Це рішення набуде статусу остаточного відповідно до умов пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може зазнати редакційної правки.

У справі "Смірнов проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиева (Zdravka Kalaydjieva), судді,

Станіслав Шевчук (Stanislav Shevchuk), суддя ad hoc,

та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря секції,

після наради за зачиненими дверима 7 липня 2009 року виносить таке рішення, ухвалене того самого дня:

1. Справу порушено за заявою (N 1409/03), поданою проти України до Суду 24 жовтня 2002 року громадянином України п. Євгеном Анатолійовичем Смірновим (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Заявника представляв п. Белік Валерій Григорович, адвокат, що практикує в місті Миколаєві.

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Ю.Зайцев.

3. Ухвалою від 10 липня 2007 року Суд оголосив заяву частково неприйнятною і вирішив направити Уряду скарги стосовно тривалості цивільного провадження за позовом до Державної податкової інспекції у м. Керчі. Він також вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно (пункт 3 статті 29) .

4. Заявник народився у 1958 році та проживає у місті Керчі.

5. У січні 1999 року Державна податкова інспекція у м. Керчі порушила кримінальну справу щодо заявника, який мав малий бізнес, за обвинуваченням в ухиленні від сплати податків та наклала арешт на його майно. Згодом кримінальне провадження щодо заявника було закрито на тій підставі, що за новим кримінальним кодексом його дії не становили складу злочину.

6. 17 листопада 2000 року заявник звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у м. Керчі, вимагаючи відшкодування завданої йому матеріальної і моральної шкоди.

7. 10 серпня 2001 року Керченський міський суд АР Крим частково задовольнив позов заявника.

8. У вересні 2001 року відповідач у справі подав апеляційну скаргу на це рішення.

9. У 11 серпні 2003 року апеляційний суд АР Крим скасував рішення від 10 серпня 2003 року та направив справу на новий розгляд.

10. 2 грудня 2003 року Верховний Суд України відмовив у прийнятті касаційної скарги заявника.

11. Рішенням від 16 червня 2004 року Керченський міський суд АР Крим відмовив заявнику у задоволенні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди. Ухвалою, винесеною того ж дня, суд залишив без розгляду вимоги заявника в частині відшкодування матеріальної шкоди.

12. 27 вересня 2004 року апеляційний суд АР Крим скасував рішення і ухвалу та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

13. 6 жовтня 2004 року заявник подав касаційну скаргу на ухвалу від 27 вересня 2004 року. 30 серпня 2007 року апеляційний суд Запорізької області, діючи як касаційний суд, відхилив її.

14. На підставі ухвали від 27 вересня 2004 року справу було повернуто на новий розгляд. Провадження у справі досі триває.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

15. Заявник скаржився на те, що тривалість провадження у його справі була несумісною з вимогою "розумного строку", передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції у якому зазначено наступне:

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом,... який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

16. Уряд оскаржив це твердження.

17. Період, який має розглядатись, почався 17 листопада 2000 року та ще не закінчився. Відповідно провадження триває вісім років та шість місяців у судах трьох інстанцій.

A. Щодо прийнятності

18. Суд зазначає, що скарга не є очевидно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Далі Суд зазначає, що вона не є неприйнятною за будь-яких інших підстав. Отже, вона визнається прийнятною.

B. Щодо суті

19. Суд нагадує, що розумність тривалості провадження визначається з урахуванням обставин справи і з урахуванням наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних державних органів, а також важливість предмета спору для заявника (див., серед іншого, рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [GC] N 30979/96, п. 43, ЄСПЛ 2000-VII).