З метою забезпечення дотримання вимог екологічної безпеки у здійсненні експорту, імпорту та транзиту відходів та враховуючи рекомендації Базельської конвенції про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням Кабінет Міністрів України

1. Затвердити категорії небезпечних відходів, ввезення яких в Україну забороняється, та Положення про контроль за транскордонним перевезенням відходів і їх утилізацією/видаленням (додаються).

2. Установити, що Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки є спеціально уповноваженим органом у сфері контролю за транскордонним перевезенням відходів і їх утилізацією/видаленням.

3. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1994 р. N 117 "Про впорядкування ввезення в Україну і транзиту через її територію відходів (вторинної сировини)" (ЗП України, 1994 р., N 6, ст.158).

Дозволи на ввезення в Україну (транзит через територію України) відходів (вторинної сировини), видані згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1994 р. N 117, є чинними в межах терміну їх дії.

4. Ця постанова набирає чинності з 1 січня 1998 року.

Групи відходів:

1. Медичні відходи, отримані в результаті лікувального догляду за пацієнтами в лікарнях, поліклініках та клініках.

2. Відходи виробництва та переробки фармацевтичної продукції.

3. Непотрібні фармацевтичні товари, ліки та препарати.

4. Відходи виробництва, виготовлення і застосування біоцидів та фітофармацевтичних препаратів.

5. Відходи виробництва, виготовлення і застосування хімічних речовин для просочування деревини.

6. Відходи виробництва, виготовлення і застосування органічних розчинників.

7. Відходи термічної обробки та карбідизації, які містять ціаніди.

8. Непотрібні мінеральні масла, не придатні для використання за призначенням.

9. Відходи у вигляді сумішей та емульсій масла/вода, вуглеводні/вода.

10. Відходи, речовини та вироби, що містять поліхлорований біфеніл (ПХБ) та/або поліхлорований терфеніл (ПХТ) та/або полібромований біфеніл (ПББ), у тому числі будь-які полібромовані аналоги цих сполук, чи ті, що складаються з них, або забруднені ними в концентрації 50 мг/кг чи більше.

11. Відходи у вигляді смолистих осадів (крім асфальтових в'яжучих), що утворюються під час рафінування, перегонки чи будь-якої піролітичної обробки органічних матеріалів.

12. Відходи виробництва, виготовлення і застосування чорнила, барвників, пігментів, фарб, лаків, оліфи.

1З. Відходи виробництва, виготовлення і застосування смол, латексів, пластифікаторів, клеїв/зв'язуючих матеріалів

14. Непотрібні хімічні речовини, отримані під час проведення науково-дослідних робіт чи навчального процесу, природу яких ще не виявлено, та/або які є новими, а їх вплив на людину та/або довкілля невідомий.

15. Відходи вибухонебезпечного характеру, що не підпадають під інше законодавство.

16. Відходи виробництва, одержання і застосування фотохімікатів чи матеріалів для обробки фотоматеріалів.

17. Відходи поверхневої обробки металів і пластмас, за винятком металевої стружки, забрудненої маслами.

18. Залишки від операцій з видалення промислових відходів.

19. Залишки в результаті спалювання побутових відходів.

20. Шлам гальванічний.

21. Розчини після травлення металів.

22. Шлами бензину, що містять свинець.

23. Відпрацьовані триетиламінові каталізатори для тверднення ливарних формувальних сумішей.

24. Дріб'язок - легка фракція, що утворюється від подрібнення автомобілів.

25. Свиняча гноївка (фекалії).

26. Каналізаційний мул.

Відходи, що містять:

27. Карбоніли металів.

28. Неорганічні сполуки фтору, за винятком фториду кальцію.

29. Неорганічні ціаніди.

30. Пероксиди, крім пероксиду водню.

З1. Рідкі теплоносії.

32. Гідравлічні рідини.

33. Гальмові рідини.

34. Антифризи.

35. Розчини кислот чи кислоти у твердому стані.

36. Розчини основ чи основи у твердому стані.

37. Азбест (пил та волокна).

38. Органічні сполуки фосфору.

39. Органічні ціаніди.

40. Феноли; фенольні сполуки, включаючи хлорфеноли.

41. Ефіри.

42. Хлорфторвуглеводні.

43. Галони.

44. Поверхнево-активні речовини (ПАР).

45. Галогеновані органічні розчинники.

46. Органічні розчинники, за винятком галогенованих розчинників.

