Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Грабовський проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Андре Потоцький (<…>), Голова,

Мартіньш Мітс (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 06 листопада 2018 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 4442/07), яку 18 грудня 2006 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Микола Олександрович Грабовський (далі - заявник).

2. Заявнику було надано право самостійно представляти свою справу відповідно до пункту 2 правила 36 in fine Регламенту Суду . Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина.

3. Заявник скаржився, зокрема, на ненадання йому правової допомоги під час кримінального провадження щодо нього, тримання його під вартою в умовах, що принижують гідність, та ненадання йому національними органами влади копій деяких документів для його заяви до Суду.

4. 11 січня 2011 року про заяву було повідомлено Уряд. На цій стадії провадження Уряду не було запропоновано надати зауваження по справі. 22 липня 2011 року Суд запропонував Уряду надати зауваження щодо прийнятності та суті цієї заяви. 12 вересня 2012 року Уряду було запропоновано надати подальші зауваження.

5. Уряд заперечив проти розгляду заяви комітетом. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Заявник народився у 1969 році та тримається під вартою у м. Вероні, Італія, у зв’язку з кримінальними обвинуваченнями, не пов’язаними з цією справою.

A. Кримінальне провадження щодо заявника

7. Вранці 22 липня 2005 року на продавця Г. напали у кіоску в м. Харкові, в якому вона працювала. Їй було заподіяно численні колото-різані рани, у тому числі проникаючу рану грудної клітки, яка призвела до пневмотораксу. Її госпіталізували до відділення інтенсивної терапії.

8. Згідно з подальшими висновками національного суду, який визнав заявника винним у вчиненні розбою за обтяжуючих обставин (див. пункт 18), заявник напав на раніше знайому йому Г. та заволодів певною сумою грошових коштів, які належали її роботодавцю - компанії, яка керувала кіоском.

9. Згідно з викладом подій заявника, якого він притримувався протягом усього провадження у національних судах та у цьому Суді, Г. заборгувала йому грошей і він прийшов до кіоску, щоб забрати борг. Однак Г. напала на нього з ножицями і він, намагаючись захиститися, вдарив її у спину, відібрав у неї ножиці та вдарив її ними. Коли спрацювала сигналізація кіоску, він взяв гроші та втік.

10. Згідно з твердженнями заявника пізніше, 22 липня 2005 року, його затримали працівники міліції та доставили до відділу міліції, де його допитали у зв’язку з подією. Як стверджувалося, його прохання про надання допомоги захисника було проігнороване.

11. У відібраному 22 липня 2005 року працівником міліції поясненні заявник описав події так, як це наведено у пункті 9.

12. 23 липня 2005 року було складено низку процесуальних документів: (i) протокол затримання, згідно з яким заявник був затриманий за підозрою у вчиненні розбою; (ii) протокол роз’яснення заявнику його процесуальних прав як підозрюваного, у тому числі право відмовитися давати показання, право на призначення безоплатного захисника та побачення із ним до першого допиту; (iii) постанова про відмову заявника від права на правову допомогу після роз’яснення йому цього права; (iv) протокол допиту заявника в якості підозрюваного: наведений заявником виклад подій був аналогічний, зазначеному у пункті 9.

13. 25 липня 2005 року заявник був оглянутий судово-медичним експертом. Він повторив свій опис бійки з потерпілою (див. пункт 9), додавши, що під час бійки потерпіла вдарила його у підборіддя кухлем. Він зазначив, що не зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції. Експерт зазначив, що у заявника була гематома на підборідді та низка різаних ран на правій руці і дійшов висновку, що тілесні ушкодження відповідали викладу подій заявника.

14. Згідно з твердженнями заявника після закінчення досудового слідства та згодом, під час підготовки ним апеляційної скарги, йому не було надано достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи.

15. 17 жовтня 2005 року під час відкриття судового засідання Київського районного суду м. Харкова (далі - суд першої інстанції) заявник висловив бажання самостійно захищати себе та відмовився від свого права на правову допомогу. Згодом він стверджував, що його змусили зробити це присутні у залі суду працівники міліцейського конвою.

16. Під час розгляду справи судом заявник повторив наведений у пункті 9 виклад подій.

