Це рішення стане остаточним відповідно до умов пункту 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може зазнати редакційної правки.

У справі "Шабельник проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Райт Маруст (Rait Maruste),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva),

Станіслав Шевчук (Stanislav Shevchuk), суддя ad hoc,

а також Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після наради за зачиненими дверима 27 січня 2009 року, постановляє таке рішення, винесене того самого дня:

1. Справу розпочато за заявою (N 16404/03) проти України, поданою до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України Дмитром Григоровичем Шабельником (далі - заявник) 2 квітня 2003 року.

2. Заявника, якому було надано правову допомогу, представляв А.Бущенко, адвокат, що практикує в Харкові. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - Ю.Зайцев, Міністерство юстиції.

3. Заявник стверджував, зокрема, що суд засудив його за вбивство пані К., спираючись на викривальні показання, здобуті з порушенням його права "на мовчання" та права не свідчити проти себе, і що йому перешкоджали в ефективному здійсненні права на захист під час допитів на досудовому етапі провадження у справі стосовно вбивства пані К.

4. 15 січня 2008 року Суд оголосив заяву частково неприйнятною і ухвалив рішення про направлення зазначених скарг, поданих на підставі пунктів 1 і 3 статті 6 Конвенції, на комунікацію з Урядом. Суд також вирішив провести розгляд заяви по суті одночасно з розглядом питання щодо її прийнятності (пункт 3 статті 29).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник, 1979 року народження, нині відбуває покарання у виді позбавлення волі в місті Житомирі, Україна.

6. 10 грудня 2001 року заявника було затримано за підозрою у викраденні і вбивстві неповнолітньої С. Під час затримання заявник зазнав легких тілесних ушкоджень, які задокументував судово-медичний експерт.

7. 13 грудня 2001 року Богунський районний суд м. Житомира виніс постанову про застосування до заявника запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

8. 17 грудня 2001 року заявникові призначили адвоката.

9. 19 грудня 2001 року після проведеного розслідування, під час якого заявник показав міліції місця, в яких було сховано тіло С. і деякі з її речей, йому було пред'явлено обвинувачення у вчиненні згаданого вище злочину.

10. 15 лютого 2002 року заявник, як він стверджує, під тиском слідчого, написав листа, в якому попросив допитати його "про події, які відбулися наприкінці жовтня 2001 року за адресою: м. Житомир, Майдан Рад, буд. N 5". У листі він заявив, що не потребує допомоги захисника під час допиту. Як свідчить штамп на конверті, цей лист надійшов до Житомирської прокуратури 18 лютого 2002 року.

11. 15 лютого 2002 року, як стверджується, у відповідь на це прохання його допитав як свідка слідчий прокуратури Ш. стосовно обставин смерті пані К. Під час допиту, який відбувався без участі захисника, заявник зізнався у вбивстві пані К. (Кримінальну справу стосовно вбивства пані К. було порушено 29 жовтня 2001 року. 25 грудня 2001 року слідчий прокуратури допитав пана К., сина пані К. як свідка, і той зізнався у вбивстві своєї матері. Але наступного дня він відмовився від свого зізнання. 27 грудня 2001 року кримінальну справу стосовно пана К. було закрито за відсутністю складу злочину). У показаннях заявника стверджувалося, що, коли виникла потреба в грошах, він, довідавшись із газети про намір пані К. придбати квартиру, вирішив пограбувати її. Прийшовши до неї додому і не виявивши грошей, він убив її. У показаннях заявника було викладено конкретні деталі стосовно квартири потерпілої, самої потерпілої та спосіб, у який він вчинив убивство. У протоколі допиту заявника зазначено, що його попередили про обов'язок повідомити все, що йому відомо про справу а також попередили про кримінальну відповідальність згідно зі статтями 385 і 386 Кримінального кодексу за відмову від дачі показань та за дачу завідомо неправдивих показань. У протоколі також зазначено, що заявникові роз'яснили зміст положень статті 63 Конституції.

12. 16 лютого 2002 року заявник, поки що як свідок, взяв участь - без присутності захисника - у відтворенні обстановки та обставин убивства пані К.

13. Того самого дня заявника оглянув судово-медичний експерт, який у своєму висновку не вказав на наявність будь-яких слідів поганого поводження на тілі заявника. За твердженням заявника, цей висновок був сфальшований, оскільки під час попереднього медичного огляду, проведеного 22 січня 2002 року, на його тілі було виявлено кілька тілесних ушкоджень, сліди яких не могли зникнути менше ніж за місяць.