47. Будь-які матеріали типу поліхлорованого дибензофурану.

48. Будь-які матеріали типу поліхлорованого дибензо-п-діоксину.

49. Шлами антидетонаційних присадок з доданням свинцю.

50. Галогенорганічні сполуки, крім речовин, зазначених у цьому переліку.

1. Терміни, що вживаються в цьому Положенні, мають таке значення:

2. Дія цього Положення поширюється на:

а) будь-які відходи, що експортуються з України, імпортуються в Україну (крім відходів, віднесених до категорії небезпечних, ввезення яких в Україну забороняється) чи перевозяться транзитом через територію України;

б) товари, що були в ужитку і задекларовані як відходи в країні експорту, але імпортуються в Україну або перевозяться транзитом через територію України з метою використання за прямим призначенням (автошини, побутова техніка тощо).

Дія цього Положення не поширюється на відходи, що імпортуються з метою проведення досліджень у кількостях, які не можуть вплинути на стан довкілля та здоров'я людини.

3. Для транскордонного перевезення відходів застосовується система контролю двох рівнів:

а) "червоного", який стосується Червоного переліку відходів, що затверджує Мінекобезпеки (далі - Червоний перелік).

Контроль у рамках "червоного" рівня передбачає подання до Мінекобезпеки і розгляд ним повного пакету документів щодо транскордонного перевезення відходів і їх утилізації/видалення;

б) "жовтого", який стосується Жовтого переліку відходів, що затверджує Мінекобезпеки (далі - Жовтий перелік).

Контроль у рамках "жовтого" рівня передбачає подання неповного пакету документів щодо транскордонного перевезення відходів і спрощений порядок розгляду їх компетентним органом.

Відходи не можуть бути віднесені до Жовтого переліку, якщо вони мають будь-яку небезпечну властивість. Перелік небезпечних властивостей затверджує Мінекобезпеки.

4. Відходи, не включені до зазначених у пункті 3 цього Положення переліків, підлягають контролю, передбаченому для відходів, включених до Червоного переліку.

5. Контроль за транскордонним перевезенням відходів і їхутилізацією/видаленням (перелік операцій з видалення та утилізації наведено у додатку N 1 до цього Положення) базується на процедурі письмового повідомлення компетентних органів заінтересованих країн про будь-яке транскордонне перевезення відходів і отримання від них письмової згоди (дозволу) до здійснення перевезення.

Повідомником може бути:

виробник відходів;

експортер;

компетентний орган країни експорту (особа, призначена компетентним органом).

Основними документами, що застосовуються в процедурі повідомлення, для отримання дозволу, супроводження транскордонних перевезень відходів, а також як довідка про їх утилізацію/видалення, є повідомлення (додаток N 2 до цього Положення) і документ про перевезення (додаток N 3 до цього Положення).

Інструкції щодо заповнення цих документів затверджує Мінекобезпеки.

6. Експортер/повідомник, який має намір експортувати відходи, включені до Жовтого переліку, звертається до Мінекобезпеки з офіційним листом щонайменше за 20 днів, а до Червоного переліку - щонайменше за 70 днів до запланованої дати їх першого перевезення і подає необхідну кількість заповнених бланків повідомлення (примірники, призначені для компетентних органів країн імпорту і транзиту заповнюються мовою, прийнятною для цих країн) та додатково:

для відходів, включених до Червоного і до Жовтого переліків:

а) відомості про походження і склад відходів, а у разі потреби (на запит Мінекобезпеки) протокол аналізу;

б) відомості про особу, що відповідає за утилізацію/видалення (опис способу утилізації/видалення, потужність і місце знаходження установки, термін дії дозволу на її експлуатацію);

в) опис шляху транспортування відходів;

г) контракт між експортером і особою, що відповідає за утилізацію/видалення, в якому зазначено методи екологічно безпечного поводження з відходами і який має містити такі відомості (для відходів, включених до Червоного переліку):

визначення відповідальності сторін за будь-які несприятливі наслідки в результаті подання неправильних відомостей, неправильного поводження з відходами, аварій або інших непередбачених подій, у тому числі за здійснення альтернативних заходів з утилізації/видалення відходів екологічно безпечним способом або реекспорту відходів у разі неможливості виконання первісних умов контракту;

зобов'язання особи, що відповідає за утилізацію/видалення, про підтвердження отримання відходів протягом трьох робочих днів (тобто надсилання експортеру та компетентним органам заінтересованих країн копії відповідно заповненого документа про перевезення);

