Статтею 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 грудня 2012 № 4452-VI (далі – Закон № 4452) викладено наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

При цьому, у період тимчасової адміністрації здійснюються виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до зазначеної вище статті (п. 6 ст. 36) Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 грудня 2012 № 4452-VI (далі – Закон № 4452).

Статтею 77 глави 16 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07 грудня 2000 року №2121-III та главою 16 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4452, передбачено наступне:

Банк може бути ліквідований:

1) за рішенням власників банку;

2) у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

У разі прийняття рішення про ліквідацію банку, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку в газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України", не пізніше ніж через сім днів з дня початку процедури ліквідації банку (п. 2 ст. 45 Закону № 4452).

Згідно зі статтею 49 Закону № 4452 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) визначено:

об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

До різниць, що виникають при формуванні резервів (забезпечень) відноситься резерв сумнівних боргів (п. 139.2 ст. 139 ПКУ).

Згідно з підпунктом 139.2.1 пункту 139.2 статті 139 ПКУ фінансовий результат до оподаткування збільшується:

на суму витрат на формування резерву сумнівних боргів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму витрат від списання дебіторської заборгованості, яка не відповідає ознакам, визначеним підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, понад суму резерву сумнівних боргів.