14. 18 лютого 2002 року заявника додатково допитав прокурор - без участі захисника - стосовно обставин придбання ножа, що його використав заявник для вбивства пані К.

15. 22 лютого 2002 року заявника знову допитували, без участі захисника, стосовно ножа, оскільки було встановлено, що в магазині, в якому він нібито придбав його, ножі не продаються. Заявник змінив свої показання, заявивши, що вбив пані К. іншим ножем, який він узяв у батька.

16. 25 лютого 2002 року слідчий прокуратури Ш. порушив проти заявника кримінальну справу за обвинуваченням у вбивстві пані К. та об'єднав її з кримінальною справою стосовно викрадення і вбивства С.

17. 3 квітня 2002 року заявникові було пред'явлено обвинувачення у викраденні і вбивстві С. та у вбивстві К.

18. 22 травня 2002 року матеріали кримінальної справи було направлено до Житомирського обласного апеляційного суду для розгляду в першій інстанції. За твердженням заявника, на цьому етапі він звернувся до суду з клопотанням дозволити його матері бути його законним представником, але клопотання було залишено без задоволення.

19. Під час судових слухань заявник обстоював свою невинуватість у вбивстві пані К. Він стверджував, що його було примушено до зізнання. Водночас він визнав свою вину у викраденні С., але заявив, що її вбила інша особа, яку він знав лише на ім'я.

20. 11 липня 2002 року Житомирський обласний апеляційний суд визнав заявника винним у викраденні та двох убивствах і засудив його до довічного ув'язнення. Обвинувальний вирок стосовно вбивства пані К. ґрунтувався на зізнавальних показаннях заявника, які відповідали інформації, що була в розпорядженні слідчих органів.

21. Захисник заявника Д. оскаржив цей вирок. У касаційній скарзі він стверджував, зокрема, про порушення права заявника на захист і використання судом доказів, здобутих у незаконний спосіб. Він доводив, що обвинувачення заявника у вбивстві пані К. ґрунтувалося виключно на показаннях, які той давав як свідок і які не підкріплюються ніякими доказами. Крім того, він скаржився, що суд проігнорував деякі суперечності в масиві доказів, а саме: згідно з висновками судово-медичної експертизи пані К. померла не раніше 24 жовтня 2001 року, тоді як згідно з матеріалами заявник убив її 23 жовтня 2001 року; газетну статтю, з якої заявник, як стверджується, дізнався про намір пані К. придбати квартиру, було опубліковано 25 жовтня 2001 року, тобто вже після смерті пані К.; за показаннями свідків пані К. була не та людина, яка дозволила б незнайомцеві ввійти у свою квартиру і відверто розмовляла б із ним про свої особисті стосунки.

22. Схожі питання порушив і заявник у своїй касаційній скарзі. Він також поскаржився, що слідчі не встановили місцезнаходження М., який був його спільником у викраденні та вбивстві С.

23. 10 жовтня Верховний Суд України залишив рішення апеляційного суду без змін. У відповідь на скарги заявника та його захисника стосовно порушення права на захист суд зазначив:

"Викладені у скаргах доводи щодо порушення права на захист Д.Шабельника під час допиту його як свідка злочину, вчиненого стосовно К., безпідставні.

15 лютого 2002 року, після затримання за підозрою у вчиненні іншого злочину, Шабельник Д. написав листа, в якому повідомив про своє бажання добровільно дати показання стосовно подій, які мали місце наприкінці жовтня 2001 року за адресою: м. Житомир, Майдан Рад, буд. N 5. Оскільки у своєму листі він не зазначив, яку саме інформацію він збирався надати, слідчі органи зробили правильно, що допитали його як свідка. При цьому йому роз'яснили положення статті 63 Конституції".

24. Далі, повторивши мотивування рішення Житомирського апеляційного суду, Верховний Суд визнав, що заявник міг знати про обставини вбивства пані К. лише у тому випадку, якщо він сам учинив це вбивство.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАКТИКА

25. 1. Конституція України

Стаття 59

"Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура".

Стаття 63

"Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист..."

