Уряд України і Уряд Республіки Білорусь,

бажаючи укласти Угоду про уникнення подвійного оподаткування та запобігання ухиленню від сплати податків стосовно податків на доходи і майно і підтверджуючи своє прагнення до розвитку та поглиблення взаємних економічних відносин,

домовилися про таке:

Ця Угода застосовується до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав.

1. Ця Угода застосовується до податків на доходи і майно, що справляються від імені Договірних Держав або їхніх політико-адміністративних підрозділів чи місцевої влади, незалежно від способу їх справляння.

2. Податками на доход і на майно вважаються всі податки, що справляються з загальної суми доходу або вартості майна, або з елементів доходу, включаючи податки на доходи від відчуження рухомого або нерухомого майна і податки на загальну суму заробітної плати та платні, які сплачуються підприємством, а також податки, що справляються з доходів від приросту вартості майна.

3. Ця Угода поширюється на такі податки:

а) у Республіці Білорусь:

податок на доходи і прибуток юридичних осіб;

прибутковий податок з громадян;

податок на нерухоме майно;

(надалі "податок Республіки Білорусь");

б) в Україні:

податок на прибуток (доходи) підприємств і організацій;

прибутковий податок з громадян;

(надалі "податок України").

4. Ця Угода поширюється також на будь-які подібні або по суті аналогічні податки, які справлятимуться будь-якою з Договірних Держав після дати підписання цієї Угоди на доповнення до додатків, згаданих у пункті 1, або замість них. Компетентні органи Договірних Держав повідомляють одне одного про будь-які відповідні зміни, які мали місце у відповідних податкових законодавствах.

5. Положення цієї Угоди не поширюються на штрафи і пеню, сплачені за порушення податкового законодавства Договірних Держав.

1. У цій Угоді, якщо із контексту не випливає інше:

а) (а) термін "Республіка Білорусь" означає територію, що становить державну територію Республіки Білорусь, на якій діє податкове законодавство Республіки Білорусь;

(б) термін "Україна" означає територію України, її континентальний шельф і її виключну (морську) економічну зону, включаючи будь-яку територію за межами територіального моря України, яка відповідно до міжнародних законів визначається як територія, в межах якої можуть застосовуватися права України стосовно морського дна, надр та їх природних ресурсів.

б) терміни "одна Договірна Держава" і "друга Договірна Держава" означають, залежно від контексту, Республіку Білорусь або Україну;

в) термін "особа" означає фізичну особу, компанію і будь-яке інше об’єднання осіб;

г) термін "громадянин" означає:

будь-яку особу, що має громадянство Договірної Держави;

будь-яку юридичну особу, партнерство й асоціацію, що одержують свій статус як такий за законами, що діють у Договірній Державі;

д) термін "компанія" означає будь-яке утворення, що розглядається як корпоративне об’єднання з метою оподаткування, зокрема термін "компанія" означає акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю або будь-яку юридичну особу чи іншу організацію, в якій підлягають оподаткуванню прибуток і доход;

е) терміни "підприємство однієї Договірної Держави" та "підприємство другої Договірної Держави" означають, відповідно, підприємство, яким керує резидент однієї Договірної Держави, та підприємство, яким керує резидент другої Договірної Держави;

ж) термін "міжнародне перевезення" означає усяке перевезення морським, річковим або повітряним судном, дорожнім транспортним засобом, що здійснюється підприємством Договірної Держави, крім випадків, коли перевезення здійснюються лише між пунктами, розташованими в другій Договірній Державі;

з) термін "компетентний орган" означає:

стосовно Республіки Білорусь - Міністерство фінансів Республіки Білорусь або його повноважного представника;

стосовно України - Міністерство фінансів України або його повноважного представника;

2. Щодо застосування цієї Угоди Договірною Державою, то будь-який термін, не визначений у ній, має, якщо із контексту не випливає інше, те значення, яке він має згідно з законами цієї Договірної Держави щодо податків, на які поширюється ця Угода.

1. При застосуванні цієї Угоди термін "резидент однієї Договірної Держави" означає особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місце перебування, місця реєстрації, місцезнаходження керівного органу чи будь-якого іншого аналогічного критерію. Цей термін, проте, не включає особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Договірній Державі лише стосовно доходу з джерел, які містяться в цій Договірній Державі.

