Це рішення стане остаточним відповідно до умов пункту 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може зазнати редакційної правки.

У справі "Хайло проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Райт Маруст (Rait Maruste), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Володимир Буткевич (Volodymyr Butkevych),

Ренате Ягер (Renate Jaeger),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska), судді,

а також Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після наради за зачиненими дверима 14 жовтня 2008 року, постановляє таке рішення, винесене того самого дня:

1. Справу розпочато за заявою (N 39964/02) проти України, поданою до Суду 10 серпня 2002 року на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) двома громадянами України, чоловіком і дружиною, Сергієм Федоровичем і Світланою Іванівною Хайло (далі - заявники).

2. Заявників, яким надали право на правову допомогу, представляв В.Ф.Санжаревський, адвокат, що практикує в Києві. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. У своїй первинній заяві заявники скаржилися, зокрема, на порушення статті 2 Конвенції у зв'язку з неефективним розслідуванням обставин смерті їхнього родича та на порушення пункту 1 статті 6 у зв'язку з тривалістю кримінального провадження, пов'язаного з їхніми майновими інтересами. 26 листопада 2003 року заявники доповнили свою заяву скаргами, у яких, зокрема, стверджували про непропорційне застосування сили працівниками міліції під час їхнього затримання, неефективність розслідування цього інциденту і про незаконність їхнього затримання і позбавлення свободи. У цих скаргах заявники посилалися на статтю 3 і пункт 1 (с) статті 5 Конвенції.

4. 28 червня 2005 року Суд оголосив заяву частково неприйнятною і вирішив направити зазначені вище скарги Уряду. Суд також вирішив розглядати заяву по суті одночасно з розглядом питання щодо її прийнятності (пункт 3 статті 29) .

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявники, 1954 року народження, нині живуть у Києві.

A. Смерть двоюрідного брата заявника і пов'язане з цим розслідування

1. Основні події

6. У 1998 році заявники сплатили пані Н.Т. і пані Т.Т. визначену грошову суму за будинок, розташований на вулиці Д. у м. Дніпропетровську, і переїхали в нього. Замість того, щоб зареєструвати цей правочин відповідно до чинного законодавства, заявники доручили формальним власникам будинку видати доручення на проведення будь-яких операцій стосовно будинку панові Б., якому заявник був винен певну суму боргу. Оскільки заявник не повернув борг, у вересні 1999 року пан Б. оформив дарчу на цей будинок на ім'я своєї дочки, тим часом як у ньому й далі жили заявники.

7. У 1999 році пан Б. звернувся до суду з позовом до заявників про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди. Заявники подали зустрічний позов, вимагаючи визнання дійсною незареєстровану угоду купівлі-продажу будинку. Рішенням від 29 серпня 2007 року, яке набрало законної сили, позови обох сторін було відхилено.

8. Починаючи з 1999 року заявники також зверталися з численними скаргами до правоохоронних органів, стверджуючи, що члени злочинної групи позбавили їх будинку і грошей і що їхньому життю загрожує небезпека у зв'язку з погрозами з боку пана Б. На підтвердження своїх слів заявники надали магнітофонні записи телефонних розмов між ними і паном Б., в яких останній посилався на свої зв'язки з організованою злочинністю.

9. Було порушено кримінальну справу, одним із свідків у якій був пан А.Х., двоюрідний брат заявника, 1957 року народження, що жив разом із сім'єю заявників.

10. 3 травня 2001 року сім'ї заявників надали охорону з працівників міліції для забезпечення їхньої безпеки у зв'язку з провадженням у справі. 1 листопада 2001 року цей захід безпеки було скасовано з посиланням на неприйнятну поведінку заявника щодо охоронців. Остаточним рішенням від 2 вересня 2002 року Верховний Суд залишив раніше прийняті рішення без змін, зазначивши про правомірність скасування заходу безпеки. Згодом заявники вимагали скасування цього рішення, але безуспішно.

11. Зрештою пана Б., який обвинувачувався у вимаганні, було виправдано, оскільки магнітофонні записи, подані заявниками, не були долучені до справи як докази. Втім, заявники домагалися порушення щодо нього інших кримінальних справ, і, як видається, у деяких із них провадження триває до цього часу.

2. Розслідування смерті двоюрідного брата заявника

12. О 9 годині ранку 30 квітня 2002 року заявники повідомили Жовтневий райвідділ міліції, що вони знайшли А.Х. мертвим у його ліжку в прибудові до їхнього будинку, розташованого на вулиці Д.

