Текст рішення може зазнати редакційної правки.

У справі "Шагін проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska), судді,

Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після наради за зачиненими дверима 17 листопада 2009 року,

постановляє таке рішення:

1. Справу розпочато за заявою (N 20437/05), поданою проти України до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином Росії Ігорем Ігоревичем Шагіним (далі - заявник) 1 червня 2005 року.

2. Заявника представляла пані О.Лисак, адвокат, що практикує в Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Юрій Зайцев.

3. Заявник стверджував, зокрема, що судовий розгляд його справи не був відкритим, а деякі заяви високих посадових осіб державних органів, оприлюднені в засобах масової інформації стосовно його справи, несумісні з принципом презумпції невинуватості.

4. 27 березня 2007 року Суд вирішив повідомити Уряд про надходження заяви. Було також вирішено розглядати заяву по суті одночасно з питанням щодо її прийнятності (пункт 3 статті 29). Уряд Росії не заявив про намір реалізувати своє право на участь у провадженні відповідно до пункту 1 статті 36 Конвенції.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник - Ігор Ігорович Шагін, громадянин Росії, 1970 року народження, живе в Києві.

A. Досудове слідство

6. За підозрою в організації групою господарських товариств "ТОП-Сервіс", якою керував заявник, озброєної банди з метою вбивства державних службовців і підприємців, які начебто заважали діяльності цієї групи, було порушено кримінальну справу.

7. 28 квітня 2000 року Подільський районний суд м. Києва видав санкцію на адміністративний арешт заявника строком на дванадцять діб за злісну непокору вимогам працівників міліції.

8. У період з 28 квітня до 10 травня 2000 року заявника допитували і він брав участь у цілій низці слідчих дій як свідок у кримінальній справі (див. пункт 6 вище).

9. 10 травня 2000 року заявника було затримано як підозрюваного, і наступного дня він уперше зустрівся з адвокатами.

10. 19 травня 2000 року прокуратура м. Києва пред'явила заявникові обвинувачення у бандитизмі, а саме - у створенні банди, учасники якої підозрюються у вчиненні восьми вбивств, замаху на вбивство та завданні тяжких тілесних ушкоджень.

11. 18 квітня 2001 року досудове слідство було оголошено закінченим і заявникові було надано можливість ознайомитися з матеріалами справи.

12. 26 червня 2001 року слідство було відновлено і заявникові пред'явили нові обвинувачення. Окрім бандитизму, йому пред'явили обвинувачення у посяганні на життя працівників правоохоронних органів, у замовленні вбивства з корисливих мотивів у зв'язку з виконанням потерпілими службових обов'язків та у вчиненні цих дій повторно організованою групою осіб за його наказами.

13. Того самого дня адвокат заявника звернувся до прокуратури м. Києва зі скаргою, в якій стверджував, що, відновивши слідство у справі, слідчий тим самим незаконно продовжив строк тримання заявника під вартою і порушив його право на захист.

14. 27 червня 2001 року прокуратура м. Києва відхилила вищезазначені скарги, зазначивши, зокрема, що слідство було відновлено у зв'язку з необхідністю проведення додаткових слідчих дій, і що заявникові буде знову надано можливість ознайомитися з матеріалами справи після закінчення слідства.

15. 29 січня 2002 року прокуратура м. Києва визнала необґрунтованими скарги заявника, зокрема, на ненадання йому доступу до графіка ознайомлення з матеріалами справи і до деяких документів, оскільки заявник підписав пояснення, в яких стверджував протилежне.

16. 13 лютого 2002 року заявнику було пред'явлене нове обвинувачення. До пред'явленого йому обвинувачення в замовленні вбивства додано додаткові епізоди.

17. У період з 13 до 15 лютого 2002 року, після задоволення клопотання заявника про подання пояснень стосовно нових обвинувачень, він подав їх у письмовій формі, стверджуючи, що сам став жертвою бандитизму. Натомість 15 лютого 2002 року слідчий запропонував заявнику відповісти на його запитання, оскільки, на думку слідчого, пояснення заявника не стосувалися суті пред'явлених обвинувачень. Заявник пояснив, що відповість на запитання одразу після того, як напише свої пояснення, і попросив не заважати йому повною мірою скористатися такою можливістю. Того самого дня слідчий оголосив про закінчення слідства, визнавши пояснення заявника такими, що не мають стосунку до слідства. Адвокат заявника поскаржився на це прокуророві Києва, але той підтвердив правомірність дій слідчого.

18. 30 вересня 2002 року справу було направлено на розгляд до Апеляційного суду м. Києва (далі - Київський апеляційний суд). Надалі заявника представляли у справі принаймні двоє професійних адвокатів.

