Постанова
Іменем України
14 червня 2023 року
місто Київ
справа № 523/9526/18
провадження № 61-756св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1, яка діє в інтересах дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3 ,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_4,
третя особа - орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2019 року, постановлене суддею Дяченком В. Г., та постанову Одеського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Комлевої О. С., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивачки
ОСОБА_1, яка діє в інтересах дітей ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, у липні 2018 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, третя особа - Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування, у якому просила визнати недійсним договір дарування, укладений між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений 15 грудня 2004 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Просвіркіною Т. В., зареєстрований у реєстрі за № 10971.
Пред`явлені вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що оспорюваний договір укладено щодо частки у розмірі 1/3 частини у праві на житловий будинок з надвірними господарчими спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1, та складається в цілому з житлового будинку, загальною житловою площею 42, 50 кв. м, та надвірних господарчих споруд.
Спірна частка у праві на будинок належала відповідачу ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Четвертою одеською державною нотаріальною конторою 06 березня 1975 року.
Позивачка зазначала, що перебуває з відповідачем ОСОБА_2 у шлюбі з 08 вересня 2000 року. У шлюбі в них народилися двоє дітей ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
При укладенні оспорюваного договору дарування не отримано згоду органу опіки та піклування й не враховано інтереси дітей.
Стислий виклад позиції інших учасників справи
Відповідач ОСОБА_2 позов визнав.
Стислий виклад змісту рішень суду першої інстанції
Рішенням від 17 вересня 2019 року Суворовський районний суд м. Одеси задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд визнав недійсним договір дарування, укладений між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений 15 грудня 2004 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Просвіркіною Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 10971, щодо 1/3 частини житлового будинку з надвірними господарчими спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1, та складається в цілому з житлового будинку, загальною житловою площею 42, 50 кв. м, та надвірних господарчих споруд.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що на момент укладення оспорюваного договору місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, було визначено законом (частина четверта статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)), іншого житла у дитини не було, дозвіл органу опіки та піклування не отримано, а відтак оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих її майнових прав та порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.
Стислий виклад змісту рішень суду апеляційної інстанції
Постановою від 30 листопада 2022 року Одеський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_4, скасував рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2019 року, ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково.
Суд визнав недійсним договір дарування, укладений між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений 15 грудня 2004 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Просвіркіною Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 10971, щодо 1/3 частини житлового будинку з надвірними господарчими спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1, та складається в цілому з житлового будинку, загальною житловою площею 42, 50 кв. м, та надвірних господарчих споруд.
Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, оскільки суд порушив норми процесуального права, розглянув справу за відсутності ОСОБА_4, яка не була належно повідомлена про розгляд справи та зазначила про це в апеляційній скарзі.
Апеляційний суд врахував, що право користування частиною будинку на момент укладення оспорюваного договору мав малолітній ОСОБА_2, у його батьків не було іншого нерухомого житлового майна, правочин вчинено без згоди органу опіки та піклування, тому з наведених підстав суд зробив висновок про задоволення позову, пред`явленого в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 .
Також апеляційний суд виснував, що права дитини ОСОБА_3 порушені не були, оскільки вона народилася після укладення оспорюваного договору.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_4 13 січня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року в частині задоволення позовних вимог, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_4, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, як підставу касаційного оскарження наведених судових рішень визначила відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 15 ЦК України у подібних правовідносинах.
Заявниця зазначила, що суди не застосували частину першу статті 15 ЦК України та не врахували, що за її згодою родина ОСОБА_5 разом із дітьми безперешкодно користувалися спірною частиною житлового будинку, вона не чинила будь-яких дій щодо їх виселення з житлового будинку. Майнові права неповнолітнього ОСОБА_2 були збережені та не порушувалися, тому вчинення батьком малолітньої дитини оспорюваного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування не порушує установлену статтею 177 Сімейного кодексу України (далі - СК України) заборону. Суди першої та апеляційної інстанцій не встановили порушення майнових прав дітей, проте задовольнили позовні вимоги.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 у квітні 2023 року із застосуванням системи "Електронний суд" надіслала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 06 березня 2023 року Верховний Суд поновив ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року, відкрив касаційне провадження у справі.
За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 08 вересня 2000 року позивачка та відповідач ОСОБА_2 уклали шлюб.
ОСОБА_2 та ОСОБА_6 є батьками сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
15 грудня 2004 року відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали договір дарування, за умовами якого ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_4 прийняла в дар частку у розмірі 1/3 частини у праві на житловий будинок з надвірними господарчими спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1, та складається в цілому з житлового будинку, загальною житловою площею 42, 50 кв. м, та надвірних господарчих споруд.
Спірна частка у праві на будинок належала відповідачу ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Четвертою одеською державною нотаріальною конторою 06 березня 1975 року.
Дозволу органу опіки та піклування на укладання оспорюваного договору дарування в нотаріальній справі № 10971 немає.
Відповідно до довідки від 25 травня 2018 року, виданої органом самоорганізації населення комітету мікрорайону "Слобідський" в м. Одесі, за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані та проживають відповідач ОСОБА_2, позивачка ОСОБА_6, а також їхні діти ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 25 жовтня 2004 року та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, з 08 січня 2007 року.
Також суд апеляційної інстанції встановив, що на момент укладення оспорюваного договору дарування батько дітей ОСОБА_2 та їхня мати ОСОБА_6 не мали іншого нерухомого житлового майна.
Право, застосоване судом
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Конструкція недійсності договору потрібна для того, щоб не допускати або припиняти порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. В основі конструкції недійсності (нікчемності та оспорюваності), як правило, перебуває порушення правил ЦК України чи іншого закону.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір дарування частки у розмірі 1/3 частини спірного будинковолодіння від 15 грудня 2004 року, дарувальником за яким є її чоловік та батько їхніх спільних дітей ОСОБА_2, посилаючись на те, що оспорюваний договір укладено без згоди органу опіки та піклування й із порушенням прав неповнолітніх дітей - сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .