ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2023 року
м. Київ
справа № 2-5124/08
провадження № 61-4518св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Джулай Світлана Володимирівна,
особа, яка подавала апеляційну та касаційну скарги, - Акціонерне товариство "Райффайзен Банк",
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Райффайзен Банк", в інтересах якого діє адвокат Зарецький Ілля Геннадійович, на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2008 року, ухвалене у складі судді Мунтян О. О., та постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2008 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В., про визнання недійсним договору дарування.
В обґрунтування позову вказувала, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 є її єдиною дочкою.
У червні 2006 року сторони домовилась про укладення договору довічного утримання, за яким відповідач обіцяла їй сплачувати комунальні послуги за квартиру, ремонтувати квартиру, купувати необхідні ліки, одяг і продукти харчування та повністю утримувати позивача.
Зазначала, що, укладаючи оспорюваний договір, вона його не прочитала, вважаючи, що підписує договір довічного утримання, за яким передає
ОСОБА_2 у власність вказану квартиру.
Після підписання цього договору протягом майже двох років відповідач не виконувала свої зобов`язання за договором довічного утримання, не сплачувала комунальні послуги, не забезпечувала позивача ліками, одягом та продуктами харчування.
У червні 2008 року відповідач повідомила позивачу, що сторонами укладено саме договір дарування та про те, що вона є власником спірної квартири.
За таких обставин просила визнати недійсним договір дарування,
укладений 22 червня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В. за № 2186, предметом якого є квартира
АДРЕСА_1 ; зобов`язати приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В. повернути оригінал оскаржуваного договору дарування.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2008 року позов задоволено частково.
Визнано недійсним договір дарування, укладений 22 червня 2006 року
ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С.В. за № 2186, предметом якого є квартира
АДРЕСА_1 .
Повернено сторони у попередній стан, відповідно до якого вказана квартира належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого
Восьмою одеською державною нотаріальною конторою 16 вересня 1992 року за № 1- 3316.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що, укладаючи оспорюваний договір дарування, позивач помилилася щодо істотних умов спірного договору дарування (природи правочину, прав та обов`язків сторін), тому відповідно до 229 ЦК України такий договір підлягає визнанню недійсним.
Не погоджуючись з рішенням Суворовського районного суду м. Одеси
від 11 вересня 2008 року, особа, яка не брала участі у справі, - Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", після зміни найменування - Акціонерне товариство "Райффайзен Банк" (далі - АТ "Райффайзен Банк") оскаржило його в апеляційному порядку.
Постановою Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року апеляційну скаргу адвоката Жукова Т. В., який діяв в інтересах АТ "Райффайзен Банк", залишено без задоволення, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси
від 11 вересня 2008 року - без змін.
Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції зазначив, що АТ "Райффайзен Банк" більше 11 років не здійснювало контроль за квартирою, яка є предметом іпотеки, не перевіряло відомості щодо спірної квартири у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, доступ до якого для юридичної особи є відкритим. Апеляційний зазначив про відсутність обставин особливого та непереборного характеру, які б виправдовували скасування рішення суду першої інстанції від 11 вересня 2008 року, що набрало законної сили, за спливом тривалого часу після його ухвалення.
Крім того, апеляційний суд врахував, що іпотека залишається чинною незалежно від зміни власника майна, оскільки особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У березні 2021 року представник АТ "Райффайзен Банк" - адвокат Зарецький Л. Г. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2008 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції статті 130 та частини четвертої статті 174 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час ухвалення рішення місцевим судом. Так, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в попередньому судовому засіданні з урахуванням визнання відповідачем позову, залишив поза увагою, що визнання позову порушує права АТ "Райффайзен Банк" як іпотекодержателя спірної квартири.
Вказує про неправильне застосування судом першої інстанції частини першої статті 229 ЦК України без урахування висновку щодо застосування вказаної норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року
у справі № 756/6516/16-ц (провадження № 61-13359св19).
Крім того, заявник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 13 квітня
2016 року у справі № 6-2953цс15.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 9 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Підставою для відкриття касаційного провадження були доводи заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 756/6516/16-ц (провадження № 61-13359св19) та у постанові Верховного Суду України
від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2953цс15(пункт 1 частини другої
статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 7 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 22 червня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С.В. за № 2186, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
Вказана квартира належала ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Восьмою одеською державною нотаріальною конторою 16 вересня 1992 року за № 1-3316.
Зі змісту свідоцтва про народження ОСОБА_2 суди встановили, що вона є дочкою ОСОБА_1 .
З довідки про склад сім`ї від 8 червня 2006 року № 1009 суди встановили, що у квартирі АДРЕСА_1, зареєстровані ОСОБА_1 (з 13 грудня 1989 року) та ОСОБА_2
(з 7 вересня 1998 року); особовий рахунок відкритий на ОСОБА_1 .
Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 у попередньому засіданні
11 вересня 2008 року визнала позовні вимоги в повному обсязі та просила їх задовольнити.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.