Це рішення набуло статусу остаточного за обставин, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним правкам.

У справі "Мурукін проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva),

Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska), судді,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 29 червня 2010 року,

виносить таке рішення, що було ухвалене в той день:

1. Справу порушено за заявою (N 15816/04), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України Валентином Борисовичем Мурукіним (далі - заявник) 31 березня 2004 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим.

3. Заявник, зокрема, стверджував, що тримання його під вартою було незаконним.

4. 8 червня 2009 року Голова п'ятої секції вирішив направити заяву Уряду. Також було вирішено розглядати заяву по суті одночасно з питаннями щодо її прийнятності (пункт 3 статті 29 Конвенції) .

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1961 році та проживає у м. Дніпропетровську.

6. 3 липня 2002 року під час керування своїм автомобілем заявник, не переконавшись в безпечності здійснюваного маневру, зіткнувся з автомобілем, яким керувала пані Х. В результаті дорожньо-транспортної пригоди пані Х. отримала струс головного мозку та тілесні ушкодження середньої тяжкості.

7. Після дорожньо-транспортної пригоди заявнику було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України, а саме у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілій тілесні ушкодження середньої тяжкості. Щодо заявника було обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.

8. 5 червня 2003 року Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області (далі - районний суд) у зв'язку з неявкою заявника у судове засідання у його справі, яке було призначене на цей день, запобіжний захід, застосований до заявника, було змінено з підписки про невиїзд на тримання під вартою.

9. У період з 19 по 23 червня 2003 року заявник проходив лікування у Дніпропетровській міській лікарні N 7. Зі слів заявника, в лікарні до нього прибули працівники міліції, які застосували до нього наручники та чергували поряд із ним до кінця лікування. Заявник стверджував, що працівники міліції не дозволяли йому користуватися туалетом та перешкоджали бачитися з родичами і друзями. Заявник не звертався зі скаргами до слідчих органів на поведінку працівників міліції.

10. 23 червня 2003 року заявника було затримано та взято під варту в Дніпропетровському районному відділі міліції Дніпропетровської області.

11. 25 червня 2003 року апеляційний суд Дніпропетровської області (далі - апеляційний суд) відмовив у прийнятті до розгляду апеляційної скарги заявника на постанову районного суду від 5 червня 2003 року, зазначивши, що відповідно до національного законодавства постанова оскарженню не підлягає.

12. 27 червня 2003 року заявник був переведений до Дніпропетровського слідчого ізолятора N 3 (далі - Дніпропетровське СІЗО).

13. З липня 2003 року районним судом було винесено вирок, яким заявника визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України, та призначено йому покарання у вигляді двох років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік. Районний суд також постановив, що строк покарання слід відраховувати з 23 червня 2003 року, а запобіжний захід (у виді тримання під вартою), обраний заявнику, залишити без змін.

14. 14 та 15 липня 2003 року заявник звернувся зі скаргами до Голови апеляційного суду та Голови Верховного Суду України, стверджуючи, що тримання його під вартою було незаконним. Скарги не були задоволені.

15. 21 липня 2003 року заявник подав апеляційну скаргу на вирок від 3 липня 2003 року, стверджуючи, що тримання його під вартою було незаконним. При цьому заявник, посилаючись на статтю 155 Кримінально-процесуального кодексу, зазначав, що, по-перше, на підставі пред'явленого йому обвинувачення у вказаному вище злочині до нього не може бути застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, по-друге, на підставі статті 342 того ж Кодексу він мав бути негайно звільнений з-під варти відразу ж після судового засідання, яке відбулося 3 липня 2003 року.

16. 6 жовтня 2003 року апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу заявника як необґрунтовану та залишив без змін вирок від 3 липня 2003 року, який після цього набрав законної сили. Апеляційний суд ухвалив зарахувати строк перебування заявника під вартою в строк відбування покарання.

17. 19 грудня 2003 року заявника було звільнено з Дніпропетровського СІЗО та переведено для відбування покарання до виправного центру N 133.

18. У невизначену дату заявник подав касаційну скаргу на вирок від 3 липня 2003 року, стверджуючи, зокрема, що тримання його під вартою було несумісне із статтями 155 та 342 Кримінально-процесуального кодексу та статтею 107 Виправно-трудового кодексу.

19. 23 грудня 2004 року Верховний Суд України залишив без задоволення касаційну скаргу заявника як необґрунтовану. Він зауважив, inter alia, що строк перебування заявника під вартою був зарахований у строк відбування покарання, а отже оскаржуване заявником недотримання вимог процесуального закону при обранні йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не може бути підставою для скасування рішень судів нижчих інстанцій.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року

20. Відповідні положення Кодексу передбачають таке:

Стаття 51. Види покарань

"До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань:

...