17. Також під час розгляду справи судом заявник звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про виклик деяких свідків, чітко не вказавши їх. Він стверджував, що вони могли підтвердити існування у потерпілої боргу перед ним та його позитивну характеристику. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотань заявника з цього питання (див. пункт 19).

18. 18 жовтня 2005 року суд першої інстанції визнав заявника винним у вчиненні розбою за обтяжуючих обставин та обрав йому покарання у виді восьми років позбавлення волі. Суд посилався, inter alia, на: (i) показання заявника, надані під час судового розгляду; (ii) показання потерпілої, надані у судовому засіданні, в яких вона, зокрема, заперечувала запозичення будь-яких грошей у заявника, а також її показання, надані під час відтворення обстановки, обставин подій та очної ставки із заявником, якими вона обвинувачувала його; (iii) вилучені 22 серпня 2010 року у заявника гроші та одяг з коричневими плямами; (iv) показання, надані дівчиною заявника Д., яка стверджувала, що їй не було відомо про те, що заявник позичив гроші, і, навпаки, заявила, що він сам позичав у неї гроші; (v) показання сестри та сина потерпілої, які обидва заперечували, що їм було відомо про будь-який борг. Сестра зазначила, що 22 липня 2005 року о 19 год. 00 хв. у лікарні потерпіла сказала їй, що вона знала нападника; (vi) показання продавця сусіднього кіоску М., надані під час досудового слідства, який зазначив під час досудового слідства, що він бачив, як хтось, схожий на заявника, увійшов до кіоску потерпілої, а потім вибіг з нього після спрацювання сигналізації; згодом він виявив потерпілу пораненою.

19. Щодо клопотань заявника про виклик додаткових свідків суд першої інстанції зазначив, що він не вказав імен та адрес осіб, яким він нібито розповів про борг та які могли би почути його телефонну розмову з цього приводу із сином потерпілої. Суд першої інстанції вважав ці твердження тактикою заявника введення в оману та вказав, що його дівчині, з якою він проживав два роки, нічого не було відомо про борг. Навпаки, вона показала, що він не мав грошей, щоб позичити їх.

20. 14 листопада 2005 року заявник подав апеляційну скаргу до Апеляційного суду Харківської області (далі - апеляційний суд). Зокрема, він порушив різні питання щодо оцінки доказів та просив апеляційний суд призначити йому захисника.

21. 06 січня 2006 року заявник повторно звернувся з останнім клопотанням.

22. 02 лютого 2006 року заступник голови апеляційного суду звернувся до обласної колегії адвокатів з проханням призначити заявнику захисника. Інформації щодо вжиття будь-яких подальших заходів немає.

23. 20 липня 2006 року апеляційний суд провів засідання за присутності заявника і прокурора та залишив вирок заявника без змін.

24. 21 липня 2006 року заявник звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про призначення йому захисника для підготовки касаційної скарги до Верховного Суду України. 28 серпня 2006 року суд першої інстанції відповів, що оскільки його вирок був залишений без змін апеляційною інстанцією, законні підстави для призначення йому безоплатного захисника були відсутні. Заявник міг самостійно найняти такого захисника.

25. 04 грудня 2006 року заявник подав до Верховного Суду України написану від руки касаційну скаргу. Він порушив різні питання фактів, не погоджуючись з оцінкою доказів судами нижчих інстанцій. Він також скаржився, що 22 липня 2005 року, перед першим допитом працівниками міліції, йому не надали захисника, 17 жовтня 2005 року під тиском працівників міліції примусили відмовитися від свого права на правову допомогу (див. пункти 10 та 15) та що апеляційний суд не призначив йому захисника.

26. 28 лютого 2007 року Верховний Суд України, провівши закрите судове засідання, відмовив у задоволенні касаційної скарги заявника. Суддя дійшов висновку, що скарга заявника стосувалася лише питань фактів та оцінки доказів, що не було підставою для відкриття провадження.

B. Тримання заявника під вартою

27. Після затримання у липні та серпні 2005 року заявник, як стверджується, утримувався у відділі міліції, лікарні та ізоляторі тимчасового тримання.

28. 17 серпня 2005 року заявника етапували до Харківського слідчого ізолятора (далі - СІЗО). Згідно з його твердженнями він утримувався у камері, в якій було двадцять чотири спальних місця, разом з більше ніж п’ятдесятьма іншими ув’язненими.