зобов'язання особи, що відповідає за утилізацію/видалення, про підтвердження закінчення операцій з утилізації/видалення відходів протягом 180 днів після отримання відходів (тобто надсилання експортеру та компетентним органам заінтересованих країн копії відповідно заповненого документа про перевезення);

тільки для відходів, включених до Червоного переліку:

д) фінансові гарантії відповідної сторони (згідно з контрактом) щодо покриття вартості можливого реекспорту відходів і здійснення альтернативних операцій з утилізації/видалення, якщо в цьому з'явиться потреба:

е) відомості про страхове забезпечення перевізника;

є) якщо відходи експортуються з метою утилізації, подаються також відомості про:

склад і спосіб видалення залишкових відходів;

співвідношення між утилізованим матеріалом і залишковими відходами;

оціночну вартість відходів, що утилізуються;

характер і застосування продукції, що одержується в результаті утилізації.

7. Мінекобезпеки надсилає або доручає експортеру надіслати повідомлення компетентним органам заінтересованих країн.

8. Експорт відходів не дозволяється:

а) до будь-якої країни, яка заборонила імпорт таких відходів і повідомила про це Україну;

б) до будь-якої країни, яка не може підтвердити свою здатність в утилізації/видаленні таких відходів екологічно безпечним способом.

9. Експорт відходів дозволяється у разі якщо:

а) Україна не має технічних можливостей і необхідних потужностей для утилізації/видалення таких відходів екологічно безпечним способом;

б) такі відходи потрібні як вторинна сировина у країні імпорту.

10. У тих випадках коли експорт дозволяється відповідно до пункту 9, Мінекобезпеки може дозволити експорт відходів тільки після того, як пересвідчиться в тому, що виконано такі умови:

а) контракт між експортером та особою, відповідальною за утилізацію/видалення, містить необхідні зобов'язання сторін і відповідає вимогам екологічно безпечного поводження з відходами;

б) тара, маркування і транспортування відповідають вимогам визнаних міжнародних норм, стандартів та практики;

в) оформлено (заповнено пункти 1-3, 5-9, 13-16, 19, 20) документ про перевезення;

для відходів, включених до Червоного переліку, також:

г) транскордонне перевезення забезпечено фінансовою гарантією;

д) експортер отримав письмову згоду на транскордонне перевезення від компетентних органів заінтересованих країн (якщо країна транзиту не має практики надання письмової згоди за таких обставин або зняла вимогу про надання письмової згоди, через 60 днів після підтвердження отримання країною транзиту запиту з боку експортера чи Мінекобезпеки допускається перевезення за "мовчазної згоди", якщо відповідна країна транзиту в цей 60-денний період не встановить будь-яких інших умов або не висловить заперечення).

11. Якщо транскордонне перевезення відходів, включених до Червоного переліку, на яке заінтересовані країни дали згоду, не може бути закінчене відповідно до умов контракту, експортер зобов'язаний вивезти відходи назад, якщо інші можливості для їх утилізації/видалення екологічно безпечним способом не буде знайдено протягом 90 днів від того моменту, коли компетентний орган країни імпорту поінформував про це Мінекобезпеки або виробника, чи в будь-який інший термін, погоджений заінтересованими сторонами.

12. Дозвіл на багаторазовий експорт відходів може видаватися у разі наявності письмової згоди заінтересованих країн щонайбільше на один рік, якщо відходи:

а) мають однакові фізичні та хімічні властивості;

б) регулярно поставляються одній і тій же особі, відповідальній за видалення/утилізацію, через одні й ті ж митниці на виїзді з України і на в'їзді у країну імпорту;

в) перевозяться транзитом через одні й ті ж митниці на в'їзді в країну та виїзді з країни (країн) транзиту.

1З. Відходи можуть імпортуватися тільки з метою утилізації або (якщо це товари, які були в ужитку і задекларовані як відходи у країні експорту) з метою використання їх як товару за прямим призначенням, за умови наявності письмової згоди (дозволу) Мінекобезпеки.

Не дозволяється імпорт відходів з метою видалення.