8) арешт;

9) обмеження волі;...

11) позбавлення волі на певний строк;

12) довічне позбавлення волі".

Стаття 61. Обмеження волі

"Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці...."

Стаття 286. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами

"1. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження,-

карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого...."

В. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року

21. У Главі 13 Кодексу йдеться про запобіжні заходи, які можуть бути застосовані в ході кримінального провадження. Відповідні положення цієї глави Кодексу передбачають таке:

Стаття 149. Запобіжні заходи

"Запобіжними заходами є:

1) підписка про невиїзд;

2) особиста порука;

3) порука громадської організації або трудового колективу;

3-1)застава;

4) взяття під варту;

5) нагляд командування військової частини.

Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підозрюваного, яке застосовується з підстав і в порядку, передбачених статями 106, 115, 165-2 цього Кодексу".

Стаття 155. Взяття під варту

"Взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше трьох років. ..."

Стаття 288. Наслідки неявки

"Коли підсудний не з'явиться без поважних причин в судове засідання в справах, в яких явка його є обов'язковою, суд відкладає розгляд справи...

Крім того, суд має право винести ухвалу... про привід підсудного і про заміну запобіжного заходу на більш суворий..."

Стаття 342. Звільнення підсудного з-під варти за вироком суду

"При виправданні підсудного чи звільненні його від відбуття покарання або при засудженні його до покарання, не зв'язаного з позбавленням волі, суд, якщо підсудний перебуває під вартою, негайно звільняє його з-під варти в залі судового засідання".

Стаття 343. Застосування запобіжного заходу до набрання вироком законної сили

"Постановляючи вирок, за яким до підсудного застосовується та чи інша міра покарання, суд повинен обміркувати питання про запобіжний захід до набрання вироком законної сили і має право обрати запобіжний захід або ж скасувати, змінити чи підтвердити раніш обраний.

Взяття під варту як запобіжний захід допускається лише при наявності підстав, зазначених у відповідних статтях глави 13 цього Кодексу".

C. Виправно-трудовий кодекс України

від 23 грудня 1970 року (чинний на той час)

22. Відповідні положення кодексу передбачають таке:

Стаття 106. Місця відбування покарання у виді обмеження волі

"Особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у кримінально-виконавчих установах відкритого типу (далі - виправних центрах)..."

Стаття 107. Направлення засуджених до обмеження волі до місця відбування покарання

"Особи, засуджені до обмеження волі, прямують за рахунок держави до місця відбування покарання самостійно... Якщо особи, засуджені до обмеження волі, знаходяться під вартою, то вони звільняються із слідчого ізолятора після набрання вироком законної сили...

З урахуванням особи та інших обставин справи суд може направити засудженого до обмеження волі, який знаходиться до набрання вироком законної сили під вартою, до місця відбування покарання у порядку, встановленому для осіб, засуджених до позбавлення волі. У цьому випадку засуджений звільняється з-під варти при прибутті до місця відбування покарання..."

Стаття 107-2. Порядок і умови відбування покарання у виді обмеження волі

"Засуджені до обмеження волі мають право:

...одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення - до трьох діб один раз на місяць;

Засудженим може бути дозволено короткочасні виїзди за межі виправного центру за обставин, передбачених законодавством...

Особи, засуджені до обмеження волі, зобов'язані:

...сумлінно працювати у місці, визначеному адміністрацією виправного центру;

постійно знаходитися в межах виправного центру під наглядом, залишати його межі лише за спеціальним дозволом адміністрації цього центру...

проживати, як правило, у спеціально призначених гуртожитках...

Засуджені, які не допускають порушень встановленого порядку виконання покарання у виді обмеження волі... після відбуття шести місяців строку покарання... можуть проживати за межами гуртожитку із своїми сім'ями.

Ці особи зобов'язані від одного до чотирьох разів на тиждень з'являтися у виправний центр для реєстрації..."

D. Закон України "Про попереднє ув'язнення"

від 30 червня 1993 року

23. Стаття 7 Закону передбачає таке:

Стаття 7. Режим у місцях попереднього ув'язнення

"...Основними вимогами режиму в місцях попереднього ув'язнення є ізоляція осіб, взятих під варту, постійний нагляд за ними і роздільне тримання їх у порядку, передбаченому статтею 8 цього Закону..."

24. Інші відповідні положення Закону України "Про попереднє ув'язнення" викладено в рішенні Суду у справі "Двойних проти України" (Dvoynykh v. Ukraine), N 72277/01, пп. 33-36, від 12 жовтня 2006 року).