Відповідно до Указів Президента України від 31 липня 1998 року N 827/98 "Про положення про Державний департамент України з питань виконання покарань", від 12 березня 1999 року N 248/99 "Про виведення Державного департаменту України з питань виконання покарань з підпорядкування Міністерству внутрішніх справ України", постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.92 N 336 "Про затвердження норм добового забезпечення продуктами харчування засуджених до позбавлення волі, а також осіб, що перебувають у слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях та ізоляторах тимчасового утримання Міністерства внутрішніх справ України, норм заміни одних продуктів іншими та порядку застосування вказаних норм", з метою приведення відомчих нормативних актів у відповідність до чинного законодавства України та впорядкування умов тримання в установах кримінально-виконавчої системи осіб, які відмовляються від уживання їжі,

1. Затвердити Інструкцію про умови тримання і порядок примусового годування в установах кримінально-виконавчої системи осіб, які відмовляються від уживання їжі (додається).

2. Начальникам управлінь (відділів) Департаменту в Автономній Республіці Крим та областях:

2.1. Організувати вивчення зазначеної Інструкції з особовим складом установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та лікувально-трудових профілакторіїв і забезпечити її повне й неухильне виконання.

2.2. Проводити роз'яснювально-профілактичну роботу серед осіб, які тримаються в установах кримінально-виконавчої системи, з метою запобігання проявам відмови від їжі та виключення їх.

3. Контроль за виконанням наказу покласти на першого заступника Голови Департаменту Пташинського О.Б. і управління медичного та санітарно-епідеміологічного обслуговування спецконтингенту Департаменту (Гунченка О.М.).

4. Визнати таким, що не застосовується в органах та установах кримінально-виконавчої системи, наказ МВС України від 4 березня 1992 року N 122 "Про затвердження Інструкції про умови утримування і примусове годування в місцях попереднього ув'язнення, позбавлення волі та лікувально-трудових профілакторіях осіб, які відмовляються від вживання їжі".

1.1. Ця Інструкція регламентує умови тримання ув'язнених у слідчих ізоляторах, засуджених в установах виконання покарань та осіб, що перебувають у лікувально-трудових профілакторіях (далі - установа), які відмовляються від уживання їжі, а також порядок їх примусового годування.

1.2. Начальник установи або особа, що виконує його обов'язки, після встановлення факту відмови від уживання їжі особи, яка тримається в установі, повинен протягом доби особисто провести з нею бесіду з метою з'ясування причин такого вчинку, доповісти про це органу, за яким вона рахується, та прокурору, який здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, і в разі обгрунтованості цих причин уживає негайних заходів щодо задоволення законних вимог.

Якщо буде визнано, що вимоги особи, яка відмовляється від уживання їжі, є безпідставними, то про це складається акт, в якому під розписку їй даються відповідні пояснення про безпідставність вимог та згубність голодування для здоров'я.

1.3. Протягом доби після фактичної відмови особи вживати їжу, на підставі мотивованого рішення начальника установи або особи, що виконує його обов'язки, вона переводиться в окреме приміщення, де тримається на загальних підставах, ізольовано від інших, і знаходиться під посиленим наглядом.

Засуджений до довічного позбавлення волі в разі відмови від приймання їжі залишається наодинці в камері, де він перебуває.

Неповнолітні, вагітні жінки та хворі на активний туберкульоз з числа голодуючих тримаються ізольовано від інших у спеціально відведених приміщеннях на загальних підставах.

1.4. У передбачений розкладом дня час голодуючому доставляється сніданок, обід та вечеря за встановленою нормою. У випадку відмови - через дві години їжа забирається, про що робиться відмітка в картці обліку доставки їжі голодуючому (додаток 1).

1.5. У строк, визначений адміністрацією установи з урахуванням конкретних обставин, але не більше трьох діб з моменту фактичної відмови від уживання їжі, особа підлягає обов'язковому лікарському огляду, під час якого лікар пояснює шкоду голодування для організму.

Амбулаторне лікування та невідкладна медична допомога такій особі надається у приміщенні, де вона тримається, якщо немає потреби в стаціонарному лікуванні. Санітарну обробку вона проходить окремо від інших.

1.6. Звільнення голодуючого від праці або від виконання нею інших обов'язків, що випливають з установлених умов режиму тримання в установах, можливе лише на підставі медичних показань. При відсутності таких показань на цю особу в повній мірі поширюються передбачені законодавством засоби дисциплінарного впливу.

1.7. У випадках, коли відмова від уживання їжі не є наслідком захворювання, представники адміністрації установи з метою схилення голодуючого до відмови від цих дій систематично проводять роз'яснювальну роботу про згубність голодування для організму.

1.8. Конвоювання цієї категорії осіб в інші установи, а також на слідство або суд здійснюється в установленому порядку.

При наявності медичних показань конвоювання здійснюється в супроводі медпрацівника, призначеного установою-відправником. На відкритій довідці особової справи такої особи робиться відмітка про її відмову від уживання їжі.

Якщо подальша відмова від приймання їжі під час конвоювання буде загрожувати життю та здоров'ю такої особи, то за письмовим висновком медпрацівника, що супроводжує її, вона повинна бути здана в найближчий лікувальний заклад кримінально-виконавчої системи або органів охорони здоров'я. Нетранспортабельні голодуючі конвоюванню не підлягають.