14. Для розгляду питання про надання дозволу на імпорт відходів до Мінекобезпеки завчасно подаються оригінал повідомлення країни експорту (якщо транскордонне перевезення відходів, що імпортуються, не підлягає такому контролю в країні експорту, зобов'язання повідомника бере на себе особа, що відповідає за утилізацію, а у випадках використання відходів як товару за прямим призначенням - імпортер), а також додатково імпортером/особою, що відповідає за утилізацію:

а) офіційне письмове звернення з проханням про видачу дозволу на імпорт відходів згідно з поданим повідомленням;

б) контракт, який у разі імпорту відходів з метою утилізації повинен відповідати вимогам підпункту "г" пункту 6;

в) опис шляху транспортування відходів;

у разі імпорту відходів з метою утилізації:

г) відомості про походження і склад відходів, а у разі потреби (на запит Мінекобезпеки) протокол аналізу;

д) висновок відповідної компетентної організації (установи, підприємства) про відсутність в Україні даного виду відходів або про те, що їх обсяги недостатні для задоволення власних потреб;

е) інша інформація про утилізацію відходів:

опис способу утилізації;

потужність і місце знаходження об'єкта для утилізації;

дозволи місцевих органів Мінекобезпеки, державної санітарно-епідеміологічної служби на експлуатацію об'єкта для утилізації відходів, запропонованих для імпорту;

висновки державної екологічної і санітарно-гігієнічної експертизи нормативно-технічної документації на продукцію, що одержуватиметься в результаті утилізації;

для відходів, включених до Червоного переліку, додатково відомості про:

співвідношення між утилізованим матеріалом і вихідною сировиною (частка);

кількість, склад, спосіб і місце видалення залишкових відходів;

оціночна вартість утилізованого матеріалу;

характер і застосування продукції, що одержуватиметься в результаті утилізації;

фінансові гарантії відповідної сторони (згідно з контрактом) щодо покриття вартості можливого реекспорту відходів і здійснення у разі потреби альтернативних операцій з утилізації/видалення;

страхове забезпечення перевізника.

15. Мінекобезпеки протягом трьох робочих днів після одержання повідомлення про імпорт відходів надсилає повідомнику оригінал підтвердження про одержання повідомлення протягом 20 днів для відходів, включених до Жовтого переліку, і відходів, що імпортуються з метою використання за прямим призначенням, та протягом 60 днів - для відходів, включених до Червоного переліку, може висунути заперечення або додаткові вимоги, а також зажадати надання додаткової інформації (оригінал надсилається повідомнику) і протягом відповідно 30 та 70 днів приймає рішення про видачу дозволу на імпорт відходів, на певних умовах чи без будь-яких умов або про відмову у видачі такого дозволу (оригінал надсилається повідомнику).

16. Мінекобезпеки може дати письмову згоду (дозвіл) на імпорт відходів у разі дотримання таких умов:

з метою утилізації

а) в імпортера є можливість утилізувати такі відходи екологічно безпечним способом на конкретному об'єкті;

б) такі відходи необхідні особі, що здійснює утилізацію, як сировина і їх немає чи є в недостатній кількості в Україні;

в) контракт між експортером та особою, відповідальною за утилізацію, містить необхідні зобов'язання сторін і відповідає вимогам екологічно безпечного поводження з відходами;

г) тара, маркування і транспортування відповідають вимогам визнаних міжнародних норм, стандартів і практики;

д) транскордонне перевезення відходів забезпечено фінансовою гарантією і страхуванням (тільки для відходів, включених до Червоного переліку);

е) імпортер або інший агент, який діє від його імені, є резидентом або має відділення в Україні;

з метою використання за прямим призначенням

є) контракт між експортером та імпортером містить необхідні зобов'язання сторін щодо забезпечення ввезення в Україну товару, який за своїми технічними характеристиками придатний для використання в Україні і відповідає критеріям безпеки для людини та довкілля.

17. Дозвіл на багаторазовий імпорт відходів з метою утилізації може надаватися одній і тій же особі, відповідальній за утилізацію, за умови письмової згоди заінтересованих країн щонайбільше на один рік, якщо відходи:

а) мають однакові фізичні та хімічні властивості;

б) регулярно поставляються одній і тій же особі, відповідальній за утилізацію, через одні й ті ж митниці на виїзді з країни експорту і на в'їзді в Україну;

в) перевозяться транзитом через одні й ті ж митниці на в'їзді в країну та виїзді з країни (країн) транзиту;

18. Мінекобезпеки може прийняти рішення про видачу загального дозволу наперед (до одержання повідомлення і контракту) щонайбільше на один рік на деякі види відходів, на які є стандарти чи затверджені в установленому порядку технічні умови і які є для України цінною сировиною. У таких випадках повідомлення і контракт повинні подаватися до Мінекобезпеки не пізніше ніж за сім днів до відвантаження відходів.