2. Кримінально-процесуальний кодекс (далі - КПК)

26. Стаття 45 КПК передбачає обов'язкове надання допомоги захисника підозрюваному, обвинуваченому або підсудному, якщо, зокрема, можливою мірою покарання в їхній справі може бути довічне ув'язнення.

27. Стаття 69 ч. 1 п. 6 КПК передбачає, що особа має право відмовитися давати показання як свідок стосовно себе.

28. Стаття 70 ч. 1 КПК передбачає, що особа, викликана як свідок, зобов'язана дати правдиві показання про всі відомі їй обставини у справі.

29. Згідно зі статтею 71 ч. 1 КПК свідок несе кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань.

30. Стаття 400-4 КПК передбачає можливість перегляду судових рішень, які набрали законної сили, у порядку виключного провадження у випадку серйозних порушень процесуального закону.

3. Кримінальний кодекс України 2001 року

31. Згідно з пунктом 2 статті 115 Кодексу умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

32. Згідно з пунктом 1 статті 384 Кодексу завідомо неправдиві показання свідка під час провадження дізнання або досудового слідства караються виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

33. Згідно зі статтею 385 Кодексу відмова свідка від давання показань у суді або під час провадження досудового слідства без поважних причин карається штрафом або арештом на строк до шести місяців. Водночас стаття передбачає, що відмова давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді не тягне за собою кримінальної відповідальності.

4. Закон України " Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" 2006 року

34. Стаття 10 Закону передбачає можливість вжиття додаткових заходів індивідуального характеру з метою забезпечення виконання рішень Суду, зокрема проведення повторного розгляду справи судом та відновлення провадження у справі.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТІВ 1 І 3 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

35. Заявник скаржився, що було порушено його право на справедливий судовий розгляд, оскільки його засудження судом за вбивство пані К. ґрунтувалося на зізнавальних показаннях, вибитих з нього під тиском і без присутності захисника. Він також скаржився, що національні суди відмовили в дозволі його матері представляти його інтереси у порушеній проти нього справі. При цьому він посилався на пункт 1 і пункт 3(c) статті 6 Конвенції, відповідні положення яких передбачають:

"1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який ... встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. ...

3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;..."

A. Щодо прийнятності

36. Уряд доводив, що скарги заявника про порушення його права на захист і права не свідчити проти себе під час слідчих дій 15 і 16 лютого 2002 року несумісні на підставі ratione materiae з положеннями пункту 1 і пункту 3(c) статті 6 Конвенції. Уряд зазначав, що провадження у кримінальній справі проти заявника у зв'язку з убивством пані К. розпочалося лише 25 лютого 2002 року.

37. Заявник погоджувався, що формальні обвинувачення йому було пред'явлено 25 лютого 2002 року, але доводив, що слідчі дії, які проводилися до зазначеної дати, мали на меті одержати докази його причетності до вбивства пані К.

38. На думку Суду, доводи Уряду щодо застосовності пункту 1 і пункту 3(c) статті 6 Конвенції настільки тісно пов'язані із суттю справи, що їх слід долучити до питань по суті і розглянути разом з ними.

39. Щодо скарги заявника на відмову національних судів дозволити його матері бути його додатковим (законним) представником під час судового провадження у справі Суд нагадує, що передбачене цим положенням право на юридичного представника, вибраного на власний розсуд, не має абсолютного характеру. Законодавча вимога наявності у захисника юридичної освіти не є порушенням згаданого вище положення. Далі Суд зазначає, що на момент подання клопотання, про яке йдеться, заявника представляв адвокат і що надалі цей адвокат протягом усього судового розгляду представляв його інтереси. У матеріалах справи немає жодних свідчень того, що заявник не міг вільно вибрати собі іншого захисника з відповідною кваліфікацією. Можливість бути представленим родичами, передбачена кримінально-процесуальним законодавством, є додатковою до права на захист і не може підлягати захисту гарантіями пункту 3(c) статті 6 Конвенції.

40. Тому Суд відхиляє скаргу заявника на відмову в дозволі його матері виступати його представником і долучає до суті справи доводи Уряду щодо застосовності статті 6 до слідчих дій, які проводилися із залученням заявника у період з 15 до 25 лютого 2002 року. Суд також визнає, що решта скарг заявника, поданих із посиланням на статтю 6, не є явно необґрунтованими у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції, і зазначає, що вони не є неприйнятними на якихось інших підставах. Отже, Суд має оголосити їх прийнятними.