Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Сергій Афанасьєв проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Дін Шпільманн (<…>), Голова,

Марк Віллігер (<…>),

Карел Юнгвірт (<…>),

Боштьян М. Зупанчіч (<…>),

Ангеліка Нуссбергер (<…>),

Поль Лемменс (<…>), судді,

Станіслав Шевчук (<…>), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 16 жовтня 2012 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 48057/06), яку 2 листопада 2006 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин Російської Федерації п. Сергій Геннадійович Афанасьєв (далі - заявник).

2. Заявника, якому було надано правову допомогу, представляв п. М.О. Тарахкало - юрист, який практикує у м. Харкові. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Н. Кульчицький з Міністерства юстиції України.

3. Заявник стверджував, зокрема, що після свого затримання він зазнав жорстокого поводження та що у зв'язку з цим не було проведено ефективного розслідування. Крім того, він скаржився на порушення права не свідчити проти себе, принципу рівності сторін, права на захисника та права на допит свідка.

4. 7 лютого 2011 року про заяву було повідомлено Уряд.

5. Уряд Російської Федерації, після повідомлення про його право взяти участь у розгляді справи (пункт 1 статті 36 Конвенції та правило 44 Регламенту Суду), зазначив, що на цьому етапі він не бажає скористатися своїм правом. Пані Г. Юдківська, суддя, обрана від України, не могла брати участь у розгляді справи (правило 28 Регламенту Суду). Голова палати вирішив призначити п. Станіслава Шевчука для участі в судовому засіданні в якості судді ad hoc (підпункт "b" пункт 1 правила 29).

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Заявник народився у 1963 році та наразі відбуває покарання у вигляді позбавлення волі. До затримання заявник протягом декількох років мешкав у м. Євпаторії як особа без постійного місця проживання.

7. Увечері 19 квітня 2005 року Л., жінку без постійного місця проживання, було вбито шляхом задушення. Її труп було знайдено вранці 20 квітня 2005 року під балконом багатоповерхового будинку у м. Євпаторії. Було порушено кримінальну справу.

8. Працівники міліції розпочали з опитування родичів і знайомих жертви та мешканців будинку, де було знайдено труп. Ряд опитаних заявили, що впродовж дня і ввечері 19 квітня 2005 року вони бачили Л. із заявником; деякі з них бачили, як заявник в той день сварився з Л. та вживав алкогольні напої; деякі опитані охарактеризували Л. як дуже агресивну жінку.

9. У другій половині дня 20 квітня 2005 року міліція знайшла заявника та його знайомого В., яких було доправлено до відділу міліції для допиту стосовно інциденту. Під час допиту В. заявив, що він, Л. і заявник не мають постійного місця проживання. Увечері 19 квітня 2005 року вони розпивали алкогольні напої разом із ще одним чоловіком під балконом будинку, де Л. зазвичай спала. Він і заявник вирішили купити ще алкогольних напоїв і з цією метою залишили компанію. Коли вони повернулися, Л. була сама. Вони запропонували їй випити ще трохи, а потім вирішили залишити її. В. відійшов, але йому довелося чекати заявника на відстані. Коли через п'ятнадцять хвилин заявник повернувся до В., то повідомив, що Л. образила його. Наступного ранку заявник викликав для Л. швидку допомогу.

10. Після цього працівники міліції допитали заявника. Вони, як стверджувалося, жорстоко поводилися з ним і примусили його зізнатися у вчиненні злочину. Зокрема заявник стверджував, що ввечері 19 квітня 2005 року Л. образила його і вдарила по обличчю; у відповідь він стиснув її горло. Наступного ранку він викликав швидку допомогу.

11. Після цих показів В. було звільнено, а заявника було доправлено до прокуратури для подальшого допиту слідчим.

12. О 19 год. 30 хв. 20 квітня 2005 року слідчим було офіційно затримано заявника. У протоколі затримання заявник визнав, що Л. могла померти в результаті його дій.

13. О 19 год. 40 хв. того ж дня слідчий почав допит заявника у присутності адвоката, призначеного у рамках надання безоплатної правової допомоги. Заявник повторив свої покази. За словами заявника, адвокат прибув тільки наприкінці допиту.

14. Після цього заявника було оглянуто судово-медичним експертом, у висновку якого зазначалося, що заявник мав синець під лівим оком і гранулюючу рану на верхній губі. Заявник пояснив, що ці травми були завдані Л. і чоловіком. На думку експерта, тілесні ушкодження були легкими, синець на оці було отримано за два-чотири дні до проведення огляду, а рана на губі могла з'явитися 19 квітня 2005 року.