13. Того самого дня кілька працівників міліції і медичних експертів, у присутності понятих, увійшли в прибудову, двері якої, як виявилося, були замкнені зсередини. Тіло, що вже розкладалося, було знайдено в ліжку. Померлий лежав на спині, головою на подушці. Жодних слідів боротьби чи інших доказів убивства виявлено не було, і це зафіксували у протоколі. Було проведено фотозйомку місця події, однак плівка виявилася бракованою, що унеможливило її проявку. Тіло перевезли до моргу. Проте, в зв'язку з тим, що 1 травня було державне свято, розтин тіла не проводився до 2 травня 2002 року. За твердженням заявників, жодних заходів для запобігання розкладу тіла в морзі вжито не було.

14. Провівши 2 травня 2002 року розтин, експерти встановили, що з'ясувати причину смерті неможливо, оскільки тіло зазнало значного розкладу. Експерти також вказали на відсутність переломів та інших видимих тілесних ушкоджень на тілі. У підсумку вони вирішили, що смерть настала, найімовірніше, 28 квітня 2002 року або в найближчий до цієї дати день і що ймовірною її причиною був атеросклероз судин головного мозку та кровоносних серцевих судин.

15. 20 травня 2002 року органами прокуратури було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, оскільки не було виявлено жодних ознак убивства.

16. Заявники оскаржили цю постанову, стверджуючи, що пан А.Х. міг бути вбитим ввечері 28 квітня 2002 року членами злочинного угруповання, до діяльності якого був причетний пан Б., або членами інших організованих злочинних угруповань, які побоювались його як важливого свідка в кримінальній справі, в якій заявники були потерпілою стороною. Вони, зокрема, стверджували, що на столі в його кімнаті вони знайшли гумові рукавички та молоток невідомого походження, які могли бути використані під час вбивства пана А.Х. Крім того, згідно з медичними документами пана А.Х. його зріст становив 196 см, тоді як під час розтину довжину тіла було встановлено в розмірі 177 см. Нарешті, у медичних документах пана А.Х. не було жодних записів про наявність у нього атеросклерозу чи будь-яких інших хвороб, які загрожували б його життю.

17. 4 червня 2002 року Дніпропетровська прокуратура направила справу для проведення додаткової перевірки. Прокуратура, врахувавши, зокрема, твердження заявниці про те, що вона бачила пана А.Х. живим увечері 28 квітня 2002 року, встановила, що є дивним те, що тіло зазнало такого швидкого розкладу. Було також вказано, що фототаблиці до протоколу огляду місця події не виготовлено, не перевірено амбулаторну картку померлого та не перевірено додатково твердження заявників, що його могло бути вбито особами, причетними до злочинного угруповання.

18. Надалі правоохоронні органи неодноразово (20 червня 2002 року, 18 липня 2002 року, 21 жовтня 2002 року, 7 січня 2003 року і 26 березня 2003 року) відмовляли в порушенні кримінальної справи, посилаючись на відсутність доказів учинення вбивства. Усі ці постанови згодом були скасовані прокуратурою (10 липня 2002 року, 27 вересня 2002 року, 2 січня 2003 року, 12 лютого 2003 року і 1 жовтня 2003 року) як такі, що ґрунтувалися тільки на поверхових перевірках.

19. 22 жовтня 2003 року прокуратура Жовтневого району винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. Провівши додаткову перевірку, прокуратурою було встановлено, зокрема, що розбіжності в даних довжини тіла могли виникнути внаслідок технічної помилки, якої припустився працівник моргу. Щодо рукавичок і молотка - хоча опитані поняті пригадали, що бачили ці предмети, - можливості отримати ці предмети та з'ясувати їхнє походження вже не було. Крім того, хоча медичні документи пана А.Х. не містили жодних згадок про атеросклероз чи якусь іншу загрозливу для життя хворобу, було враховано той факт, що прибудова була замкнена зсередини, що жодних ознак боротьби чи безладу в кімнаті не виявили, як не виявили й жодних тілесних ушкоджень на тілі, у зв'язку з чим не було підстав підозрювати, що було вчинено вбивство.