2. Якщо відповідно до положень пункту 1 фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її становище визначається таким чином:

а) вона є резидентом тієї Договірної Держави, де вона має постійне житло; якщо вона має постійне житло в обох Договірних Державах, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, в якій вона має більш тісні особисті й економічні зв’язки (центр життєвих інтересів);

б) якщо Договірну Державу, в якій вона має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або коли вона не має постійного житла в жодній з Договірних Держав, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, де вона звичайно проживає;

в) якщо вона звичайно проживає в обох Договірних Державах, або якщо вона звичайно не проживає в жодній з них, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, громадянином якої вона є;

г) якщо кожна Договірна Держава вважає її своїм громадянином або якщо вона не є громадянином жодної з них, компетентні органи Договірних Держав вирішують це питання за взаємною згодою.

3. Якщо відповідно до положень пункту 1 особа, що не є фізичною особою, є резидентом обох Договірних Держав, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, в якій розміщений її фактичний керівний орган або в якій вона зареєстрована.

1. Для цілей цієї Угоди термін "постійне представництво" означає будь-яке постійне місце діяльності, через яке повністю або частково провадиться комерційна діяльність підприємства.

2. Термін "постійне представництво" включає в себе зокрема:

а) місце управління;

б) відділення;

в) контору;

г) фабрику;

д) майстерню;

е) копальню, нафтову або газову свердловину, кар’єр чи будь-яке інше місце видобування природних ресурсів;

ж) установку або споруду для розвідування природних ресурсів;

з) приміщення, яке використовується для збуту продукції.

3. Будівельний майданчик або будівельний, монтажний чи складальний об’єкт вважаються постійним представництвом, якщо вони існують протягом періоду, який перевищує 12 місяців.

4. Незважаючи на попередні положення цієї Статті, термін "постійне представництво" не включає в себе:

а) використання споруд виключно з метою зберігання, демонстрації чи доставки товарів до підприємства;

б) тримання запасів товарів, що належать цьому підприємству, виключно з метою зберігання, демонстрації або поставки в треті країни;

в) тримання постійного місця діяльності виключно для закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для підприємства;

г) тримання постійного місця діяльності виключно з метою здійснення для підприємства рекламної діяльності чи наукових досліджень або будь-якої іншої діяльності підготовчого чи допоміжного характеру;

д) тримання запасів товарів або виробів, що належать цьому підприємству, виключно з метою переробки іншим підприємством;

е) тримання постійного місця діяльності виключно для будь-якої комбінації видів діяльності, перелічених у підпунктах а-д, за умови, що така діяльність в цілому, яка виникає з цієї комбінації, має підготовчий або допоміжний характер.

5. Якщо крім агента з незалежним статусом, про якого йдеться в пункті 6 цієї статті, інша особа, незалежно від положень пунктів 1 і 2, діє від імені підприємства і має та звичайно використовує в Договірній Державі повноваження укладати контракти від імені підприємства, то це підприємство розглядається як таке, що має постійне представництво в цій країні щодо будь-якої діяльності, яку ця особа провадить для підприємства, за винятком, того випадку, коли діяльність цієї особи обмежується зазначеною в пункті 4, яка, хоч і провадиться через постійне місце діяльності, але не робить з цього постійного місця діяльності постійного представництва у розумінні положень цього пункту.

6. Підприємство однієї Договірної Держави не розглядатиметься як таке, що має постійне представництво в другій Договірній Державі, лише на тій підставі, що воно провадить комерційну діяльність в цій другій Договірній Державі через брокера, комісіонера чи іншого агента з незалежним статусом, за умови, що ці особи діють у межах своєї звичайної професійної діяльності.

7. Той факт, що компанія, яка є резидентом однієї Договірної Держави, контролює чи контролюється компанією, яка є резидентом другої Договірної Держави або провадить комерційну діяльність у цій другій Договірній Державі (через постійне представництво або в будь-який інший спосіб), не вважатиметься підставою для того, щоб вважати одну з цих компаній постійним представництвом другої.

1. Доходи, що їх одержує резидент однієї Договірної Держави від нерухомого майна (включаючи доходи від сільського або лісового господарства), розміщеного в другій Договірній Державі, можуть оподатковуватись у цій другій Договірній Державі.

2. Термін "нерухоме майно" має те значення, яке він має за законодавством Договірної Держави, в якій розміщене це майно.

3. Положення пункту 1 застосовуються до доходів, одержуваних від прямого використання, здавання в оренду або використання нерухомого майна в будь-якій іншій формі, в тому числі до доходів, пов’язаних з передачею або отриманням прав на управління цим майном.

4. Положення пунктів 1 і 3 застосовуються до доходів від нерухомого майна підприємств, а також до доходів від нерухомого майна, яке використовується для здійснення незалежних індивідуальних послуг.

