Рішення може зазнати редакційної правки.

У справі "Кривенко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska), судді,

Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy), суддя ad hoc,

а також Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після наради за зачиненими дверима 22 вересня 2009 року, виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 19547/06), поданою проти України до Суду 8 травня 2006 року громадянином України п. Миколою Миколайовичем Кривенком (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. 20 травня 2008 року Голова п'ятої секції вирішив направити заяву Уряду. Також було вирішено розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно (пункт 3 статті 29 Конвенції) .

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1963 році та проживає у м. Івано-Франківську, Україна.

5. Заявник, який є колишнім військовослужбовцем, звернувся до суду з позовною заявою до військової частини А-3339, в якій він працював до виходу на пенсію, вимагаючи грошову компенсацію за невикористане речове майно. 2 жовтня 2003 року Івано-Франківський суд задовольнив позов заявника та присудив йому 2393,62 грн (1).

(1) Приблизно 394 євро.

6. 13 листопада 2003 року державна виконавча служба Івано-Франківського міського управління юстиції відкрила виконавче провадження.

7. У невизначену дату військову частину було ліквідовано, правонаступником за зобов'язаннями ліквідованої військової частини було визнано військову частину А-1807.

8. Виконавчий лист було передано до державної виконавчої служби Яремчанського міського управління юстиції. 11 лютого 2008 року було відкрито виконавче провадження за рішенням суду.

9. 24 червня 2008 року виконавчий лист було повернуто заявнику. Рішення не було виконане через нестачу коштів у боржника.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

10. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, пп. 16-18, від 27 липня 2004 року).

ЩОДО ПРАВА I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ І СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

11. Заявник скаржився не те, що органи державної влади вчасно не виконали рішення суду, винесене на його користь. Він посилався на пункт 1 статті 6, статтю 13 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу, які передбачають таке:

Пункт 1 статті 6 Конвенції

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

A. Щодо прийнятності

12. Уряд стверджував, що пункт 1 статті 6 Конвенції не може бути застосований у цій справі, оскільки спір був пов'язаний із військовою службою, тому він не є "цивільним" у значенні положень Конвенції. Уряд також оскаржив застосування статті 1 Першого протоколу у даній справі, заявивши, що речове майно було власністю держави. Уряд нарешті стверджував, що заявник не вичерпав всі національні засоби юридичного захисту, доступні йому відповідно до законодавства.

13. Заявник не погодився.

14. Суд зазначає, що подібні заперечення вже були відхилені у низці рішень, винесених Судом (див. рішення у справі "Мітін проти України" (Mitin v. Ukraine), N 38724/02, пп. 20-28, від 14 лютого 2008 року). Суд вважає, що ці заперечення повинні бути відхилені у даній справі за тих же підстав.

15. Суд зазначає, що заява не є явно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною за будь-яких інших підстав. Відповідно заява визнається прийнятною.

B. Щодо суті

16. У своїх зауваженнях Уряд стверджував, що не було порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.