотехнологічних виробництв, сприяння розробленню та впровадженню у виробництво нових видів продукції, матеріалів і технологій.

Виходячи з кон'юнктури світового і внутрішнього ринку та Законів України "Про інноваційну діяльність" та "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки в Україні" до пріоритетних виробництв, які можуть сприяти досить швидкому підвищенню рівня промислово-технологічної переробки та посиленню конкурентоспроможності продукції, віднесено:

у машинобудуванні - виробництво авіаційної і ракетно-космічної техніки, приладобудування, суднобудування, автомобілебудування, виробництво новітнього рухомого складу та іншого обладнання для залізничного транспорту, міських автобусів великої та особливо великої місткості, дорожньобудівельної техніки, комунального машинобудування, енергетичних агрегатів - паливних елементів та техніки на їх основі, верстато-інструментальне, енергетичне і сільськогосподарське машинобудування, окремі виробництва електронної техніки та засобів зв'язку;

у металургійній промисловості - виробництво тонкого автомобільного листа, високоміцних та водо- і газопровідних труб з покриттям, алюмінієвої фольги і губчастого титану, сталевих канатів та арматури;

у хімічній і нафтохімічній промисловості - виробництво мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин, високоефективних коагулянтів і флокулянтів для очищення природних і стічних вод, синтетичного корду, полімерів та виробів з них, магнітних стрічок та рентгенівської плівки на лавсановій основі, товарів побутової хімії, автомобільних шин і гумотехнічних виробів, зокрема важкозаймистих конвеєрних стрічок;

у деревообробній промисловості - виробництво фанери, картону, спеціальних видів паперу, деревно-стружкових та деревно-волокнистих плит, меблів, виробництво сірників;

у промисловості будівельних матеріалів - виробництво високоякісного скла, крейди, фракційного щебеню, тонких облицювальних плит з граніту та бруківки сучасного дизайну, великоформатних керамічних облицювальних плит та плит для підлоги євростандарту, високоякісної керамічної цегли, санітарної кераміки, облицювальних та архітектурно-будівельних виробів із природного каменю, теплоізоляційних базальтових матеріалів та виробів, теплоефективних виробів із пористих бетонів, новітніх матеріалів для будівництва, ремонту та утримання автомобільних доріг;

у легкій промисловості - поглиблена переробка льону, шкірсировини, швейне та трикотажне виробництво;

у харчовій промисловості - виробництво розширеного асортименту харчових продуктів поліпшених поживних та смакових властивостей, лікувально-профілактичних продуктів і препаратів з рослинної сировини, харчових домішок, продуктів термічної обробки та швидкого приготування.

Стосовно багатьох видів промислової продукції підприємства різних галузей вже заявили про себе як конкурентоспроможні суб'єкти на зовнішньому ринку. Однак їх позиції поки що не досить стійкі через внутрішні проблеми, зокрема відсутність інвестиційних ресурсів і коливання кон'юнктури на світовому ринку. Тому на їх підтримку повинні бути спрямовані основні зусилля в проведенні промислової політики.

Виконання поставлених завдань буде здійснюватися через систему галузевих програм розвитку, оптимізацію яких передбачено заходами Програми.

Удосконалення структури промислового комплексу забезпечить підвищення ефективності промислового виробництва, збільшення випуску сучасних конкурентоспроможних видів промислової продукції, що відповідає вимогам світових стандартів, створить основу для формування прогресивної структури експорту і сприятиме розвитку внутрішнього ринку.

Заходи з реалізації цього напряму наведено в додатку.

Інноваційна стратегія розвитку промисловості повинна здійснюватися на основі поєднання науково-технічної, виробничої та фінансової сфер.

