Постанова
Іменем України
14 червня 2023 року
м. Київ
справа № 570/3943/21
провадження № 61-3603св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державна установа "Городищенська виправна колонія (№ 96)",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство юстиції України, Головне управління Державної казначейської служби України в Рівненській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 26 жовтня 2022 року у складі судді Кушнір Н. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Шимківа С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи "Городищенська виправна колонія (№ 96)" (далі - ДУ "Городищенська ВК"), треті особи: Міністерство юстиції України, Головне управління Державної казначейської служби України в Рівненській області, про відшкодування моральної шкоди,посилаючись на те, що з 28 вересня 2004 року по 27 лютого 2016 року та з 30 березня 2016 року по 29 листопада 2020 року він відбував покарання у вигляді довічного позбавлення волі в ДУ "Городищенська ВК". Умови його тримання у названій виправній колонії не відповідали нормам національного законодавства та статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що встановлено рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 460/2834/18. Внаслідок незабезпечення відповідачем належних житлових, побутових та санітарно-гігієнічних умов відбування покарання він постійно відчував дискомфорт, який супроводжувався глибокими моральними стражданнями та переживаннями через нелюдське поводження. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ДУ "Городищенська ВК" на свою користь 2 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої неналежними умовами його утримання у виправній установі.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 26 жовтня 2022 року, з урахуванням ухвали цього суду від 14 листопада 2022 року про виправлення описки, позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що права ОСОБА_1, які були порушені бездіяльністю ДУ "Городищенська ВК" щодо незабезпечення належних житлових, побутових, санітарно-гігієнічних умов його утримання у виправній установі, мають бути відновлені шляхом компенсації моральної шкоди. Враховуючи обсяг страждань, яких зазнав позивач, вимоги розумності, виваженості та справедливості, суд визначив моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. Разом з тим, оскільки у даній категорії справ суб`єктом відшкодування є держава, то грошові кошти на відшкодування моральної шкоди необхідно стягнути безпосередньо з Державного бюджету України, а не з відповідних органів державної влади, діями яких, зазвичай, заподіяно шкоду.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року апеляційні скарги Міністерства юстиції України та представника ОСОБА_1 - адвоката Гапон С. В. залишено без задоволення, а рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 26 жовтня 2022 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У березні 2023 року Міністерство юстиції України подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 26 жовтня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 335/11779/16-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 750/8986/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 127/7370/17, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 464/4574/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 12 березня 2020 року у справі № 303/5519/18-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, Міністерство юстиції України зазначило, що наразі відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 23, 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах (щодо відшкодування моральної шкоди на користь довічно засуджених осіб з урахуванням фактичної наявності матеріально-технічного забезпечення установи виконання кримінальних покарань) (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльність цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. В оскаржуваних судових рішеннях суди зазначили, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 460/2834/18 було визнано протиправною бездіяльність ДУ "Городищенська ВК"щодо незабезпечення позивачу належних житлових, побутових та санітарно-гігієнічних умов відбування покарання, а відтак, в силу положень частини четвертої статті 82 ЦПК України встановленні у вказаній справі обставини не підлягають повторному доказуванню. Однак правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду (частина сьома статті 82 ЦПК України). Звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Крім того, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив стягнути на свою користь 2 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди саме з ДУ "Городищенська ВК", тоді як місцевий суд вийшов за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно вирішив компенсувати позивачу таку шкоду за рахунок коштів Державного бюджету України.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Рівненського районного суду Рівненської області.
13 квітня 2023 року справа № 570/3943/21 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 3 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що з 28 вересня 2004 року по 27 лютого 2016 року та з 30 березня 2016 року по 29 листопада 2020 року ОСОБА_1 відбував покарання в секторі максимального рівня безпеки для чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі, ДУ "Городищенська ВК".
За результатами проведення моніторингового візиту, зафіксованого у звіті від 04 квітня 2013 року, в ДУ "Городищенська ВК" виявлено ряд недоліків, зокрема вказано про те, що практично всі відвідані камери характеризуються поганим природним освітленням, неналежним технічним станом туалетів, слабкою припливно-витяжною вентиляцією. В окремих камерах дошки до підлоги не прикріпленні. Рекомендовано Державній пенітенціарній службі України вирішити питання щодо: рівномірного розміщення у ДУ "Городищенська ВК" засуджених у дільниці приміщень камерного типу та довічного позбавлення волі з метою забезпечення мінімальної площі на одну особу та створення належних умов відбування покарання; приведення камерних приміщень у відповідність до вимог нормативно-правових актів, у тому числі: спальні місця у приміщеннях камерного типу та камерах для тримання засуджених до довічного позбавлення волі обладнати відповідно до встановлених законодавством норм площі; забезпечити у всіх камерних приміщеннях доступ до свіжого повітря; забезпечити достатній рівень природного та штучного освітлення та у ДУ "Городищенська ВК" привести відповідно до вимог нормативно-правових актів обладнання дворів для проведення прогулянок засуджених, у першу чергу на дільниці для тримання засуджених до довічного позбавлення волі.