1. Прибуток підприємства однієї Договірної Держави оподатковується лише в цій Договірній Державі, якщо тільки це підприємство не провадить комерційну діяльність у другій Договірній Державі через розміщене там постійне представництво. Якщо підприємство провадить комерційну діяльність, як зазначено вище, прибуток такого підприємства може оподатковуватись у другій Договірній Державі, але тільки в тій частині, яка стосується цього постійного представництва.

2. З урахуванням положень пункту 3 цієї статті, якщо підприємство однієї Договірної Держави провадить комерційну діяльність у другій Договірній Державі через розміщене там постійне представництво, то в кожній Договірній Державі цьому постійному представництву зараховується прибуток, який воно могло б одержати, якби воно було окремим і самостійним підприємством, зайнятим такою або аналогічною діяльністю в таких же або аналогічних умовах, і діяло цілком незалежно від підприємства, постійним представництвом якого воно є.

3. При визначенні прибутку постійного представництва допускається вирахування витрат, пов’язаних з діяльністю постійного представництва, включаючи розподіл управлінських і загальноадміністративних витрат, здійснених для цілей підприємства в цілому як у державі, де розміщене постійне представництво, так і за його межами. У кожному разі такі витрати не повинні включати будь-які суми, що сплачуються (інакше, ніж покриття витрат, що дійсно мали місце) постійним представництвом підприємству або його іншому підрозділу як роялті, гонорар або інші подібні платежі за користування патентами або іншими правами, або як комісійні за надані особливі послуги чи управління, чи, виключаючи банки, як проценти за позичку, надану підприємством постійному представництву.

4. Якщо визначення в Договірній Державі прибутку, що стосується постійного представництва, на основі пропорційного розподілу загальної суми прибутку підприємства його різним підрозділам, є звичайною практикою, ніщо в пункті 2 не перешкоджає Договірній Державі визначити оподатковуваний прибуток шляхом такого розподілу, як це диктується практикою; обраний спосіб розподілу повинен давати результати, які відповідали б принципам, викладеним у цій статті.

5. Ніякий прибуток не стосується постійного представництва на підставі простої закупівлі постійним представництвом виробів або товарів для підприємства.

6. Для цілей попередніх пунктів прибуток, що стосується постійного представництва, визначатиметься щорічно одним і тим же методом, якщо тільки не буде достатньої і вагомої причини для його зміни.

7. Якщо прибуток включає види доходів, які розглядаються окремо в інших статтях цієї Угоди, положення цих статей не порушуються положеннями цієї статті.

1. Прибуток, одержуваний підприємством однієї Договірної Держави від експлуатації морських, річкових і повітряних суден, дорожніх транспортних засобів, які використовуються для міжнародних перевезень, оподатковуються лише в цій Договірній Державі.

2. Для цілей цієї Угоди прибуток від міжнародних перевезень включає прибуток, одержуваний від прямого використання, здавання в оренду або використання в будь-якій іншій формі транспортних засобів, зазначених у пункті 1 цієї статті, включаючи використання, утримання або здавання в оренду контейнерів та обладнання, що належить до них.

3. Положення пункту 1 застосовуються також до прибутку від участі у спільному підприємстві, спільної діяльності чи будь-якій міжнародній організації в галузі експлуатації транспортних засобів.

1. У разі, коли:

а) підприємство Договірної Держави прямо або посередньо бере участь в управлінні, контролі або капіталі підприємства другої Договірної Держави, або

б) одні й ті ж особи прямо або посередньо беруть участь в управлінні, контролі або капіталі підприємства однієї Договірної Держави та підприємства другої Договірної Держави і в кожному випадку між двома підприємствами в їхніх комерційних і фінансових взаємовідносинах створюються або встановлюються умови, відмінні від тих, які мали б місце між двома незалежними підприємствами,

тоді будь-який прибуток, який міг би бути нарахований одному з них, але через наявність цих умов не був йому нарахований, може бути включено до прибутку цього підприємства і відповідно оподатковано.

2. У разі, коли одна Договірна Держава включає до доходів підприємства цієї Держави - і відповідно оподатковує - прибуток, щодо якого підприємство другої Договірної Держави оподатковується в цій другій Державі, і прибуток, таким чином включений, є прибутком, який був би нарахований підприємству першої Договірної Держави, якби умови взаємовідносин між двома підприємствами були б умовами, які існують між незалежними підприємствами, тоді ця друга Договірна Держава повинна зробити відповідні поступки в сумі податку, що справляється з цього прибутку. При визначенні такої поправки має бути розглянуто інші положення цієї Угоди, а компетентні органи Договірних Держав можуть проконсультуватися одне з одним у разі потреби.

1. Дивіденди, що виплачуються компанією, яка є резидентом однієї Договірної Держави, резидентові другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Договірній Державі.