29. Згідно з твердженнями Уряду у СІЗО заявник утримувався у таких камерах:

30. 28 серпня 2006 року заявник був етапований з СІЗО до виправної колонії № 18 у м. Харкові, де він відбував решту строку свого покарання до звільнення 03 жовтня 2012 року. З 05 жовтня по 14 грудня 2006 року його повернули до СІЗО для надання йому можливості ознайомитися з матеріалами справи для підготовки його касаційної скарги.

31. Після прибуття до СІЗО заявник був оглянутий лікарем, який зазначив, що на той момент у нього не було проблем зі здоров’ям. Однак лікар зазначив, що у 1999 році заявник проходив лікування туберкульозу, який на той час був у неактивній фазі. Заявнику було рекомендовано проходження періодичних протирецидивних курсів лікування для запобігання реактивації в нього туберкульозу, які він згодом пройшов під час тримання його під вартою. У вересні 2011 року йому було діагностовано перші ознаки катаракти лівого ока. Йому були прописані та видані окуляри. Один раз у жовтні 2011 року в нього був діагностований високий артеріальний тиск та було надане відповідне лікування. Жодних інших скарг у зв’язку з цим задокументовано не було. Декілька разів під час тримання під вартою заявник лікувався від сезонного грипу, болю у спині та головного болю.

C. Спроби заявника отримати деякі документи для його заяви до Суду

32. 28 січня 2008 року представник заявника доручив юристу, який практикував у м. Харкові, відвідати заявника у виправній колонії та проконсультувати його з правових питань. З 06 по 18 лютого 2008 року юрист ознайомлювався з матеріалами кримінальної справи заявника.

33. У листі до Суду від 12 грудня 2008 року заявник стверджував, що національні органи влади відмовили йому у наданні деяких документів для заяви до Суду, які могли довести його невинуватість, зокрема:

(i) показання М. та документи, пов’язані зі спробами суду викликати цього свідка (див. пункт 18 (vi));

(ii) показання потерпілої;

(iii) документи щодо цивільного позову про відшкодування шкоди, заподіяних пограбованому кіоску;

(iv) протокол конкретного засідання суду першої інстанції;

(v) показання, надані заявником під час слідства 22 та 23 липня 2005 року;

(vi) протоколи обшуку та виїмки від 22 липня 2005 року.

Заявник зазначив, що мав копії документів з матеріалів кримінальної справи, але вони були поганої якості, що не дозволило йому надіслати їх до Суду.

34. 23 серпня 2010 року Секретаріат вказав заявнику, що його заява була неповною, та попросив його надати копії:

(i) його першої апеляційної скарги;

(ii) його клопотань про призначення йому безоплатного захисника;

(iii) його касаційної скарги.

35. 04 вересня 2010 року заявник відповів, надавши копії своєї першої апеляційної скарги та свого клопотання до апеляційного суду про призначення йому захисника від 06 січня 2006 року (див. пункт 22). Він додав, що суд першої інстанції та Верховний Суд України не надали йому решту запитуваних ним документів.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

36. Відповідні положення національного законодавства наведені у таких рішеннях:

(i) призначення захисників - в рішенні у справі "Довженко проти України" (Dovzhenko v. Ukraine) (заява № 36650/03, пункти 31 та 32, від 12 січня 2012 року);

(ii) апеляційне провадження - в рішенні у справі "Карпюк та інші проти України" (Karpyuk and Others v. Ukraine) (заяви № 30582/04 та № 32152/04, пункти 82 та 83, від 06 жовтня 2015 року). Відповідно до наведених у цьому рішенні положень національного законодавства апеляційні суди мали юрисдикцію щодо перегляду справ з питань фактів, права та призначення покарання;

(iii) відновлення провадження за рішенням Суду - в рішенні у справі "Ростовцев проти України" (Rostovtsev v. Ukraine) (заява № 2728/16, пункти 16, 19-21, від 25 липня 2017 року). Згідно з наведеними у цьому рішенні положеннями національного законодавства рішення Європейського суду з прав людини, яким встановлюється порушення Конвенції, становить підставу для перегляду Верховним Судом України остаточних рішень у кримінальних справах.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

37. Заявник скаржився на те, що у Харківському слідчому ізоляторі (далі - СІЗО) умови тримання його під вартою суперечили статті 3 Конвенції, насамперед у зв’язку з переповненістю, а також із неналежними побутовими умовами. Це положення передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

A. Прийнятність

38. Суд зазначає, що скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

39. Відповідні положення доводів сторін викладені у пунктах 28 та 29. Крім того, заявник скаржився на неналежні побутові умови тримання його під вартою, оскільки камери були заражені жуками, а харчування було "огидним". Уряд заперечив проти цих тверджень.