У загальному дозволі, що видається наперед, зазначається назва підприємства, яке здійснює утилізацію відходів, його адреса, технологія, що використовується, види відходів, на які поширюється виданий дозвіл, термін його дії.

Рішення про видачу загального дозволу наперед може бути скасоване у будь-який час.

Загальний дозвіл може бути подовжений на новий термін до одного року.

19. Мінекобезпеки може в будь-який час після видачі письмової згоди на імпорт відходів анулювати дозвіл, якщо є підстави для припущення, що не буде забезпечено екологічно безпечного способу поводження з ними.

20. Особа, відповідальна за утилізацію, у разі імпорту відходів, включених до Червоного переліку, повинна інформувати Мінекобезпеки, його місцевий орган, компетентний орган країни експорту та експортера після отримання кожної поставки про факт отримання і про відповідність поставлених відходів інформації, що міститься у повідомленні (протягом трьох робочих днів після отримання відходів пересилає названим адресатам копії документа про перевезення із заповненим пунктом 24) та про завершення їх переробки (протягом 180 днів після одержання відходів пересилає названим адресатам копії документа про перевезення із заповненим пунктом 25). У разі імпорту відходів, включених до Жовтого переліку, тільки Мінекобезпеки та його місцевий орган інформуються (якщо Мінекобезпеки не визначить інші вимоги) про фактичну кількість і якість імпортованих та перероблених згідно з кожним отриманим дозволом відходів (один раз на рік, до 20 січня року, що настає за звітним, за довільною формою).

21. Транзит відходів через територію України не може здійснюватися без попередньої письмової згоди Мінекобезпеки.

Мінекобезпеки має право відмовити в будь-якому транзиті відходів через територію України, з обгрунтуванням причин такої відмови.

22. Мінекобезпеки має бути письмово повідомлене українською або російською мовою про будь-які можливі транскордонні перевезення відходів через територію України.

У повідомленні мають міститися такі детальні відомості:

а) про відходи, їх походження, склад і кількість;

б) початковий і кінцевий пункти транспортування відходів;

для відходів, включених до Червоного переліку, також:

в) можливі дати транзиту та опис шляху транспортування відходів через територію України;

г) доказ того, що країна імпорту прийме відходи, а експортер, перевізник і особа, відповідальна за утилізацію/видалення, уповноважені виконувати операції, пов'язані з переробкою відходів;

д) детальний опис процедур у разі настання непередбачених обставин;

е) гарантії повної компенсації будь-яких збитків, які можуть бути завдані довкіллю і здоров'ю людини під час перевезення відходів через територію України.

23. Тара, маркування і транспортування повинні відповідати вимогам міжнародних норм, стандартів і практики.

24. У разі потреби Мінекобезпеки може зажадати подання додаткової інформації.

25. Мінекобезпеки протягом трьох робочих днів підтверджує отримання повідомлення про транзит відходів, включених до Червоного переліку, і для відходів, включених до Жовтого переліку, та відходів, що транспортуються з метою використання за прямим призначенням, - протягом 5 робочих днів, а щодо відходів, включених до Червоного переліку, - в 60-денний термін з моменту отримання повідомлення інформує повідомника про згоду на транзитне перевезення на певних умовах чи без будь-яких умов, або про відмову в видачі дозволу на перевезення чи запитує (у разі потреби) додаткову інформацію.

26. У разі транскордонного перевезення через територію України відходів, включених до Червоного переліку, Мінекобезпеки забезпечує в разі потреби пломбування контейнера в пункті в'їзду на її територію, а також перевіряє схоронність пломби в пункті виїзду.

27. Небезпечні відходи у разі їх транскордонного перевезення підлягають класифікації згідно з Міжнародним кодом ідентифікації відходів (МКІВ), крім випадків, коли транскордонне перевезення здійснюється на підставі відповідного міжнародного договору, у якому зазначається інший метод класифікації.

Інструкція з отримання коду МКІВ затверджується Мінекобезпеки.

28. Особи, винні у порушенні встановлених цим Положенням вимог щодо транкордонного перевезення відходів і їх утилізації/видалення, несуть відповідальність згідно із законодавством.