З урахуванням інтелектуального, виробничого і науково-технічного потенціалу України до пріоритетних інноваційних видів промислової діяльності віднесено:

інформаційні технології та системи зв'язку - створення інформаційних і телекомунікаційних систем, приладів комплексної автоматизації, комп'ютерних засобів високої продуктивності; інформаційні технології контролю і управління промисловими об'єктами; сучасні комп'ютерні технології для вищих навчальних закладів; цифрові широкосмугові системи розподілу інформації; світлосигнальна та інформаційна апаратура; волоконно-оптичні кабелі;

технології спеціального призначення - системні засоби з технологічного проектування і супроводження виробництва по замкненому циклу; агрегати і системи нового покоління для комплектування літаків і ракет-носіїв; агрегати і системи для швидкісного та високошвидкісного залізничного транспорту; елементи систем протиповітряної оборони; системи локації у різних середовищах; оптоелектронні системи подвійного призначення; засоби діагностики авіаційної та ракетно-космічної техніки;

екологічні технології - розроблення екологічно чистих технологій, машин і устаткування для переробки та утилізації відходів, систем машин і обладнання для комунальної сфери, систем контролю за станом і захисту навколишнього природного середовища;

біотехнології - виробництво біостимуляторів росту рослин, органомінеральних добрив комплексної дії, новітніх технологій виробництва антибіотиків, імунобіологічних препаратів, у тому числі імуноглобуліну різних видів, та засобів захисту тварин;

медичні діагностичні системи, профілактичні та лікувальні засоби - діагностичні та лікувальні програмно-технічні комплекси; лікарські засоби для лікування цукрового діабету, астми, серцево-судинних, онкологічних, інфекційних хвороб; психотропні та наркологічні препарати; препарати на основі продуктів переробки донорської крові; педіатричні форми лікарських засобів; вакцини;

ресурсозберігаюче устаткування та вдосконалення традиційних технологій промислового виробництва - устаткування для видобутку вугілля з крутих і тонких пластів, способи утилізації метану з вугільних родовищ; модернізація енергоблоків теплових електростанцій з підвищенням їх ефективності та екологічної безпеки; модернізація інфраструктури залізниць для забезпечення швидкісного руху поїздів; лазерна техніка, обладнання та технологічні процеси її застосування; енергоекономічні джерела світла та системи освітлення; впровадження ресурсозберігаючих, енергозберігаючих та екологічно чистих технологій; модернізація виробництва автомобільних шин з підвищенням їх якості; впровадження технології випуску високоміцного скла; освоєння новітніх технологій і виробництва озброєння та військової техніки;

техніку і технології для агропромислового комплексу - створення сучасних технологій і видів технологічного устаткування для комплексного оснащення переробної промисловості та впровадження ресурсозберігаючих технологій у рослинництві і тваринництві; трактори середньої потужності для фермерських господарств; елементи конструкцій кормозбиральної та бурякозбиральної техніки; біодобрива; засоби захисту рослин і тварин; обладнання для переробки м'яса тварин та птиці; обладнання для фасування, пакування та маркування продуктів харчування і напоїв; харчові вироби з високими оздоровчими властивостями з овочевих та зернових культур.

З метою створення умов для ефективного використання наукового потенціалу та підвищення ролі держави у реалізації інноваційної моделі розвитку промисловості передбачається:

переглянути державні та галузеві науково-технічні програми, що затверджені або перебувають на стадії розроблення, провести їх експертизу та надати перевагу тим проектам, які мають інноваційну основу і на продукцію яких є високий потенційний попит;

удосконалити правову базу щодо посилення стимулів розвитку мережі технологічних інкубаторів, технопарків, технополісів та інших ефективних форм поєднання наукової діяльності з промисловим виробництвом і капіталом;

активізувати використання в цивільних галузях науково-технічних досягнень, які є розробками оборонного комплексу; збільшити обсяги державного замовлення на впровадження у виробництво пріоритетних інновацій.

Передбачається вдосконалення організаційної структури науково-технічної сфери виробництва на основі поєднання галузевого підходу з проблемно орієнтованим та чіткого розмежування наукової діяльності на безприбутковий і комерційний сектори. З цією метою необхідно здійснити:

налагодження тісної взаємодії наукових організацій сфери промисловості з науковими установами Національної академії наук, МОН, посилення ролі науки у життєвому циклі високотехнологічних виробів;

проведення державної атестації наукових закладів та за її результатами оптимізації мережі науково-дослідних організацій шляхом утворення національних, державних і галузевих наукових центрів;

забезпечення подальшого розвитку недержавного сектору науково-технічної та інноваційної діяльності, розширення кола приватних інститутів, науково-технологічних фірм і лабораторій шляхом реформування відносин власності, розвитку нових організаційно-правових форм господарювання.