20. 6 квітня 2004 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська скасував цю постанову і повернув справу для проведення додаткової перевірки. Судом було встановлено кілька недоліків, допущених під час попередньої перевірки, зокрема те, що не було проведено обміру довжини тіла на місці події, не було встановлено ймовірної причини смерті з урахуванням відсутності згадок у медичних документах про наявність атеросклерозу, а також огляд дверей у прибудову був поверховим. Зокрема, за результатами перевірки було встановлено, що двері могли бути замкнені лише зсередини, тоді як згідно з фототаблицею огляду місця події двері було обладнано як врізним, так і висячим замком.

21. 1 лютого 2005 року органами прокуратури було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи.

22. 21 квітня 2005 року Генеральною прокуратурою було скасовано цю постанову, посилаючись на те, що встановити обставини смерті можливо лише в рамках кримінального провадження. Матеріали перевірки було направлено до прокуратури Полтавської області.

23. 10 березня 2006 року прокуратура закрила кримінальну справу, оскільки не виявила жодних ознак вчинення вбивства. Зокрема, вказувалося на те, що з плином часу свідки не могли чітко пригадати деталі. З іншого боку, свідки стверджували, що чітко пригадують, що не бачили ніяких слідів боротьби чи інших ознак вчинення вбивства. Пана Б., на причетність якого до вбивства вказували заявники, не було допитано, оскільки він виїхав за кордон. Його зять заперечував будь-яку причетність членів сім'ї до смерті пана А.Х. Розбіжність у даних зросту пана А.Х., очевидно, виникла через технічну помилку, якої припустилися працівники моргу. Рукавички на столі були залишені одним із медичних експертів. Щодо молотка заявник зазначив, що забрав його разом з рукавичками і білизною з ліжка пана А.Х., але існування такого предмета не було доведено, оскільки надати ці предмети заявник відмовився без усякого пояснення. Розслідуванням було також встановлено, що припущення заявників стосовно того, що пана А.Х. було вбито ввечері 28 квітня 2002 року, було неправдоподібним, оскільки серед документів у матеріалах справи була, зокрема, довідка, видана А.Х. роботодавцем, про те, що вранці 29 квітня 2002 року він пройшов медичне обстеження.

B. Події 15 і 16 жовтня 2002 року і пов'язані з ними провадження

24. У червні 1999 року заявник узяв кредит у розмірі 200 000 гривень під заставу іншого будинку, який належав сім'ї і знаходився на вулиці В. у м. Дніпропетровську. У червні 2000 року, з огляду на неповернення кредиту, будинок на вулиці В. було продано на відкритому аукціоні панові Р.К. У вересні 2002 року пан Р.К. здав його в найм панові С.К., який переїхав туди зі своєю сім'єю.

25. Заявники безуспішно намагалися домогтися притягнення до кримінальної відповідальності осіб, причетних до продажу будинку, а також подали цивільний позов, вимагаючи повернення будинку. З небагатьох документів, наданих заявниками, вбачається, що провадження в цих справах тривають до цього часу.

26. 15 жовтня 2002 року під час провадження, що мало місце в зв'язку з позовом заявників щодо скасування продажу будинку, заявники зламали замок на дверях і увійшли до будинку зі своїми трьома знайомими - пані Ч., пані С. і паном О.В. Вони відмовилися покинути будинок на вимогу наймачів. Між наймачами та заявниками виникла суперечка і бійка. Як стверджується, було викликано міліцію, але заявники пояснили, що вони є власниками будинку, і міліція поїхала. Через кілька годин після цього пані Ч. та пані С. пішли з будинку, тим часом як заявники і пан О.В. залишилися там на ніч.

27. Приблизно о 10 годині ранку 16 жовтня 2002 року наймачі знову викликали міліцію і поскаржилися на непристойну поведінку заявників і пана О.В., вказуючи на те, що ті курили в приміщенні, чинили на них тиск, змушуючи покинути будинок. Також наймачі зазначали, що заявники погрожували їм і нецензурно висловлювалися на їхню адресу. Кілька працівників міліції зі спецпідрозділу, до функцій якого належить забезпечення громадського порядку в судах, увійшли в приміщення будинку і наказали заявникам та пану О.В. вийти слідом за ними з приміщення. Заявники і пан О.В. відмовлялися. Врешті-решт заявника і пана О.В. приборкали, наділи їм наручники і доправили до райвідділу міліції. Згідно з документами райвідділу міліції заявники перебували в райвідділі міліції з 11 години ранку до 14 години під час складання протоколу про адміністративне правопорушення. За інформацією заявників, вони перебували в райвідділі міліції протягом семи годин.