15. О 20 год. 30 хв. 20 квітня 2005 року заявник та його адвокат взяли участь у відтворенні обстановки і обставин події, під час якого заявник продемонстрував, яким чином він вчинив злочин.

16. 21 квітня 2005 року заявнику було пред'явлено обвинувачення у вбивстві Л. Того ж дня, під час допиту у присутності його адвоката, заявник визнав, що його дії могли спричинити смерть Л., але наполягав на тому, що вбивати її він не мав наміру.

17. 23 квітня 2005 року Євпаторійський міський суд Автономної Республіки Крим (далі - міський суд) продовжив строк затримання заявника до десяти днів.

18. 30 квітня 2005 року міський суд обрав заявникові запобіжний захід у вигляді тримання під вартою під час судового розгляду.

19. 25 червня 2005 року заявника знову було допитано у присутності його адвоката. Заявник підтвердив свої попередні свідчення і підкреслив, що вбивати Л. він не мав наміру.

20. 8 липня 2005 року міський суд призначив справу до судового розгляду.

21. Під час судового розгляду заявник, інтереси якого представляв адвокат, стверджував, що ввечері 19 квітня 2005 року між ним і Л. не було жодної бійки. Він стверджував, що Л. вдарила його по губах тільки один раз і що у відповідь він на мить стиснув їй горло, але не мав жодного наміру її вбивати. Наступного ранку він підійшов до Л., будучи впевненим, що з нею все гаразд, але натомість знайшов її мертвою. Тому він викликав швидку допомогу. Якби він знав, що Л. померла, він би ніколи не повернувся до неї того ранку.

22. 26 липня 2005 року міський суд визнав заявника винним у скоєнні вбивства та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на десять років. Суд задовольнив цивільний позов матері Л. на суму 10000 грн. Суд встановив, що в ніч на 19 квітня 2005 року заявник та Л. готувались ночувати під балконом будинку; між ним і Л. почалася сварка та Л. вдарила заявника по обличчю. У відповідь заявник стиснув горло Л., що спричинило її смерть.

23. Суд зробив ці висновки на основі початкових визнавальних показів, які заявник надав у відділі міліції 20 квітня 2005 року; визнавальних показів, які він надав у ході подальших допитів та під час відтворення обстановки і обставин події; наданих ним під час судового розгляду показів, що він стиснув горло Л.; непрямих показів свідків, речових та документальних доказів; та висновків судово-медичного експерта, у тому числі, його думки, щодо травм на обличчі заявника. Суд не викликав і не допитував В. як свідка. За словами заявника, він подавав клопотання про допит В. у залі суду.

24. Заявник оскаржив вирок, стверджуючи, що міський суд не оцінив належним чином докази по справі. Під час судового розгляду В. не було допитано як свідка, незважаючи на те, що він був разом із заявником впродовж дня і вечора 19 квітня 2005 року, а, отже, міг би прояснити багато важливих фактів. За словами заявника, він повідомив апеляційний суд про те, що він хотів би бути присутнім при розгляді його апеляційної скарги.

25. 4 жовтня 2005 року апеляційний суд Автономної Республіки Крим (далі - апеляційний суд) відхилив апеляційну скаргу заявника як необґрунтовану. Суд встановив, що висновки суду першої інстанції були обґрунтовані матеріалами справи і що вина заявника була належним чином встановлена на основі різних доказів, у тому числі його початкового зізнання у відділі міліції. Ніщо не свідчило про те, що визнавальні покази заявника були отримані незаконно. Розгляд апеляційної скарги відбувся за відсутності заявника та його адвоката, але за участю прокурора, який надав усні пояснення.

26. Заявник подав касаційну скаргу до Верховного Суду України, висловивши загальну незгоду з попередніми провадженнями. Він стверджував, що 20 квітня 2005 року його було затримано працівниками міліції із застосуванням фізичної сили і у відділі міліції "під тиском працівників міліції" було примушено надати визнавальні покази. Пізніше його було доправлено до прокуратури і допитано слідчим. Заявник стверджував, що адвокат, призначений йому у рамках надання безоплатної правової допомоги, з'явився у прокуратурі лише наприкінці допиту. Він також стверджував, що В. не було допитано судами нижчих інстанцій, незважаючи на те, що його свідчення могли б змінити результат справи. Заявник також клопотав, щоб його було викликано на розгляд його касаційної скарги.