Розвиток промисловості здійснюватиметься переважно за пріоритетними напрямами науково-технологічного, економічного і соціального розвитку країни. З цією метою буде:

налагоджено систему прогнозування технологічного розвитку і структурної перебудови промислового виробництва;

забезпечено постійний моніторинг пріоритетних напрямів технологічного переоснащення галузей і виробництв;

завершено формування нормативно-правової бази з регулювання інноваційної діяльності.

Держава здійснюватиме підтримку перспективних нововведень шляхом утворення інноваційних центрів, формування кооперативних об'єднань освітянських, наукових і промислово-виробничих організацій.

Особлива увага приділятиметься захисту інтелектуальної власності, збереженню інформаційної інфраструктури науково-дослідних робіт, підтримці мережі науково-технічних бібліотек, субсидуванню витрат науково-дослідних організацій на оплату послуг з користування інформаційними мережами та базами даних і на закупівлю наукової літератури.

Посилення інноваційної спрямованості розвитку промисловості створить умови для суттєвого підвищення ефективності використання науково-технічного потенціалу держави, вдосконалення його організаційної структури відповідно до умов ринку, сприятиме активізації інноваційної діяльності промислових підприємств та зростанню в структурі промисловості питомої ваги галузей п'ятого і шостого технологічних укладів, які будуть визначальними в XXI столітті.

Заходи з реалізації цього напряму наведено в додатку.

Зростання конкурентоспроможності промислового виробництва - це комплексна категорія, яка залежить, з одного боку, від підвищення ефективності промислового комплексу, з другого, - від подальшої лібералізації економіки, формування повноцінного конкурентного середовища і створення рівних умов для провадження підприємницької діяльності.

Другий аспект стає особливо актуальним в контексті заходів щодо набуття Україною повноправного членства в ЄС, вступу до СОТ та визначення її як країни з ринковою економікою.

Створення умов для зростання конкурентних можливостей промисловості і прискорення на цій основі її інтеграції у світову господарську систему буде забезпечуватися шляхом реформування системи управління промисловістю та прискорення інституційних перетворень. Цьому також буде сприяти підвищення ефективності управління державною власністю та розвиток конкурентного середовища.

Підвищення ефективності управління державною власністю у промисловості здійснюватиметься за такими основними напрямами:

перетворення державних підприємств в акціонерні товариства з проведенням ефективної дивідендної політики;

реформування системи представництва інтересів держави в акціонерних товариствах;

інвентаризація об'єктів права державної власності та прийняття відповідних рішень щодо доцільності збереження пакетів акцій у державній власності, платної передачі їх у комунальну власність, приватизації або ліквідації підприємств.

Реалізація цих напрямів потребує більш ретельного врахування проблем, які виникали на попередніх стадіях реформування власності, а саме: незадовільні темпи підготовки об'єктів до приватизації; низька ліквідність майна; відчуження майна шляхом позаприватизаційних процедур; фіскальний характер приватизації; необґрунтовано великий перелік підприємств та об'єктів, приватизація яких заборонена.

Для прискорення процесу приватизації, забезпечення його прозорості, посилення привабливості інвестиційних об'єктів та заінтересованості потенційного власника передбачається:

завчасно формувати і погоджувати переліки підприємств, які необхідно підготувати до приватизації;

підвищити ефективність роботи комісій з приватизації та конкурсних (тендерних) комісій, посиливши при цьому відповідальність представників центральних і місцевих органів виконавчої влади - членів таких комісій;

виділяти у державному та місцевих бюджетах кошти для передачі об'єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність і підтримання життєдіяльності цих об'єктів.

