На виконання Конвенції Організації Об'єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, Кабінет Міністрів України і Національний банк України

Органам виконавчої влади, банківським та іншим фінансовим установам керуватися у своїй діяльності Сорока рекомендаціями Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) згідно з додатком.

A. ЗАГАЛЬНА БАЗА РЕКОМЕНДАЦІЙ

1. Усі країни повинні негайно здійснити кроки для ратифікації і повної імплементації Конвенції Об'єднаних Націй 1998 року проти незаконного обігу наркотиків та психотропних речовин (Віденської конвенції).

2. Закони про збереження таємниці фінансовими установами повинні формулюватися таким чином, щоб не перешкоджати запровадженню цих рекомендацій.

3. Програма дієвого запровадження заходів проти відмивання грошей повинна передбачати зростання багатосторонньої діяльності і правової взаємодопомоги у ході розслідувань і карного переслідування у справах з відмивання грошей, а також у процесах екстрадиції у зв'язку з відмиванням грошей, коли це можливо.

B. РОЛЬ НАЦІОНАЛЬНИХ ПРАВОВИХ СИСТЕМ У БОРОТЬБІ З ВІДМИВАННЯМ ГРОШЕЙ

Зміст кримінальних дій з відмивання грошей

4. Кожна з країн має здійснити такі заходи, які є необхідними, включаючи законодавчі, для того, щоб мати змогу встановити карне переслідування за відмивання грошей, як цього вимагає Віденська конвенція. Дії з відмивання грошей повинні визначатися кожною з країн злочином такого ж ступеня, як інші злочинні дії з категорії серйозних. Кожна з країн повинна визначити ті серйозні злочини, доходи від яких у разі їх відмивання визнаються злочинними.

5. Згідно з положеннями Віденської конвенції визначення злочинних дій з відмивання грошей повинне поширюватись і на факти володіння інформацією про факти відмивання грошей, включаючи концепцію, що факт володіння такою інформацією встановлюється за об'єктивними фактичними обставинами.

6. Там, де це можливо, карна відповідальність повинна поширюватись і на корпорації, а не тільки на їхніх співробітників.

Превентивні заходи і конфіскація

7. Країни повинні здійснити аналогічні наведеним у Віденській конвенції усі ті заходи, включаючи законодавчі кроки, які можуть бути необхідними для надання компетентним органам цих країн повноваження на конфіскацію відмитих доходів, доходів, отриманих у результаті злочинних дій з відмивання грошей, засобів, що використовувались або існував намір їх використання для доручення операцій з відмивання грошей, так само як майна або відповідної вартості такого майна за умови, що не порушується право добровільної допомоги третіх сторін.

До таких заходів необхідно включити повноваження на:

1) установлення, виявлення та оцінку майна, яке підлягає конфіскації;

2) здійснення превентивних заходів, таких як заморожування і вилучення для того, щоб запобігти будь-яким операціям з майном, його передачі або позбавленню від нього;

3) здійснення будь-яких заходів з розслідування.

На додаток до конфіскації і карних санкцій країни повинні розглянути можливості застосування санкцій фінансового і цивільного характеру та/або проведення судових процесів, включаючи цивільну процедуру, з метою анулювання контрактів, укладених сторонами, які знали або повинні були знати про те, що у результаті виконання такі контракти зашкоджують можливостям держави отримати кошти за своїми фінансовими позовами, наприклад шляхом конфіскації або стягнення штрафів.

C. РОЛЬ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ У БОРОТЬБІ З ВІДМИВАННЯМ ГРОШЕЙ

8. Рекомендації з 10 по 29 повинні застосовуватись не тільки до банків, але також і до небанківських фінансових установ. Навіть по відношенню до таких небанківських фінансових установ, які в усіх країнах не підлягають режиму офіційного стандартного нагляду - як, наприклад, обмінні бюро - уряди країн повинні забезпечити підпорядкування таким самим законам або нормам, спрямованим проти відмивання грошей, яким підпорядковуються всі інші фінансові заклади, а також дієве практичне втілення цих законів або норм.