28. Того самого дня справу заявника і пана О.В., які обвинувачувалися у "злісній непокорі законному розпорядженню або вимозі працівника міліції" (адміністративне правопорушення), розглянув Жовтневий суд. Їх, зокрема, обвинувачували в тому, що вони тримали працівників міліції за форму, штовхали їх, погрожували їм, висловлювались на їхню адресу нецензурною лайкою у відповідь на їхні вимоги припинити порушення громадського порядку. Суд припинив провадження в адміністративній справі, посилаючись на те, що поведінка підсудних у будинку потребує вирішення питання про порушення кримінальної справи у зв'язку з можливим протиправним проникненням у чуже житло. Справу направили до прокуратури Жовтневого району. Згодом (23 жовтня 2002 року) прокуратура вирішила не пред'являти обвинувачення у протиправному проникненні в чуже житло. Було встановлено, що дії підсудних можна потенційно кваліфікувати як завдання легких тілесних ушкоджень панові С.К. та вчинення самосуду і що у зв'язку з цим потерпіла сторона може звернутися до суду в приватному порядку.

29. Тимчасом 17 жовтня 2002 року заявник пройшов медичне обстеження, і у відповідній довідці засвідчено наявність у нього легких тілесних ушкоджень (кілька синців і подряпина на пальці), час виникнення яких міг припадати на 16 жовтня 2002 року або на найближчий до цієї дати день. 21 листопада 2002 року заявниця також отримала довідку про те, що в цей самий період вона зазнала легких тілесних ушкоджень, через які вона мала короткочасні проблеми зі здоров'ям (через струс мозку вона проходила амбулаторне лікування).

30. Заявники звернулися зі скаргою, вимагаючи порушення кримінальної справи щодо працівників міліції у зв'язку із завданням образи, побоїв, тілесних ушкоджень, порушенням громадського порядку, здирництвом, зловживанням посадовими повноваженнями та здійсненням завідомо незаконного затримання.

31. 14 листопада 2002 року і 17 грудня 2002 року їхні скарги було відхилено за результатами проведених перевірок і допитів залучених у цю справу сторін з огляду на відсутність доказів, які б свідчили про наявність складу злочину в діях працівників міліції.

32. 10 жовтня 2003 року Жовтневий суд повернув матеріали для проведення додаткової перевірки. Зокрема, суд встановив, що під час перевірок було лише встановлено, що для затримання заявників існували достатні підстави, але не було з'ясовано, як саме виникли тілесні ушкодження і чи було виправданим застосування сили, внаслідок чого заявникам були заподіяні тілесні ушкодження.

33. 10 грудня 2003 року апеляційний суд Дніпропетровської області залишив цю постанову без змін.

34. 3 лютого 2004 року прокуратура винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. У постанові, зокрема, зазначалося, що струс мозку, а також інші тілесні ушкодження були спричинені бійкою з наймачами будинку 15 жовтня 2002 року і що сила, застосована працівниками міліції для приборкання та затримання заявників, не була непропорційною. Головним чином матеріали перевірки містили посилання на показання працівників міліції та інших залучених у справу сторін. Зокрема, у своїх показаннях заявники стверджували, що 15 жовтня 2002 року їх побили наймачі будинку; наймачі скаржилися, що були змушені захищатися від заявників, які завдали їм побоїв; пані Ч. і пані С. повідомили, що бачили, як дружина пана С.К. била заявницю взуттям по голові і била її головою об стіну. Кілька інших свідків повідомили, що бачили, як працівники міліції забирали з будинку в наручниках заявника та пана О.В., які чинили опір і вживали нецензурну лайку.

35. 24 травня 2004 року Жовтневий суд, розглянувши скаргу на цю постанову, залишив постанову без змін. 27 квітня 2005 року апеляційний суд Дніпропетровської області залишив без задоволення апеляційну скаргу заявників.

C. Провадження щодо повернення позички на перевезення вантажу гуманітарної допомоги

1. Кримінальне розслідування шахрайства

36. У липні 1999 року заявник позичив 130 000 гривень панові В. і панові Р., які були керівниками місцевих неурядових організацій. Вони попросили надати їм позичку нібито для перевезення вантажу гуманітарної допомоги (одягу та взуття), наданої американським благодійним фондом, хоча згідно з відповідними документами всі витрати на транспортування покладалися на фонд. Згодом заявникові повернули приблизно одну третину позички разом з 4000 кг речей з гуманітарного вантажу, які він розмістив у будинку, розташованому на вулиці Д., і згодом здав міліції.

