Це рішення стане остаточним відповідно до умов пункту 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може зазнати редакційної правки.

У справі "Семенович проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Ізабель Берро-Лефевр (I.Berro-Lefevre),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kataydjieva), судді,

Станіслав Шевчук (Stanislav Shevchuk), суддя ad hoc,

та Стефан Філліпс (Stephen Phillips), Заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 7 липня 2009 року, виносить таке рішення, що було прийняте в той день:

1. Справа порушена за заявою (N 9480/06), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України п. Сергієм Сергійовичем Семеновичем (далі - заявник) 27 лютого 2006 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. 20 травня 2008 року Голова п'ятої секції вирішив направити заяву Уряду. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд також вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1944 році та проживає у м. Червонограді, Україна.

5. 17 вересня 2003 року Червоноградський суд присудив заявнику 34 041 грн 65 коп. (приблизно 5887 євро) заборгованості із заробітної плати та інших виплат, які мали бути сплачені державним підприємством "Червоноградське гірничо-монтажне управління".

6. Рішення вступило в законну силу, та було розпочато виконавче провадження.

7. 25 червня 2007 року державна виконавча служба винесла постанову про повернення виконавчого документа заявнику через відсутність майна підприємства та через неможливість накласти арешт на майно. Заявник не оскаржив цю постанову до національних судів; він не подав повторно до державної виконавчої служби постанову про виконання.

8. Рішення, винесене на користь заявника, залишається невиконаним.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

9. Відповідне національне законодавство викладене у рішеннях "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, пп. 16-19, рішення від 27 червня 2004 року, та "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine), N 18966/02, п. 20-25, рішення від 29 червня 2004 року).

I. СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6, СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

10. Заявник скаржився на невиконання рішення, винесеного на його користь, та відсутність ефективного засобу юридичного захисту з цього приводу. Він посилався на пункт 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу, відповідні положення яких передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"1. Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом,..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

A. Щодо прийнятності

11. Уряд стверджував, що заявник не використав всі національні засоби юридичного захисту, зазначені пунктом 1 статті 35 Конвенції. Зокрема, Уряд стверджував, що заявник не скаржився до будь-якого національного суду проти дій державної виконавчої служби щодо стверджуваного невиконання рішення, винесеного на його користь. Далі Уряд стверджував, що заявник повинен був повторно пред'явити виконавчий лист до виконавчої служби.

12. Суд зазначає, що вже відхиляв подібні зауваження в рішеннях, винесених Судом (див. "Сокур проти України" (Socur v. Ukraine), N 29439/02, рішення від 16 грудня 2003 року; "Сичов проти України" (Sychev v. Ukraine), N 4773/02, пп. 42-46, рішення від 11 жовтня 2005 року; "Колосенко проти України" (Kolosenko v. Ukraine), N 40200/02, пп. 12-15, рішення від 26 квітня 2007 року). Суд вважає, що заперечення має бути відхилено з тих самих причин.