B. Судовий розгляд

19. Провадження в Київському апеляційному суді, який розглядав справу в першій інстанції, тривало з 4 листопада 2002 року до 16 березня 2004 року. Оскільки справа привернула до себе увагу громадськості і суд не мав приміщення, достатньо просторого, щоб умістити всіх бажаючих бути присутніми на судовому розгляді, суд орендував приміщення кінотеатру.

20. Однак згодом, 23 травня 2003 року, суд виніс ухвалу про проведення закритих судових засідань, зазначивши таке:

"(...) Судові засідання постійно відвідує особа, яка, з її слів, за дорученням Шагіна І.І., веде на диктофон аудіозапис. На неодноразові зауваження головуючого з цього приводу ця особа не реагує. Крім того, ця особа постійно при собі має пістолет.

Враховуючи об'єм пред'явленого обвинувачення, з метою запобігання розголошенню показань потерпілих і свідків та з метою забезпечення безпеки учасників процесу та свідків, відповідно до рекомендацій, які містяться в пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 червня 1999 року N 10 "Про застосування законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів, та осіб, які беруть участь у судочинстві", ст. 7, ст. 16 Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві", (...)

УХВАЛИВ:

подальше слухання кримінальної справи про обвинувачення Шагіна Ігора Ігоровича [та ін.] проводити у закритому судовому засіданні".

21. Згідно з процесуальним законодавством ця ухвала не підлягала оскарженню. Заперечивши той факт, що він комусь доручав здійснювати аудіозапис судових засідань, заявник безуспішно домагався розслідування інциденту і просив суд переглянути своє рішення.

22. Надалі розгляд справи відбувався в закритому судовому засіданні в кінотеатрі.

23. Як свідчить лист від 20 листопада 2003 року, надісланий Київським апеляційним судом місцевому адвокатському об'єднанню стосовно питання, не пов'язаного з цим судовим процесом, заходи безпеки, здійснювані під час судового розгляду, включали, зокрема, залучення щонайменше сімдесяти правоохоронців.

24. Протягом судового процесу показання дали приблизно п'ятдесят п'ять свідків і п'ятнадцять підсудних. Суд розглянув письмові показання приблизно ста свідків, яких було допитано під час досудового слідства і які, однак, не з'явилися на судовий розгляд, а також зізнавальні показання підсудних, отримані під час досудового слідства. Суд також переглянув відеозаписи кількох відтворень обстановки і обставин подій. Він також дослідив велику кількість письмових доказів і висновків експертів, серед яких були такі документи: реєстраційні та установчі документи всіх компаній, які входили до складу групи; їхні договори з усіма іншими компаніями, залученими у процес їхньої комерційної діяльності; висновки за результатами відповідних перевірок, які було проведено в Росії, Білорусі, Латвії та Естонії в рамках надання міждержавної правової допомоги; висновки за результатами перевірки, проведеної Інтерполом, а також велика кількість інших документів.

25. Під час судового розгляду підсудні відмовилися від своїх зізнавальних показань і заявили про свою невинуватість. Вони стверджували, що їх примусили свідчити проти себе і заявника. Суд дослідив їхні скарги на погане поводження під час перебування в міліції (на що заявник не скаржився) і визнав їх необґрунтованими, пославшись, зокрема, на результати проведених стосовно них медичних експертиз, а також на те, що під час розслідування не надходило ніяких скарг з їхнього боку.

26. У процесі судового розгляду заявник заявив клопотання про виклик певних свідків. Серед них був пан Ф., один із співзасновників очолюваних заявником компаній, який, як стверджувалося, мав більше інформації, ніж та, що була ним повідомлена під час досудового слідства, деякі посадові особи митниці, а також директор однієї з російських компаній, який нібито міг підтвердити свої ділові стосунки із заявником. Суд задовольнив клопотання заявника стосовно пана Ф., але відхилив інші клопотання. Суд неодноразово викликав пана Ф. у судове засідання, але той не з'явився.

27. Суд першої інстанції встановив, що заявник керував низкою компаній, причетних до фінансових махінацій, і створив банду для захисту своїх бізнесових інтересів.

28. 15 березня 2004 року, визнавши заявника винним в організації банди, за трьома епізодами обвинувачення в замовленні вбивства, а також у підбурюванні до заподіяння тяжких тілесних ушкоджень працівникові правоохоронних органів та посяганні на життя працівника правоохоронних органів суд призначив заявнику покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

29. Заявник подав касаційну скаргу, якою оскаржив зазначене вище рішення за цілою низкою питань: допустимість прийнятих судом доказів, відсутність вирішальних доказів щодо кожного епізоду обвинувачення, відмова слідчого продовжувати допит заявника та відмова суду викликати або забезпечити присутність певних свідків. Заявник також поскаржився, що високі посадові особи прокуратури публічно оголосили його винним ще до першого його допиту як підозрюваного у справі і що суд також із самого початку виходив із презумпції його вини.