За результатами проведеного 22 серпня 2018 року моніторингового візиту у ДУ "Городищенська ВК" виявлено ряд недоліків та рекомендовано Міністерству юстиції України забезпечити: право на приватність у банному комплексі (обладнати душові кабіни шторками/перегородками); належне штучне освітлення в жилих приміщеннях дільниці ресоціалізації; норму жилої площі на кожного засудженого в окремих жилих приміщеннях дільниці ресоціалізації; провести ретельну перевірку фактів затримки/невідправки кореспонденції засуджених; вжити заходів щодо повної реконструкції сектору максимального рівня безпеки, в якому відбувають покарання засуджені до довічного позбавлення волі в умовах, які є несумісними з повагою до людської гідності.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 460/2834/18 позов ОСОБА_1 до ДУ "Городищенська ВК" задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ДУ "Городищенська ВК" щодо незабезпечення належних житлових, побутових, санітарно-гігієнічних умов тримання засудженого у відповідності до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засуджених до довічного позбавлення волі. Зобов`язано ДУ "Городищенська ВК" у п`ятимісячний строк привести житлові, побутові та санітарно-гігієнічні умови утримання засудженого у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови утримання та відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі.
У справі № 460/2834/18 судом встановлено, що житлово-побутові та санітарно-гігієнічні умови утримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, які утримуються в секторі максимального рівня безпеки ДУ "Городищенська ВК", не відповідають встановленим стандартам як в міжнародному, так і в національному законодавстві. Адміністрацією установи не було вжито належних заходів для приведення умов утримання ОСОБА_1, якого засудженого до довічного позбавлення волі, у відповідність до вимог чинного законодавства, чим допущено протиправну бездіяльність внаслідок невиконання обов`язку, встановленого законом.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до статей 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди вказаними органами діють правила частини шостої цієї статті і завдана шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
В постанові від 07 червня 2022 року у справі № 570/2918/20 (провадження № 61-90991св21), в якій спірні правовідносини були подібними (особа, засуджена до довічного позбавлення волі, пред`явила позов до ДУ "Городищенська ВК" про відшкодування моральної шкоди, завданої неналежними умовами її утримання у виправній установі), Верховним Судом викладені такі правові висновки.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.
Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. І довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Відповідно до статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.
Згідно зі статтею 3 КВК України до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України. Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 7 КВК України держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду. Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.
За змістом частини першої статті 8 КВК України засуджені мають право, зокрема, на гуманне ставлення до них та на повагу їх людської гідності; засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню; на належне матеріально-побутове забезпечення у порядку, встановленому цим Законом та нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
Частиною третьою статті 107 КВК України визначено, що засуджені зобов`язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами.
Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі регулюють Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29 грудня 2014 року № 2186/5 (далі - Правила № 2186/5).
Ці Правила обов`язкові для виконання персоналом установ виконання покарань, засудженими, які в них утримуються, а також іншими особами, які відвідують ці установи (пункт 1 Правил № 2186/5).
Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Судом встановлено, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року у справі № 1740/2432/18, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року, позов Особа-1 до ДУ "Городищенська ВК" про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ДУ "Городищенська ВК" щодо незабезпечення належних житлових, побутових, санітарно-гігієнічних умов тримання засудженого Особа-1, у відповідності до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засуджених до довічного позбавлення волі. Зобов`язано ДУ "Городищенська ВК" у п`ятимісячний строк привести житлові, побутові та санітарно-гігієнічні умови утримання засудженого Особа-1 у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови утримання та відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі.
Згідно зі статтею 3 Конвенції, на яку посилається позивач у своєму позові, нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
24 січня 1997 року Україна ратифікувала Європейську конвенцію про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, яка набрала чинності в Україні 01 вересня 1997 року. Вказаною Конвенцією передбачено створення Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі - Комітет). Комітет, шляхом здійснення інспекцій, перевіряє поводження з позбавленими волі особами з метою посилення, у разі необхідності, захисту таких осіб від катувань чи нелюдського або такого, що принижує їхню гідність, поводження чи покарання.
Комітет надав Україні рекомендаційні норми, згідно з якими на одного ув`язненого в камері, призначеній для кількох ув`язнених, чи в приміщенні гуртожитку має припадати не менше 4 кв. м площі.
Зазначене також знайшло своє відображення у численних рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема в рішеннях у справах: "Невмержицький проти України" від 21 червня 1999 року (заява № 54825/00); "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року (заява № 72286/01); "Яковенко проти України" від 25 жовтня 2007 року (заява № 15825/06); "Двойних проти України" від 12 жовтня 2006 року (заява № 72277/01); "Давидов та інші проти України" від 01 липня 2010 року (заяви № 17674/02 і № 39081/02); "Іглін проти України" від 12 квітня 2012 року (заява № 39908/05).
У вказаних рішеннях Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що оскільки заявники утримувалися в СІЗО в камерах, де на них припадало площі менше, ніж рекомендовано Україні Комітетом, у зв`язку з браком особистого простору було визнано умови тримання заявників під вартою нелюдськими і такими, що принижують гідність. Отже, мало місце порушення статті 3 Конвенції.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення у справі "Stankov v. Bulgaria" від 12 липня 2007 року, заява № 68490/01, § 62).
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять "розумність" та "справедливість" при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського суду з прав людини, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях "Тома проти Люксембургу" (2001 рік), "Калок проти Франції" (2000 рік) та "Недбала проти Польщі" (2000 рік) Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.