37. У грудні 1999 року заявники звернулися з кількома скаргами, вимагаючи притягнення пана В. і пана Р. до кримінальної відповідальності за вчинення шахрайства, від якого, за твердженням заявників, вони потерпіли, оскільки ті так і не повернули їм грошову суму, позичену у заявників для перевезення вантажу гуманітарної допомоги. Згодом, 21 квітня 2000 року, прокуратурою м. Дніпропетровська було порушено кримінальну справу щодо розслідування обставин транспортування та розподілу зазначеного вантажу. Стверджуваних виконавців цього злочину допитували під час розслідування як свідків.

38. Хоча відповідно до наданих матеріалів панові В. і панові Р. не було пред'явлено обвинувачення, 28 квітня 2000 року заявника було визнано в цьому провадженні потерпілою стороною, а згодом (у вересні 2001 року) - цивільним позивачем. Як вбачається з матеріалів справи, заявницю було допитано лише як свідка.

39. 30 жовтня 2000 року провадження у справі було припинено з огляду на відсутність ознак вчинення злочину стосовно потерпілої сторони.

40. 26 грудня 2000 року Генеральна прокуратура вказала на необхідність відновлення провадження у справі.

41. За період з квітня 2000 року до лютого 2004 року слідчі органи опитали численних одержувачів згадуваної вище допомоги, а також посадових осіб, які займалися її розподілом; призначили кілька фінансових експертиз, організували збір інформації від американської донорської організації та перевірили кілька томів документів стосовно розподілу допомоги.

42. Пан В. і пан Р. підтвердили, що одержали зазначену грошову суму від заявника, але стверджували, що частину вони повернули готівкою. Решта суми, на їхню думку, становила ціну, сплачену заявником за придбання частини вантажу. Заявник мав намір продати його з метою отримання прибутку, попри те що він знав про законодавчу заборону продажу гуманітарної допомоги та про офіційне зобов'язання американського фонду взяти на себе всі транспортні витрати. Заявник одержав свою частину вантажу в жовтні 1999 року, відтак пан В. і пан Р. уже виконали свій цивільно-правовий обов'язок у цьому зв'язку.

43. Заявник, зі свого боку, заперечував названу точну суму виплаченої йому готівки і стверджував, що він ніколи не мав наміру продавати ці речі. Він лише погодився розмістити частину вантажу на зберігання як гарантію повернення решти боргу.

44. 10 лютого 2004 року слідство дійшло висновку, що обставини справи потребують розслідування можливого зловживання з боку пана В. і пана Р. своїми повноваженнями з вирішення питань, пов'язаних з вантажем гуманітарної допомоги. Що стосується їхньої причетності до вчинення шахрайства стосовно заявника, то 11 лютого 2004 року було винесено постанову про закриття кримінальної справи з огляду на відсутність складу злочину та з огляду на цивільно-правовий характер спору, що виник між сторонами. Обоє заявників оскаржили це рішення. Рішеннями судів трьох інстанцій від 27 травня і 20 вересня 2004 року та 24 травня 2005 року у задоволенні скарг заявників було відмовлено.

45. Тим часом 19 липня 2005 року провадження у справі було відновлено згідно з вказівкою Генеральної прокуратури і, зрештою, припинено 28 грудня 2006 року, по суті, на тих самих підставах, що й раніше. Апеляційні скарги заявників на постанову про припинення провадження у справі були відхилені судами трьох інстанцій.

2. Провадження за позовною заявою заявників до пана В. і пана Р.

46. У березні 2002 року заявники подали до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська позовну заяву про стягнення з пана В. і пана Р. боргу та компенсацію моральної шкоди.

47. 11 квітня 2006 року Жовтневий суд залишив їхній позов без розгляду, посилаючись на неодноразове нез'явлення заявників у судове засідання. Суд, зокрема, вказав на те, що заявниця з'явилася лише один раз (21 травня 2002 року). Жоден із заявників не з'явився в судові засідання, призначені на 4 жовтня, 7 листопада і 13 грудня 2005 року, 20 січня, 27 лютого, 20 березня та 11 квітня 2006 року, не надавши ані незадовільних, ані взагалі будь-яких пояснень. Беручи до уваги викладене вище, суд дійшов висновку, що заявники не мали справжнього інтересу в підтримці свого позову, тому залишив позов без розгляду.