9. Відповідні органи державної влади повинні розглянути можливість застосування Рекомендацій з 10 по 21 і 23 до проведення фінансової діяльності як до комерційної діяльності суб'єктів підприємницької діяльності або професійних установ, що не є фінансовими установами, у разі, якщо ведення такої діяльності дозволяється або не забороняється. До фінансової діяльності належать, крім іншого, види діяльності, перелічені у додатку до цього документа. Кожна країна має самостійно визначити, чи існує необхідність виділення окремих ситуацій, коли нема потреби застосовувати заходи протидії відмиванню грошей, наприклад у випадках, коли фінансова діяльність здійснюється періодично або обмежено.

Правила ідентифікації клієнта і ведення обліку

10. Фінансові установи не повинні вести анонімні рахунки або рахунки, відкриті на явно фіктивні прізвища: від цих установ необхідно вимагати (силою закону, норми, угоди між органами нагляду і фінансовими установами або угоди саморегулювання між фінансовими установами) ідентифікації їхніх клієнтів на основі офіційного ідентифікаційного документа, який заслуговує на довіру, і відповідного фіксування їх особи в усіх або у певних випадках установлення ділових стосунків чи проведення операцій (зокрема - відкриття рахунків або банківських розрахункових книжок, укладення угод про довірче ведення справ, оренда банківських сейфів, проведення операцій з великими сумами грошей).

Для виконання вимог з ідентифікації стосовно суб'єктів підприємницької діяльності фінансові установи, якщо необхідно, повинні здійснювати такі заходи:

(i) перевіряти юридичний факт існування і юридичну форму клієнта шляхом отримання або з реєстраційних органів, або від клієнта, або від перших і від другого підтверджень офіційної реєстрації підприємства, включаючи інформацію щодо назви клієнта, юридичної форми, адреси, прізвищ директорів і їх повноважень від імені підприємства;

(ii) перевірити, чи є відповідні повноваження у особи, яка має намір діяти від імені клієнта, а також ідентифікувати цю особу.

11. Фінансові установи повинні здійснити розумно необхідні заходи для отримання дійсної інформації щодо особи, на чиє ім'я відкритий рахунок або від імені якої здійснюється операція у разі, якщо існують будь-які сумніви стосовно того, чи такі клієнти або замовники діють від свого власного імені, наприклад у випадках, коли місцеві компанії (тобто установи, корпорації, фонди і т. ін.) не ведуть жодних комерційних справ і не здійснюють виробництва та будь-які інших операцій у країні, де проголошена офіційна юридична адреса їхнього офісу.

12. Фінансові установи повинні зберігати протягом, принаймні, п'яти років усі облікові документи стосовно як внутрішніх, так і міжнародних операцій, на основі яких вони мають змогу оперативно відповідати на запити про інформацію, що надходять від компетентних органів. Обсяг цих документів має бути достатнім для того, щоб простежити хід окремої операції (включаючи суми і тип валюти, якщо таке мало місце), і таким чином надати за необхідності докази на допомогу органам карного переслідування осіб, що звинувачуються у кримінальних діях.

Фінансові установи повинні зберігати документи, які стосуються ідентифікації клієнта (як, наприклад, копії ідентифікаційних документів - паспортів, посвідчень особи, прав водія або аналогічних документів), облікові документи по банківських рахунках і ділову кореспонденцію протягом, принаймні, п'яти років після закриття відповідного рахунка.

Ці документи повинні надаватися, у ході карного переслідування та слідства, внутрішнім компетентним органам країни.

13. Особливу увагу країни повинні приділяти загрозі проведення операцій з відмивання грошей, яка існує завдяки появленню і розробці нових технологій, що сприяють анонімності; країни повинні у разі необхідності здійснювати заходи, спрямовані на запобігання використанню таких технологій у схемах відмивання грошей.

Підвищення відповідальності фінансових установ

14. Фінансові установи повинні звертати особливу увагу на будь-які складні, незвичайні великі операції, на будь-які незвичайні схеми проведення операцій, де не можна простежити очевидну законну кінцеву мету. Необхідно відстежувати, до можливої межі, зміст і цілі таких операцій, отримані висновки оформляти письмово і надавати їх як допоміжні документи наглядовим, аудиторським і правоохоронним органам.