Розвиток конкурентного середовища. Цей напрям є логічним продовженням реформування економіки та розвитку ринкових відносин. Його сутність полягає у формуванні повноцінного конкурентного середовища на товарних ринках, створенні рівних умов підприємницької діяльності. Для реалізації цих завдань передбачається:

в контексті створення рівних умов для підприємницької діяльності забезпечити поряд із задекларованим європейським вибором подальший розвиток двостороннього і багатостороннього співробітництва України з країнами СНД;

прискорити розвиток відповідної ринкової інфраструктури за кордоном шляхом формування розгалуженої системи збуту товарів і послуг, створення мережі торговельних представництв, комерційних агентств, оптових складів, виставкових залів тощо;

активізувати політику імпортозаміщення з метою максимального використання можливостей багатопрофільного національного виробництва для розвитку конкуренції, задоволення потреб внутрішнього ринку, поліпшення платіжного балансу і збереження валютних резервів держави.

Зростання конкурентних можливостей промисловості сприятиме подальшому розвитку ринкових відносин, посиленню державного впливу у забезпеченні економічної і соціальної ефективності розвитку промислового комплексу, створить необхідні умови для формування повноцінного конкурентного середовища, розвитку підприємництва та інтеграції України у європейський і світовий простір.

Заходи з реалізації цього напряму наведено в додатку.

Розвиток промисловості органічно пов'язаний з територіальною трансформацією продуктивних сил, зміною соціальних та екологічних стандартів регіонального устрою. Виходячи із сучасних умов і тенденцій регіонального розвитку економіки промислова політика держави має на меті забезпечення охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання регіональних ресурсів промислового розвитку, пом'якшення соціальних диспропорцій та створення умов для безпечної життєдіяльності населення.

Промислова політика в регіонах буде спрямована на розв'язання таких завдань:

здійснення прогресивної структурної перебудови промислового виробництва, особливо у старопромислових районах і центрах, для яких характерна надмірна концентрація підприємств важкої індустрії та складний екологічний стан;

диверсифікація промислових виробництв, зокрема тих, що входили до складу військово-промислового комплексу, насичення за рахунок цього регіонального споживчого ринку складною побутовою технікою та високоякісними товарами широкого вжитку, розв'язання на цій основі таких соціальних проблем, як безробіття і підвищення рівня життя;

стимулювання розвитку експортоорієнтованих та імпортозамінних промислових виробництв в районах, що мають для цього сприятливі умови, розвиток вільних (спеціальних) економічних зон та активізація прикордонного та транскордонного, у тому числі єврорегіонального, співробітництва;

визначення на законодавчому рівні механізмів державного стимулювання промислового розвитку регіонів і підтримки депресивних територій та малих міст, а також розвитку міжрегіональної виробничої кооперації.

Соціальна політика передбачає комплекс державних заходів, спрямованих на створення умов для всебічного гармонійного розвитку людини. Основними завданнями соціальної політики у сфері промисловості є:

поступове підвищення до прожиткового мінімуму розміру мінімальних ставок окладів, перехід до науково обґрунтованого нормування праці та запровадження як обов'язкового соціального стандарту регульованого державного мінімуму погодинної заробітної плати;

впровадження сучасних механізмів стимулювання високопродуктивної праці, формування та розповсюдження промислової культури інноваційного типу;

забезпечення оптимальної міжпрофесійної, міжкваліфікаційної, міжпосадової, міжгалузевої диференціації заробітної плати; удосконалення колективно-договірного регулювання оплати праці; розвиток гнучких форм зайнятості, створення робочих місць з неповним робочим днем.

Кадрова політика в умовах активізації промислового розвитку має бути спрямована на істотне покращення забезпеченості галузей промисловості висококваліфікованими кадрами і передбачає такі заходи:

підвищення рівня та вдосконалення системи оплати праці науково-технічних працівників відповідно до наукового ступеня, кваліфікації та соціального значення професійної орієнтації науковця;

створення системи безперервної перепідготовки та підвищення кваліфікації (в тому числі робітничих професій) з нарощуванням її потужності до 250-300 тис. чоловік на рік;

розроблення стимулюючих механізмів фінансування витрат на підготовку та перепідготовку кадрів;

формування державного замовлення на підготовку спеціалістів, розширення підготовки кадрів вищої кваліфікації в зарубіжних навчальних закладах;

підвищення ефективності роботи з кадровим резервом, активне впровадження іноземного досвіду з питань підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів.

