Постанова
Іменем України
17 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 308/607/19
провадження № 61-11606св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крат В. І.,
суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощоков Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки - ОСОБА_2,
відповідач - виконавчий комітет Ужгородської міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки - ОСОБА_2, яка підписана електронним підписом представника ОСОБА_4, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 березня 2019 року у складі судді Данко В. Й. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 23 січня 2020 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Кожух О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_1 яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки - ОСОБА_2, звернулася з позовом до виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 19 від 16 січня 2019 року "Про визначення способу участі у вихованні дитини" та вирішити питання судових витрат.
Позов мотивований тим, що 03 вересня 2005 року між нею і ОСОБА_5, 1983 року народження, був укладений шлюб, в період якого народилась дитина (донька) - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 02 листопада 2011 року указаний шлюб розірвано.ОСОБА_5 жодним чином не брав участі в утриманні та вихованні спільної доньки. Навпаки, через судові провадження намагався зменшувати розмір аліментів, які стягуються із нього на утримання доньки.
Попри це, ОСОБА_5 звернувся до служби у справах дітей Ужгородської міської ради із заявою про побачення із дитиною.
Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 16 січня 2019 року № 19 було визначено спосіб участі у вихованні дитини, а саме: громадянину ОСОБА_5 мешканцю АДРЕСА_1, порядок побачення із його неповнолітньої донькою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, наступним чином: один раз на місяць в суботу з 12.00 до 17.00; зустрічі проводити без присутності матері із обов`язковим урахуванням стану здоров`я, бажання дитини, її інтересів і потреб.
Вона вважає це рішенням таким, що порушує її і доньки законні права та інтереси.
Короткий зміст судового рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 березня 2019 року, яке залишено без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 23 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення судів мотивовані тим, що оспорюване рішення органу місцевого самоврядування є дорадчим і не тягне за собою виникнення будь-яких прав або обов`язків у батьків щодо батьківських прав і визначення способів участі ОСОБА_5 у вихованні доньки, не порушує прав та обов`язків жодного з батьків. Правові наслідки для батьків виникають виключно в результаті прийняття рішення судом, у ході якого і відбувається оцінка всіх доказів у сукупності, включно з рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради, яке не має наперед установленої сили для суду. Встановлені в справі обставини сукупно з указаними нормами матеріального права дають підстави для обґрунтованого висновку про те, що виконавчий комітет Ужгородської міської ради прийняв рішення № 19 від 16 січня 2019 року "Про визначення способу участі у вихованні дитини" в межах своїх повноважень і в порядку, передбаченому законодавством, а сімейні права ні позивача, ні її доньки цим рішенням не порушені.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 березня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 23 січня 2020 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги, визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Ужгородського міської ради № 19 від 16 січня 2019 року "Про визначення способу участі у вихованні дитини".
Касаційна скарга обґрунтована тим, що висновок суду є помилковим, таким що не відповідає фактичним обставинам справи, адже рішення від 16 січня 2019 року порушує права як матері так і доньки, обрання способів захисту прав, а також визначення наявності чи відсутності фактів порушення прав належить виключно позивачеві. ОСОБА_5 з жовтня 2009 року по теперішній час не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться її життям, здоров`ям, аліменти в добровільному порядку не платить, тому такі стягуються органом державної виконавчої служби в примусовому порядку. Також відповідач не допомагає в натуральній формі, не забезпечує дитину ні одягом, ні взуттям, ні ліками, ні іграшками, ні засобами гігієни, ні разу не подзвонив, не прийшов і не спілкувався. З часу народження доньки позивач місце проживання не змінювала, проте ОСОБА_5 жодного разу до доньки не приходив. Заяву ОСОБА_5 подав до Служби у справах дітей, а до доньки так і не прийшов. Відповідач переслідує виключно матеріальний інтерес, оскільки в суді першої інстанції знаходиться справа за його позовом про зменшення розміру аліментів та за зустрічним позовом про позбавлення його батьківських прав.
Не погоджуючись з рішенням Органу опіки та піклування від 16 січня 2019 року, позивач зазначає, що Орган, який мав захищати права дитини, з документації вбачаючи, що дитина не бачила батька з 3-х річного віку і навіть його не пам`ятає - фактично віддав дитину для побачення чужій людині.
В рішенні Органу опіки та піклування від 16 січня 2019 року жодним чином не відображено, де мають відбутися такі зустрічі: чи в місті Ужгороді за місцем проживання дитини чи за адресою батька в АДРЕСА_1 . Крім того, не з`ясовано де відповідач хоче бачитися з дитиною та чи має він таку можливість щоб забезпечити дитині місце для побачень включаючи зокрема належні домашні умови, харчування, догляд тощо, адже 5 годин це є значним проміжком часу.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що спорів між позивачем та батьком дитини щодо участі у вихованні немає, бо він від цього ухиляється з 2009 року по теперішній час; працівники служби у справах дітей бесіду не проводила ні з позивачем, ні з біологічним батьком дитини, ні з іншими родичами дитини та не зверталися до соціального закладу та фахівців їх соціальної роботи щодо забезпечення проведення оцінки потреб батьків з метою встановлення здатності батька виконувати обов`язки щодо виховання дитини та догляду за нею. Крім того, до уваги не взята особиста прихильність дитини до матері та повна відсутність зв`язку дитини з батьком, сприйняття його як чужої людини. Не був складений висновок, а одразу прийняте рішення.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.
У листопаді 2020 року матеріали цивільної справи № 308/607/19 надійшли до Верховного Суду та 17 листопада 2020 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 203/4901/16-ц та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року в справі № 203/4901/16-ц (провадження № 14-232цс18) вказано, що:
"Рішення про неможливість передання дитини для подальшого виховання батьку (матері) та втрати дитиною правового статусу позбавленої батьківського піклування, хоч і прийняте суб`єктом владних повноважень, є спрямованим на реалізацію приписів сімейного законодавства та впливає, насамперед, на особисті немайнові права батька (матері) дитини відповідно. Позовні вимоги про зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення про втрату дитиною статусу позбавленої батьківського піклування та скласти висновок про можливість передання дитини для подальшого виховання батькові (матері) спрямовані на забезпечення ефективного судового захисту цивільних прав батька (матері) і є похідними від вимоги про скасування рішення про неможливість передання дитини для подальшого виховання батьку (матері) та втрати дитиною правового статусу позбавленої батьківського піклування. Тому такі вимоги мають розглядатися за правилами цивільного судочинства".