15. У разі коли фінансова установа має підозри щодо кримінального походження певних коштів, вона повинна бути у готовності повідомити про свої підозри компетентні органи.

16. Фінансові установи, їх керівники, посадові особи та працівники повинні мати визначений нормативними актами юридичний захист від карної або цивільної відповідальності у зв'язку з порушенням будь-яких обмежень щодо розкриття інформації, обумовлених контрактом або будь-якими законодавчими, нормативними або адміністративними положеннями, в усіх випадках, коли вони добровільно доводять свої підозри до відома компетентних органів навіть за умови, що ці особи не знали точно, які саме кримінальні дії стоять за операцією, а також незалежно від того, чи такі кримінальні дії дійсно мали місце у цьому конкретному випадку.

17. Фінансові установи, їх директори, посадові особи і працівники не повинні повідомляти клієнтів про факти передання інформації, яка стосується цих клієнтів, до компетентних органів, і такі дії цих осіб не повинні санкціонуватися.

18. Фінансові установи, які довели свої підозри до відома компетентних органів, повинні виконувати вказівки цих органів.

19. Фінансові установи повинні розробляти програми протидії відмиванню грошей. Ці програми повинні включати у себе, як мінімум, наступне:

(i) розробка внутрішньої політики, процедур та важелів контролю, включаючи надання функцій забезпечення такого контролю особам на рівні керівництва, а також адекватних процедур перевірки для того, щоб упевнюватися у повній відповідності існуючим вимогам тієї особи, яка приймається на роботу до установи;

(ii) постійна організація програм підготовки службовців;

(iii) заходи аудиторського характеру з метою перевірки системи роботи установи.

Заходи щодо вирішення проблеми країн, де заходи протидії відмиванню грошей не існують або існують у недостатньому обсязі

20. Фінансові установи повинні забезпечити, особливо - у тих країнах, де ці Рекомендації не виконуються або виконуються не повністю, застосування зазначених вище засад до роботи своїх відділень і більшості філіалів цих установ за кордоном у тих межах, у яких це можливо з огляду на місцеве законодавство і нормативні акти. У разі коли місцеве законодавство робить застосування цих засад неможливим, фінансові установи повинні повідомляти про неможливість виконання цих Рекомендацій компетентні органи тієї країни, де розташоване центральне відділення установи.

21. Особливу увагу фінансові установи повинні звертати на ділові стосунки і операції з особами, під якими розуміються також компанії і фінансові установи, з тих країн, які не виконують або не повністю виконують ці Рекомендації. У кожному випадку, коли такі операції не мають очевидної законної кінцевої мети, необхідно відстежити можливою мірою зміст і цілі таких операцій, отримані висновки оформлювати письмово і надавати їх як допоміжні документи наглядовим, аудиторським і правоохоронним органам.

Інші заходи запобігання операціям з відмивання грошей

22. Країни повинні розглянути можливість здійснення заходів з виявлення та відстеження перевезень готівки та обігових кредитно-грошових документів на пред'явника через кордони, за умови виконання жорстких правил щодо належного використання інформації і забезпечення свободи переміщення капіталів.

23. Країни повинні проаналізувати можливість застосування і корисність системи, за якої банки та інші фінансові установи і посередники повідомляли б про всі внутрішні та міжнародні валютні операції, сума яких перевищує певний фіксований поріг, національні центральні органи з комп'ютеризованою базою даних, яка може надаватися при розслідуванні справ, пов'язаних з відмиванням грошей, у розпорядження компетентних органів, за умови виконання жорстких правил щодо належного використання інформації.

24. Країни повинні взагалі сприяти подальшому розвиткові сучасних і надійних методів контролю за грошима, включаючи подальше поширення застосування таких засобів заміни прямого використання грошей, як чеки, платіжні картки, прямий депозит чеків заробітної платні і використання цінних паперів, що існують тільки у бухгалтерському запису.