30. 14 грудня 2004 року за результатами відкритого розгляду справи, заслухавши доводи обвинувачення і захисту та проаналізувавши матеріали справи, Верховний Суд України залишив вирок стосовно заявника без змін. У своїй ухвалі Верховний Суд не розглянув жодного з конкретних питань, порушених у касаційній скарзі. За твердженням заявника, відбулося лише одне засідання Верховного Суду, яке тривало приблизно чотири години.

C. Прес-конференція 10 травня 2000 року та висвітлення її в засобах масової інформації

31. 10 травня 2000 року, одразу після затримання заявника як підозрюваного у кримінальній справі, прокуратура м. Києва організувала прес-конференцію, яку широко висвітлювали засоби масової інформації.

32. 12 травня 2000 року в щоденній газеті "Сегодня" було опубліковано статтю під заголовком "У столиці заарештовано банду кілерів", у якій повідомлялося таке:

"Прокурор Києва Ю.Г, його перший заступник В.Ш. та перший заступник начальника столичної міліції розповіли [журналістам] про арешт чотирнадцяти членів банди, яка орудувала в місті з 1997 року. ...Як основний замовник, за твердженням правоохоронців, підозрюється директор однієї зі структур "Топ-Сервісу" Ігор Шагін. Його обвинувачують у восьми "замовленнях", включно із замовленнями вбивства... За виконання злочинів Шагін передав спільникам близько 100 000 доларів готівкою... Прокурор Києва акцентував увагу на тому, що "замовлені" посадові особи переслідувалися бандитами виключно за те, що сумлінно виконували службові обов'язки, а це суперечило планам структури, очолюваної Шагіним..."

33. Того самого дня в щоденній газеті "Факты и Комментарии" було опубліковано статтю під заголовком "Вперше в Києві заарештовано організовану групу вбивць, яка виконувала замовлення на усунення державних чиновників". У статті повідомлялося таке:

"Учора під час брифінгу прокурор Києва Ю.Г. повідомив журналістам, що... викрито серію замовних вбивств і замахів на вбивство... Заарештовано чотирнадцять членів [організованого злочинного] угруповання, яке брало участь у вчиненні цих злочинів: шість кілерів, три посередники, чотири замовники і постачальник зброї. Серед заарештованих і керівник банди - один з директорів відомої торговельної фірми ТОВ "ТОП-Сервіс" Ігор Шагін. Кілери зізналися, що саме він був замовником замахів..."

34. У статті також наводилися слова першого заступника прокурора м. Києва В.Ш.:

"Тридцятирічний Ігор Шагін... був замовником восьми з дванадцяти встановлених нами епізодів. ...Загалом за виконання "замовлень" кілери одержали від Шагіна близько 100 тисяч доларів..."

35. Того самого дня в щоденній газеті "День" було опубліковано статтю під заголовком "Викрито "авторитета на замовлення" (на його рахунку вісім злочинів проти держслужбовців Києва)", у якій повідомлялося таке:

"Замовником восьми злочинів щодо державних службовців, скоєних у період із 1997-го по 2000 рік..., є директор ТОВ "ТОП-Сервіс", громадянин Росії Ігор Шагін. Про це на прес-конференції учора... повідомив прокурор столиці Ю.Г.".

36. Того самого дня в щоденній газеті "Киевские ведомости" було опубліковано статтю під заголовком "Смертоносний ТОП-Сервіс", у якій наведено такі слова першого заступника прокурора м. Києва:

"За нашими підрахунками, усього за виконання "замовлень" кілери одержали від Шагіна близько 100 тисяч доларів... Фактичним керівником цієї групи був Шагін. Його розпорядження [вбивати] мали систематичний характер".

37. Наведені вище витяги з виступу першого заступника прокурора м. Києва В.Ш. також з'явилися 16 травня 2000 року в статті "Хто стоїть за кілерами", опублікованій у газеті "Вечерние Вести".

38. 15 травня 2000 року в газеті "Свобода" було опубліковано статтю під заголовком "Бізнес на крові", у якій повідомлялося:

"Сенсаційні повідомлення про знешкодження великого бандитського угруповання оприлюднили на минулому тижні голова Державної податкової адміністрації України М.А. та прокурор міста Києва Ю.Г. За 12 заарештованими, з яких, за словами заступника Міністра внутрішніх справ В.М., 6 - професійні вбивці, тягнеться довгий шлейф резонансних злочинів... Керівники "силових" відомств запевняють, що... державні службовці... стали жертвами бізнесових апетитів громадянина Росії Ігоря Шагіна, який очолював київське ТОВ "ТОП-Сервіс". Пам'ятаєте симпатичну рекламу на ТВ - "Ой, "Топ- Сервіс", ой, "Топ-Сервіс", люди тут хороші..."? Хороша людина Шагін "замовляв" тих, хто якимось чином заважав реалізації його планів".