40. Суд нагадує, що при встановленні того, чи є умови тримання такими, "що принижують гідність" у розумінні статті 3 Конвенції, серйозний брак простору у тюремній камері вважається дуже впливовим чинником та може становити порушення як сам по собі, так і в сукупності з іншими недоліками (див. рішення у справі "Муршіч проти Хорватії" [ВП] (<…>) [GC], заява № 7334/13, пункти 96-101 та 136-141, ЄСПЛ 2016).

41. В рішенні у справі "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine) (заява № 72286/01, пункти 102, 103 та 112, від 28 березня 2006 року) Суд встановив порушення стосовно питань переповненості камер, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі. Також нещодавно в рішенні у справі "Закшевський проти України" (Zakshevskiy v. Ukraine) (заява № 7193/04, пункти 64-69, від 17 березня 2016 року) було встановлено порушення у зв’язку з переповненням Харківського СІЗО. Як і в останній справі (див. там само, пункт 64), у цій справі Уряд не вказав кількості ув’язнених, які фактично утримувалися у камерах разом із заявником (див., в якості іншого прикладу, рішення у справі "Олександр Володимирович Смірнов проти України" (Aleksandr Vladimirovich Smirnov v. Ukraine), заява № 69250/11, пункт 60, від 13 березня 2014 року). Уряд також не спростував твердження заявника, що він тримався в умовах надмірного переповнення. Фактично доводи Уряду скоріше підтверджують твердження заявника щодо цього.

42. Таким чином, виникає обґрунтована презумпція порушення статті 3 Конвенції (див. згадане рішення у справі "Муршіч проти Хорватії" (<…>), пункт 137), а Уряд не спростував цю презумпцію, продемонструвавши існування факторів, здатних належним чином компенсувати надзвичайний брак відведеного особистого простору.

43. Отже, було порушено статтю 3 Конвенції.

44. Наведений висновок виключає необхідність окремого розгляду Судом інших тверджень заявника щодо побутових умов тримання його під вартою (див., наприклад, рішення у справах "Езе проти Румунії" (Eze v. Romania), заява № 80529/13, пункт 61, від 21 червня 2016 року, та "Ігбо та інші проти Греції" (Igbo and Others v. Greece), заява № 60042/13, пункт 46, від 09 лютого 2017 року).

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

45. Заявник скаржився на низку порушень статті 6 Конвенції, відповідна частина якої передбачає:

"1. Кожен має право на справедливий … розгляд його справи … судом, …, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення...

...

3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

(b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;

(c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;

...".

A. Прийнятність

46. Суд також зазначає, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

1. Доводи сторін

47. За підпунктом "b" пункту 3 статті 6 Конвенції заявник скаржився на недостатність наданого йому часу для ознайомлення з матеріалами справи під час провадження. За підпунктом "с" пункту 3 статті 6 Конвенції заявник скаржився на те, що, незважаючи на його клопотання, перед допитом працівниками міліції 22 липня 2005 року йому не був наданий захисник, що він відмовився від свого права на захисника під час судового розгляду через залякування працівниками міліції та що йому не був наданий захисник для підготовки його апеляційної скарги, незважаючи на його клопотання.

48. Уряд доводив, що заявник мав достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи. Щодо права на правову допомогу заявник ніколи не заперечував свого нападу на потерпілу. Національні суди посилалися на різні докази при визнанні його винним, проте наданих ним під час досудового слідства показань серед цих доказів не було. Відсутність у заявника захисника під час провадження у суді не перешкодила йому подати свою першу апеляційну скаргу, яка була розглянута по суті. Отже, відсутність захисника не вплинула на його ситуацію.