2. Однак такі дивіденди можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що виплачує дивіденди, і відповідно до законодавства цієї Договірної Держави, але якщо одержувач фактично має право на дивіденди, податок, що справляється, не повинен перевищувати 15 відсотків загальної суми дивідендів.

Цей пункт не стосується оподаткування компанії щодо прибутку, з якого виплачуються дивіденди.

3. Термін "дивіденди" при використанні в цій статті означає доход від акцій чи інших прав, які не є борговими зобов’язаннями, що дають право на участь у прибутку, а також доход від інших корпоративних прав, який підлягає такому ж оподаткуванню, як доходи від акцій відповідно до законодавства тієї Договірної Держави, резидентом якої є компанія, що розподіляє прибуток.

4. Положення пунктів 1 і 2 не застосовуються, якщо особа, яка фактично має право на дивіденди, виступаючи резидентом однієї Договірної Держави, провадить комерційну діяльність у другій Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що виплачує дивіденди, через розміщені в ній постійні представництва, або надає в цій другій Договірній Державі незалежні індивідуальні послуги з розташованої там постійної бази, і холдинг, стосовно якого виплачуються дивіденди, дійсно стосуються такого постійного представництва або постійної бази. В такому разі застосовуються положення статті 7 або статті 14, залежно від обставин.

5. У разі, коли компанія, яка є резидентом однієї Договірної Держави, одержує прибуток або доходи з другої Договірної Держави, ця друга Держава може повністю звільнити від податків дивіденди, що виплачуються цією компанією, за винятком випадків, коли ці дивіденди виплачуються резидентові цієї другої Держави, або коли холдинг, стосовно якого виплачуються дивіденди, дійсно стосується постійного представництва або постійної бази, розміщених у цій другій Державі, і з нерозподіленого прибутку компанії не справляються податки на нерозподілений прибуток, навіть якщо дивіденди виплачуються або нерозподілений прибуток складається повністю або частково з прибутку або доходу, що утворюються в цій Державі.

1. Відсотки, що виникають в одній Договірній Державі і виплачуються резидентові другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Договірній Державі.

2. Однак такі відсотки можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Договірної Держави; але якщо одержувач фактично має право на відсотки, податок, що справляється, не повинен перевищувати 10 відсотків від валової суми відсотків. Компетентні органи Договірних Держав за взаємною згодою встановлюють спосіб застосування такого обмеження.

3. Термін "відсотки" при використанні в цій статті означає доход від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від іпотечного забезпечення і незалежно від володіння правом на участь у прибутках боржника, і, зокрема, доход від урядових цінних паперів та доход від облігацій або боргових зобов’язань, включаючи премії і винагороди, що виплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій та боргових зобов’язань. Штрафи за несвоєчасні виплати не розглядаються як відсотки в рамках цієї статті.

4. Положення пунктів 1 і 2 не застосовуються, якщо особа, яка фактично має право на відсотки, виступаючи резидентом однієї Договірної Держави, провадить комерційну діяльність у другій Договірній Державі, в якій виникає доход від відсотків, через розміщене в ній постійне представництво або надає в цій другій Державі незалежні індивідуальні послуги з розміщеної там постійної бази, і боргова вимога, на підставі якої виплачуються відсотки, дійсно стосується такого постійного представництва або постійної бази. В такому разі застосовуються положення статті 7 або 14, залежно від обставин.

5. Вважається, що відсотки виникають у Договірній Державі, якщо платником є сама ця Договірна Держава, її політико-адміністративний підрозділ, місцеві органи влади або резидент цієї Договірної Держави. Якщо, проте, особа, що виплачує відсотки, незалежно від того, є вона резидентом Договірної Держави чи ні, має в Договірній Державі постійне представництво або постійну базу, у зв’язку з якими виникла заборгованість, щодо якої виплачуються відсотки, і витрати, пов’язані з виплатою цих відсотків несе це постійне представництво або постійна база, то вважається, що такі відсотки виникають у тій Договірній Державі, в якій міститься постійне представництво або постійна база.

6. Якщо внаслідок особливих відносин між платником і особою, яка фактично має право на відсотки, або між ними обома і третьою особою сума відсотків, що стосується боргової вимоги, на підставі якої вона виплачується, перевищує суму, котра була б погоджена між платником і особою, яка фактично має право на ці відсотки, за відсутності таких відносин, то положення цієї статті застосовуються тільки до останньої згаданої суми. В такому разі надмірна частина платежу, як і раніше, підлягає оподаткуванню відповідно до законодавства кожної Договірної Держави, з урахуванням інших положень цієї Угоди.