39. 18 травня 2000 року в щотижневій газеті "Юридическая практика" було опубліковано статтю під заголовком "Презумпція невинуватості по-українськи", в якій висловлено думку, що заяви посадових осіб державних органів стосовно справи заявника несумісні з принципом презумпції невинуватості. У статті наведено такі слова прокурора м. Києва Ю.Г:

"Кілери свідчать, що Шагін замовив кілька замахів на вбивство"; "Ці злочини можна вважати розкритими, хоча слідство ще триває".

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАКТИКА

A. Гласність судового процесу

40. Стаття 129 Конституції України гарантує гласність судового процесу як одну з основних засад судочинства.

41. У відповідному положенні статті 9 Закону України "Про судоустрій України" зазначено:

"Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених процесуальним законом. (...) Розгляд справи у закритому судовому засіданні допускається за рішенням суду у випадках, передбачених процесуальним законом".

42. Відповідні положення Кримінально-процесуального кодексу передбачають:

"Стаття 20. Гласність судового розгляду

Розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці.

Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду в справах про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, в справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, та у разі, коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист..."

43. Закон України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" передбачає можливість проведення закритого судового розгляду в інтересах безпеки осіб. Згідно зі статтею 16 цього Закону закритий судовий розгляд може проводитися за мотивованою ухвалою суду у випадках, коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист.

44. У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 червня 1999 року N 10 "Про застосування законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів, та осіб, які беруть участь у судочинстві" зазначено:

"З метою запобігання розголошенню показань потерпілих і свідків, які викривають злочинців, за наявності пов'язаної з цим реальної загрози посягання на їх життя, здоров'я, житло чи майно суди мають розглядати кримінальні справи (особливо про злочини, вчинені організованими групами) в закритому судовому засіданні".

B. Презумпція невинуватості

45. Принцип забезпечення презумпції невинуватості проголошується статтею 62 Конституції України, яку можна знайти в рішенні "Грабчук проти України" (Grabchuk v. Ukraine; N 8599/02, п. 26, від 21 вересня 2006 року).

У статті 2 Кримінального кодексу зазначено:

"Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду".

46. Постанова Президії Верховного Суду України від 20 лютого 2004 року N 5 "Про стан здійснення судочинства у 2003 році і завдання на 2004 рік" містить такий пункт:

"Непоодинокі випадки публікацій у засобах масової інформації статей щодо осіб, яких ще не визнано винними у вчиненні злочинів за вироком суду, чим грубо порушуються положення ст. 62 Конституції України. Мали місце публікації заяв, зроблених з метою вплинути на прийняття судом рішення на користь певних осіб".

I. СКАРГА ПРО ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ У ЗВ'ЯЗКУ ІЗ ЗАКРИТИМ СУДОВИМ РОЗГЛЯДОМ

47. Заявник скаржився, що його право на відкритий судовий розгляд було порушено внаслідок нібито безпідставного позбавлення громадськості можливості бути присутньою на розгляді справи в Київському апеляційному суді з 23 травня 2003 року. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції, який у частині, застосовній до цієї справи, проголошує:

"Кожен має право на... публічний розгляд його справи... [судом]..., який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення..."

A. Щодо прийнятності

48. Уряд стверджував, що ця частина заяви є неприйнятною, оскільки її подано після спливу шестимісячного строку, який, на думку Уряду, розпочався 23 травня 2003 року, коли суд першої інстанції виніс ухвалу про проведення подальшого розгляду в закритому судовому засіданні.

49. Заявник з цим не погоджувався.

50. Суд наголошує, що згідно з пунктом 1 статті 35 Конвенції він може розглядати лише ті скарги, які було подано впродовж шести місяців від дня постановлення національними органами "остаточного" рішення.

51. Суд зауважує, що ця скарга стосується порушення одного з аспектів права на справедливий судовий розгляд, яке, як стверджується, мало місце під час судового процесу у справі, що завершився винесенням остаточного рішення Верховним Судом України 14 грудня 2004 року.

52. Отже, Суд вважає, що заявник виконав вимогу шестимісячного строку, і відхиляє заперечення Уряду.

53. Суд вважає, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з якихось інших підстав. Отже, вона оголошується прийнятною.

B. Щодо суті

54. Уряд не подав жодних зауважень стосовно суті справи.

55. Заявник відстоював свою позицію щодо скарги.