Політика у сфері екологічної безпеки має на меті істотне оздоровлення екологічного стану промислових вузлів і міст, створення в цих регіонах сприятливих умов для життєдіяльності населення. Основними напрямами реалізації державної екологічної політики у промисловості є:

послідовний перехід на міжнародні стандарти екологічної безпеки; модернізація та поступове згортання екологічно шкідливих виробництв;

економічне стимулювання ресурсо- та енергозбереження; впровадження екологічно чистих і природновідновних техніки та технологій; розширення застосування технологій, у яких використовуються ресурси, що відновлюються;

формування ринку екологічних робіт та послуг, постачання на ринок приладів, засобів автоматизації та устаткування для охорони довкілля.

Розвиток основних секторів промисловості повинен відбуватися одночасно з поточною діяльністю, забезпеченням належного фінансово-економічного стану підприємств, оптимізацією виробничих потужностей, оновленням обладнання, покращенням кадрового складу та запровадженням ефективного менеджменту.

Передбачається застосовування оптимальної для кожного сектору промисловості сукупності стратегій, серед яких:

стратегія використання природних ресурсів, яка застосовується у зв'язку з наявністю багатих покладів окремих корисних копалин;

стратегія "переслідування" ("копіювання"), яка полягає в освоєнні промисловістю конкурентоспроможної продукції, що вже виробляється в розвинутих країнах;

стратегія "лідерних технологій", яка передбачає використання власних досягнень для створення нових видів продукції і технологій, формування попиту на них і вихід на нові ринки;

"проривна" стратегія, яка полягає в створенні принципово нових видів продукції, що випереджають існуючі зразки на 1-2 покоління. Стратегія базується на принципі "обганяти не доганяючи".

Сектори промисловості повинні розвиватися на основі цільових комплексних програм, в яких будуть передбачені визначені в Концепції державної промислової політики основні напрями їх реформування: удосконалення системи управління та структури виробництва, інституційні перетворення і розвиток ринкових відносин, науково-технічний та інноваційний розвиток, інвестиційна політика та політика щодо управління державною власністю, фінансово-кредитна, кадрова, регіональна та екологічна політика. Повинні бути також враховані особливості приватизації, визначені оптимальні частки державного майна по кожному сектору, відображені основні засади управління корпоративними правами та реалізації стратегії розвитку внутрішнього ринку та реструктуризації підприємств.

Програма передбачає підтримку галузевих пріоритетів за етапами реалізації відповідно до засад Концепції державної промислової політики.

Пріоритетними напрямами розвитку сектору є:

створення системи машин і обладнання нового покоління для агропромислового комплексу, енергетики, транспорту та житлово-комунального господарства;

створення конкурентоспроможної елементної бази та комплектуючих виробів для приладобудування, засобів зв'язку і телекомунікацій, різке збільшення обсягів виробництва складної побутової техніки;

збільшення обсягів випуску інноваційного обладнання для енергетичної, легкої, харчопереробної та медико-біологічної галузей;

збільшення обсягів виробництва експортної та імпортозамінної продукції;

виробництво для державного замовлення та експорту зброї та військової техніки.

У секторі передбачено переважне використання стратегій "лідерних технологій", "переслідування" та "проривної".

У машинобудуванні необхідно забезпечити зростання обсягу виробництва порівняно з 2002 роком: у 2003 році - на 12 відсотків, у 2006 - в 1,8 раза, у 2011 році - в 3,2 раза.

У секторі машинобудування зараз виконується 22 програми. Найважливішими з них є: "Програма виробництва технологічних комплексів машин та обладнання для агропромислового комплексу", "Державна програма розвитку авіаційної промисловості на період до 2010 року", "Програма розвитку найбільш конкурентоспроможних напрямів мікроелектроніки в Україні", "Програма розвитку автомобілебудування".