27. 17 жовтня 2005 року заявник звернувся до Міністра внутрішніх справ України, стверджуючи, що 20 квітня 2005 року його було затримано із застосуванням фізичної сили, а потім працівниками міліції на нього чинився тиск з метою отримати його визнавальні покази. Заявник стверджував, що розслідування його справи проводилося неналежним чином, матеріали справи були сфальсифіковані, суди не розглянули цю справу справедливо і, зокрема, не допитали В. як свідка. Цю скаргу було спрямовано до Верховного Суду України для її розгляду разом із касаційною скаргою заявника.

28. 25 липня 2006 року колегія Верховного Суду України у складі трьох суддів розглянула справу заявника, без виклику учасників процесу. Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що доводи заявника були необґрунтованими. Його твердження про жорстоке поводження не були підкріплені матеріалами справи. Він отримував правову допомогу захисника, але до цього не скаржився на жорстоке поводження. Покази В. не мали значення для підтвердження алібі заявника, оскільки на момент вчинення злочину заявник і Л. були лише удвох; заявник приєднався до В. після п'ятнадцяти хвилин спілкування з Л. Колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для призначення справи до касаційного розгляду з викликом учасників процесу і відмовила у задоволенні касаційної скарги заявника.

29. Після винесення вироку заявник клопотав про надання йому копій різних процесуальних документів з матеріалів справи, які, за його словами, були необхідні йому для звернення до Суду. Згодом заявнику було відправлено копії запитуваних документів.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року

30.Стаття 358 Кодексу передбачає, зокрема, що апеляційний суд повинен викликати на судове засідання засудженого, що утримується під вартою, коли про це надійшло його або її клопотання.

31.Стаття 395 Кодексу передбачає, зокрема, що касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними в справі і додатково переданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене. Обсяг перегляду обмежується аргументами, що містяться у касаційній скарзі (скаргах). Суд вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого чи виправданого.

32. Відповідна частина статті 396 Кодексу передбачає таке:

Cтаття 396

Результати розгляду справи судом касаційної інстанції

"У результаті касаційного розгляду справи суд приймає одне з таких рішень:

1) залишає вирок, постанову чи ухвалу без зміни, а касаційні скарги - без задоволення;

2) скасовує вирок, постанову чи ухвалу і направляє справу на нове розслідування або новий судовий або апеляційний розгляд;

3) скасовує вирок, постанову чи ухвалу і закриває справу;

4) змінює вирок, постанову чи ухвалу".

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

33. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції, що 20 квітня 2005 року він зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції і що не було проведено ефективного розслідування з цього приводу.

34.Стаття 3 Конвенції передбачає:

Стаття 3 (Заборона катування)

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

A. Доводи сторін

35. Уряд стверджував, що заявник скаржився на жорстоке поводження лише в рамках його касаційної скарги до Верховного Суду України та скарги до Міністра внутрішніх справ України від 17 жовтня 2005 року. Він не подавав цю скаргу до прокуратури, яка уповноважена розглядати такі питання. Таким чином, заявник не вичерпав національні засоби правового захисту. Якщо він вважав національні засоби правового захисту неефективними, він повинен був подати заяву до Суду не пізніше шести місяців з моменту стверджуваного жорстокого поводження.

36. Уряд також стверджував, що скарга заявника щодо жорстокого поводження до вищезазначених державних органів влади і Суду була надто розпливчатою. Він не надав жодного опису або подробиць щодо жорстокого поводження і не підтвердив скаргу будь-якими доказами. Уряд також наголосив, що під час судово-медичної експертизи, яка проводилася того ж дня, а також пізніше в ході розслідування, заявник стверджував, що його тілесні ушкодження були отримані за інших обставин. Крім того, судово-медичний експерт дійшов висновку, що тілесні ушкодження не могли бути отримані заявником 20 квітня 2005 року. Тому скарга заявника щодо жорстокого поводження була абсолютно необґрунтованою. Його скарги до національних органів влади не були небезпідставними і не порушували процесуального обов'язку держави провести ефективне розслідування його тверджень про жорстоке поводження відповідно до статті 3 Конвенції.

37. Заявник не погодився, заявивши, що він подавав скаргу на жорстоке поводження до слідчого прокуратури під час його допиту 20 квітня 2005 року, однак слідчий не вніс його скаргу до протоколу. Заявник наполягав на тому, що, враховуючи його уразливий соціальний статус, він належним чином порушив перед органами державної влади питання про жорстоке поводження. Таким чином, не було жодних підстав для відхилення скарги на підставі правила щодо шестимісячного строку подання заяв.