25. Країни повинні звернути увагу на потенційне зловживання холдинговими компаніями з боку фахівців у відмиванні грошей і розглянути можливість здійснення додаткових заходів, спрямованих на запобігання незаконному використанню таких організацій.

Запровадження функцій регулюючих та інших адміністративних органів і їх роль

26. Компетентні органи, що здійснюють нагляд за банками або іншими фінансовими установами чи посередниками, так само як і інші компетентні органи, повинні забезпечити наявність у контрольованих ними закладах програм захисту від відмивання грошей. Ці органи повинні співпрацювати у справах, пов'язаних з розслідуванням або карним переслідуванням через операції з відмивання грошей, з іншими внутрішніми судовими або правоохоронними органами, надаючи їм експертну допомогу як за власною ініціативою, так і за окремими запитами.

27. Для забезпечення дієвого запровадження цих Рекомендацій у застосуванні до інших видів пов'язаної з грошима діяльності, передбаченої законодавством кожної з країн, необхідно призначати компетентні відповідальні органи, що використовуватимуть для цього важелі адміністративного нагляду і регулювання.

28. Компетентним органам належить визначити основні принципи на допомогу фінансовим установам для визначення підозрілих схем діяльності або дій їхніх клієнтів. Зрозуміло, що такі принципи повинні мати свій розвиток у часі і не бути вичерпними. Крім того, розуміється, що такі принципи слугуватимуть, головним чином, як інструмент підготовки персоналу фінансових установ.

29. Компетентні органи, яким доручено регулювання діяльності фінансових установ або нагляд за ними, повинні здійснити усі заходи юридичного та нормативного характеру, щоб запобігти контролю злочинців або їх співучасників над фінансовими установами або ж надбанню такими елементами права вирішального голосу у таких установах.

D. ЗМІЦНЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ СПІВПРАЦІ

Співпраця адміністративних органів

Обмін загальною інформацією

30. Національним адміністративним органам належить розглянути варіанти фіксації, принаймні на загальному рівні, міжнародних грошових потоків у будь-якій валюті для того, щоб існувала можливість оцінки грошових потоків і перетоків з різних закордонних джерел у сполученні з інформацією, яка надходить з центрального банку. Така інформація повинна надаватися у розпорядження Міжнародного валютного фонду і Банку для міжнародних розрахунків з метою полегшення їх міжнародних досліджень.

31. Міжнародні компетентні органи, такі як Інтерпол і Міжнародна митна організація, повинні нести відповідальність за збирання та надання компетентним органам інформації щодо останніх розробок у процесах та методах відмивання грошей. Центральні банки та органи регулювання банківської діяльності повинні займатися цим у рамках своєї мережі. Національні органи різних галузей, консультуючись з торговельними асоціаціями, мали б тоді змогу доводити таку інформацію до відома фінансових установ у своїх країнах.

Обмін інформацією стосовно підозрілих операцій

32. Усі країни повинні докладати зусиль, спрямованих на поліпшення міжнародного обміну між компетентними органами інформацією за ініціативою окремих країн або за спеціальними запитами стосовно підозрілих операцій, осіб і корпорацій, які мають відношення до таких операцій. Необхідно передбачити жорсткі правила для забезпечення відповідності такого інформаційного обміну з національними та міжнародними положеннями про захист приватного життя і даних.

Інші форми співпраці

База і засоби для співробітництва у справах, пов'язаних з конфіскацією, взаємодопомогою та екстрадицією

33. Країни повинні забезпечувати - на двосторонній або тристоронній основі - відсутність негативного ефекту для можливостей або бажання країн у наданні правової допомоги одна одній через різницю між дефініціями у різних країнах стандартів обізнаності, наприклад - різних стандартів щодо попередніх намірів скоєння злочину.

34. Міжнародна співпраця повинна спиратися на мережу двосторонніх і багатосторонніх угод та домовленостей, які базуються на загальновизнаних правових концепціях для того, щоб взаємодопомога країн якомога більше розширювалася за рахунок практичних засобів.