Передбачено розроблення програми розвитку машинобудування в цілому, у тому числі високотехнологічних і наукоємних галузей авіабудівної, суднобудівної, автомобілебудівної, енергетичного машинобудування, оборонно-промислового комплексу, машинобудування для агропромислового комплексу, приладобудування, з метою виконання таких основних завдань:

формування макротехнологій замкненого циклу у базових галузях, зокрема у машинобудуванні для агропромислового комплексу, авіабудуванні, суднобудуванні, оборонно-промисловому комплексі, виробництві засобів зв'язку і телекомунікацій, електрообладнання, побутової техніки;

відродження підприємств - виробників елементної бази та комплектуючих виробів;

створення науково-виробничих комплексів для реалізації галузеутворюючих технологій мікроелектроніки, енергетичних установок з прямим перетворенням енергії палива в електричну, обладнання для вироблення електричної енергії за рахунок альтернативних та відновних джерел енергії;

формування галузі виробництва складної побутової техніки;

сприяння освоєнню нових видів складної, конкурентоспроможної і наукоємної техніки для переоснащення пріоритетних галузей, зокрема для легкої, медикобіологічної та фармацевтичної, хімічної та нафтохімічної, вугільної промисловості, гірничорудної та металургійної галузі, тепло- та електроенергетики, залізничного транспорту, сучасних верстатів та інструментів, програмно-технічних комплексів для системи безготівкових розрахунків;

підготовка виробництва нових зразків оборонної і військової техніки за пріоритетними напрямами, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 1999 р. N 1862-55, Указами Президента України від 27 січня 1998 р. N 62 та від 30 січня 2001 р. N 63;

широке впровадження високих ресурсозберігаючих технологій, в першу чергу гнучких ефективних ливарних технологій із застосуванням процесів об'ємної стереолітографії, газифікації моделей, холодного затвердіння, а також гнучких механоскладальних систем з використанням універсального технологічного оснащення, що переналагоджується, і обладнання з числовим програмним управлінням, гнучкого роботизованого складального виробництва приладів, нанесення функціональних та захисних покриттів з новими властивостями;

створення умов для розвитку мережі інноваційних підприємств, зокрема інжинірингових центрів, технопарків, сертифікаційних центрів, лізингових компаній.

Пріоритетними напрямами сектору є:

створення конкурентоспроможної ракетно-космічної техніки;

комерціалізація космічної діяльності, зокрема реалізація міжнародних комерційних космічних проектів, розширення ринків космічних послуг;

використання космічних технологій у процесі створення та виготовлення високотехнологічної цивільної продукції для потреб внутрішнього ринку і на експорт.

У секторі передбачено переважне використання стратегії "лідерних технологій" та "проривної".

Необхідно забезпечити зростання обсягу виробництва порівняно з 2002 роком: у 2003 році - на 13 відсотків, 2006 році - в 1,6 раза, у 2011 році - в 2,1 раза.

Передбачено доопрацювання Програми реформування (реструктуризації) та розвитку космічної галузі України та продовження строку її дії для виконання таких основних завдань:

створення галузі як єдиної науково-технологічної та виробничої структури, яка забезпечує активну присутність на світовому та внутрішньому ринках;

розвиток ракетно-космічних технологій та можливості здійснення замкнених технологічних циклів створення, експлуатації та використання космічних засобів соціально-економічного, наукового та військового призначення, які визначені Законом України "Про космічну діяльність";

реформування (реструктуризація) та розвиток підприємств із збереженням системи державного регулювання комплексом;

технологічна модернізація підприємств, створення базових науково-виробничих і технологічних центрів та розвиток критичних технологій, основними з яких є: спеціальні технології щодо створення ракет, космічних апаратів і наземної інфраструктури з використанням нових технічних рішень; технології виробництва продукції з новим рівнем якості і властивостей на основі використання найновіших способів і засобів; нові матеріали, які забезпечують якість і властивості виробів; технології палива і енергетики спеціального призначення; екологія і безпека продукції, виробництв і об'єктів;