48. Заявники подали апеляційну скаргу. Вони не повідомили Суд про результат розгляду їхньої апеляційної скарги.

D. Інші події і провадження

49. У вересні 2003 року пана Р. було госпіталізовано зі струсом мозку і синцями по всьому тілу. 29 жовтня 2005 року кримінальне розслідування цього інциденту було припинено з огляду на ймовірність того, що пан Р., перебуваючи у стані сильного сп'яніння, впав із певної висоти. Заявники вимагали відновити розслідування, стверджуючи, що пана Р. побили бандити, для того щоб перешкодити йому давати показання як свідка у кримінальному провадженні стосовно їхніх майнових інтересів. Їхні апеляційні скарги, зрештою, були відхилені судами з огляду на відсутність у них права на звернення до апеляційного суду (locus standi).

50. Заявники також стверджували, що бандити кілька разів намагалися вбити їх, зокрема у червні 2002 року, коли було спровоковано дорожньо-транспортну пригоду.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

51. Відповідні положення Конституції і Кримінально-процесуального кодексу відображені в рішеннях Суду у справах "Сергій Шевченко проти України" (Sergey Shevchenko v. Ukraine) (N 32478/02, пп. 36-39, від 4 квітня 2006 року), та "Яковенко проти України" (Yakovenko v. Ukraine) (N 15825/06, пп. 46-47, від 25 жовтня 2007 року).

52. Згідно зі статтею 221 Цивільно-процесуального кодексу від 18 липня 1963 року суди були зобов'язані зупинити провадження у справі в разі неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядалася в кримінальному порядку. Така сама норма міститься в статті 201 нового Цивільно-процесуального кодексу, прийнятого 18 березня 2004 року.

I. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

53. Суд зазначає, що після направлення заяви Уряду-відповідачу заявники, не посилаючись ні на які статті Конвенції, подали нові скарги стосовно фактів, які виникли після процедури надіслання. Зокрема, вони стверджували про несправедливість розгляду справи за скаргами, поданими ними до кількох державних органів, та несправедливість розгляду позову, який вчинила проти них дочка пана Б., вимагаючи їхнього виселення; скаржилися у зв'язку з обставинами смерті їхньої онуки та матері заявника; стверджували про незаконне затримання заявника міліцією в 2005 році та на поміщення фотографії заявника на дошці публічних оголошень "Їх розшукує міліція".

54. На думку Суду, нові скарги не доповнюють перші скарги, які було подано понад три роки тому і стосовно яких сторони вже подали свої зауваження. Таким чином, Суд вважає, що немає необхідності розглядати ці питання в контексті поданої заяви (див. справу "Піряник проти України" (Piryanik v. Ukraine), N 75788/01, п. 20, від 19 квітня 2005 року).

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

55. Заявники скаржилися, що розслідування обставин смерті їхнього родича пана А.Х. не було ефективним, як цього вимагає стаття 2 Конвенції. Це положення у відповідній його частині передбачає:

"Право кожного на життя охороняється законом..."

A. Щодо прийнятності

56. Уряд доводив, що заявники не вичерпали ефективних національних засобів юридичного захисту, оскільки вони скаржились на неефективність розслідування не до судів, а до органів прокуратури.

57. Заявники доводили, що пан А.Х. був їхнім близьким родичем і жив разом з ними в їхньому будинку. Їхні доводи загалом полягали й у тому, що всі засоби юридичного захисту, якими згідно з національним законодавством вони теоретично могли скористатися для оскарження незадовільності розслідування, на практиці були неефективними.

58. Суд зауважує, що попереднє заперечення Уряду порушує питання стосовно ефективності кримінального розслідування, які безпосередньо пов'язані із суттю скарг заявників. Таким чином, Суд вважає, що ці питання мають бути розглянуті далі в контексті матеріально-правових положень Конвенції.

B. Суть справи

1. Заяви сторін

59. Уряд доводив, що розслідування смерті родича заявників було оперативним і ретельним. Хоча слідчі органи не з'ясували причину смерті, вони виключали ймовірність того, що пана А.Х. було вбито.