38. Заявник також стверджував, що його медичне обстеження від 20 квітня 2005 року не було проведено належним чином і що він не був у змозі оскаржити його висновки. Він стверджував, що подав небезпідставну скаргу на жорстоке поводження до національних судів і що органи влади мали вжити відповідних заходів для розслідування його тверджень.

B. Оцінка Суду

39. Суд зазначає, що фактичні питання, порушені у цій скарзі, відомі національним органам влади. Таким чином, можна погодитись з тим, що заявник зазнав певних труднощів у збиранні доказів на обґрунтування своїх тверджень. Тим не менш, в таких справах розумно очікувати від заявників подання принаймні детального викладення оскаржуваних фактів та надання - максимально можливою мірою - певних доказів на підтвердження своїх скарг (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Віслогузов проти України" (Visloguzov v. Ukraine), заява № 32362/02, пункт 45, від 20 травня 2010 року). Суд також нагадує, що процесуальний обов'язок відповідно до статті 3 Конвенції розслідувати твердження про жорстоке поводження виникає лише тоді, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження, що забороняється цим положенням (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 28 жовтня 1998 року у справі "Ассенов та інші проти Болгарії" (Assenov and Others v. Bulgaria), Reports of Judgments and Decisions 1998-VIII, п. 102 і далі).

40. По-перше, Суд вважає, що скарга заявника на жорстоке поводження не була достатньо обґрунтовано викладена у його заяві до Суду. Він детально не зазначив, за яких умов він нібито зазнав жорстокого поводження, і не вказав жодних методів жорстокого поводження, що до нього застосовувались. Він також не виклав чітку послідовність подій 20 квітня 2005 року, коли він нібито зазнав жорстокого поводження. Скарга заявника складалася лише з коротких фраз про те, що він зазнав жорстокого поводження.

41. Так само, в скарзі на жорстоке поводження, яку заявник подав до органів державної влади, бракувало точності і деталізації. Зокрема, твердження про жорстоке поводження у його скарзі до Міністерства внутрішніх справ України, яка була передана до Верховного Суду України, обмежувались загальними фразами, які надавали мало інформації щодо фактів.

42. Крім того, розпливчасті і нечіткі твердження заявника не підтверджувались жодними доказами. Навпаки, судовий експерт, який проводив медичне обстеження 20 квітня 2005 року, того ж дня, одразу після стверджуваного жорстокого поводження, встановив, що заявнику було завдано лише легких тілесних ушкоджень, відповідальність за які не може бути покладено на державу, оскільки їхнє походження передувало затриманню заявника. Суд не знаходить підстав сумніватися в достовірності цих висновків, особливо з огляду на те, що на національному рівні заявник ніколи не ставив під сумнів неупередженість експерта. Більше того, протягом тривалого часу заявник стверджував, що його травми були отримані поза межами відділу міліції.

43. Насправді матеріали справи свідчать, що заявник вперше поскаржився на жорстоке поводження до державних органів влади лише у жовтні 2005 року. Така затримка серйозно підірвала шанси зібрати будь-які докази на підтримку його тверджень. Проте заявник не має розумного виправдання затягуванню справи, особливо враховуючи те, що він отримував юридичну допомогу адвоката.

44. За цих обставин Суд, дослідивши наявні матеріали, вважає скаргу на жорстоке поводження надто розпливчастою, неточною і не підкріпленою жодними доказами. Вона не була належним чином обґрунтована і викладена заявником, а тому вона повинна бути відхилена як явно необґрунтована. Суд також вважає, що заявник не подав до національних органів державної влади небезпідставну скаргу на жорстоке поводження, яка б потягнула за собою їх процесуальний обов'язок відповідно до статті 3 Конвенції провести ефективне розслідування його тверджень.

45. Відповідно скарга має бути відхилена як неприйнятна відповідно до підпункту "a" пункту 3 і пункту 4 статті 35 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 І ПІДПУНКТУ "C" ПУНКТУ 3 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

46. Заявник скаржився на те, що він не мав доступу до адвоката під час першого допиту 20 квітня 2005 року.

47. Суд вирішив розглянути скаргу за пунктом 1 і підпунктом "c" пункту3 статті 6 Конвенції, відповідні частини якої передбачають таке:

"1. Кожен має право на справедливий ... розгляд його справи ... судом ..., який ... встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення...".

"3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

(c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя ...".