поглиблення внутрішньогалузевої та розширення міжгалузевої кооперації;

вертикальна інтеграція на кінцевий продукт з організацією замкненого циклу виробництва на основі об'єднання виробничих, науково-технічних та комерційних інтересів реформованих підприємств, створення великомасштабних корпорацій;

розширення позабюджетного фінансування космічних проектів та надання послуг національним і міжнародним партнерам щодо запуску і використання українських ракет-носіїв та супутників;

участь у масштабних міжнародних космічних програмах, у тому числі із створення космічного ракетного комплексу "Циклон-4" разом з Бразилією, та проектів для інших галузей економіки країни в рамках Міжвідомчої програми впровадження космічних технологій (енергетика, транспорт, медицина, зв'язок, сільськогосподарське машинобудування тощо).

Пріоритетними напрямами розвитку сектору є:

освоєння виробництва нових конструкційних і функціональних матеріалів;

реконструкція підприємств та впровадження ресурсозберігаючих екологічно чистих технологій.

У секторі передбачено переважне використання стратегій "лідерних технологій", "переслідування", використання природних ресурсів.

У металургійному комплексі необхідно забезпечити зростання обсягу виробництва порівняно з 2002 роком: у 2003 році - на 4 відсотки, 2006 - на 12,8 відсотка, у 2011 році - в 1,3 раза.

У секторі чорної та кольорової металургії зараз виконуються три програми, в тому числі Комплексна програма розвитку кольорової металургії України на період до 2010 року.

Передбачено доопрацювання Національної програми розвитку та реформування гірничо-металургійного комплексу України з метою виконання таких основних завдань:

розвиток мінерально-сировинної бази та забезпечення якості сировини;

технічне переоснащення 1, 2 та 3 металургійних переділів на базі ресурсозберігаючих екологічно чистих технологій, зокрема для збагачувальних агломераційних виробництв нових видів підготовленої сировини (локальні спеки, металізовані котуни та інші); удосконалення установок позапічної обробки сталі типу "піч - ківш" та машини безперервного розливу сталі; використання нових видів енергоносіїв у доменному виробництві;

забезпечення умов для диверсифікації виробництва та оптимізації його структури, збільшення номенклатури нових сортаментів, у тому числі розширення електроплавильного виробництва сталі, збільшення обсягу виробництва спеціальних сталей і сплавів, розвиток виробництва титанових зливків та сплавів, організація виробництва алюмінієвої фольги, створення нових видів цирконової продукції підвищеного попиту, зокрема для енергоустановок з прямим перетворенням енергії палива в електричну, розширення випуску економічних видів прокату і труб з антикорозійним покриттям, каліброваного металу, гнутих профілів тощо;

створення умов для впровадження малотоннажних гнучких металургійних виробництв кінцевої продукції;

пріоритетна підтримка виробництва нових видів конструкційних та функціональних матеріалів, у тому числі з високими характеристиками міцності та точності.

Пріоритетними напрямами розвитку сектору є:

освоєння виробництва нових конструкційних та функціональних матеріалів;

відновлення та розвиток виробництва малотоннажної і тонкої хімії;

реконструкція підприємств та впровадження ресурсозберігаючих екологічно чистих технологій.

У секторі передбачено переважне використання стратегій "лідерних технологій", "переслідування", використання природних ресурсів.

У хімічній та нафтохімічній промисловості необхідно забезпечити зростання обсягу виробництва порівняно з 2002 роком: у 2003 році - на 10,9 відсотка, 2006 - в 1,4 раза, у 2011 році - в 2 рази.

Зараз виконуються дві програми, в тому числі "Нові хімічні речовини і матеріали малотоннажного виробництва для заміни імпортованих".

Передбачено розроблення програми розвитку сектору в цілому, а також програм його галузевих складових з метою виконання таких основних завдань:

технічне переоснащення хімічного виробництва на базі ресурсозберігаючих екологічно чистих технологій, в першу чергу виробництв основної хімії і мінеральних добрив, пластмас та виробів із них;