Стислий виклад.

В липні 2000 року заявницю було звільнено з посади вчителя музики спеціальної загальноосвітньої школи м. Вінниці. 10 серпня 2000 року вона звернулася до Ленінського районного суду м. Вінниці (далі - суд першої інстанції) з позовом про визнання недійсним наказу про звільнення та виплату відшкодування.

Справа двічі направлялась апеляційним судом Вінницької області до суду першої інстанції на новий розгляд. Остаточне рішення у справі було ухвалене 26 серпня 2005 року Верховним Судом України.

Таким чином, загальна тривалість провадження склала п'ять років та шістнадцять днів у судах трьох інстанцій.

До Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) заявниця скаржилася за п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на несумісність тривалості провадження у справі за її позовом з вимогою "розумного строку". Заявниця також подавала інші скарги за Конвенцією.

З огляду на обставини справи, а саме неодноразові направлення справи судом вищої інстанції на новий розгляд до суду нижчої інстанції, що може свідчити про серйозні недоліки судової системи, Європейський суд встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у зв'язку з незабезпеченням національними органами розгляду справи впродовж розумного строку.

Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:

"1. Оголошує скаргу на надмірну тривалість провадження прийнятною, а решту скарг у заяві - неприйнятними;

2. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.".